Рішення № 11968802, 05.10.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2010 р. Справа № 67/31-10

вх. № 7289/6-67

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Адоевцев С.Є. за дов.№ 1-11/15 від 06.07.10 р., Сорокін О.В. за дов. № 1-12/15 від 06.07.10 р. відповідача - не з"явився,

розглянувши справу за позовом ТОВ "Укрексімбізнес", м. Вишгород

до ТОВ "Венттехсервіс", м. Харків

про стягнення 48871,09 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрексімбізнес", м. Вишгород (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Венттехсервіс", м. Харків про стягнення 39070,49 грн. суми основного боргу за договором поставки № 307/07/09 від 01.01.09 р. та № 232/05/09 від 23.04.09 р., пені за прострочення оплати в сумі 3926,84 грн., інфляційні 1289,31 грн., 3% річних в сумі 584,45 грн., а також державне мито в сумі 489,00 грн., 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно договору поставки № 307/07/09 від 01.01.09 р. та № 232/05/09 від 23.04.09 р. позивач відвантажив та поставив відповідачу товар, за який відповідач розрахувався не в повному обсязі, з урахуванням чого позивач просить суд стягнути з відповідача заявлену суму позовних вимог.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 серпня 2010 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 06 вересня 2010 року о 12:00 годині.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 06 вересня 2010 року надійшов відзив на позовну заяву (вх. №17179), відповідно до якого відповідач заперечує проти позовних вимог, вважають їх необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, посилається на те, що позивачем не доведено виконання ним своїх зобов"язань перед відповідачем, з урахуванням чого просить суд в задоволенні позову відмовити, судові витрати по справі покласти на позивача.

Суд приймає відзив на позов до розгляду та долучає до матеріалів справи.

Разом з відзивом на позовну заяву (вх. №17179) відповідач надав клопотання про витребування додаткових доказів, в якому просить суд витребувати у позивача: замовлення, відповідно до якого була здійснена поставка товару; товарно-транспортні накладні, підписані уповноваженими особами та скріплені печатками сторін; довіреності на отримання товару за вказаними накладними; документи, що підтверджують якість товару; докази того, що товаросупроводжуючі документи були надані покупцю.

Суд, розглянувши дане клопотання, визнав його таким, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству та задовольнив його.

Представник позивача в призначене судове засідання не з'явився, причини неявки у судове засідання суду не відомі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечує проти позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позов та підтримує клопотання про витребування додаткових доказів у позивача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.09.10 року розгляд справи було відкладено та призначено її розгляд на 22.09.10 року о 12 годині 15 хвилин.

Представник позивача в призначеному судовому засіданні наполягає на заявлених позовних вимогах, просить суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечує проти позовних вимог, вважають їх необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, посилається на те, що позивачем не доведено виконання ним своїх зобов"язань перед відповідачем, з урахуванням чого просить суд в задоволенні позову відмовити, судові витрати по справі покласти на позивача.

В судовому засіданні 22 вересня 2010 року було оголошено перерву до „05 ” жовтня 2010 року о 15 годині 00 хвилин.

Через кацелярію господарського суду Харківської області 05.10.10 року супровідним листом (вх.№ 22381) позивач надав витребувані попередньою ухвалою суду документи у повному обсязі.

Надані документи були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Через кацелярію господарського суду Харківської області 05.10.10 року відповідач надав клопотання (вх. 22322), в якому просить суд відкласти розгляд справи, у зв"язку з хворобою представника відповідача, проте доказів в обгрунтування свого клопотання не надано, також клопотання на продовження строків розгляду справи суду не надав.

Представник позивача заперечує проти клопотання відповідача.

Суд розглянувши дане клопотання визнав його таким, що суперечить вимогам чинного законодавства та не задовольнив його, оскільки ухвалою господарського суду Харківської області від 12 серпня 2010 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі, тобто у відповідача було достатньо часу для того щоб скористатись своїми процесуальними правами.

Представник позивача в призначеному судовому засіданні на заявлених позовних вимогах наполягає у повному обсязі, надав для огляду суду оригінали витребуваних судом документів.

