Рішення № 119641869, 30.05.2024, Яремчанський міський суд

Справа № 354/680/15-ц

Провадження по справі № 2/354/105/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої судді Ваврійчук Т.Л.

за участю секретаря судового засідання Старунчак Н.М.

прокурора ОСОБА_1

представника третьої особи адвоката Госедло Р.І.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув містіЯремче цивільнусправу запозовом першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ДП «Ворохтянське лісове господарство», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «Скорзонера», Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковель» про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки площею 0,2500 га та 0,0850 га в с.Поляниця,-

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник прокурора Івано-Франківської області(в подальшому перейменовано на Івано-Франківську обласну прокуратуру) в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України(надалі-Держлісагентство), ДП «Ворохтянське лісове господарство» у вересні 2015 року звернувся до суду із позовом до Поляницької сільської ради(в подальшому перейменовано на Поляницьку сільську раду Надвірнянського району Івано-Франківської області), ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №034418 від 08.07.2003 року площею 0,0850 га кадастровий номер 2611092001220020033, визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №034417 від 08.07.2003 року площею 0,2500 га кадастровий номер 2611092001220020019 та зобов`язання ОСОБА_2 повернути вказані земельні ділянки, які розташовані на ділянці «Вишня» у с. Поляниця з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство». В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436 (судовий №1-6/2011) звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28 ч.1 ст.366, ч.3 ст.28 ч.2 ст.364 КК України. В ході розгляду даної справи встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №2 від 22.01.2003 року щодо безоплатної передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельних ділянок площею 0,0850 га та 0,2500 га не виносилося в установленому порядку на засідання виконавчого комітету Поляницької сільської ради, а було самостійно складене сільським головою с. Поляниця ОСОБА_4 та є підробленим. На це вказує і те, що ОСОБА_2 із заявою про затвердження проекту землеустрою у сільську раду не звертався, зазначене питання на розгляд сесії сільської ради не виносилось, та будь-яке рішення про передачу відповідачу у власність земельної ділянки не приймалось. Судом встановлено, що спірні земельні ділянки перебувають у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 від 10.11.2001 року та знаходяться у кварталі 24 виділ 9 Поляницького лісництва, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування та таксаційною книгою. Впродовж 2002-2003 років члени організованої групи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків землі державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом сільської ради не приймались, дозволу на таке вилучення постійний землекористувач не надавав. Таким чином, внаслідок передачі у приватну власність спірних земельних ділянок ОСОБА_2 у ДП «Ворохтянське лісове господарство» незаконно вилучено земельну ділянку площею 0,3350 га. Оскільки рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №2 від 22.01.2003 року є фіктивним, воно не підлягає визнанню недійсним у суді, а спірні земельні ділянки підлягають витребуванню у державну власність у особі постійного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство». В обгрунтування повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даній справі зазначено, що незважаючи на те, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду та роз`яснено право на його пред`явлення у порядку цивільного судочинства, постійним землекористувачем не вжито жодних заходів щодо повернення спірної ділянки у державну власність, що стало підставою для звернення прокурора до суду із вказаним позовом. Перед зверненням до суду прокурором у відповідності до вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» направлено відповідне повідомлення постійному землекористувачу. Із урахуванням того, що зазначені у позові обставини встановлені постановою суду від 04.03.2015 року прокурор просить визнати поважними причини пропуску строку позовної давності з метою захисту інтересів держави та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25.09.2015 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

15.10.2015 року першим заступником прокурора Івано-Франківської області подано заяву в порядку ст.31 ЦПК України про зміну предмету позову відповідно до якої прокурор просив поновити строки позовної давності, визнати недійсними та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №034418 від 08.07.2003 року площею 0,0850 га кадастровий номер 2611092001220020033 та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №034417від 08.07.2003 року площею 0,2500 га кадастровий номер 2611092001220020019, видані ОСОБА_2 та зобов`язати ОСОБА_3 повернути вказані земельні ділянки, які розташовані на ділянці «Вишня» в с. Поляниця Яремчанської міської ради з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

16.10.2015 року до суду надійшли заперечення відповідача ОСОБА_2 на позов, в яких останній вказав, що з викладеними у позові доводами не погоджується. У 2003 році він звернувся у Поляницьку сільську раду із заявою про отримання безоплатно у приватну власність земельної ділянки, яку передав секретарю. Із головою сільської ради ОСОБА_4 не зустрічався та ніяких домовленостей із ним не мав. Твердження позивача про те, що фіктивність рішення сільської ради підтверджується тим, що документи ним подані до землевпорядної організації ДП «Карпатигеодезкартографія» 07.10.2003 року, тобто після рішення сільської ради не відповідають дійсності, оскільки саме рішення сільської ради і стало підставою для виготовлення землевпорядних документів. Державний акт був виданий лише після виготовлення такої документації. При оформленні та одержанні державного акту ним не було порушено жодного законодавчого акту, про порушення з боку посадових осіб сільської ради він нічого не знав. Вважає, що із урахуванням практики Європейського суду інтереси суспільства ні в якому разі не можуть полягати у відібранні у нього земельної ділянки, бо навіть якщо така передана йому у приватну власність із порушенням законодавства про що він не знав і не міг знати, то на даний час, виходячи із реальної ситуації, жодні суспільні інтереси не порушені. Прокуратура при зверненні до суду всупереч вимог ст.45 ЦПК України не аргументувала і не обґрунтувала достатнім чином у чому полягає необхідність захисту інтересів держави та чому вона набула статусу позивача. Держлісагентство та ДП «Ворохтянське лісове господарство» до суду про визнання недійними державних актів не звертались. Надана йому земельна ділянка оточена рекреаційними об`єктами туристичного комплексу і повністю непридатна для ведення лісового господарства, фактично реально вийшла з лісового фонду і повернення її ДП, яке на зможе вести на ній будь-які лісовпорядні роботи, не принесе державі жодної користі. О тому у даному випадку позбавлення його права власності на земельну ділянку не може бути виправданим інтересами суспільства. Враховуючи те, що кримінальна справа проти ОСОБА_4 була порушена ще у 2005 році, саме тоді правоохоронними органами та держлісгоспом було виявлено обставини, що зумовили теперішнє звернення до суду. Таким чином, позивачу стало відомо про нібито порушені права держави 10 років тому, і за таких обставин його право на звернення до суду обліковується з цього часу, а тому вважає, що у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку із пропуском строку позовної давності, оскільки строк звернення до суду пропущено без поважних причин.

Ухвалою суду від 16.10.20215 року до участі у вказаній справі залучено в якості співвідповідача ОСОБА_3 , який набув право власності на спірні ділянки.

Поляницька сільська рада 08.04.2016 року подала заяву про застосування строків позовної давності в обґрунтування якої зазначено, що прокурор знав про існування порушеного права ДП «Ворохтянське лісове господарство» ще 23.03.2004 року при винесенні постанови про порушення кримінальної справи щодо посадових осіб Поляницької сільської ради за результатами розгляду якої Галицьким районним судом Івано-Франківської області 20.04.2011 року ухвалено вирок, залишений без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.04.2012 року. Крім того, 07.02.2005 року прокурором був внесений протест на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №27 від 10.07.2003 року. Із урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, викладених у справі №6-178цс15 від 01.07.2015 року, №6-68цс15 від 16.09.2015 року, №3-126гс15 від 13.05.2015 року відповідач просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №124 від 21.09.2017 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 21.09.2017 року у зв`язку із закінченням повноважень попереднього складу суду вказану справу передано у провадження судді Іванова А.П.

Згідно розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №321 від 06.03.2018 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 06.03.2018 року у зв`язку із продовженням терміну відрядження судді ОСОБА_7 вказану справу повторно передано у його провадження.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №159 від 02.04.2019 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 02.04.2019 року у зв`язку із закінченням повноважень попереднього складу суду(закінчення терміну відрядження судді Іванова А.П.) вказану справу передано у провадження судді Польської М.В., якою 21.06.2019 року постановлено ухвалу про прийняття справи до свого провадження та призначено підготовче судове засідання.

15.01.2020 року Поляницька сільська рада повторно подала заяву про відмову у позові у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

У відповідності до розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №78 від 31.07.2020 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 31.07.2020 року у зв`язку із закінченням повноважень попереднього складу суду(закінчення терміну відрядження судді Польської М.В.) вказану справу передано у провадження судді Ваврійчук Т.Л.

Ухвалою суду від 11.11.2020 року вказану справу прийнято до провадження суддею Ваврійчук Т.Л. та призначено у ній підготовче судове засідання.

22.04.2021 року заступником керівника Івано-Франківської обласної прокуратури у даній справі подано заяву в порядку ст.49ЦПКУкраїни прозміну предмету позову відповідно до якої прокурор просив поновити строки позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №034417 від 08.07.2003 року площею 0,2500 га кадастровий номер 2611092001220020019, виданий ОСОБА_2 , визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №034418 від 08.07.2003 року площею 0,0850 га кадастровий номер 2611092001220020033, виданий ОСОБА_2 , витребувати у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 2611092001220020019, яка розташована у с. Поляниця з чужого незаконного володіння у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство», витребувати у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0850 га, кадастровий номер 2611092001220020033, яка розташована у с. Поляниця з чужого незаконного володіння у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

