Постанова № 11965737, 07.12.2009, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 Вн. № <Внутрішній Номер справи >

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 грудня 2009 року 16:10 № 2а-917/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Степанюка А.Г. при секретарі судового засідання Федоровій О.В. вирішив адміністративну справу

за позовомКонтрольно-ревізійне управління в місті Києві

до Державне підприємство "Державний проектний інститут "Укрдіпронафтотранс"

простягнення коштів до державного бюджету у розмірі 858812,83грн.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач просить суд зобовязати Відповідача виконати предявлену за результатами ревізії вимогу від 19.09.2008 року №26-11-14-6457 в частині забезпечення відшкодування коштів в сумі 858812,83 грн., недоотриманих Державним бюджетом у звязку з порушенням п. 18 Методики розрахунку і порядку використання за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 (далі Методика КМУ).

Крім того, звертає увагу суду на приписи Закону України «Про оренду державного та комунального майна»(далі Закон про оренду).

Відповідач у письмовому запереченні проти позову та додатковому запереченні повідомив, що проти позову заперечує. Зазначає про відсутність у Позивача права на звернення до адміністративного суду, при цьому посилається на п. 8 ч. 1 ст. 3, 104 КАС України.

Вказує на те, що Позивач помилково застосував норми Закону про оренду та Методики КМУ, оскільки договір оренди майна був укладений до внесення змін до вказаного закону, при цьому посилається на ч. 4 ст. 10 Закону про оренду, де визначено порядок зворотної дії норм вказаного закону.

Звертає увагу суду та не, що орендоване у третьої особи майно перебуває у власності останньої, а не у державній власності.

Третя особа письмових пояснень суду не надала, однак у судовому засіданні повідомила, що проти позову заперечує.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Контрольно-ревізійним управлінням в м. Києві на підставі плану контрольно-ревізійної роботи на ІІI квартал 2008 року та направлень на проведення ревізії від 14.07.08 року № 1321, №1320 було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Державний проектний інститут «Укрдіпронафтотранс»(ЄДРПОУ 03484174) за період з 01.01.2006 року по 01.01.2008 рік.

Ревізія проводилася протягом 14.07.2008 року по 08.08.2008 року, за результатами якої складено акт від 11.08.2008 року № 11-30/850 (далі акт ревізії).

Під час проведення ревізії, Позивач встановив, що за угодою про використання майна від 05.04.1999 року № 13/2-3, акціонерна холдингова компанія «Укрнафтопродукт»передала Відповідачу у тимчасове платне користування приміщення будинку, площею 3999,0 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, б-р. Верховної Ради, 34. Згідно даного договору, відповідач має право, за згодою третьої особи, передавати вказане майно в суборенду.

Позивач, посилається на приписи п.2 ч.4 ст. 1, ч.3, 4 ст. 22 Закону про оренду якими передбачено, що якщо майно є державною власністю, то правовідносини, що виникають з приводу оренди цього майна регулюються приписами Закону про оренду.

В акті ревізії зафіксовано, що в порушення п. 18 Методики КМУ Відповідачем не погоджено з Третьою особою та не перераховано до Державного бюджету України коштів у вигляді різниці між нарахованою платою за суборенду та тією частиною, що отримує орендар на загальну суму 858812,83 грн.

За результатами ревізії Позивачем було предявлено вимогу Відповідачу від 19.09.2008 року №26-11-14-6457, пункт 6 якої закріплює обовязок останнього забезпечити перерахування до Державного бюджету України коштів у вигляді різниці між перерахованими коштами за оренду та отриманими коштами за суборенду державного майна, що отримав Відповідач, на загальну суму 858812,83 грн.

Як зазначає Позивач, станом на 26.01.2009 року вказана вимога Відповідачем не виконана, а тому КРУ звернулося до суду.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідження, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»(далі Закон про ДКРС) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобовязань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у субєктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (даліпідконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Приписи ч. 7 ст. 10 Закону про ДКРС надають Позивачу право предявляти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства тощо.

Згідно ч. 10 ст. 10 Закону про ДКРС органам ДКРС надається право на звернення до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

З матеріалів справи вбачається, що Третя особа є акціонерним товариством (далі - АТ), статутний капітал якого, згідно вимог ст. 152 ЦК України, ст. 80 ч.2 ГК України, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобовязаннями всім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобовязаннями товариства, але несуть ризик збитків, повязаних з діяльністю товариства, у межах вартості належних їм акцій (іменних цінних паперів, які посвідчують майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку АТ у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна АТ у разі його ліквідації, право на управління АТ, а також немайнові права, передбачені законодавством, що регулює питання створення, діяльності та припинення АТ.