Представник відповідача в призначено судове засідання не з"явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрексімбізнес» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вентехсервіс» було укладено договір поставки № 307/07/09 від 01.01.09 року та договір поставки № 232/05/09 від 23.04.09 року.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до умов договору, а саме п.1.1., Постачальник (позивач) зобов`язується поставляти в порядку та строки, передбачені даним договором, передавати у власність Покупцю товар, а покупець (відповідач) зобов`язується приймати та сплачувати товар на умовах даного договору.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Виконуючи зобов»язання постачальника за умовами вказаних договорів, умови яких абсолютно ідентичні.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконував умови договору поставки № 307/07/09 від 01.01.09 року та договору поставки № 232/05/09 від 23.04.09 року, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 120985,25 грн., що підтверджується видатковими накладними, за договором поставки № 307/07/09 від 01.01.09 року, № УЭ- 0004852 від 10.12.09 р. на суму 2715,34 грн., № УЭ- 0003193 від 26.08.09 р. на суму 1582,75 грн., № УЭ- 0003190 від 26.08.09 р. на суму 1750,86 грн., № УЭ- 0003192 від 26.08.09 р. на суму 2267,34 грн., № УЭ- 0003939 від 12.10.09 р. на суму 3293,53 грн., № УЭ- 0003940 від 12.10.09 р. на суму 4485,67 грн., № УЭ- 0004861 від 10.12.09 р. на суму 9046,09 грн., № УЭ- 0005024 від 22.12.09 р. на суму 19434,40 грн., № УЭ- 0005035 від 22.12.09 р. на суму 1749,85 грн., УЭ- 0005034 від 22.12.09 р. на суму 1178,84 грн., УЭ- 0005025 від 21.12.09 р. на суму 10748,28 грн., на загальну суму 58252,95 грн.

Та видатковими накладними, до договору поставки № 232/05/09 від 23.04.09 року, № УЭ- 0002287від 16.06.09 р. на суму 6697,25 грн., № УЭ- 0002301 від 16.06.09 р. на суму 12365,52 грн., № УЭ- 0002306 від 16.06.09 р. на суму 6575,94 грн., № УЭ- 0002285 від 16.06.09 р. на суму 14037,73 грн., № УЭ- 0002288 від 16.06.09 р. на суму 8798,78 грн., № УЭ- 0002305 від 16.06.09 р. на суму 6286,02 грн., № УЭ- 0002850 від 03.08.09 р. на суму 5057,66 грн., № УЭ- 0002849 від 03.08.09 р. на суму 1698,88 грн., № УЭ- 0002617 від 09.07.09 р. на суму 1214,52 грн., на загальну суму 62732,3 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, загальна сума поставленого товару за договором поставки № 307/07/09 від 01.01.09 року та договором поставки № 232/05/09 від 23.04.09 року, складає 120985,25 грн.

Судом встановлено, що відповідач отримав вищенаведений товар, що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача та печаткою підприємства відповідача.

П. 3.4. Договору, зазначено, Поставка вважається завершеною з моменту, передачі партії товару Покупцю у власність, що посвідчує товарно-транспортна (видаткова) накладна, підписаною уповноваженими представниками сторін та необхідними товаро-супровідними документами, зазначеними в договорі.

Крім того, товар отримувався відповідачем, згідно довіреностями на отримання товару, а саме: № 361 від 24.12.09 р., № 21/289 від 24.12.09 р., № 21/193 від 12.12.09 р., ААА № 083197 від 13.10.09 р., ААА № 080279 від 31.08.09 р., ААА № 081113 від 28.08.09 р., № 245 від 12.10.09 р., ААА № 082220 від 16.06.09 р., ААА № 081422 від 05.08.09 р., ААА № 082415 від 16.06.09 р., скріплені підписами уповноваженими представниками сторін та печатками юридичних осіб.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.6.1 договору поставки № 307/07/09 від 01.01.09 року та договір поставки № 232/05/09 від 23.04.09 року. Ціна за постачаємий за даним договором товар є договірною та зазначається в накладні на кожну партію товару. Ціна на товар, який поставляється за данним договором, може бути змінена, виключно за згодою сторін.

