Постанова № 11969615, 20.10.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-7943/09/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Семенюк М.М. Суддя-доповідач: Данилова М. В.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" жовтня 2010 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Данилової М.В.,

суддів: Бистрик Г.М., Кучми А.Ю.

при секретарі судового засідання Соловей Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Житомирі на постанову Житомирського окружного адміністравтиного суду від 27 серпня 2010 року у справі за адміністративним позовом Орендного підприємства теплових мереж «Житомиртеплокомуненерго»до Державної податкової інспекції в м. Житомирі про визнання частково недійсним рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач 06 квітня 2000 року звернувся до суду з позовом, в якому просив частково скасувати рішення ДПІ у м. Житомирі №8/23-4/05478806-5605 від 03 березня 2000 року.

Позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, в яких він просив визнати недійсним частково акт та рішення ДПІ у м. Житомирі від 03 квітня 2000 року.

Рішенням Арбітражного суду Житомирської області від 04 липня 2001 року позовні вимоги задоволено частково (т.2 а.с.47-50).

Не погоджуючись з даним рішенням, Житомирська обєднана державна податкова інспекція подала апеляційну скаргу, яка постановою Київського апеляційного господарського суду від 07 лютого 2002 року задоволена частково, рішення Арбітражного суду Житомирської області від 04 липня 2001 року скасовано. В частині позовних вимог про визнання недійсним рішення Житомирської ОДПІ «Про застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування»від 03 березня 2000 року №8/23-4/05478806-5605 щодо зменшення податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню в сумі 2610077 грн., донарахуванню ПДВ в сумі 460910,26 грн. та пені 108798 грн. провадження у справі припинено. В іншій частині рішення залишено без змін (т.2 а.с. 110-114).

На постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 лютого 2002 року відповідачем подана касаційна скарга, яка постановою Вищого господарського суду України задоволено частково, дана постанова скасована, справа направлена на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області (т.2 а.с. 136-138).

Позивачем 06 березня 2002 року подано позовну заяву, в якій він просить скасувати розпорядження Житомирської ОДПІ від 03 березня 2000 року №5/23-4-05478806 «Про внесення змін у визначену платником суму податку на додану вартість за результатами документальної перевірки податкової декларації по податку на додану вартість»в частині зменшення ПДВ, що підлягає поверненню з бюджету в сумі 2610077 грн. (т.2 а.с. 151-156).

Позивачем 21 січня 2003 року було подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій він просив:

-визнати недійсним рішення Житомирської ОДПІ від 03 березня 2000 року №8/23-4/05478806-5605 в частині зменшення податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню в сумі 2574658,12 грн., донарахування податку на додану вартість в сумі 460910,26 грн., нарахування пені в сумі 108798,00 грн., застосування фінансових санкцій в сумі 3035568,38 грн.;

-визнати недійсним розпорядження Житомирської ОДПІ від 03 березня 2000 року №5-23-405478806 в частині донарахування податку на додану вартість 2610077,00 грн. (т.2 а.с. 209).

В ході розгляду справи позивачем в черговий раз було подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій він просив:

-визнати недійсним рішення Житомирської ОДПІ від 03 березня 2000 року №8/23-4/05478806-5605 в частині зменшення податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню в сумі 2489383 грн., донарахування податку на додану вартість в сумі 460910,26 грн., нарахування пені в сумі 108798,00 грн., застосування фінансових санкцій в сумі 2950292,75 грн.;

- визнати недійсним розпорядження Житомирської ОДПІ від 03 березня 2000 року №5-23-405478806 в частині донарахування податку на додану вартість 2610077,00 грн. (т.2 а.с. 233,234).

Постановою Господарського суду Житомирської області від 27 жовтня 2003 року і задоволенні позовних вимог відмовлено.

З даною постановою позивач не погодився та подав апеляційну скаргу, яка постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 16 червня 2004 року була залишена без задоволення, а постанова Господарського суду Житомирської області від 27 жовтня 2003 року без змін.

