Постанова № 11965856, 04.03.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 березня 2010 року           15:45           № 2а-4170/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Степанюка А.Г. при секретарі судового засідання Федоровій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомДержавного підприємства "Класифікаційне товариство "Регістр судноплавства України"

до

треті особи Контрольно-ревізійного управління в м.Києві

первинна профспілкова організація Регістра судноплавства України;

Українська професійна спілка річкового транспорту

проскасування пунктів 3, 4, 5, 7, 8 вимоги від 16.04.09 р. №26-08-14-14/2658 На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач уточнені позовні вимоги обґрунтовує тим, що Відповідач неправомірно пред’явив вимогу в частині вжиття заходів по відшкодуванню витрат на відрядження, витрат на представницькі цілі; перерахунку зайво сплачених до цільових фондів коштів; відшкодування зайво списаного пального. При цьому посилається на: ст. 19 Конституції України; ст.ст. 9-1, 13, 21, 97 Кодексу законів про працю України (далі –КЗпП), ст.ст. 6-8, 14, 15 Закону України «Про колективні договори та угоди»(далі –Закон про колдоговори), де визначаються основні положення щодо змісту галузевої угоди та колективного договору та питання їхньої відповідності Конституції та законам України; ст. ст. 12, 14, 21 Закону України «Про оплату праці» та постанову КМУ «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон»від 24.03.1999 року № 663 (далі –Постанова про відшкодування виплат на відрядження), де визначені мінімальні розміри таких виплат.

Відповідач у письмовому запереченні повідомив, що проти позову заперечує та вважає вимоги Позивача необґрунтованими. При цьому звертає увагу суду на приписи ст.ст. 97, 121 КЗпП України, Інструкцію про службові відрядження в межах України та за кордон від 13.03.1999 № 59 та Постановою про відшкодування виплат на відрядження, які визначають порядок та граничний розмір виплат на відрядження. Зазначає, що він діяв в межах норм, встановлених Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»(далі –Закон про ДКРС) та Порядком проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою КМУ від 20.04.2006 року № 550 (далі –Порядок інспектування).

Третя особа 1 у письмових поясненнях зазначила, що позовні вимоги підтримує та вважає їх обґрунтованими. Вказує на відповідність положень Колективного договору Регістра судноплавства України на 2007-2009 роки приписам ст.ст. 13, 97 КЗпП України, ст.ст. 7, 8, 9 Закону про колдоговори та Галузевій угоді між об’єднаннями уповноважених представників підприємств, установ та організацій водного транспорту України та Українською професійною спілкою працівників річкового транспорту на 2008-2011 роки.

Третя особа 2 у письмових поясненнях по суті позову повідомила, що позовні вимоги підтримує. При цьому звертає увагу суду на: приписи ст.ст. 9-1, 13, 97 КЗпП України, ст.ст. 6, 7, 9, 15 Закону про колдоговори, в яких визначено порядок та умови встановлення розмірів заробітної плати, премій, відшкодування витрат на відрядження тощо; Галузеву угоду на 2008-2011 роки, яка визначає мінімальні гарантії оплати праці та соціального захисту працівників; Статут Позивача, де вказано, що чистий прибуток підприємства залишається в повному його розпорядженні.

Крім того, вказує на відсутність у Відповідача повноважень контролювати виконання колективного договору.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд –

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Класифікаційне товариство Регістр судноплавства України»(ЄДРПОУ –30058275) зареєстроване Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією. ДП засноване на державній власності, входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв’язку України та діє на засадах господарського розрахунку.

Контрольно-ревізійним управлінням в м. Києві на підставі плану контрольно-ревізійної роботи на І квартал 2009 року, направлень від 03.02.2009 р. №№ 224, 225, 226, 227 проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Позивача за період з 01.01.2007 по 01.01.2009 рр.