П. 6.3. передбачено, загальна сума даного договору зазначається як накопичувальна сума за всіма поставками, виконаними на протязі всього строку дії договору.

Відповідно до п. 6.4. Покупець здійснює оплату на умовах реалізації з оплатою раз на 14 днів, шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з банківського рахунку Покупця.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було здійснено повернення товару на загальну суму 35446,04 грн., що підтверджується матеріалами справи, а саме накладною на повернення товару GX315.09.02.2010/1/а від 09.02.10 р.

Внаслідок неналежного виконання умов договору відповідачем, а саме несвоєчасної та неповної оплати товару, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 20966,93 грн., проте позивач зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем становить - 39070,49 грн.

15 червня 2010 року позивачем було направлено відповідачу претензію (вих. № 31/12 від 15.06.2010 р.) про сплату суми дебіторської заборгованості за договором поставки № 232/05/09 від 23.04.09 року 40220,50 грн. заборгованості за поставлений товар.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач отримав товар, проте за нього розрахувався не в повному обсязі, а саме, сплатив 64572,28 грн., з урахуванням чого заборгованість відповідача перед позивачем складає 20966,93 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення заборгованості в сумі 20966,93 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню. В частині стягнення 18103,56 грн. суми основного боргу суд відмовляє, у зв»язку з необґрунтованістю та недоведеністю матеріалами справи.

Крім того, представник позивача просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 3926,84 грн. , 3 % річних в сумі 584,45 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 1289,31 грн.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.8.2. Договору за прострочку оплати товару відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент невиконання зобов`язань по оплаті, від вартості несплаченої суми за кожний день прострочки.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

          Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарс          ького кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши нарахування пені в сумі 3926,84 грн., нарахованої станом на 05.07.10 р., суд приходить до висновку, що дане нарахування не відповідає чинному законодавству, ст. 232 Господарського кодексу України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”, з урахуванням чого позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 2107,31 грн. підлягають задоволенню., в частині стягнення 1819,53 грн. суд відмовляє, у зв»язку з невірним нарахуванням.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування 3% річних в сумі 584,45 грн., суд приходить до висновку, нарахований не вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 331,64 грн. підлягають задоволенню, в частині стягнення 3% річних в сумі 252,81 грн. суд відмовляє у зв»язку з невірним нарахуванням.

Перевіривши нарахування в частині стягнення індексу інфляції, суд приходить до висновку, що даний розрахунок суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований не вірно, тому підлягають задоволенню в сумі 1174,14 грн. в частині стягнення індексу інфляції в сумі 115,17 грн. суд відмовляє.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи викладене, суд покладає судові витрати у даній справі на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.124,129 Конституції України, ст. ст. 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 4 п. З, ст. 8 п. 14 Закону "Про захист прав споживачів", ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Венттехсервіс» (61044, м.Харків, пр..Московський, 257, р/р 26002016816460 у відділені №2 ВАТ «Укрексімбанк» філіалу м.Харкова, МФО 351618, код ЕДРПОУ 31060630, св.-во № 29694252, ідент. Номер 310606320372) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрексімбізнес» (м.Київ, вул..Івана Кудрі,16 а , кВ.19, п/р 260073010700303 в 1-му Київському відділені АКБ «Форум», МФО 322948, код ОКПО 25587561, № св.-ва 37619052, ідент. Ном. 255875626552) суму основного боргу в сумі 20966,93 грн., пені в сумі 2107,31 грн., 3% річних в сумі 331,64 грн., індексу інфляції в сумі 1174,14 грн., державного мита в сумі 225,88 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

В частині стягнення суми основного боргу в сумі 18103,56 грн., пені в сумі 1819,53 грн., 3 % річних в сумі 225,81 грн., індексу інфляції в сумі 115,17 грн. суд відмовляє.

В частині стягнення державного мита в сумі 263,12 грн. покласти на позивача.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Повний текст рішення по справі №67/31-10 підписано 11 жовтня 2010 року.