Відповідно до ст. 115 ЦК України, ст. 85 ГК України, господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності, одержаних доходів, іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Приписи ст. 154 ЦК України, передбачають, що установчим документом акціонерного товариства є його статут, який повинен містити, крім загальних вимог, передбачених ст. 88 ЦК України також відомості про: розмір статутного капіталу; умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень.

Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю є правління або інший орган визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства, виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом АТ і законом, що зазначено у ст. 161 ЦК України.

Затверджений та зареєстрований в установленому законом порядку Статут Акціонерного холдингової компанії «Укрнафтопродукт»закріплює, що компанія, зокрема, є власником майна, переданого їй засновниками та акціонерами у власність (абз. 1 п.5.3 Статуту). Засновником Компанії є держава в особі Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості (п.1.2).

Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є субєктами господарювання, згідно ч.1 ст. 8 ГК України.

Таким чином акціонер держава, в особі Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості, є власником акцій, а не майна Третьої особи. Тобто володіє корпоративними правами, що посвідчуються наявними акціями, а отже власником майна АТ є не держава в особі Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості, а саме акціонерна холдингова компанія «Укрнафтопродукт».

У разі порушення прав держави як акціонера, вона може реалізувати право на захист таких у спосіб, що визначений нормами чинного законодавства.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року у справі №1-10/2004 визначено, що акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства; інтереси Третьої особи не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів.

Згідно наведеного вище рішення КСУ, акціонер може здійснювати захист своїх прав у випадку їх порушення шляхом звернення до суду.

Отже, наявність корпоративних прав у держави не є доказом наявності у неї права власності на майно підприємства.

Згідна преамбули Закону України «Про оренду державного та комунального майна»випливає, що він покликаний забезпечити підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам.

Тобто цей Закон регулює правовідносини між субєктами, які використовують державне та комунальне майно шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам.

Як було встановлено судом, майно, передане Відповідачу Третьою особою за угодою про використання майна від 05.04.1999 року № 13/2-3, знаходиться у власності акціонерного товариства, а тому правовідносини з приводу такого майна не є предметом регулювання Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а отже приписи вказаного закону Позивачем застосовано помилково.

Крім іншого, аналізуючи посилання Позивача на приписи абз. 2 ч. 4 ст. 1, ч. 3, 4 ст. 22 Закону про оренду та Методику КМУ, судом враховується наступне.

Договір оренди майна між державним підприємством «Державний проектний інститут «Укрдіпронафтотранс»та акціонерною холдинговою компанією «Укрнафтопродукт»було укладено в 1999 р., отже застосування до них приписів абз.2 ч.4 ст. 1 вказаного закону, які були доповнені Законом України «Про внесення змін до деяких законів України за результатами парламентських слухань «Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стан інформаційної безпеки України»від 13.09.2001 року є непереконливим.

Абзац 2 частини 3 статті 22 було доповнено Законом України про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна»від 29.06.04 р., частина 4 вказаної статті доповнено Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України». Законодавець передбачив, що Кабінет Міністрів України має визначити порядок використання плати за суборенду майна для обєктів, що перебувають у державній власності;…органам місцевого самоврядування для обєктів, що перебувають у комунальній власності.

Згідно п.1 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна затвердженої постановою КМУ від 04.10.95 р. № 786 (із змінами і доповненнями) її розроблено з метою створення єдиного організаційно-економічного механізму справляння плати за оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства, організації, їх структурних підрозділів (філії, цеху, дільниці) та окремого індивідуально визначеного майна державного підприємства, організації, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил, інших військових формувань, органами, підрозділами, закладами та установами Держспецзв'язку, рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки), а також майна, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації).

Отже дана методика, як і Закон про оренду, покликана регулювати відносини які виникають з приводу здачі в оренду саме державного майна. Майно третьої особи не є державною власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Позивачем не надано суду доказів, які б свідчили, що протягом періоду, що перевірявся, Відповідачем використовувалась державна власність та фінанси, а тому вимога Позивача щодо стягнення з його коштів у розмірі 858812,83 грн. є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158-163 КАС України, адміністративний суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Дані заяви подаються до апеляційного суду через суд першої інстанції.

Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А. Степанюк

Повний текст постанови виготовлено та підписано 23.12.2009 р.