08.06.2021 року Поляницька сільська рада подала відзив на позов в якому вказала, що відповідно до п.12 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель приватної власності здійснювали відповідні сільські, селищні ради. Землі державної та комунальної власності були розмежовані тільки з 01.01.2013 року. Відповідно до ст.ст.122, 149 ЗК України, ст.33 ЛК України Поляницька сільська рада як власник земель в межах населеного пункту була наділена відповідними повноваженнями щодо розпорядження ними. Державний акт на право постійного користування землею виданий ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі рішення Поляницької сільської ради. Рішенням Івано-Франківської обласної ради №57-3/2002 від 27.08.2002 року площу с. Поляниця збільшено до 1730 га, в тому числі 1077,82 га земель, які перебувають у постійному користуванні Ворохтянського лісогосподарського підприємства. Рішенням Івано-Франківської обласної ради №493-18/2008 від 17.01.2008 року площа с. Поляниця збільшилась до 2380 га за рахунок земель ДП «Ворохтянське лісове господарство». Оскільки у постійному користуванні лісгоспу перебували землі комунальної власності Поляницької сільської ради остання вправі була вилучати їх у користувача та розпоряджатись ними. Постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року, відповідно до якої колишнього голову Поляницької сільської ради звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.28 ч.1 ст.366, ч.3 ст.28 ч.2 ст.364 КК України не має преюдиційного значення при розгляді даної справи. Крім того, рішення виконавчого комітету сільської ради, якими вилучались земельні ділянки з постійного користування ДП «Ворохтянське лісове господарство» та передавались у приватну власність не скасовані судом та є чинними, а вказане підприємство надало згоду на їх вилучення. Прокурором не надано належних доказів того, що спірні ділянки є одними із тих, що фігурують у кримінальній справі та знаходяться на землях, що перебувають у постійному користуванні лісгоспу. Після кожного збільшення меж села Поляниця у постійного користувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» відбувалось вилучення земель, вказані земельні ділянки в подальшому надавались безоплатно у власність громадянам та продавались на земельних аукціонах, однак державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002721 від 10.11.2001 року не був переоформлений, межі земельних ділянок у натурі(на місцевості) не встановлювались, а самі ділянки не були внесені до ДЗК, а отже даний акт не може бути належним доказом у справі. Державний акт на право власності на землю видано ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому №2 від 22.01.2003 року, яке в постанові Галицького районного суду від 04.03.2015 року не згадується, зазначене рішення не визнавалось недійсним та є чинним, а твердження про його підробку є припущенням прокурора. Отже ОСОБА_2 набув право власності на спірні ділянки за рахунок земель сільської ради на законних підставах. Також зазначено, що порушення прав ДП «Ворохтянське лісове господарство» відбулось у 2003 році, однак позовна заява подана до суду у вересні 2015 року, з того часу відбулось збільшення меж населеного пункту і спірна ділянка знаходиться у межах житлової забудови і в силу видимих природних властивостей кінцевий набувач не міг знати, що ці ділянки належать до земель лісогосподарського призначення, а тому позовна вимога про зобов`язання ОСОБА_3 , який є добросовісним набувачем, повернути спірні ділянки у власність держави в особі постійного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» в порядку ч.3 ст.388 ЦК України є безпідставною. Окрім цього, відповідач послався на те, що відповідно до ст.23 Закону України «Про прокуратуру» не допускається здійснення прокурором представництва у суді інтересів держави в особі державних компаній, а в даному випадку ДП «Ворохтянське лісове господарство» є неналежним позивачем і з цих підстав у позові слід відмовити. Спірна земельна ділянка ніколи не перебувала у власності чи користуванні Держлісагентства, а тому його право не могло бути порушене та не підлягає захисту у межах даного позову, а прокурором не доведено наявності у нього підстав для звернення до суду за захистом прав та інтересів даного суб`єкта. Окрім цього, вказаний позов поданий до суду у серпні 2015 року, проте на зазначені позови поширюється загальна позовна давність тривалістю три роки. У відповідності до положень ст.45 ЦПК України норми щодо початку перебігу строку позовної давності встановлені для осіб чиї права порушені поширюються і на звернення прокурора до суду на захист цієї особи. Посилаючись на презумпцію невинуватості прокурор зазначив, що до прийняття постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року прокуратура не могла стверджувати про наявність факту підроблення рішень виконкому Поляницької сільської ради, що унеможливлювало належне звернення до суду. Проте на обізнаність особи про порушене цивільне право не впливає подальше притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, прокурор дізнався про порушення прав лісгоспу з моменту винесення 23.03.2004 року постанови про порушення кримінальної справи №248436. У постанові про порушення кримінальної справи відносно сільського голови ОСОБА_4 від 21.09.2004 року зазначено про підробку рішень сільської ради про вилучення земель у лісгоспу та передачу їх у приватну власність, у затвердженому 18.05.2005 року прокурором Івано-Франківської області обвинувальному акті зазначено про підробку рішення сільської ради №27 від 10.07.2003 року, а також 07.02.2005 року прокурором були внесені протести на вказані в обвинувальному акті рішення сільської ради, а в березні 2005 року прокурор звертався до господарського суду із позовом в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання цих рішень недійсними. В свою чергу лісгосп 25.03.2005 року подав цивільний позов у кримінальній справі та був визнаний цивільним позивачем, отже про порушення прав як прокурору так і лісовому господарству було відомо з березня 2004 року, а тому прокурором пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові і в аналогічній справі №354/619/15-ц за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах Держлісагентства та лісгоспу до Поляницької сільської ради та ОСОБА_8 постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19.02.2019 року відмовлено у задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 23.06.2021 року прокурор вказав, що доводи сільської ради про пропуск строку позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки підставою звернення до суду із вказаним позовом стала не сама наявність чи незаконність рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельних ділянок, а встановлений постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року факт підробки такого рішення. Факт порушення 23.03.2004 року кримінальної справи свідчить лише про те, що на той момент були достатні приводи та підстави для початку досудового розслідування по факту зловживання посадовим становищем службовцями сільської ради, вина яких підлягала подальшому доказуванню у встановленому законом порядку. Зважаючи на те, що вимоги прокурора вмотивовані не просто неправомірними діями відповідних посадових осіб, а саме їх кримінально-караними діяннями у прокурора могли з`явитися підстави для звернення із вказаним позовом лише після підтвердження вини обвинувачених і факту вчинення ними злочину. Враховуючи наведене та презумпцію невинуватості прокуратура області до прийняття постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року не могла стверджувати про наявність факту підробки рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради. Закриття кримінальної справи у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності є нереабілітуючою обставиною. При наявності відповідного вироку чи ухвали про закриття справи за нереабілітуючими обставинами преюдиційними є встановлені обставини заволодіння спірними земельними ділянками шляхом вчинення злочину, а отже їх вибуття з володіння власника-держави відбулося поза її волею. Таким чином факт незаконного отримання первісним набувачнм спірної ділянки є таким, що встановлений судовим рішенням у кримінальній справі і додаткового доведення не потребує. Відповідно до вимог ст.ст.330,387,658 ЦК України право власності дійсного власника презюмується і не припиняється втратою ним майна, а порушене право підлягає захисту шляхом пред`явлення індикаційного позову. При цьому витребування майна в особи, яка не є його законним власником є триваючим порушенням права до моменту припинення в законному порядку правового титулу дійсного власника-позивача за віндикаційним позовом, а останній протягом всього часу, з моменту вибуття майна з його володіння до втрати правого титулу залишається законним власником майна та має право у будь-який час вимагати відновлення свого права, а отже наслідки спливу позовної давності до вимоги про витребування майна не застосовуються, що підтверджується правовими висновками Верховного Суду у постанові від 05.10.2016 року у справі №3-604гс16, від 17.04.2018 року у справі №916/712/15-ц, від 11.04.2018 року у справі №904/9655/16. При зверненні до суду із вказаним позовом прокурором переслідувалась мета задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про передачу земельної ділянки. Із урахуванням сталої практики ЄСПЛ щодо застосування положень ст.1 Першого протоколу, в тому числі висновків, викладених у рішеннях «Трегубенко проти України», «Депаль проти Франції», «Хамер проти Бельгії» протиправне вилучення спірної земельної ділянки порушує інтереси держави, а втручання у право власності особи в даному випадку переслідує суспільний інтерес та є пропорційним, спрямованим на захист громадських інтересів в сфері екології та охорони навколишнього природного середовища. Також зазначено, що на момент виникнення спірних правовідносин не існувало законодавчого визначення комунальної власності, спірна земельна ділянка перебувала у державній власності та відповідно до ст.4 ЗК України 1990 року не підлягала передачі у приватну власність. Статтею 7 ЗК України 1990 року передбачено, що у постійне користування із земель державної власності надаються земельні ділянки для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам. 10.11.2001 року Ворохтянському держлісгоспу був виданий державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002721, таким чином лісгоспу була передана у постійне користування земельна ділянка із земель державної форми власності. У рішеннях Івано-Франківської обласної ради №57-3/2002 від 27.08.2002 року та №493-18/2008 від 17.01.2008 на які посилається відповідач, як на підставу збільшення площі с. Поляниця не зазначено про вилучення чи передачу земель, які перебувають у користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», а зміна площі села жодним чином не вплинула на право постійного користування землею даного підприємства. Статтею 83 ЗК України 2001 року визначено порядок набуття права комунальної власності на землю, а ст.173 ЗК України в редакції чинній на 2002 та 2008 рік визначено, що включення земельних ділянок у межі села не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками. Ні після набрання чинності Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 року №1457-IV, ні після зміни меж с. Поляниця розмежування земель державної та комунальної власності проведено не було. Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної і комунальної власності» №5245- VI від 06.09.2012 року, який набрав чинності 01.01.2013 року земельні ділянки, розташовані у межах населених пунктів, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств, залишаються у державній власності. Таким чином, право постійного користування земельними ділянками ДП «Ворохтянське лісове господарство» у зв"язку із включенням частини земельних ділянок у межі населеного пункту с. Поляниця не втратило і державна форма власності на ці ділянки на комунальну не змінювалась. В свою чергу відповідно до ч.2 ст.84 ЗК України право державної власності на землю набувається та реалізується державою через органи виконавчої влади одним з яких являється Держлісагентство, до сфери управління якого входить ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Ухвалою суду від 22.02.2022 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10.05.2022 року позов прокурора у вказаній справі залишено без розгляду.

Постановою Верховного Суду від 14.12.2022 року ухвалу Яремчанського міського суду від 22.02.2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10.05.2022 року в частині залишення без розгляду позову прокурора, поданого в інтересах Держлісагентства скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 02.03.2023 року підготовче провадження у даній справі закрито та призначено її до судового розгляду по суті. Залучено до участі у вказаній цивільній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-ДП «Ворохтянське лісове господарство».

18.09.2023 року судом постановлено ухвалу про повернення до стадії підготовчого провадження.

01.11.2023 року заступником керівника Івано-Франківської обласної прокуратури у даній справі подано клопотання в порядку ст.49ЦПКУкраїни прозміну предмету позову, відповідно до якої прокурор просив поновити строки позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №034417 від 08.07.2003 року площею 0,2500 га кадастровий номер 2611092001:22:002:0019, виданий ОСОБА_2 , визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №034418 від 08.07.2003 року площею 0,0850 га кадастровий номер 2611092001:22:002:0033, виданий ОСОБА_2 та витребувати у ТзОВ «Буковель» земельну ділянку, площею 0,3350 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:2303 з чужого незаконного володіння у власність держави в особі Держлісагентства.

