Рішення № 119903340, 21.06.2024, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2024 р. справа № 300/3861/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов`язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі Головне управління ПФУ в Полтавській області, відповідач 2) про:

1) визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 18.04.2024 за №092950016071;

2) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області:

зарахувати позивачу період роботи у КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради» з 23.09.1996 по дату звернення за пенсією до пільгового стажу за Списком №2, а також до загального страхового стажу, враховуючи його, у відповідності до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у подвійному розмірі.

призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 10.04.2024 з дня звернення за пенсією.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що пенсійним органом протиправно і необґрунтовано прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. При цьому, позивач посилається на приписи статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. Так, на переконання позивача, вона набула право виходу на пенсію на пільгових умовах у 50 років. Також зазначила, що в її трудовій книжці наявні всі необхідні записи про підтвердження її роботи, яка передбачена Списком №2, зокрема у період з 23.09.1996 по сьогодні, які також додатково підтверджуються іншими документами, а тому вважає, що необхідно зобов`язати зарахувати весь період роботи позивача, починаючи з 23.09.1996, у КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради» до пільгового стажу, а також, розраховуючи загальний страховий стаж, набутий у КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради», відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у подвійному розмірі, з урахуванням кратності.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.05.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

31.05.2024 від Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Так, зазначено, що ОСОБА_1 , отримує пенсію по інвалідності відповідно Закону №1058-IV та звернулась із заявою від 10.04.2024 про здійснення їй перерахунку пенсії перехід на інший вид пенсії, а саме на пенсію за віком (Список №2). Головним управлінням ПФУ у Полтавській області було ухвалено рішення про відмову в призначенні пенсії №092950016071 від 18.04.2024, яке, на думку представника, прийняте у відповідності до чинного законодавства. Представник відповідача 1 наголосила, що у Головного управління відсутні правові підстави для врахування спірного періоду роботи у подвійному розмірі, оскільки Закон №1058-IV набрав чинності 01.01.2004, а тому в подвійному розмірі на підставі ст. 60 Закону №1788-ХІІ підлягають зарахуванню періоди роботи до 01.01.2004. Відповідно до частини 3, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 01.01.2004 застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Також, на думку представника відповідача 1, норми Закону №1788-ХІІ в частині призначення пенсій на пільгових умовах не підлягають застосуванню, так як, з 11.10.2017 порядок призначення пенсії за віком (в тому числі на пільгових умовах) регулюється Законом №1058-1V.

Окрім цього, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області продубльовано зміст спірного рішення про те, що відповідачем 2 не взяті до уваги 1) уточнюючі довідки про пільговий характер роботи, видані КНП «Коломийська інфекційна лікарня», оскільки не дотримана форма додатку 5 п. 20 Порядку 637, а саме відсутні підписи керівника, начальника кадрів, головного бухгалтера, в довідках відсутня інформація, що вищезазначені посади не передбачені, у зв`язку з чим правових підстав для зарахування до стажу роботи на пільгових умовах за Списком №2 періодів роботи, які зазначені в довідці, немає; 2) довідку №51 від 05.04.2024, оскільки така не містить посилання на ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та 3) до загального страхового стажу не враховано періоди згідно трудової книжки від 03.06.1989 НОМЕР_1 , оскільки неможливо визначити дошлюбне прізвище заявниці російською мовою « ОСОБА_2 » чи « ОСОБА_3 ». Таким чином, відповідч 1 вважає, що оскільки на дату звернення ОСОБА_1 виповнилося 53 років, при необхідних 55-ти роках, для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 в зв`язку з відсутністю пільгового стажу та не досягненням пенсійного віку, законних підстав немає. За таких обставин, Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області просило суд у задоволенні позову відмовити.