В ході ревізії було виявлено, що Позивачем порушено: п. 1 Постанови про відшкодування виплат на відрядження, що спричинили зайві витрати коштів на суму 5400 грн.; ст. 97 КЗпП щодо відповідності положень Колективного договору Галузевій угоді в частині виплати коштів на представницькі цілі, що мало наслідком незаконну виплату коштів на представницькі цілі в сумі 323000 грн. та перераховано до цільових фондів коштів на суму 120200 грн.; наказу Мінтрансу від 10.02.1998 року № 43 «Про затвердження Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті», що призвело до зайвого списання пального на суму 6600 грн.

Дані порушення зафіксовані в акті ревізії від 27.03.2009 року № 08-30/320 (далі –акт ревізії), на підставі якого пред’явлено та направлено Позивачу вимогу від 16.04.2009 року №26-08-14-14/2658 (далі –оскаржувана вимога).

Позивач подав Відповідачу заперечення на акт ревізії, які останнім прийняті не були.

Державне підприємство «Класифікаційне товариство Регістр судноплавства України», вважаючи незаконними п. п. 3, 4, 5, 7, 8 вимоги КРУ в м. Києві, звернулося до суду з позовом, за захистом своїх прав.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідження, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

В статті 2 Закону про ДКРС визначені головні завдання державної контрольно-ревізійної служби

Пунктами 7 та 10 ст.10 вказаного закону передбачено, що Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право, зокрема, пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів та звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Щодо вимоги Позивача про скасування п. 3 оскаржуваної вимоги судом враховується наступне.

Відповідно до ст. 9-1 КЗпП, підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Згідно ст. 12 Закону України «Про оплату праці»(який визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати), норми оплати праці, а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Положення ч. 2 ст. 12 вказаного закону передбачають, що норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Пунктом 11-1 Постанови про відшкодування виплат на відрядження передбачено, що розмір добових витрат, що виплачуються працівникам, направленим у відрядження підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності (крім підприємств, установ та організацій, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів), не може бути нижчим ніж норми добових витрат, установлених додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 977.

Як вбачається зі змісту Статуту Позивача, останній не є підприємством, яке повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів. А тому, згідно приписів п. 11-1 Постанови про відшкодування виплат на відрядження, розмір добових витрат не може бути нижчим ніж норми добових витрат, установлених додатком до постанови № 977. Тобто п. 11-1 встановлює мінімальні гарантії відшкодування витрат на відрядження, отже збільшення розміру виплат на відрядження здійснено Позивачем правомірно.

Таким чином, з приписів ст. 9-1 КЗпП, ст. 12 Закону України «Про оплату праці», п. 11-1 Постанови про відшкодування виплат на відрядження випливає, що чинним законодавством не передбачено обмеження щодо збільшення виплат, у тому числі відшкодування витрат на відрядження. Вказані норми лише встановлюють мінімальні гарантії щодо здійснення таких виплат. Отже, вимога КРУ про відшкодування 5400 грн. витрат на відрядження є необґрунтованою.

Щодо вимоги Позивача про скасування пунктів 4, 5 оскаржуваної вимоги, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.18 КЗпП, ч. 1 ст. 5 Закону про колдоговори умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. На осіб, які порушують або не виконують зобов'язання щодо колективного договору передбачено накладення штрафу, дисциплінарних санкцій та звільнення з посади (ст. 18 Закону про колдоговори).

Як було встановлено, Колективний договір Позивача на 2007-2009 роки зареєстрований Управлінням праці та соціального захисту населення Подільської районної у м. Києві державної адміністрації 07.02.2007 року № 1533 без зауважень.

Згідно з пунктом 7.10 розділу сьомого «Соціальні та інші додаткові виплати»договору Регістра на 2007-2009 роки Позивач був зобов'язаний здійснювати виплату коштів на представницькі цілі.

Умови колективного договору Регістра судноплавства України на 2007 - 2009 рр., є обов'язковими для Позивача, оскільки він є стороною цього договору.

Отже, виплата коштів на представницькі цілі здійснювалася Позивачем на законній підставі, а саме, на підставі Кодексу законів України про працю, Закону України «Про колективні договори і угоди»та положень Колективного договору.

