Рішення № 119734601, 06.06.2024, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/11467/23

Провадження № 2/643/664/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2024 року м.Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді:Афанасьєва В.О.,

за участю секретаря судових засідань:Ткаченко В.В.,

представник позивача: Городенського О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення без надання іншого житлового приміщення, -

встановив:

27 жовтня 2023 року позивач Акціонерне товариство «Універсал Банк» звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення без надання іншого житлового приміщення.

В обґрунтуванняпозовних вимогпозивач зазначає,що 04грудня 2008року міжВідкритим акціонернимтовариством «УніверсалБанк» та ОСОБА_1 був укладенийкредитний договір№095-2008-2288(напридбання майна), відповідно до пункту 1.1 якого ОСОБА_1 був наданий кредит у сумі 28 000,00 доларів США. Цільове призначення виданого кредиту: на придбання майна, а саме: однокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

04 липня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено договір іпотеки нерухомого майна, за умовами якого в забезпечення виконання зобов`язання в іпотеку банку було передано предмет іпотеки, а саме: однокімнатну квартиру, загальною площею 20,30 кв.м, житловою площею 11,70 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку із невиконанням належним чином ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, позивачем було подано позовну заяву про стягнення заборгованості до Орджонікідзевського районного суду м.Харкова.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 18 листопада 2015 року задоволено позовні вимоги позивача Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму в розмірі 593788,62 грн.

З метою реалізації рішення суду позивач звернувся 11 січня 2023 року до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мірошниченко Т.П., яким було проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно:- однокімнатну квартиру загальною площею 20,30 кв.м, житловою площею 11,70 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за позивачем, номер запису про право власності: 48950939 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (номер інформаційної довідки №319948717 від 11 січня 2023 року).

Також з метою встановлення кола зареєстрованих осіб у квартирі що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , позивач звертався з запитом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Банахова Ю.Н.. На даний запит отримано відповідь про те, що у згаданій вище квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На час укладення договору іпотеки від 04.07.2008 року, відповідно до довідки № 1104 від 30.05.2008р. виданій ОСОБА_3 (колишній власниці квартири), встановлено, що у квартирі АДРЕСА_2 , зареєстрованих осіб не має з 29.08.2007.

Відповідно до пункту 2.4.4 договору іпотеки іпотекодавець відповідач-1, взяв на себе зобов`язання не надавати дозвіл на реєстрацію/прописку в житлових приміщеннях, що складають предмет іпотеки, фізичних та юридичних осіб без згоди іпотекодержателя - позивача по справі.

Отже, відповідач- ОСОБА_1 , без відповідної на то згоди позивача, та всупереч п. 2.4.4 іпотечного договору, надала у користування предмет іпотеки сторонній особі та здійснила реєстрацію місця проживання такої особи без згоди позивача.

В травні 2023 року позивачем було направлено вимогу відповідачам про добровільне виселення з власності банку: квартири АДРЕСА_2 , та усунення перешкод у користуванні власністю у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та набуття позивачем права власності.

Отже, позивач з 11 січня 2023 року є власником квартири АДРЕСА_2 з відповідним правом володіння, але без права на користування своїм майном та права на розпорядження таким в зв`язку із наявністю в такому зареєстрованих та фактично проживаючих осіб.

Таким чином, відповідачі фактично проживають, зареєстровані за адресою місцезнаходження нерухомого майна, що належить на праві власності позивачу, однак на даний момент жодних правових підстав для цього не мають, а відтак підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення.

За таких обставин позивач просить виселити без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з квартири АДРЕСА_2 та стягнути понесені судові витрати у розмірі 2684,00 грн.

Ухвалою суду від 03 листопада 2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за даним позовом, ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, проте подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від відповідачів не надходили відзиви на позов, а також жодних інших заяв або клопотань.

Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

04 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», Банком, та ОСОБА_1 , Позичальником, був укладений кредитний договір № №095-2008-2288 (на придбання майна), відповідно до пункту 1.1 якого Кредитор зобов`язується надати Позичальнику на умовах цього договору грошові кошти в сумі 28 000,00 доларів США, а Позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати та повернути Кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 13,45 грн в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором. Сторони погодили, що розмір базової процентної ставки може змінюватися згідно умов цього договору. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 135794, 40 грн за курсом НБУ на день укладення цього договору. Строк кредитування за цим договором становить період з дати надання Кредитором кредиту позичальнику по 01 липня 2023 року. Цільове призначення виданого кредиту: на придбання майна, а саме: однокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

04 грудня 2007року між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», Іпотекодержателем, та ОСОБА_1 , Іпотекодавцем, був укладений договір іпотеки, за умовами якого Іпотекодавець передає в іпотеку наступне нерухоме майно: квартиру, що має одну кімнату, загальна площа квартири 20,30 кв.м, житлова площа 11,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 18 листопада 2015 року задоволено позовні вимоги позивача Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму в розмірі 593788,62 грн.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , є Публічне акціонерне товариство «Універсал банк».