10.06.2024 від Головного управління ПФУ в Полтавській області також надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що нормативно-правовими документами встановлені додаткові вимоги для підтвердження стажу для визначення права на пенсію на пільгових умовах. При цьому, необхідними умовами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на підставі статті 114 Закону №1058- IV, є зайнятість особи на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №2, які затверджені Кабінетом Міністрів України, така зайнятість повний робочий день, наявність атестації робочих місць та наявність відповідного страхового стажу, в тому числі на зазначених роботах та досягнення відповідного віку. Тому, з огляду на вказане, представник відповідача 2 вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 , відповідно до копії паспорта громадянина України, який міститься у матеріалах справи, народилася 08.06.1971 (а.с. 10).

10.04.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з переліком документів (а.с. 61-62).

Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 18.04.2024 за №092950016071, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком за Списком №2 у зв`язку із відсутністю права на її призначення, при цьому, посилаючись на п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідачем 2 зазначено, що страховий стаж позивача становить 28 роки 9 місяців 19 днів. Крім того, відмічено, що:

пільговий стаж роботи по Списку №2 відсутній згідно пільгової довідки від 05.04.2024 за №57, виданої КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради», оскільки не відповідає додатку 5 Постанови КМУ від 12.08.1993 №637, а саме не містить підпису начальника відділу кадрів або довіреності на право підпису або довідки про відсутність посади начальника ВК в штатному розписі;

довідка від 05.04.2024 №51, видана КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради», не містить посилання на ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» для зарахування до стажу в інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я роботи у подвійному розмірі;

до загального стажу не враховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки неможливо вірно визначити дошлюбне прізвище заявника російською мовою « ОСОБА_2 » чи « ОСОБА_4 » (а.с. 60).

Вказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 18.04.2024 за №092950016071 позивачу направлено супровідним листом ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 22.04.2024 за №0900-0211-8/24492 (а.с. 19).

Вважаючи протиправним згадане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову позивачу у призначенні пенсії, ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).

Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Зокрема, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року і при страховому стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

В той же час, відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, в силу приписів пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам (в даному випадку ОСОБА_1 ) за наявності трьох обов`язкових умов у сукупності:

- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;

- атестація робочих місць;

- досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

В свою чергу, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.

Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1 р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02..03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

Отже, у статті 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було встановлено такий пенсійний вік: у пунктах «б» - «з» для чоловіків 55 років, для жінок 50 років.

У Законі №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «а» 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах «б» - «з» 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).

Таким чином, статтею 13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.

Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.

Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Окрім цього, у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 по справі №360/3611/20 в аналогічних відносинах дійшла до висновку, що застосуванню підлягають норми Закону №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-IV.

Окрім того, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що Головне управління ПФУ у місті Києві не застосувало більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосувало закон, який позбавляє зазначеного права.

За вказаних обставин, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.

Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Суд встановив, що згідно змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України від 18.04.2024 за №092950016071 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на пільгових умовах по Списку №2, підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах є, зокрема, те, що на дату звернення ОСОБА_1 виповнилось 53 роки при необхідних 55. Однак, враховуючи вищевикладені правові висновки щодо досягнення необхідного віку, суд констатує про протиправність таких висновків пенсійного органу, оскільки позивач досягла необхідного віку (50 років) для призначення пільгової пенсії.

Разом із тим, із змісту спірного рішення слідує, що відповідачем-2 зазначено про відсутність пільгового стажу за Списком №2, зокрема через невідповідність пільгової довідки від 05.04.2024 за №57, виданої КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради» та довідка від 05.04.2024 №51, яка також видана КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради».

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Як встановлено ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , ОСОБА_1 :

з 04.07.1989 по 16.09.1996 працювала в Коломийському лісокомбінаті (записи 2-4);

з 23.09.1996 по 23.09.2022 працювала у КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради», зокрема на посаді палатної молодшої медичної сестри, молодшої медичної сестри палатної (записи 5-12) (а.с. 13-18).

Судом встановлено, що згадані записи виконані ручкою, скріплені підписом відповідальної особи та печаткою підприємства, тобто у відповідності до Інструкції №58.

При цьому, жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці позивача немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Водночас, щодо доводів пенсійного органу про те, що неможливо вірно визначити дошлюбне прізвище заявника російською мовою « ОСОБА_2 » чи « ОСОБА_4 », суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за №301 «Про трудові книжки», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Також, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Формальні неточності у документах, а також внесення виправлення до запису в трудовій книжці працівником підприємства, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист, тобто позбавляти позивача його право на належне пенсійне забезпечення у відповідності до вимог Конституції України та Законів.

У постанові Верховного Суду від 19.02.2019 по справі №575/530/17 також вказано про заборону допущення відповідачами (органами пенсійного фонду) певного формалізму при зверненні осіб про призначення чи перерахунку пенсії.

Такі правові позиції Верховного Суду відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 КАС України мають враховуватись судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Окрім цього, варто звернути увагу, що відповідно до абзацу 4 п. 1.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 за №22-1 (далі Порядок №22-1), у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви, або дата реєстрації заяви на вебпорталі.

Аналіз вказаної норми дає підстави зробити такі висновки:

по-перше, пенсійний орган письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково тільки у тому випадку, коли до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи. Однак, як уже зазначено вище, позивачем до заяви про призначення пенсії було додано всі необхідні документи, в тому числі і основний документ трудову книжку з усіма необхідними записами у ній;

по-друге, якщо навіть припустити, що особа не додала всі необхідні документи до заяви про призначення пенсії, то в такому випадку пенсійний орган письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Однак, в даному випадку жодного подібного повідомлення позивачу зі сторони пенсійного органу не надходило.

Таким чином, суд уважає, що такі дії пенсійного органу мають прояв протиправного перекладенням своїх повноважень на фізичну особу. Тобто, відповідач фактично перекладає на ОСОБА_1 тягар доказування власного неперевіреного сумніву у достовірності і достатності документів, отриманих особою, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), а тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

При цьому, якщо Держава, в особі відповідного пенсійного органу, не має доказів зловживання з боку особи при поданні заяви про призначення пенсії в частині документів щодо трудового стажу, за наявності встановлених законом умов для призначення пенсії, то повинна зараховувати відповідний стаж при призначенні такій особі пенсії.

Однак, в даному випадку відповідачем не вжито жодних заходів з метою отримання певної інформації щодо достовірності записів трудової книжки позивача.

При цьому, суд погоджується із позивачем, що на даний час її прізвище « ОСОБА_5 » і фактично жодного сумніву пенсійним органом не висловлено щодо того, що трудова книжка їй не належить.

Отже, в даному випадку пенсійним органом застосован надмірний формалізм, оскільки фактично відповідачем не оспорюється факт неналежності трудової книжки позивачу.

Водночас, відповідно до пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Таким чином, тільки у випадку, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості, зазначені неповні чи неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.

Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках, а саме за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 та від 25.04.2019 у справі №159/4178/16 а.

Відтак, враховуючи, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, і трудова книжка позивача із всіма необхідними записами оформлена належним чином, суд констатує, що пенсійним органом протиправно не враховано спірний період роботи у КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради» до пільгового стажу за Списком №2.

При цьому, суд звертає увагу, що позивач просить зобов`язати пенсійний орган зарахувати їй до пільгового стажу за Списком №2 період роботи у КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради» з 23.09.1996 по дату звернення за пенсією, тобто 10.04.2024. Однак, як уже встановлено, позивач працювала у вказаному лікувальному закладі у період з 23.09.1996 по 23.09.2022, а тому до зарахування підлягає саме цей період.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, позовні вимоги в цій частині підлягають до часткового задоволення.

Щодо доводів про зарахування згаданого періоду роботи (з 23.09.1996 по 23.09.2022) у подвійному розмірі відповідно до статті Закону України «Про пенсійне забезпечення», то суд звертає увагу на таке.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють, як уже зазначено вище, Закони України «Про пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV набрав чинності 01.01.2004.

Відповідно до преамбули Закону № 1058-IV, цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 24 Закону №1058-IV врегульовано періоди, з яких складається страховий стаж.

Згідно частини 1 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII, в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в тому числі щодо пільг по обчисленню стажу) діяли і підлягали застосуванню відповідними суб`єктами під час виконання покладених на них функцій.