Відповідно до ст. 97 КЗпП України, підприємства, установи, організації у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, самостійно встановлюють форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат.

В загальних положеннях Галузевих угод на 2004 - 2006 рр. та на 2008 - 2011 рр., членом яких є Позивач, встановлено, що положення угод: «…є обов'язковими для застосування під час укладення колективних договорів як мінімальні гарантії», а також встановлюють: «…мінімальні гарантії оплати праці та соціального захисту».

Галузева угода і розроблений з урахуванням її положень колективний договір, регулюють питання щодо: нормування і оплати праці, встановлення форм, систем, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо); встановлення гарантій, компенсацій, пільг.

У відповідності до ст. 2 Закону України «Про оплату праці»оплата праці складається з: основної заробітної плати; додаткової заробітної плати (включає доплати, премії, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати); інші заохочувальні і компенсаційні виплати.

Стаття 12 вказаного закону визначає, що норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Отже, всупереч твердженням Відповідача, положення галузевої угоди є мінімальними гарантіями, а норми і гарантії оплати праці включають у себе питання виплат надбавок, доплат, премій та компенсацій.

Приписи ст. 8 Закону про колдоговори визначають, що норми, які встановлюються галузевою угодою є мінімальними. Приписи ст. 13 КЗпП, ст. 7 Закону про колдоговори визначають, що колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Загальні положення Галузевих угод на 2004 - 2006 рр. та на 2008 - 2011 рр. передбачають право трудового колективу щодо «підвищення і розширення через колективні договори Підприємств»мінімальних гарантій встановлених угодою.

Використовуючи право надане чинним законодавством та галузевими угодами, сторонами Колективного договору Регістра судноплавства України на 2007 - 2009 рр. в тексті документу було розширено мінімальні гарантії оплати праці шляхом внесення положення про виплату коштів на представницькі цілі.

Згідно з пунктом 1 наказу Мінфіну та Мінекономіки від 12.11.1993 № 88 «Про затвердження норм коштів на представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок та порядок їх витрачання»представницькі витрати це витрати міністерств, відомств, підприємств, установ на прийом і обслуговування іноземних представників і делегацій та представників інших підприємств, які прибули за запрошеннями для проведення переговорів з метою здійснення міжнародних зв'язків, установлення та підтримання взаємовигідного співробітництва та вирішення питань, пов'язаних з комерційною діяльністю».

Згідно з пунктом 18 положення стандарту бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Мінфіну від 31.12.1999 №318, представницькі витрати включаються до адміністративних витрат та відносяться до складу валових витрат.

Для включення представницьких витрат до складу валових витрат необхідно їх підтвердження первинними бухгалтерськими документами.

З іншого боку, визначені у колективному договорі Позивача «кошти на представницькі цілі»: не використовуються «...на прийом і обслуговування іноземних представників і делегацій та представників інших підприємств, які прибули за запрошеннями для проведення переговорів....»; не включаються до адміністративних витрат та не відносяться до складу валових витрат; а прирівнюються до доходів та включаються до сукупного місячного доходу осіб, яким ці кошти були виплачені, з вирахуванням обов'язкових податків та зборів (податок з доходів фізичних осіб, внески до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування і тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття).

Отже, за своєю суттю передбачені колективним договором Позивача «кошти на представницькі цілі», не є «представницькими витратами»у визначенні вищезазначених наказів Мінфіну. Це є компенсаційні виплати, визначені у колективному договорі Позивача як «кошти на представницькі цілі». Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону про колдоговори, колективний договір, угода набирають чинності з дня їх підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у колективному договорі, угоді. Пунктом 1.4 Колективного договору Регістру судноплавства України на 2007-2009 роки передбачено, що договір набуває чинності після прийняття його конференцією трудового колективу з лютого 2007 року і діє на протязі 2007-2009 років до укладання нового договору. Зі змісту колективного договору вбачається, що останній прийнятий конференцією трудового колективу 22.01.2007 року. Крім того, відповідно до ст.ст. 204, 651, 652, 654 ЦК України, договір є правомірним до тих пір, коли він не буде визнаний недійсним за рішенням суду, або розірваний за рішенням сторін або суду. На даний час колективний договір не визнано таким, що суперечить вимогам законодавства, а тому його положення є чинними. Оскільки протягом періоду, що ревізувався, колективний договір діяв у вказаній редакції, виплати, здійсненні на підставі п. 7.10, є правомірними.