Ухвалою суду від 17.01.2024 року залучено до участі у даній справі в якості співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковель», яке набуло право власності на спірні земельні ділянки та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «Скорзонера».

14.02.2024 року до суду надійшов відзив на позов, поданий ТзОВ «Буковель», яке одночасно просило продовжити строк на подання відзиву. У відзиві зазначено, що провадження у даній справі в частині заявленої позовної вимоги про витребування у ТзОВ «Буковель» земельної ділянки площею 0,3350 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:2303, яка розташована в с.Поляниця з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Держлісагентства підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, оскільки вказані вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства. Так в силу вимог ст.ст. 19, 188 УЦПК України, ст.20 ГПК України, відповідно до існуючої судової практики, наведеної у постановаї Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 року у справі №911/2034/16, від 15.10.2019 року у справі №911/1809/18, від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц та постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12.06.2023 року у справі №676/7428/19 позовні вимоги прокурора про витребування нерухомого майна подані до юридичної особи та за суб`єктним складом підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, що виключає розгляд справи у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства, оскільки даний спір є спором про стверджуване порушення цивільного права та законного інтересу позивача як власника землі з боку юридичних осіб. Також відповідач послався на те, що наявні інші підстави для відмови у позові. Так Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц, у постанові від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 дійшла висновку, що визнання недійсним державного акту не є належним способом захисту порушеного права, а тому заявлена позовна вимога про визнання недійсним державних актів на праві власності, виданих ОСОБА_2 не є ефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові з цих підстав. Також відповідач вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з тих підстав, що Держлісагенство не є належним позивачем у даній справі. Так Держлісагенство є суб`єктом владних повноважень інтереси якого може представляти прокурор, однак на законодавчому рівні не наділене повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою та відповідно не є органом, який може бути належним позивачем у спірних правовідносинах і прокурором в ході розгляду справи не спростовано відсутність у Держлісагентства права на розпорядження спірною земельною ділянкою. Питання щодо розпорядження земельними ділянками державної власності, забезпечення заходів щодо охорони і захисту лісів законодавством покладено на органи виконавчої влади Кабінет Міністрів України, обласні, державні адміністрації. Відповідно до Положення про Держлісагентство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 року №521 останнє є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізовує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства та відповідно до покладених на нього завдань здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства, здійснює державне управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління, організовує ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь, веде державний лісовий кадастр та облік лісів, здійснює моніторинг лісів, приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії. Нормами ЦПК України не передбачено можливості заміни позивача чи залучення особи як співпозивача. Верховний Суд у постанові від 25.10.2022 року у справі №607/14378/21 вказав, що якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини, і переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити у його задоволенні. Враховуючи наведене наявні підстави для відмови у позові, оскільки прокурором невірно зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, тобто подано позов в інтересах неналежного позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові. Окрім цього, позов не підлягає до задоволення у зв`язку із недоведеністю заявлених вимог. Так державний акт на право постійного користування землею виданий ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі рішення Поляницької сільської ради. Відповідно до п.12 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель приватної власності здійснювали відповідні сільські, селищні ради. Землі державної та комунальної власності були розмежовані тільки з 01.01.2013 року. Відповідно до ст.ст.122, 149 ЗК України, ст.33 ЛК України Поляницька сільська рада як власник земель в межах населеного пункту була наділена відповідними повноваженнями щодо розпорядження ними. Прокурором не надано доказів, що спірна ділянка знаходиться на землях, що перебувають у постійному користуванні держлісгоспу, оскільки відсутня затверджена технічна документація, земельна ділянка ДП «Ворохтянське лісове господарство» до ДЗК не внесена, до матеріалів справи не долучено Планшетів лісовпорядкування, таксаційних описів, оглядових планів чи іншої подібної документації. Доказів накладення між собою земельних ділянок відповідача та ДП також не надано. Постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року, відповідно до якої колишнього голову Поляницької сільської ради звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.28 ч.1 ст.366, ч.3 ст.28 ч.2 ст.364 КК України не має преюдиційного значення при розгляді даної справи. Вказана постанова не встановлює жодних обставин отримання земельної ділянки ТзОВ «Буковель», які мали місце значно пізніше і прокурором не доведено, що набута товариством земельна ділянка із кадастровим номером 2611092001:22:002:2303 є однією з тих, про які вказано у постанові суду від 04.03.2015 року. У тексті постанови відсутнє посилання на рішення №2 від 22.01.2003 року на підставі якого ОСОБА_2 набув спірні ділянки і таке рішення у судовому порядку недійсним не визнавалось. Лист ДП «Карпатигеодезкартографія», на який посилається прокурор, також не може слугувати належним доказом, оскільки наведена у ньому інформація не дозволяє достеменно встановити факт знаходження спірної земельної ділянки на землях лісгоспу. Щодо посилання на проведену у рамках кримінальної справи комісійну судово-земельну експертизу від 11.03.2015 року, то згадка у висновку певних ділянок і кварталів лісгоспу зроблена безвідносно до спірної земельної ділянки, а тому позов не підлягає до задоволення у зв`язку із недоведеністю. Також зазначено, що жодних правовідносин із первинним власником земельної ділянки чи ДП відповідач не мав. Під час неодноразового придбання земельної ділянки Поляницька сільська рада як власник земель в межах населеного пункту надавала згоду на переоформлення права власності на спірну ділянку, зокрема було підписано державні акти та погоджена технічна документація щодо складання документу, що посвідчує право власності на земельну ділянку, в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо обтяжень нерухомого майна. З 2003 року відбувалась зміна меж села Поляниця, здійснена забудова значної частини села, спірна ділянка на даний час перебуває у зоні рекреаційної забудови, а тому в силу об`єктивних видимих природних властивостей товариство не могло дізнатись про те, що вказана ділянка належить до земель лісогосподарського призначення. За таких обставин при витребуванні вказаної ділянки у ТзОВ «Буковель» як добросовісного набувача буде порушено принцип пропорційності, норми Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ, а також принцип належного урядування. Окрім цього відповідач зазначив, що при зверненні до суду прокурором пропущено строк позовної давності. Так норми щодо перебігу позовної давності, встановлені для сторін, особи, права або інтереси якої порушено поширюються і на звернення прокурора. Прокурор дізнався про існування порушеного права ДП ще у 2004 році при винесенні ряду постанов про порушення кримінальних справ відносно посадових осіб Поляницької сільської ради, за результатами розгляду якої Галицьким районним судом Івано-Франківської області 20.04.2011 року ухвалено вирок, залишений без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.04.2012 року. Однак прокурор до суду із вказаним позовом не звертався. Крім того, 07.02.2005 року прокурором були внесені протести на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо вилучення земельних ділянок у ДП «Ворохтянське лісове господарство» з перевищенням наданих повноважень та без згоди постійного землекористувача. Також у березні 2005 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області звертався до Господарського суду Івано-Франківської області із позовами про визнання недійсними рішень Поляницької сільської ради, про вилучення у лісгоспу земельних ділянок та передачу їх у приватну власність громадян(справа №4-5/79 та №А-5/78). Про порушення його прав було відомо також і ДП, яке 25.03.2005 року подало цивільний позов у кримінальній справі та було визнане цивільним позивачем. Окрім цього, в квітні 2005 року прокурор заявляв позов до громадянки ОСОБА_8 про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради та державного акту на право власності на землю у зв`язку із тими ж обставинами, які слугували підставою для порушення кримінальної справи відносно посадових осіб сільської ради. Вказаний позов ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 21.03.2007 року залишено без розгляду і за результатами розгляду повторного позову прокурора до ОСОБА_8 , поданого у 2015 році, постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19.02.2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 09.12.2020 року у задоволенні позову відмовлено у зв`язку із пропуском строку позовної давності(справа №354/619/15-ц). Відповідач наголошує на тому, що ЦК України не містить положень щодо того, що на обізнаність особи про порушене цивільне право та на право особи захищати свої майнові інтереси впливає факт притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. Таким чином прокурором пропущено строк позовної давності, а намагання перенести початок перебігу строку позовної давності на 04.03.2015 року є неправомірними. Із урахуванням викладеного відповідач просив застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову.

Протокольною ухвалою суду від 15.02.2024 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, задоволено клопотання представника ТзОВ «Буковель» про участь у судових засіданнях у даній справі у режимі відеоконференції.

07.03.2024 року ТзОВ «Буковель» звернулося до суду із клопотанням про закриття провадження у даній справі в частині заявленої позовної вимоги про витребування у ТзОВ «Буковель» земельної ділянки площею 0,3350 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:2303, яка розташована в с.Поляниця з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Держлісагентства на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Окрім цього 07.03.2024року ТзОВ«Буковель» подалодо судузаяву прозастосування строківпозовної давності,у якійвказало,що наданий позовпоширюються положенняст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності у три роки. Визначення відліку позовної давності відповідно до ст.261 ЦК України починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. На обізнаність особи про порушене цивільне право не впливає подальше притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. 23.03.2004 року прокурором була винесена постанова про порушення кримінальної справи №248436, де вказано про незаконне вилучення у Ворохтянського держлісгоспу 40,69 га земель і безоплатної передачі їх громадянам. 21.04.2004 року була порушена кримінальна права щодо Поляницького сільсьского голови, в якій також було вказано на підробку рішень виконавчого комітету сільської ради, якими вилучались земельні ділянки у ДП «Ворохтянське лісове господарство. ДП «Карпатигеодезкартографія» листом від 01.10.2004 року повідомило про осіб, яким були виготовлені державні акти на землю із розбивкою на квартали та ділянки. У висновку комісійної експертизи від 11.03.2005 року вказано, що вилучення земель лісового фонду з державної власності відбулось із порушенням чинного законодавства. 18.05.2005 року прокурором Івано-Франківської області був затверджений обвинувальний висновок у кримінальній справі №248426 а 18.04.2012 року набрав законної сили обвинувальний вирок у даній справі. Дані докази свідчать про обізнаність прокуратури про вилучення земель Ворохтянського держлісгоспу набагато раніше ніж до ухвалення постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року. Окрім цього ще у 2013 році прокурором були подані інші позови до фізичних осіб, які є фігурантами вказаної кримінальної справи -і вказані рішення були залишені без змін Вищим спеціалізованим судом України, Верховним Судом, зокрема у справах №354/1033/13-ц, №354/1014/13-ц, 354/619/15-ц. Також 07.02.2005 року заступником прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури були внесені протести на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення земельних ділянок ДП «Ворохтянське лісове господарство, віднесення їх до земель запасу та зміну цільового призначення з переведенням з земель лісового фонду у землі житлової та громадської забудови, а в березні 2005 року прокуратура зверталась до господарського суду Івано-Франківської області із позовами про визнання недійсними вказаних рішень. В свою чергу ДП «Ворохтянське лісове господарство» також було відомо про порушення його прав, оскільки останнє 25.03.2005 року подало цивільний позов у кримінальній справі і подання зазначеного позову не переривало та не зупиняло перебіг позовної давності, оскільки він не був спрямований на повернення земель у державну власність, а його тривалий розгляд не може бути розцінений як поважна причина пропуску позовної давності, а отже завершення судового розгляду кримінальної справи у 2015 році не може слугувати ні початком відліку строку позовної давності, ні поважною причиною його пропуску. Таким чином, прокурором пропущено строк позовної давності, а намагання перенести початок його перебігу на 04.03.2015 року є неправомірним, що підтверджується висновком, наведеним у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 року у справі №904/1080/19. Крім того слід звернути увагу на те, що спірна земельна ділянка знаходиться у зоні щільної рекреаційної забудови, в межах туристичного комплексу і в силу об`єктивних, видимих природних властивостей кінцевий набувач не міг дізнатись про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення.

У відповіді на відзив ТзОВ «Буковель», яка надійшла до суду 08.03.2024 року, Івано-Франківська обласна прокуратура вказала, що предметом позову у даній справі є повернення земельної ділянки від теперішнього власника-ТзОВ «Буковель» державі в особі Держлісагентства та визнання недійсним і скасування державного акту на право власності, виданого фізичній особі ОСОБА_2 . В силу положень ст.20 ГПК України вказана особа не є суб`єктом підприємницької діяльності, не може бути учасником господарського спору. Заявлені у даній справі позовні вимоги є взаємопов`язаними та нерозривними між собою, що виключає їх окремий розгляд із урахуванням положень ст.2 ЦПК України. Вимога до ТОВ «Буковель» про повернення земельної ділянки є похідною вимогою, задоволення якої залежить від вирішення іншої вимоги-про визнання недійсним державного акту. Так задоволення лише однієї позовної вимоги про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_2 не поновить порушених прав держави, оскільки власником спірної ділянки на даний час є інша особа. Таке рішення фактично не призведе до повернення земельної ділянки державі як законному власнику. І, навпаки, вирішення питання про повернення земельної ділянки від ТОВ «Буковель», як теперішнього власника, без визнання недійсним первинного державного акту, виданого фізичній особі, який став підставою для вчинення всіх наступних правочинів, пов`язаних із розпорядженням та відчуженням землі, неможливо. З огляду на віндикаційний характер позову, в даному випадку визнається недійсним та скасовується саме первинний державний акт, а не похідні від нього документи. Спільний розгляд зазначених позовних вимог не ускладнює вирішення справи, в той час як задоволення клопотання відповідача та виділення позовних вимог до ТОВ «Буковель» в окреме провадження призведе до того, що даний спір не буде підсудний Яремчанському міському суду Івано-Франківської області. Щодо належного способу захисту зазначено, що застосування конкретного способу захисту порушеного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звертається особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин(предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права та інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що власник з дотриманням вимог ст.388 ЦК України може витребувати належне йому майно від останнього набувача, незалежно від того скільки разів це майно було відчужене і при цьому оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування. Ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, які посвідчують відповідне право не вважається ефективним способом захисту права власника. Разом з тим, у постанові від 12.06.2023 року у справі №388/1347/20 Верховний суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що оспорюваний державний акт порушує права позивача та підлягає визнанню недійсним. Можливість, а відповідно і ефективність обраного прокурором способу захисту саме шляхом визнання недійсним державного акту на право власності фактично підтверджена і іншою судовою практикою(постанови верховного Суду від 22.06.2022 року у справі №545/1575/21, від 20.07.2022 року у справі №683/2422/19. Щодо звернення суду зі позовом в інтересах Держлісагентства зазначено, що відповідно до Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство» засноване на державній власності та належить до сфери управління Держлісагентства, як центрального органу виконавчої влади і питання звернення до суду в інтересах зазначеного органу було предметом розгляду Верховного Суду у даній справі за результатами чого винесено відповідну постанову 14.12.2022 року, де вказано, що Верховний суд вважає правильними доводи прокурора щодо наявності у нього права на звернення до суду із цим позовом в інтересах в особі Держлісагентства. Також прокурор вказав, що на момент виникнення спірних правовідносин не існувало законодавчого визначення комунальної власності, спірна земельна ділянка перебувала у державній власності та відповідно до ст.4 ЗК України 1990 року не підлягала передачі у приватну власність. Статтею 7 ЗК України 1990 року передбачено, що у постійне користування із земель державної власності надаються земельні ділянки для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам. 10.11.2001 року Ворохтянському держлісгоспу був виданий державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002721, таким чином лісгоспу була передана у постійне користування земельна ділянка із земель державної форми власності. У рішеннях Івано-Франківської обласної ради №57-3/2002 від 27.08.2002 року та №493-18/2008 від 17.01.2008, якими збільшено площу с. Поляниця не зазначено про вилучення чи передачу земель, які перебувають у користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», а зміна площі села жодним чином не вплинула на право постійного користування землею даного підприємства. Статтею 83 ЗК України 2001 року визначено порядок набуття права комунальної власності на землю, а ст.173 ЗК України в редакції чинній на 2002 та 2008 рік визначено, що включення земельних ділянок у межі села не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками. Ні після набрання чинності Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 року №1457-IV, ні після зміни меж с. Поляниця розмежування земель державної та комунальної власності проведено не було. Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної і комунальної власності» №5245- VI від 06.09.2012 року, який набрав чинності 01.01.2013 року земельні ділянки, розташовані у межах населених пунктів, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств, залишаються у державній власності. Таким чином, право постійного користування земельними ділянками ДП «Ворохтянське лісове господарство» у зв`язку із включенням частини земельних ділянок у межі населеного пункту с. Поляниця не втратило і державна форма власності на ці ділянки на комунальну не змінювалась. В частині презумпції постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року слід врахувати позицію верховного Суду, викладену у постанові від 01.09.2020 року у справі №700/460/17, відповідно до якої при наявності відповідного вироку чи ухвали про закриття справи за нереабілітуючими обставинами преюдиційними є саме встановлені зазначеними вироком чи ухвалою обставини заволодіння спірними земельними ділянками шляхом вчинення злочину, а отже їх вибуття з володіння власника-держави відбулося поза її волею. В даному випадку підставами позовних вимог є саме правові наслідки злочинних дій вказаних осіб, внаслідок яких земельні ділянки лісового фонду протиправно вибули із державної власності у власність приватних осіб. Таким чином факт незаконного отримання первісним набувачем спірної ділянки є таким, що встановлений судовим рішенням у кримінальній справі і додаткового доведення не потребує. Незважаючи на те, що в тексті постанови Галицького районного суду від 04.03.2025 року не згадується рішення виконкому №2 від 22.01.2003 року, прізвище відповідача вказане у переліку осіб, яким надано земельні ділянки на підставі підроблених документів, крім того у період 2002-2003 років будь-яких інших земельних ділянок особам із аналогічними ініціалами не надавалось. При зверненні до суду із вказаним позовом прокурором переслідувалась мета задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про передачу земельної ділянки. Із урахуванням сталої практики ЄСПЛ щодо застосування положень ст.1 Першого протоколу, в тому числі висновків, викладених у рішеннях «Трегубенко проти України», «Депаль проти Франції», «Хамер проти Бельгії» протиправне вилучення спірної земельної ділянки порушує інтереси держави, а втручання у право власності особи в даному випадку переслідує суспільний інтерес та є пропорційним, спрямованим на захист громадських інтересів в сфері екології та охорони навколишнього природного середовища. Не відповідають обставинам справи і доводи відповідача про пропуск строку позовної давності, оскільки підставою звернення до суду із вказаним позовом стала не сама наявність чи незаконність рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради про передачу ОСОБА_9 у приватну власність земельної ділянки, а встановлений постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року факт підробки такого рішення. Факт порушення 23.03.2004 року кримінальної справи свідчить лише про те, що на той момент були достатні приводи та підстави для початку досудового розслідування по факту зловживання посадовим становищем службовцями сільської ради, вина яких підлягала подальшому доказуванню у встановленому законом порядку. Зважаючи на те, що вимоги прокурора вмотивовані не просто неправомірними діями відповідних посадових осіб, а саме їх кримінально-караними діяннями, у прокурора могли з`явитися підстави для звернення із вказаним позовом лише після підтвердження вини обвинувачених і факту вчинення ними злочину. Враховуючи наведене та презумпцію невинуватості, прокуратура області до прийняття постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року не могла стверджувати про наявність факту підробки рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради. Закриття кримінальної справи у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності є нереабілітуючою обставиною. Відповідно до вимог ст.ст.330, 387, 658 ЦК України право власності дійсного власника презюмується і не припиняється втратою ним майна, а порушене право підлягає захисту шляхом пред`явлення індикаційного позову. При цьому витребування майна в особи, яка не є його законним власником є триваючим порушенням права до моменту припинення в законному порядку правового титулу дійсного власника-позивача за віндикаційним позовом, а останній протягом всього часу, з моменту вибуття майна з його володіння до втрати правового титулу залишається законним власником майна та має право у будь-який час вимагати відновлення свого права, а отже наслідки спливу позовної давності до вимоги про витребування майна не застосовуються, що підтверджується правовими висновками Верховного Суду у постанові від 12.07.2017 року у справі №369/6601/15-ц, постановами Великої Палати Верховного Суду у справі №487/10128/14-ц, від 26.11.2019 року у справі №914/3234/16.

Ухвалою суду від 26.03.2024 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09.05.2024 року, провадження у даній справі в частині заявленої позовної вимоги до ТзОВ «Буковель» про витребування земельної ділянки площею 0,3350 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:2303 з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Державного агентства лісових ресурсів України закрито та роз`яснено прокурору, що розгляд зазначених вимог віднесений до юрисдикції господарського суду.

Ухвалою суду від 26.03.2024 року залучено ТзОВ «Буковель до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні прокурор заявлений позов підтримав та просив його задовольнити у повному обсязі із мотивів, наведених у позові та відзиві на позов.

Представник позивача Держлісагентства у підготовче судове засідання не з`явився, однак у матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи у відсутності представника позивача.

Представник відповідача Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у судове засідання не з`явились, не повідомивши причин неявки, хоча про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору на стороні відповідачів ТзОВ «Буковель» адвокат Госедло Р.І. у судовому засіданні позов не визнав та просив у його задоволенні відмовити, з мотивів, наведених у відзиві ТзОВ «Буковель» на позов та заяві про застосування наслідків спливу позовної давності. Зазначив, що заявлена позовна вимога про визнання недійсним державного акту не відповідає належному способу захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові і в такому випадку у суду відсутні підстави для дослідження та надання правової оцінки зібраним у справі доказам.

Представник третьої особи без самостійних щодо предмета спору на стороні позивача ДП «Ворохтянське лісове господарство» та представник третьої особи без самостійних щодо предмета спору на стороні відповідача ТзОВ «Скорзонера» у судове засідання не з`явились, не повідомивши причин неявки, хоча про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Заслухавши поясненняпрокурора та представника третьої особи, дослідивши матеріалисправи,оцінивши всідокази кожензокрема тав їхсукупності,встановивши фактичніобставини справи,суд приходитьдо висновку,що позов прокурора про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 10.11.2001 року Поляницькою сільською радою у відповідності до рішення №3 від 11.01.2001 року видано Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 на земельну ділянку площею 4358,5 га для ведення лісового господарства. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №00001.

Відповідно до Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство» у редакції станом на 13.07.2011 року, ДП «Ворохтянське лісове господарство» створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України №57 від 26.05.1995 року, засноване на державній власності та належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, який відповідно до Указу Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України.

Рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради №2 від 22.01.2003 року «Про надання та передачу у приватну власність» вирішено надати та передати безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 земельні ділянки для: будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,25 га на ділянці Вишні; для ведення особистого селянського господарства 0,0850 га на ділянці Вишні.

08.07.2003 року ОСОБА_2 на підставі зазначеного рішення сільської ради був виданий державний акт на право власності на землю серії ІФ №034418 на земельну ділянку площею 0,0850 га, для ведення особистого селянського господарства, розташовану у с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, кадастровий номер 2611092001220020033 та державний акт на право власності на землю серії ІФ №034417 на земельну ділянку площею 0,2500 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану у с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, кадастровий номер 2611092001220020019.

У вказаних державних актах зазначено, що вони зареєстровані у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №000028 та №000027.

Як вбачається із повідомлення ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області №10-9-0.4-7114/0/2-15 від 08.09.2015 року набута ОСОБА_2 у приватну власність відповідно до рішення №2 від 22.01.2003 року земельна ділянка площею 0,0850 га із кадастровим номером 2611092001220020033 була відчужена 15.08.2006 року на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого у реєстрі за №3759 і останньому 17.10.2006 року був виданий державний акт на право власності на землю серії ЯД №867031.

Листами ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області 10-9-0.4-7114/0/2-15 від 08.09.2015 року та №10-9-0.2-4642/0/2-23 від 26.10.2023 року, підтверджується, що ОСОБА_2 відповідно до договорів купівлі-продажу від 15.08.2006 року відчужив набуті у приватну власність на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №034417 від 08.07.2003 року та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №034418 від 08.07.2003 року земельні ділянки площею 0,2500 га із кадастровим номером 2611092001:22:002:0019 та площею 0,0850 га із кадастровим номером 2611092001:22:002:0033 на користь ОСОБА_3 , якому 17.10.2006 року був виданий державний акт серії ЯД №867032 на земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:002:0019 та державний акт серії ЯД №867031 на земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:002:0033.

Відповідно до рішення Поляницької сільської ради від 15.01.2009 року ОСОБА_3 18.03.2009 року був виданий державний акт серії ЯЖ №556002 на земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:002:0019, цільове призначення- для рекреаційного призначення(будівництва та обслуговування індивідуального будинку відпочинку) та державний акт серії ЯЖ №556053 на земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:002:0023, цільове призначення- для рекреаційного призначення(будівництва та обслуговування індивідуального будинку відпочинку). Земельна ділянка площею 0,0850 га із кадастровим номером 2611092001:22:002:0023 є тією самою ділянкою площею 0,0850 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:0033.

Відомості про земельну ділянку площею 0,0850 га станом на 01.01.2013 року були в автоматизованому порядку перенесені з Державного реєстру земель до ДЗК з кадастровим номером 2611092001:22:002:0033, а не з 2611092001:22:002:0023.

ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу від 16.06.2010 року, посвідчених приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Могилевич Л.В., за реєстром №1338 та №1339 відчужив належні йому земельні ділянки із кадастровими номерами 2611092001:22:002:0019 та 2611092001622:002:0023 на користь ТзОВ «Скорзонера».

Земельні ділянки площею 0,2500 з кадастровим номером 2611092001:22:002:0019 та земельна ділянка із кадастровим номером 2611092001:22:002:0033 були 11.08.2016 року перенесені в архівний шар, а Поземельні книги на них закриті в результаті їх об`єднання на підставі заяви, яка надійшла від ТзОВ «Скорзонера» 04.08.2016 року. У результаті об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 2611092001:22:002:0019 та 2611092001:22:002:0033 утворилася земельна ділянка площею 0,3350 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:2303, яка має цільове призначення для рекреаційного призначення(будівництва та обслуговування індивідуального будинку відпочинку).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно №352309923 від 30.10.2023 року земельна ділянка із кадастровим номером 2611092001:22:002:2303, площею 0,3350 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 15.06.2016 року зареєстрована на праві приватної власності за ТзОВ «Буковель», на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер:30978469 від 17.08.2016 року. Підстава реєстрації права власності-протокол загальних зборів учасників ТзОВ «Скорзонера», серія та номер:12/08/2016, виданий 12.08.2026 року, протокол загальних зборів учасників ТзОВ «Буковель», серія та номер:12/2016, виданий 12.08.2016 року, акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер:12/08/2016-7, виданий 12.08.2016 року.

У лютому 2004 року начальником напрямку спецпідрозділу УСБУ в Івано-Франківській області була порушена кримінальна справа за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру та Яремчанського міського управління земельними ресурсами за ознаками злочину, передбаченого ст.364 КК України за фактом незаконного вилучення та безоплатної передачі у приватну власність 13,1428 га земель рекреаційного призначення у с. Поляниця.

15.03.2004 року слідчим з ОВС СВ прокуратури Івано-Франківської області розпочато досудове розслідування у кримінальній справі №248436 за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії, кадастру, Яремчанського управління земельних ресурсів при передачі на протязі 2002-2003 років у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування індивідуальних житлових будинків 64 громадянам загальною площею 13,1 на землях рекреаційного призначення, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України.

23.03.2004 року слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, які протягом 2002-2003 років без розгляду та вирішення на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40,69 га земель лісового фонду в межах с. Поляниця, без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду у землі житлової та громадської забудови та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.

Вказану кримінальну справу об`єднано в одне провадження із кримінальною справою №248436.

21.09.2004 року начальником відділу нагляду за додержанням законів при проведенні слідства органами прокуратури Івано-Франківської області порушено відносно ОСОБА_4 кримінальну справу №248436 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України за фактом незаконного безоплатного вилучення у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ 40,69 га земельних угідь лісового фонду вартістю 3714997 грн. без відшкодування держлісгоспу втрат щодо вартості лісових та деревно-чагарникових насаджень в сумі 1432753,24 грн., незаконної зміни їх цільового призначення, переведення в землі житлової та громадської забудови та надання під будівництво індивідуальних житлових будинків окремим громадянам, що спричинило державним інтересам тяжкі наслідки, а також за фактом складення та видачі завідомо неправдивих рішень виконкому Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року. які він завірив печаткою Поляницької сільської ради про ніби-то колегіальне вирішення членами виконкому даних питань.

Постановою слідчого з ОВС прокуратури Івано-Франківської області від 25.03.2005 року ДП «Ворохтянське лісове господарство» було визнане цивільним позивачем у кримінальній справі №248436 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України. Згідно поданої позовної заяви розмір завданих збитків визначено у сумі 6944718,90 грн.

Із долучених копій листів ДП «Ворохтянське лісове господарство» №2/523 за листопад 2001 року, №2/537 за грудень 2001 року, №2/432 за жовтень 2002 року, №2/496 за листопад 2002 року, №2/398 за вересень 2002 року, №2/275 за травень 2003 року вбачається, що лісгосп надавав попереднє погодження на вилучення та передачу Поляницькій сільській раді у довгострокове користування земельних ділянок відповідної площі за умови відшкодування лісогосподарських втрат, винесення меж в натурі.

Окрім цього, з досліджених матеріалів справи встановлено, що 07.02.2005 року прокуратурою Івано-Франківської області були внесені протести на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року в частині пунктів щодо вилучення в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельних ділянок лісового фонду та віднесення їх до земель запасу сільської ради із зміною їх цільового призначення на землі житлової та громадської забудови.

01.03.2005 року прокуратура Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України, який в подальшому був реорганізований у Державне агентство лісових ресурсів України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» зверталась до господарського суду Івано-Франківської області із позовом про визнання недійсними п.п.5,6,7 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №32 від 12.09.2002 року, який ухвалою суду від 10.05.2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2005 року залишено без розгляду(справа №А-5/79).

Окрім цього, ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 10.05.2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 року залишено без розгляду позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №27 від 10.07.2003 року(справа №А-5/78).

18.05.2005 року прокурором Івано-Франківської області був затверджений обвинувальний висновок у кримінальній справі №248436 про обвинувачення сільського голови с. Поляниця ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.2 ст.366 КК України, начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцької О.М. у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, головного бухгалтера ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, начальника відділення Державного казначейства в м. Яремча ОСОБА_11 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364 КК України, який скеровано на розгляд до Галицького районного суду Івано-Франківської області.

Дана кримінальна справа розглядалась судами неодноразово, 20.04.2011 року Галицьким районним судом Івано-Франківської області був ухвалений обвинувальний вирок, який був залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.04.2012 року та набрав законної сили, однак в подальшому дані судові рішення були скасовані судом касаційної інстанції (справа №1-6/11).

У ході розгляду вказаної кримінальної справи ДП «Ворохтянське лісове господарство» 11.08.2009 року, 19.10.2009 року, 08.10.2010 року зверталось до Галицького районного суду Івано-Франківської області із клопотаннями про уточнення заявлених позовних вимог, остаточний розмір яких визначено у сумі 971258,61 грн.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року (справа №1-6/11, провадження №1/341/6/15) у відповідності до ст.49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364, ч.3 ст.28, ч.1 ст.366 КК України, ОСОБА_5 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України, ОСОБА_6 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України. Цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду. Вказана постанова суду не оскаржувалась та набрала законної сили 11.03.2015 року.

Як вбачається із вказаної постанови суду, з метою протиправного вилучення з державної власності земель державного лісового фонду Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та їх незаконної передачі у приватну власність фізичним особам шляхом зловживання владою та службовим становищем і службового підроблення офіційних документів, сільський голова с. Поляниця ОСОБА_4 у листопаді 2001 року створив та очолив організовану групу, до якої завербував спеціаліста 1 категорії Яремчанського міського відділу земельних ресурсів, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради Борисевича В.М. а також начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцьку О.М. Так, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с.Поляниця Яремчанської міськради, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду №25 від 26.11.2001, № 28 від 27.05.2002, № 28 від 27.08.2002, № 132 від 19.09.2002, № 171 від 07.10. без зазначення року, № 25 від 15.03.2003, № 24 від 26.05.2003, № 32 від 26.06.2003, які ОСОБА_4 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради та направив на адресу керівників Ворохтянського ДЛГ.

У подальшому, всупереч вимог ст.ст. 20, 118, 123, 149, 151, 156, 207 Земельного кодексу України, пункту 12 Перехідних Положень Земельного кодексу України, ст. 42 Лісового кодексу України, генерального плану забудови с.Поляниця, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12.11.2002, ст.ст. 3, 19 Закону України «Про планування та забудову територій» ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за погодженням з ОСОБА_6 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002, №32 від 12.09.2002, №36 від 10.10.2002, №40 від 15.11.2002, №6 від 13.02.2003, №27 від 10.07.2003«Про вилучення земельних ділянок» Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, які ОСОБА_4 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_6 .

Надалі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , за погодженням з ОСОБА_6 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002, №32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, №40 від 15.11.2002, №6 від 13.02.2003, №27 від 10.07.2003 «Про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків» фізичним особам, які ОСОБА_4 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_6 . На підставі зазначених документів землепроектними організаціями було виготовлено технічну документацію на земельні ділянки державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Яремчанського ДЛГ та передано її для погодження начальнику відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцькій О.М., яка при наявних порушеннях в матеріалах технічної документації, які не відповідали вимогам п.1.16. Інструкції «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», затвердженої наказом Держкомзему України № 43 від 04.05.1999, в порушення ст.26 п.34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст.12, 118 п. 2б, ст.198 Земельного кодексу України, при відсутності технічного завдання на виконання робіт, журналів польових вимірювань, висновків та погоджень відділу архітектури та відділу земельних ресурсів про наявні обмеження на використання земельної ділянки, погоджень сусідніх землекористувачів, а в окремих випадках - без виготовлення проекту відведення земельних ділянок, при наявних обмеженнях відділу архітектури стосовно їх використання, незаконно погодила матеріали технічної документації.

Окрім цього, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 склали, підписали, завірили печатками Поляницької сільської ради та Яремчанського міського відділу земельних ресурсів та незаконно видали державні акти про право власності на земельні ділянки, в результаті чого незаконно вилучено з державної власності 40,69 га земель державного лісового фонду вартістю 3714997,00 грн.

Також, упродовж 2002-2003 років ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не приймались, в тому числі ОСОБА_2 площею 0,335 га, у результаті чого незаконно вилучено з державної власності 5,452 га земель державного лісового фонду. Усього внаслідок злочинних дій ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 упродовж 2001-2004 років незаконно вилучено з державної власності всього 46,142 га земель державного лісового фонду, чим заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам на загальну суму 6944718,89 грн. та спричинено тяжкі наслідки.

У відповідності до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно довисновку проведеноїу кримінальнійсправі №248436комісійної судово-земельноїекспертизи від11.03.2005року,встановлено,що сільськийголова с. Поляниця ОСОБА_4 звертався ізлистами протягом2001-2003років уВорохтянський держлісгосп про одержаннязгоди навилучення земельнихділянок лісовогофонду площею 27,87 га. Ворохтянський держлісгоспсвоїми листамине заперечувавпроти вилучення земельних ділянокі надававпопереднє погодженняна передачуземельних діляноклісового фондув землізапасу с.Поляниця.Проте виконкомсільської радис.Поляниця прийняв рішення провилучення вПоляницького лісництваВорохтянського ДЛГземельних ділянок лісового фондузагальною площею40,69га бездотримання процедури вилучення, надання тазміни цільовогопризначення земельлісового фонду,зокрема рішення№4від 14.02.20202 року,яким вилученоземельні ділянкиплощею 4,89 га(кв.24 діл.18(1.12га), кв.24 діл.30,34(1,2 га), кв.24 діл. 13(0,7 га), кв.23 діл. 27(1,2 га), кв.31 діл. 22(0,22 га), кв.32 діл. 3,9(0,45га); рішення №32 від 12.09.2002 року, яким вилучено ділянки площею 0,60 га(кв.24 виділ 21); рішення №36 від 10.10.2002 року, яким вилучено ділянки загальною площею 14,10 га(кв. АДРЕСА_2 діл.35(1,2 га), кв.8 діл.36(0,6га), кв.7 діл.42(1,5га), кв.6 діл.11(8,5га), кв.24 діл.11(0.3га), кв.32 діл.1(2,0га); рішення №6 від 13.02.2003 року, яким вилучено ділянки загальною площею 11,8 га(кв.8 діл.35(1,2га), кв.8 діл.36(0,6га), кв.7 діл.42 (1,5га), кв.6 діл.11(8,5га); рішення №40 від 15.11.2002 року, яким вилучено ділянки площею 2,6 га; рішення №27 від 10.07.2003 року, яким вилучено в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельні ділянки площею 6,7 га(кв.24 діл.11(0,3га), кв.22 діл.22,23(0,5га), кв.6 діл.17(0,5га), кв.3 діл.30(1.5га), кв.9 виділ 56(2,4га), виділ 57(1,0га), виділ 58(0,5га), віднесено до земель запасу сільської ради, змінено цільове призначення з переведенням з лісового фонду на землі житлової та громадської забудови.

При цьому відсутні відповідні рішення виконкому чи сесії сільської ради про вилучення окремих земельних ділянок лісового фонду, які фактично роздані громадянам у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків, а саме: кв.8 діл.29,31 площею 0,8358 га, кв.7 діл.43,44 площею 0,6375 га, кв.6 діл.12 площею 1,1 га, кв.9 діл.58,59 площею 0,75 га, кв.22 діл.9 площею 0,478 га, кв.24 діл.9 площею 0,335 га, кв.8 діл.28 площею 0,7157 га, кв.24 діл.4 площею 0,3 га та кв.32 діл.2 площею 0,3 га. Загальна площа вказаних земель становить 5,452 га. Під час зміни цільового призначення земель Ворохтянського держлісгоспу та наданні їх громадянам під будівництво індивідуальних житлових будинків порушено вимоги ст.ст.12,20,118,123,149,151 ЗК України, п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.42 ЛК України; наявна технічна документація не відповідає вимогам Інструкції про порядок складання, видачу, реєстрацію і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, затвердженої Держкомземом України №43 від 04.05.1999 року; відсутня державна землевпорядна експертиза проектної документації; всі рішення виконкому про безоплатне надання земельних ділянок у власність громадянам під будівництво індивідуальних житлових будинків на вилучених землях Ворохтянського держлісгоспу не відповідають генеральному плану забудови с. Поляниця, затвердженому рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001 року, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12.11.2002 року, ст.ст.31 Закону України «Про планування та забудову територій», ст.21 Закону України «Про основи містобудування». Виготовлена землевпорядними організаціями технічна документація на вилучені земельні ділянки не відповідає вимогам Інструкції про порядок складання, видачу, реєстрацію і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, а саме: рішення про передачу земельних ділянок у власність громадянам приймались виконавчим комітетом, а не сесією сільської ради(п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.1 ЗК України); відсутнє технічне завдання на виконання робіт, журнали польових вимірювань та висновки та погодження земельного відділу та відділу архітектури про наявні обмеження на використання земельної ділянки (п.1.6 Інструкції по видачі державних актів); відсутнє погодження сусідніх землекористувачів(п.2а ст.198 ЗК України); земельні ділянки надані громадянам у власність із земель запасу сільської ради без виготовлення проекту відведення земельних ділянок(ст.118 ЗК України). На вилучених у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ землях лісового фонду незаконної рубки лісу не встановлено.

Із листа Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру за вих. №464 від 01.10.2004 року, отриманого в ході досудового слідства у кримінальній справі №248436, вбачається, що працівниками ДП «Карпатигеодезкартографія» виготовлялась технічна документацію громадянам, яким були надані земельні ділянки на території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу. Під №61 у додатку №1 «Список громадян, яким виготовлені державні акти на право власності на землю в с. Поляниця з розбивкою на квартали та ділянки» до вказаного листа зазначено прізвище ОСОБА_2 , якому надана ділянка площею 0,3350 га у кварталі 24, ділянка 9. Підприємством також зазначено, що розбивка на квартали та ділянки була здійснена спільно з Ворохтянським держлісгоспом.

27.08.2015 року прокуратура Івано-Франківської області в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» направила на адресу ДП «Ворохтянське лісове господарство» повідомлення за вих. №05/1-510вих-15, в якому вказала про те, що з моменту винесення постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436, якою встановлено що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,2500 га не приймалося, а було підроблене, а вказана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» та знаходиться у кварталі 24, виділ 9 Поляницького лісництва, лісгоспом не вжито жодних заходів щодо повернення вказаної земельної ділянки у державну власність. Із урахуванням наведеного прокурор, зважаючи на відсутність належного реагування з боку уповноважених державних органів, повідомив про наявність підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави, в особі Держлісагентства та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним державного акту та повернення земельної ділянки.

Листом від 08.11.2021 року за вих. №12-12/9212-21 Держлісагентство повідомило про те, що з постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року Держлісагентству було відомо про залишення без розгляду позову ДП «Ворохтянське лісове господарство», поданого у кримінальній справі №1-6/11. При надходженні від органів прокуратури, в тому числі Івано-Франківської обласної прокуратури повідомлень про звернення в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до судів із позовами в інтересах Держлісагентства та лісогосподарських підприємств, в тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство», Держлісагентство завжди підтримувало зазначені позови через об`єктивну неможливість самостійного звернення до суду, однак відповідна документація знищена у зв`язку із закінченням терміну зберігання, а тому не заперечують щодо представництва Івано-Франківською обласною прокуратурою інтересів держави у даній справі.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор, звертаючись із позовом, вказав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної форми власності, перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», а її вилучення, зміна цільового призначення та передача у приватну власність проведені всупереч установленого законом порядку, на підставі підробленого рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради, а тому зазначена ділянка вибула з володіння держави в особі постійного землекористувача поза волею останнього.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Статтею 15 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності дост.16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 Конституції України, ст.324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.1 Земельного кодексу України(надалі-ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом ч.ч.1,2 ст.3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Відповідно доч.2ст.1ЛісовогокодексуУкраїни(надалі-ЛКУкраїни)лісиУкраїни усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Частиною першою ст.8 ЛК України передбачено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Відповідно до ст.6 ЛК України(тутінадалі-вредакціїчиннійначасвиникнення спірних правовідносин)усілісивУкраїнієвласністюдержави.

Відіменідержавилісами розпоряджаєтьсяВерховнаРадаУкраїни. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

Відповіднодост.9ЛКУкраїни користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

Статтею 13ЛКУкраїни визначено,щодовіданняобласнихРад народнихдепутатів угалузірегулюваннялісовихвідносиннаїхтериторіїналежить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

Відповідно дост.16ЛКУкраїнидовіданняселищнихісільськихРаднародних депутатівугалузірегулюваннялісовихвідносиннаїхтериторіїналежить: 1)надання земельнихділянок лісовогофондуупостійнекористуванняв межахселищ ісіл таприпинення правакористуванняними; 2) надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також за їх межами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування цими

ділянками.

За приписами ст.21 ЛК України постійне користування земельними ділянками лісового фонду припиняється у випадках і порядку, передбачених Земельним кодексом України.

Відповідно дост.42ЛКУкраїни переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства.

Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Згідно зі ст.12 ЗК України(тут і надалі- в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)до повноважень сільських, селищних рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За змістом ст.ст.13,17 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України та місцевих державних адміністрацій належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту «е» частини першої статті 19ЗКУкраїни землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, зокрема на землі лісового фонду.

Частиною другоюст.20 ЗКУкраїни визначено,що віднесенняземель дотієї чиіншої категоріїздійснюється напідставі рішеньорганів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель(ст. 21 ЗК України).

Згідно ст.ст.56, 57 ЗК України землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 80ЗКУкраїни встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Згідно зі ст.ст.83,84ЗКУкраїни комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом (п. «ґ» ч. 4 ст. 84 ЗК України).

Відповідно до ч.1 ст.116ЗКУкраїни громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

При цьому, відповідно до ч.5 ст.116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення(викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Положеннями ч.ч.6-9 ст.118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцевадержавна адміністраціяабо сільська,селищна,міська радарозглядає заявуі вразі згодина передачуземельної ділянкиу власністьнадає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проектвідведенняземельноїділянкирозробляється зазамовленням громадянорганізаціями,якімаютьвідповіднідозволи(ліцензії)навиконанняцих видівробіт устроки,щообумовлюютьсяугодоюсторін та погоджується з органом по земельних ресурсах природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Згідно положеньст.ст.125,126ЗКУкраїни правовласностіназемельнуділянку виникаєпісляодержання їївласникомдокумента,щопосвідчуєправовласності тайого державноїреєстрації. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Відповідно до норм ст.149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Пунктом 12 «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 152 ЗК Українипередбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною 1ст.393 ЦК Українивизначено, що правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідаєзаконуі порушує права власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідностізаконуне тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17, від 15.10.2019 року у справі №911/3749/17, від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18, від 01.02.2020 року у справі №922/614/19).

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч.1,2 ст.319 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 330ЦКУкраїни передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388ЦКУкраїни майно не може бути витребуване в нього.

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).

Таким чином, за змістом норм земельного та лісового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин користування земельними ділянками лісового фонду здійснювалось виключно шляхом надання їх у постійне або тимчасове користування для використання за цільовим призначенням. Передачі у приватну власність підлягали лише замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. При цьому право розпорядження земельними ділянками, що знаходяться за межами населених пунктів та їх вилучення у постійних землекористувачів відносилось до компетенції відповідних органів виконавчої влади, а чинний порядок зміни цільового призначення земель лісового фонду передбачав необхідність погодження переведення лісових земель до інших категорій із відповідними державними органами лісового господарства. Окрім цього, вирішення земельних правовідносин на рівні органів місцевого самоврядування згідно чинного законодавства відносилось до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних та міських рад, які не були наділені правом делегувати зазначені повноваження виконавчому комітету ради.

Відповідно до положень ст.ст.12,81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК Українипередбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними, згідност.77 ЦПК України, є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено і це підтверджується дослідженими доказами, що земельні ділянки площею 0,2500 га та 0,050 га на момент прийняття Поляницькою сільською радою рішення про передачу їх у приватну власність ОСОБА_2 належали до земель державної форми власності, перебували у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» та знаходились у кварталі 24 ділянка 9 Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ і матеріали справи не містять належних та достатніх доказів щодо їх переведення до категорії земель комунальної власності, оскільки відповідачами не надано суду належних доказів на підтвердження того, що збільшення площі с. Поляниця відбулось саме за рахунок спірних земельних ділянок.

Натомість з висновку комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005 року, вбачається, що земельні ділянки, які знаходяться у кварталі 24, ділянка 9 площею 0,335 га, Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу були роздані у приватну власність громадянам під будівництво індивідуальних житлових будинків за відсутності відповідних рішень виконкому чи сесії Поляницької сільської ради про вилучення зазначених земельних ділянок лісового фонду.

Оскільки на момент передачі її у приватну власність спірна земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду, наданих у постійне користування, Поляницька сільська рада як орган місцевого самоврядування не була наділена відповідними повноваженнями щодо її вилучення у постійного землекористувача та розпорядження нею шляхом передачі у приватну власність. При цьому судом встановлено, що зазначена ділянка передана у приватну власність без вирішення питання про її вилучення у встановленому законом порядку у постійного землекористувача.

Відповідного розпорядження місцевої державної адміністрації про вилучення земельної ділянки у постійного землекористувача, а також погодження в установленому порядку зміни її цільового призначення матеріали справи не містять і доказів протилежного відповідачами суду не надано.

При зверненні до суду із вказаним позовом, прокурором зазначено, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,2500 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,0850 га в установленому порядку не приймалось, а було підроблене.

Разом з тим, у постанові Галицького районного суду від 04.03.2015 року відсутнє посилання на встановлений факт підробки посадовими особами Поляницької сільської ради рішення виконавчого комітету №2 від 22.01.2003 року, натомість прізвище відповідача ОСОБА_2 із зазначенням відповідної площі земельної ділянки-0,335 га вказане у переліку осіб, яким упродовж 2002-2003 років надано у приватну власність земельні ділянки під будівництво індивідуальних житлових будинків з числа земель державного лісового фонду площею 5,452 га, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та її виконавчим комітетом не приймались.

Будь-яких належних та достатніх доказів на підтвердження того, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №2 від 22.01.2003 року на підставі якого передано відповідачу спірні земельні ділянки в установленому законом порядку не приймалось та є підробленим, чи визнане недійсним суду не надано, а відтак зазначене рішення на момент розгляду справи залишається чинним.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17, від 15.10.2019 року у справі №911/3749/17, від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18, від 01.02.2020 року у справі №922/614/19). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц, від 04.12.2019 року у справі №917/1739/17, від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14-ц та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

Відтак, враховуючи встановлені у ході судового розгляду обставини, а саме, що передані ОСОБА_2 у приватну власність земельні ділянки площею 0,2500 га та 0,0850 га на момент прийняття рішення про надання їх у власність, перебували у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», відносились до категорії земель лісового фонду, а їх передача у приватну власність проведена всупереч вимог діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, зокрема із порушенням норм ст.19 Конституції України, Земельного та Лісового кодексів України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчим комітетом, а не сесією сільської ради, без дотримання встановленого порядку вилучення у постійного землекористувача та зміни цільового призначення, суд приходить до висновку про те, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №2 від 22.01.2003 року є незаконним.

Відповідачами в ході судового розгляду не надано жодних доказів на спростування факту незаконності зазначеного рішення органу місцевого самоврядування.

Таким чином, суд приходить до висновку, що спірні земельні ділянки вибули із власності держави у протиправний спосіб на підставі рішення органу місцевого самоврядування, який не був наділений відповідними повноваженням щодо розпорядження нею, що одночасно потягнуло за собою протиправну зміну їх цільового призначення.

Відсутність спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення повноважного органу виконавчої влади означає, що держава як власник, не виявляла волю на вилучення та передачу у приватну власність зазначених земельних ділянок та свідчить про те, що первісний набувач ОСОБА_2 в установленому законом порядку не набув право власності на спірні земельні ділянки та відповідно не був наділений належними повноваженнями щодо її подальшого відчуження шляхом укладення договору купівлі-продажу із ОСОБА_3 .

При цьому суд враховує те, що ОСОБА_2 не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що вказані ділянки відносяться до земель лісового фонду, які не підлягали передачі у приватну власність для використання не за цільовим призначенням, що ставить добросовісність його поведінки під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. А висновком проведеної у кримінальній справі №248436 комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005 року підтверджується, що на момент проведення експертизи на земельних ділянках Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ загальною площею 5,452 га, розданих громадянам у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків за відсутності рішень виконкому чи сесії сільської ради, фактів незаконної рубки лісу не встановлено, а отже зазначені земельні ділянки, зокрема і ділянка 9 у кварталі 24 площею 0,335 га, передана у приватну власність ОСОБА_2 , станом на березень 2005 року залишались залісненими.

Окрім цього, відповідно до ч.1 ст.44 ЛК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, органи, що приймають таке рішення, одночасно вирішуютьпитання про збереження або вирубування дерев і чагарників та про порядок використання одержаної при цьому деревини. Водночас зазначене питання під час передачі земельної ділянки у приватну власність вирішене не було, про що не міг не знати ОСОБА_2 , як особа, на чию користь були відчужені земельні ділянки.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.388ЦКУкраїни якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За приписами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до правил ст.ст.2,5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи, яка звернулася до суду.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

При цьому застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Аналогічний висновок про те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові сформульований також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19, від 22.06.2021 року у справі №200/606/18.

Позов у цій справі поданий прокурором в інтересах держави у зв`язку з незаконним заволодінням відповідачами земельною ділянкою державної власності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388ЦКУкраїни може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Останній у межах провадження про витребування майна із чужого володіння вправі стверджувати, зокрема, про незаконність відповідного рішення органу місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним, недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює юридичних наслідків, на які воно спрямоване. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України,є неефективними.Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17, від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18, від 22.06.2021 року у справі №200/606/18, від 23.11.2021 року у справі №59/3373/16-ц, від 20.06.2023 року у справі №633/408/18.

У постанові від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду також вказала, що рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, а визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння.

З огляду на вказане, якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки лісогосподарського призначення відбулася державна реєстрація права власності на це майно, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним й ефективним способом захисту права власності. У разі встановлення незаконності таких рішень органів влади у спорі про витребування земельних ділянок суд вказує про це лише у мотивувальній частині його рішення.

Судом встановлено, що спірні земельні ділянки була відчужені ОСОБА_12 у 2006 році на підставі договорів купівлі-продажу на користь ОСОБА_3 , після чого був укладений ще ряд правочинів щодо розпорядження вказаними ділянками і на даний час вони зареєстровані на праві приватної власності за кінцевим набувачем-ТзОВ «Буковель», а тому оскаржувані державні акти на право власності на землю серії ІФ №034417 від 08.07.2003 року на земельну ділянку площею 0,2500 га кадастровий номер 2611092001:22:002:0019 та серії ІФ №034418 від 08.07.2003 року на земельну ділянку площею 0,0850 га кадастровий номер 2611092001:22:002:0033, видані ОСОБА_2 вичерпали свою дію і задоволення вимоги про їх скасування не призведе до поновлення порушеного права власності держави на земельні ділянки лісогосподарського призначення, а належним способом захисту у даному випадку є звернення до суду із вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, однак у частині зазначеної вимоги прокурора провадження у даній справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, оскільки даний спір виник між юридичними особами та не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Із урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Держлісагентства про визнання недійсними виданих ОСОБА_2 державних актів на право власності на землю серії ІФ №034417 та ІФ №034418 від 08.07.2003 року слід відмовити, оскільки зазначена вимога не відповідає належному способу захисту.

Окремих позовних вимог до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_3 прокурором не заявлено.

Щодо повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даній справі в особі Держлісагентства суд зазначає наступне.

Частиною другою ст.2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до п.3ст.131-1 Конституції України(в редакції, чинній на момент звернення до суду з відповідним позовом) прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру»прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Положеннями частин ч.ч.4,5 ст.56 ЦПК Українивизначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З наведеного можна виснувати, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси держави. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45ЦПКУкраїни у редакції, чинній на час подання позову). Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121цьогокодексу (речення третє абзацу третього статті 45ЦПКУкраїни у вказаній редакції).

Оскільки повноваженняорганів влади,зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц).

При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру»,і якщокомпетентний органпротягом розумногостроку післяотримання повідомленнясамостійно незвернувся досуду зпозовом вінтересах держави,то цеє достатнімаргументом дляпідтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18).

Отже, у кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд - перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Суд зобов`язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Звертаючись до суду прокурор зазначив, що пред`явлення вказаного позову обумовлене необхідністю захисту інтересів держави порушення яких полягає у незаконному переданні спірної земельної ділянки приватній особі, внаслідок чого постраждали інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів; обґрунтував необхідність захисту цих інтересів політикою держави щодо забезпечення охорони, відтворення та сталого використання зазначених ресурсів із урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства та невжиттям уповноваженими органами заходів представницького характеру щодо повернення спірної земельної ділянки у державну власність на підтвердження чого долучено відповідне повідомлення, адресоване ДП «Ворохтянське лісове господарство» та електронний лист Держлісагенства у якому зазначено, що при надходженні від органів прокуратури, в тому числі Івано-Франківської обласної прокуратури, повідомлень щодо звернення в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» до судів із позовами в інтересах Держлісагентства та державних лісогосподарських підприємств, в тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство», до фізичних та юридичних осіб про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки, повернення земельних ділянок лісового фонду у державну власність, Держлісагентство завжди їх підтримувало у зв`язку з неможливістю подання таких позовів самостійно з об`єктивних причин.

Отже, прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив.

Конституційний суд України у рішенні від 08.04.1999 року за №3-рп/99 вказав, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6,7,13 та 143 Конституції України,може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Вказаний позов подано прокурором в інтересах держави в особі Держлісагентства та постійного землекористувача, однак в ході судового розгляду позов прокурора в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду відповідно до п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України.

Відповідно до п.1 Положення про Держлісагентство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 року № Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

За змістом пункту 3 Положення основними завданнями Держлісагентства є, зокрема, реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.

Згідно з п.4 Положення Держлісагентство здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства; здійснює державне управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління; організовує ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь; веде державний лісовий кадастр та облік лісів; здійснює моніторинг лісів; приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії; вносить пропозиції щодо надання в користування мисливських угідь та припинення права користування ними органам, що приймають зазначені рішення; здійснює управління об`єктами державної власності, які належать до сфери управління Держлісагентства; вирішує в межах повноважень, передбачених законом, спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів, що перебувають у державній власності.

Згідно зі ст.28-1 ЛК України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, крім іншого, здійснює державний контроль за додержанням нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства, організовує ведення лісовпорядкування, державного лісового кадастру, обліку, моніторингу та проведення національної інвентаризації лісів, організовує ведення лісового господарства і раціональне використання лісових ресурсів.

З аналізу вищенаведеного слідує, що Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та який здійснює управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління, а також об`єктами державної власності, які належать до сфери його управління до яких відносяться відповідні державні лісогосподарські підприємства, у тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Таким чином, Держлісагентство є органом державної влади, тобто суб`єктом владних повноважень, що відповідно до положень абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» надає право прокурору звертатись до суду із позовом в інтересах держави в особі зазначеного суб`єкта владних повноважень.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 року у справі №911/3293/16.

Враховуючи те, що з моменту набрання законної сили постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року, якою залишено без розгляду цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» постійним землекористувачем та

Держлісагентством як уповноваженим органом не вжито жодних заходів щодо повернення спірного майна у державну власність, зважаючи на триваючий характер бездіяльності компетентних органів, суд приходить до переконання про наявність у прокурора достатніх підстав для пред`явлення даного позову в інтересах держави та вважає, що прокурором належним чином обґрунтовано правові підстави звернення до суду з даним позовом.

Правомірність представництва прокурором інтересів держави в особі Держлісагентства також підтверджується висновками Верховного Суду у аналогічних справах, викладеними у постановах від 10.05.2022 року у справі №354/660/15-ц, від 02.06.2022 рокуу справі № 354/622/15-ц тау справі № 354/601/15-ц, від 20.07.2022 року у справі № 354/608/15-ц та у справі № 354/595/15-ц, від 27.07.2022 року у справі № 354/604/15-ц, від 21.09.2022 року у справі №354/606/15-ц, від 20.12.2023 року у справі №619/77/15-ц.

Із урахуванням викладеного, приймаючи до уваги те, що Держлісагентство в силу наданих йому повноважень здійснює управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління, а також об`єктами державної власності, які належать до сфери його управління до яких відносяться відповідні державні лісогосподарські підприємства, у тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство», суд не погоджується із доводами відповідачів про те, що Держлісагентство не є належним позивачем у даній справі та не вбачає підстав для відмови у позові з цієї підстави.

Відповідачами ОСОБА_2 та Поляницькою сільською радою Надвірнянського району Івано-Франківської області у даній справі були подані заяви про застосування позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки(стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі №362/44/17).

За змістом ч.1 ст.261ЦКУкраїни позовнадавність застосовуєтьсялише занаявності порушенняправа особи.Отже,перш ніжзастосовувати позовнудавність,суд повиненз`ясуватита зазначитив судовомурішенні,чи порушенеправо абоохоронюваний закономінтерес позивача,за захистомякого тойзвернувся досуду.У разіколи такіправо чиінтерес непорушені,суд відмовляєв позовіз підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16.

Таким чином,зважаючи на те, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову прокурора про визнання недійсними виданих ОСОБА_2 державних актів на право власності на землю серії ІФ №034417 та ІФ №034418 від 08.07.2003 року, підстави для застосування позовної давності за заявами відповідачів відсутні.

За таких обставин, суд, на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до переконання, що у задоволенні позову першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Держлісагентства до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ДП «Ворохтянське лісове господарство», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ТзОВ «Скорзонера», ТзОВ «Буковель» про визнання недійсними державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №034417 від 08.07.2003 року площею 0,2500 га кадастровий номер 2611092001:22:002:0019 та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №034418 від 08.07.2003 року площею 0,0850 га кадастровий номер 2611092001:22:002:0033, виданих ОСОБА_2 слід відмовити, у зв`язку із обранням неналежного способу захисту.

Враховуючи те, що на момент подання позову органи прокуратури відповідно до ст.5 Закону України «Про судовий збір» були звільнені від сплати судового збору, судові витрати у даній справі відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України слід віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 158, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ДП «Ворохтянське лісове господарство», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «Скорзонера», Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковель» про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки площею 0,2500 га та 0,0850 га в с.Поляниця-відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Перший заступник прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури, місцезнаходження(76015, вул. Грюнвальдська, 11 м. Івано-Франківськ Івано-Франківська область), код ЄДРПОУ: 03530483.

Позивач: Державне агентство лісових ресурсів України, місце знаходження: 01601, вул. Ш. Руставеллі, 9-а м. Київ, код ЄДРПОУ:307507901.

Відповідач: Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, місце знаходження: 78593, вул. Карпатська, 1 с. Поляниця, Надвірнянський район Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ: 25596005.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Третя особа: Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство», місце знаходження: 78595, вул. Д. Галицького, 118, смт. Ворохта Надвірнянський район Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ:20562421.

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Скорзонера», місце знаходження: 78593, с. Поляниця, Надвірнянський район Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ: 31067573.

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковель», місце знаходження: 78593, уч. Щивки, 2 с. Поляниця Надвірнянський район Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ:40628724.

Повне судове рішення складено 10 червня 2024 року.

Головуючий суддя: Т.Л. Ваврійчук