Позивачем було подано касаційну скаргу, яка постановою Вищого господарського суду України задоволена, постанова Житомирського апеляційного господарського суду від 16 червня 2004 року та рішення Господарського суду Житомирської області скасовані , а справа передана на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області (т.3 а.с.61-65).

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 09 березня 2005 року позовні вимоги задоволено частково.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2006 року апеляційну скаргу Житомирської ОДПІ задоволена частково, рішення Господарського суду Житомирської області від 09 березня 2005 року частково змінено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 жовтня 2009 року касаційну скаргу відповідача задоволено частково, рішення Господарського суду Житомирської області від 09 березня 2005 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Житомирської окружного адміністративного суду від 27 серпня 2010 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дану постанову та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду та приймає нову, з підстав, передбачених ст.202 КАС України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що рішення відповідача про застосування штрафних (фінансових) санкцій №8/23-4/05478806-5605 від 03 березня 2000 року та від 03 березня 2000 року №5/23-4-05478806 є протиправними та підлягають скасуванню

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції.

Відповідачем проведено перевірку з питань правильності обчислення позивачем сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з бюджету за грудень 1999 рік, за результатами якої складено акт №76/7/23-4 від 23 лютого 2000 року, в якому зазначено, що позивач отримав компенсацію з бюджету по відшкодуванню різниці в тарифах за надану населенню міста теплову електроенергію у сумі 20097146 грн., позивачем не включено до бази оподаткування в грудня 1999 року суму отриманої компенсації в розмірі 20097146 грн. та включило до податкового кредиту за цей період податок на додану вартість в сумі 2942342,75 грн. в часині, яка відповідає частці використання придбаних товарів (робіт, послуг) в неоподаткованих операціях. На підставі даного акту прийнято рішення №8/23-4/05478806-5605 від 03 березня 2000 року, яким до позивача застосовані штрафні санкції в сумі 3070987,26 грн. та розпорядження «Про винесення змін у визначену платником суму податку на додану вартість за результатами документальної перевірки податкової декларації по податку на додану вартість»№5-23-405478806, яким позивачу зменшено податок на додану вартість, що підлягає відшкодуванню із бюджету в сумі 2610077,00 грн. та донараховано податок на додатну вартість в сумі 460910,26 грн.

Відповідно до п.3.2.7 п.3.2 ст.3 ЗУ «Про податок на додану вартість»(а редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що не є обєктом оподаткування виплати заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій, інших грошових або майнових виплат фізичним особам за рахунок бюджетів або соціальних чи страхових фондів у порядку, встановленому законом.

Згідно п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»(а редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі, коли платник податку здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є обєктом оподаткування згідно з статтями 3 та 5 цього Закону, суми податку, сплачені (нараховані) у звязку з придбанням товарів ( робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів і нематеріальних активів і до податкового кредиту не включається.

У разі, коли товари (роботи, послуги), виготовлені та /або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбання, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Позивач має право на податковий кредит у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг) лише в частині, яка відповідає частці використання таких придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операцій звітного періоду, тобто у частині, пропорційній затвердженому тарифу.

Матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження дійсної частки податку на додану вартість, яка відповідає частці використаних операцій придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях. Також, з матеріалів справи не вбачається який розмір оподаткованих податком на додану вартість операцій позивача у періоді, що перевірявся відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є помилковими, зробленими внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова суду - скасуванню з прийняттям нової постанови, якою в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 196, 198, 202, 205, 207, 212 КАС України, колегія судів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Житомирі задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністравтиного суду від 27 серпня 2010 року - скасувати.

В задоволенні позовних вимог Орендного підприємства теплових мереж «Житомиртеплокомуненерго»до Державної податкової інспекції в м. Житомирі про визнання протиправним та скасування рішення №8/23-4/05478806-5605 від 03 березня 2000 року та розпорядження №5/23-405478806 від 03 березня 2000 року відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий:

Судді: