Рішення № 119775522, 30.05.2024, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/5230/24

провадження № 2/753/4814/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 року Дарницький районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді: Сирбул О.Ф.

за участю секретаря: Кушнір А.А.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2024 року ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до Київської міської ради (далі по тексту-відповідач) про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 20.02.2001 володіє та користується земельною ділянкою площею 0,0325 га, кадастровий номер № 90626102, що розташована у АДРЕСА_1 . Право власності на земельну ділянку визначається за батьком позивача ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті спадок ніхто не прийняв. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача ОСОБА_4 , після її смерті спадок також ніхто не прийняв. Позивач з 2001 року користується земельною діялянкою відповідно до її цільового призначення. Позивач сплачує членські внески у товариство «Троянда». Позивач добросовісно, відкрито та безперервно користується земельною ділянкою з 2001 року, тобто експлуатує земельну ділянку понад 15 років, при цьому у позивача відсутній документ про право власності на земельну ділянку.

На підставі вищевикладеного позивач просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на земельну ділянку площею 0,0325 га., кадастровий номер № 90626102, що розташована у АДРЕСА_1.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14.03.2024 позовну заяву залишено без руху.

Позивач належним чином та у встановлений судом строк усунув вказані недоліки.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 27.03.2024 відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження.

23.04.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечує щодо позовних вимог та просить відмовити.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25.04.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, долучено відзив до матеріалів справи, відповідно до ст. 178 ЦПК України.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

28.05.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 30.05.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, долучено відповідь на відзив до матеріалів справи, відповідно до ст. 179 ЦПК України.

У судовому засіданні представник позивача надала пояснення, позовні вимоги підтримала, вказала, що позивач користується земельною ділянкою з 2001 року, а саме після смерті свого батька, він регулярно обробляє земельну ділянку та саджає рослини, позивач добросовісно та відкрито експлуатує її, проте в нього відстутні правовстановлюючі документи, просила позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явилася, повідомлялися судом у встановленому законом порядку, в матеріалах справи міститься відзив від відповідача в якому заперечувала проти позовних вимог та просила відмовити в задоволенні позову та розгляд справи проводити без присутності представника відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані сторонами документи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим Законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

В силу положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що земельна ділянка площею 0,0325 га, кадастровий номер № 90626102, що розташована у АДРЕСА_1 , належала на праві приватної власності ОСОБА_3 , що підтверджується копією державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-КВ № 128521 від 27.08.2000, виданого на підставі рішення Київської міської ради від 23.12.1999 № 161-3/663 (а.с. 9-10).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 20.02.2001 (а.с 13).

Як вбачається з матеріалів справи позивач після смерті батька ОСОБА_3 спадщину не прийняв.

Доказів звернення позивача до компетентних органів із клопотанням про передачу у власність земельної ділянки, право власності на яку позивач просить визнати в судовому порядку, матеріали справи не містять, та стороною позивача суду надано не було.

Позивач в обґрунтування позовних вимог вказує, що він тривалий час користується земельною ділянкою, площею 0,0325 га, яка є безхазяйною, оскільки, не була надана у власність чи користування, а тому наявні підстави для визнання за ним право власності на земельну ділянку кадастровий номер 90626102, площею 0,0325 га за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Сторона відповідача, заперечуючи проти позовних вимог у відзиві вказувала, що позивач у встановленому законом порядку до органу місцевого самоврядування із відповідним клопотанням про передачу йому у власність цієї земельної ділянки не звертався, також після смерті батька позивач мав права успадкувати спірну земельну ділянку, чого ним зроблено не було, позивач не навів жодних обставин, через які він починаючи з 2001 року не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і продовжував користуватися земельною ділянкою без правовстанолюючих документів, а відтак відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а також заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право назахист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

У пунктах 5, 9 Постанови № 5 Пленуму «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних прав роз`яснив, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Верховний Суд України у постанові від 27.09.2018, по справі № 571/1099/16-ц, зауважив, що при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність, володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном, факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

Визнаючи поняття «умови набуття права власності на чужі речі», Верховний Суд в Постанові від 01.08.2018, по справі № 201/12550/16-ц, був більш лаконічний та визначив, що набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння). Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Відповідно до п. 6 листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-150/0/4-13 від 28.01.2013 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», для набуття права власності на нерухоме майно, перебігу строку набувальної давності недостатньо. Умови набувальної давності підтверджуються судовим рішенням. Давнісний володілець повинен довести факти добросовісності, відкритості, безперервності і тривалості свого володіння.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України: добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом.Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Зокрема, добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Цей висновок Верховний Суд зробив у Постанові від 27.09.2018, по справі № 571/1099/16-ц та Постанові від 31.10.1018, по справі № 683/2047/16-ц.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого, його власнику було відмовлено.