Відповідно до статті 60 Закону №1788-XII «Пільги по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах», робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Під час розгляду справи встановлено і відповідачем не заперечується, що протягом спірних періодів з 23.09.1996 по 23.09.2022 позивач працювала у інфекційному закладі охорони здоров`я, а саме у КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради». Вказане підтверджується записами 5-12 у трудовій книжці (а.с. 15-18), а також довідкою від 05.04.2024 №51 та пільговою довідкою від 05.04.2024 за №57, виданими КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради».

Суд констатує, що за правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», вказані періоди роботи позивача у інфекційному закладі охорони здоров`я підлягають зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.04.2023 у справі №160/14078/22.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 у справі №689/872/17 та від 20.04.2022 у справі №214/3705/17, у яких Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими зобов`язано відповідачів зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01.01.2004, тобто після дати набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Окрім того, суд звертає увагу, що в даному випадку встановлено, що згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , серед іншого, з 04.07.1989 по 16.09.1996 працювала в Коломийському лісокомбінаті (записи 2-4).

Водночас, у спірному рішенні зазначено (як уже встановлено, - протиправно), що до загального стажу не враховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 . Розрахунком трудового стажу підтверджено, що такий період роботи позивачу не зараховано до її страхового стажу.

Суд зауважує, що відповідно до положень частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При вирішенні даного спору суд бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Крім того, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Частиною другою статті 6 КАС України, передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Суд вважає, що у даному випадку, з боку пенсійного органу допущено протиправні дії щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду її роботи в Коломийському лісокомбінаті з 04.07.1989 по 16.09.1996. Тому, задля захисту прав позивача, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог в частині зобов`язання відповідача зарахувати до загального страхового стажу позивача вказаний період роботи.

Суд також звертає увагу на помилковості доводів відповідача 1 про те, що позивач отримує пенсію по інвалідності відповідно Закону №1058-IV та звернулась із заявою від 10.04.2024 про здійснення їй перерахунку пенсії, оскільки встановлені судом обставини справи спростовують такі твердження.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини щодо подання позивачем пенсійному органу разом із заявою від 10.04.2024 всіх необхідних документів, при наявності всіх встановлених пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» умов для призначення пенсії на пільгових умовах (досягнення 50 років, наявності стажу роботи більше 20 років, з них більше 10 років на зазначених роботах), суд дійшов висновку, що позивач не може бути позбавленою гарантованого державою Україна пенсійного забезпечення.

Таким чином, суд дійшов переконання про безпідставність доводів відповідачів щодо відсутності у позивача права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, зокрема, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , 50 років їй виповнилось 08.06.2021, за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах вона звернулась 10.04.2024, то відповідно з 10.04.2024 (з дня звернення за пенсією) вона має право на призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням вимог пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Окрім цього, визначаючи відповідача, який має виконувати рішення зобов`язального характеру, суд виходить із такого.

Статтею 44 Закону України №1058 врегульований порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України №1058, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Відповідно до п. 1.1 Порядку 22-1 в редакції, що діяла на час звернення позивача до органу Пенсійного фонду, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі сервісний центр).

Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1, створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Таким чином, органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

Сторонами не заперечується, що заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, відтак на останнього й має бути покладено обов`язок відновлення порушених прав позивача, оскільки саме відповідач 2 не виконав свого обов`язку щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то в силу вимог частини 3 статті 139 КАС України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, яке винесло спірне рішення, на користь позивача підлягає стягненню частина сплаченого нею судового збору у розмірі 908,40 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36000) про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов`язання до вчинення дій задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 18.04.2024 за №092950016071.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36000) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ):

період роботи у КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради» з 23.09.1996 по 23.09.2022 до пільгового стажу за Списком №2, а також до загального страхового стажу, враховуючи його, у відповідності до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у подвійному розмірі;

період роботи з 04.07.1989 по 16.09.1996 в Коломийському лісокомбінаті згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 до загального страхового стажу.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36000) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 10.04.2024 з дня звернення за пенсією.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36000) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого нею судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 40 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Відповідачам рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.