Відповідно до пункту 2.4.4 договору іпотеки іпотекодавець відповідач-1, взяв на себе зобов`язання не надавати дозвіл на реєстрацію/прописку в житлових приміщеннях, що складають предмет іпотеки, фізичних та юридичних осіб без згоди іпотекодержателя - позивача по справі.

Як, уже зазначалось вище, згідно листа № 65/01-16 від 13.03.2023 року ПН КМНО ОСОБА_4 (на запит позивача), встановлено коло осіб зареєстрованих у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності позивачу, а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Отже, відповідач- ОСОБА_1 , без відповідної на то згоди позивача та всупереч п. 2.4.4 іпотечного договору, зареєструвалася сама в предметі іпотеки та зареєструвала там невідому особу - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач звертався з письмовою вимогою до відповідачів про добровільне виселення та усунення перешкод у здійсненні права власності.

Стаття 15 Цивільного кодексу Українипередбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 5 Цивільного процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно принципу диспозитивності, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частини третьої статті 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно частини четвертої статті 9 Житлового кодексу України, ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставі і в порядку, передбаченому законом.

Статтею 317Цивільного кодексуУкраїни встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої-другої статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Положеннями статті 391Цивільного кодексуУкраїни передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 9Житлового кодексуУкраїни передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частини першої і четвертої статті 33 Закону України «Про іпотеку»,у разіневиконання абоненалежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною першою статті 40Закону України«Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 Житлового кодексу України, у частині першій якої передбачені підстави виселення, а у частині третій - порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40Закону України«Про іпотеку» та частини третьої статті 109 Житлового кодексу України, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 Житлового кодексу України, громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики)банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 Житлового кодексуУкраїни установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39Закону України«Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 Житлового кодексу України.

Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють з жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № N 6-1141цс16.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постановах від 10 жовтня 2019 року у справі №295/4514/16 та від 12 квітня 2021 року у справі №310/2950/18 дійшла висновків, що обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109Житлового кодексуУкраїнської РСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку», є передбачуваними. Тлумачення частини другої статті 109Житлового кодексу УРСР з урахуванням глави 26Цивільного кодексуУкраїни та положень статті 379Цивільного кодексуУкраїни свідчить, що виселення без надання іншого жилого приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це жиле приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі якщо предмет іпотеки набувався іпотекодавцем не за рахунок отриманих кредитних коштів, то виселення з вказаного житлового приміщення без надання іншого жилого приміщення не допускається.

У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16 та у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17 зроблено висновки про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як стаття 40 Закону України «Про іпотеку», так і стаття 109Житлового кодексу УРСР у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин.

Судом встановлено, що позивач Публічне акціонерне товариство «Універсал банк» є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . За даною адресою зареєстровані та проживають відповідачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідачі добровільно не звільнили житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання вимоги позивача.

За таких обставин, враховуючи те, що матеріали справи підтверджують надання позивальнику ОСОБА_1 28 000,00 доларів США кредиту на придбання нерухомості таза відсутності інших доказів, які могли б спростувати придбання спірного майна за кредитні кошти, суд вважає доведеним факт купівлі ОСОБА_1 спірного житла за кредитні кошти та передання такого в іпотеку задля гарантій виконання основного зобов`язання.

У відповідності до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи із вищевикладеного, суд, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Разом з тим, Законом України «Про внесеннязмін доПодаткового кодексуУкраїни таінших законодавчихактів Українищодо діїнорм наперіод діївоєнного стану»від 15березня2022року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховна Рада України постановила: розділ VI«Прикінцеві положення»Закону України«Про іпотеку» доповнити пунктом 52 такого змісту: «52. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону».

Враховуючи, що на момент ухвалення судом рішення про виселення з предмета іпотеки воєнний стан в Україні триває, виконання рішення суду зупиняється на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 червня 2022 року у справі № 296/7213/15, зазначивши, що згадані норми права не втратили свою чинність, оскільки не були виключені з тексту зазначеного Закону, а спеціальним законом лише запроваджене зупинення виконання цих правил на певний період. Надалі у разі припинення запровадження воєнного стану дія згаданих правил відновиться без окремого рішення та закону.

Відповідно до частини першої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною першою статті 141 Цивільного процесуального кодексу Українипередбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги задоволені повністю, тому з відповідачів слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2684,00 грн.

На підставі вищевикладеного, відповідно до статей 41,47, Конституції України, статті 109 Житлового кодексу України, статей 1, 33, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», керуючись статтями 2, 4, 9, 10-13, 76-81,89, 259,263-265,268, 273, 279, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Акціонерного товариства «Універсал банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення без надання іншого житлового приміщення, - задовольнити повністю.

Виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приміщення квартири АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Універсал банк» кошти судового збору в розмірі по - 1342 грн. 00 коп. з кожного.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: Акціонерне товариство «Універсал банк», ЄДРПОУ: 21133352, адреса місцезнаходження: 04082, м.Київ, вул.Автозаводська, 54/19.

Відповідачі: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя: В.О. Афанасьєв