З вищенаведеного випливає необґрунтованість п. 5 оскаржуваної вимоги, оскільки виплата коштів на представницькі цілі відповідала приписам чинного законодавства, а тому перерахування коштів до відповідних цільових фондів здійснено Позивачем правомірно.

Щодо вимоги Позивача про скасування п. 7 оскаржуваної вимоги судом враховується таке.

Як було встановлено, в ході ревізії Відповідачем було виявлено порушення з боку Позивача наказу Мінтрансу від 10.02.1998 року № 43 «Про затвердження Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті», що призвело до зайвого списання пального на суму 6,6 тис. грн.

Відповідно до Закону про ДКРС та Порядку інспектування ревізія проводиться шляхом здійснення документальної та фактичної перевірок, які проводяться щодо вимог законів та інших нормативно-правових актів. Абзац 5 пункту 35 Порядку інспектування передбачає, що в акті ревізії органи ДКРС зобов’язані надавати висновок про наявність або відсутність порушень законодавства, з обов’язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено.

Згідно приписів указу Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»та постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»нормативно-правові акти, що видаються міністерствами та містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування підлягають державній реєстрації.

Відповідно до пункту 15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, у разі порушення вимог щодо державної реєстрації, нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Зі змісту наказу Мінтрансу від 10.02.1998 № 43 випливає, що останній містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування. Водночас, вказаний акт державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України не проходив, а отже вважається таким, що не має загальнообов’язкового, а носить рекомендаційний характер.

Крім того, загальні положення Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджені наказом Мінтрансу від 10.02.1998 року № 43 вказують на те, що вказані норми можуть застосовуватись для розроблення питомих норм витрат палива. Тобто, вказаний наказ містить диспозитивну норму щодо необхідності його застосування при розробленні питомих норм використання палива.

Враховуючи викладене, вимога Позивача щодо скасування п. 7 оскаржуваної вимоги КРУ є обґрунтованою.

Щодо вимоги Позивача скасувати п. 8 оскаржуваної вимоги суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Пункт 7 ст. 10 Закону про ДКРС визначає право Відповідача пред’являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань Збереження і використання державної власності та фінансів.

Згідно з ст.ст. 14, 15 Закону про колдоговори, контроль за виконанням колективного договору, угоди проводиться безпосередньо сторонами, що їх уклали, чи уповноваженими ними представниками, а зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Як було встановлено раніше, положення Колективного договору Позивача не суперечать приписам чинного законодавства (ст.ст. 9-1, 13, 97 КЗпП, Закону про колдоговори) та Галузевої угоди. Таким чином, зміни до Колективного договору можуть бути внесені лише в порядку, визначеному ст. 14 Закону про колдоговори.

Крім іншого, згідно ч. 1 ст. 6 Закону про колдоговори, забороняється будь-яке втручання, яке може обмежити законні права працівників та їх представників або заборонити їх здійснення, з боку органів представницької і виконавчої влади та господарського управління, політичних партій, власників або уповноважених ними органів при укладенні та виконанні колективних договорів, угод.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади повинні діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не було подано доказів, які б спростовували доводи Позивача, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.          Визнати протиправними та скасувати пункти 3, 4, 5, 7, 8 вимог, що викладені у листі Контрольно-ревізійного управління в місті Києві від 16.04.09 р. № 26-08-14-14/2658.

          Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Дані заяви подаються до апеляційного суду через суд першої інстанції.

Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

          Суддя                                                                                 А.Г. Степанюк

Повний текст постанови виготовлено та підписано 18.03.2010 р.