Окрім того, враховуючи положення частини першої та третьої статті 1277 ЦК України слід дійти висновку, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням, у встановленому вказаною статтею порядку.

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 264 ЦПК).

Всупереч положенням ст.ст. 81, 83, 175, 177 ЦПК України під час судового розгляду позивачем не наведено обставин та не доведено достатніми доказами факт добросовісного заволодіння спірною земельною ділянкою, умовами набуття, переходу від попереднього власника тощо.

Сам по собі факт самовільного зайняття земельної ділянки, хоч і здійсненого відкрито, не викликає у позивача впевненість, що він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 729/608/17 (провадження № 14-648цс18) вказано, що умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є: 1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у не вчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 15 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку.Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Окремо варто вказати на те, що згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 344 ЦК України, набуття права на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом і має свою специфіку.

Таким спеціальним законом є Земельний кодекс України.

Відповідно до статті 119 ЗК України, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом п`ятнадцяти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутисядо органудержавної влади або органу місцевого самоврядуванняі з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування.

Передання земельної ділянки на підставі ст. 119 ЗК України здійснюється у порядку передбаченому ст. 118 ЗК України.

Аналіз цих правових норм дає підстави для висновку про те, що конструкція ст. 119 ЗК України значно відрізняється від конструкції ст. 344 ЦК України та не передбачає жодних переваг для осіб, зазначених у ч.1 цієї статті, оскільки, навіть, дотримання всіх умов набувальної давності не приводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (ст.ст.118,123 ЗК).

Ця норма надає таким особам лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування із клопотанням про передання земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів, а тим більше не передбачає можливості автоматичного визнання судом права власності на спірну земельну ділянку за набувальною давністю, а відтак заперечення сторони відповдавча є слушними та такими, що ґрунтуються на вимогах закону.

Законодавством чітко визначені підстави набуття відповідними особами права власності за набувальною давністю на земельну ділянку і суди повинні неухильно дотримуватися вказаних вимог законодавства.

Більше того визнання права власності на спірну земельну ділянку за позивачем в порушення встановленого ст.ст. 118,119 ЗК України порядку прямо порушуватиме право територіальної громади на дану земельну ділянку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, а лише відкритість і безперервність користування цим майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, суд встановив, що позивач всупереч вимогам закону пред`явив позов до суду про визнання за ним право власності на земельну ділянку за набувальною давністю, хоча згідно із статтею 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, можуть звернутися до органу державної влади або до органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу цієї земельної ділянки у власність або надання у користування.

Стороною позивача не надано суду доказів належного звернення до органу державної влади або органу місцевого самоврядування із клопотанням про передачу йому у власність або надання в користування земельної ділянки площею 0,0325 га, за адресою: АДРЕСА_1 , що суперечить ст. 119 ЗК України, а тому відсутні підстави для визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Слід звернути увагу на те, що сам по собі факт користування земельною ділянкою не є підставами для виникнення у позивача права власності за набувальною давністю.

Разом з тим, суд звертає увагу, що земельна ділянка не визнана в судовому порядку відумерлою, що не позбавляє позивача звернутися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини та подати позов про поновлення строку для прийняття спадщини та визнати право власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що стороною позивача не доведено законні правові підстави для визнання за позивачем права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, а відтак суд вважає позов безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи, що суд дійшов до висновків, щодо відмови у задоволенні позовних вимог, то з урахуванням положень ст.141 ЦПК України, відшкодування судових витрат, у разі відмови у позові не підлягають.

Керуючись ст.ст. 15, 335, 344 ЦК України, ст.ст. 118, 119 ЗК України, ст.ст. 4, 10, 12-13, 76-80, 133, 141, 200, 206, 263-265, 268, 354,355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Київської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю- відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст судового рішення складено 14.06.2024.

Суддя: