Рішення № 11962954, 25.10.2010, Голосіївський районний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я № 2-5418/10

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва   

В складі: головуючого судді  Чередніченко Н.П.   

При секретарі Чигир Т.Ф.                

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Співдружність» про визнання кредитного договору частково недійсним, -   

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом і просить визнати недійсним пункт 6.2 Кредитного договору № 80317/с від 28 березня 2008 року, а також стягнути з відповідача понесені судові витрати.   

Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просили задовольнити позов в повному обсязі.

Зазначали, що 28 березня 2008 року між сторонами було укладено кредитний договір №80317/с, згідно з умовами якого позивач отримав кредит в сумі 50000,00 грн. на господарчі витрати. Позивач належним чином сплачував відсотки за кожний календарний день користування кредитом та щомісячно погашав основну суму кредиту та процентів на нього. В зв'язку з достроковим розірванням договору відповідачем та нарахуванням ним в подальшому непропорційно великої суми санкцій всупереч вимогам чинного законодавства позивач був вимушений звернутись до суду. Вважає, що правовідносини між сторонами підпадають під сферу регулювання Законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та «Про захист прав споживачів», а спірний пункт договору не відповідає вимогам ст. 526 ЦК України та ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».  

Представники відповідача в судовому засіданні наявність та умови договірних відносин, правовідносин між сторонами не заперечували, заперечували проти позову, мотивуючи тим, що справа не підсудна Голосіївському районному суду м. Києва, що метою господарської діяльності відповідача є отримання максимального прибутку від надання кредитів, що процентна ставка, передбачена договором в разі порушення строків повернення кредиту не є за своєю природою пенею, а тому вважають позовні вимоги необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.   

Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.   

Судом встановлено, що 28 березня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено Кредитний договір № 80317/с про надання позивачу кредиту в сумі 50 000 грн., із сплатою щомісячно 0,18% за кожен календарний день користування кредитними коштами. Пунктом 3.3 договору передбачено щомісячне погашення основної суми кредиту та процентів на нього відповідними частинами. Умовами п. 6.2 договору передбачено, що при порушенні строку сплати кредиту, позивач зобов’язується сплатити проценти за весь строк користування (з дати виникнення строкової заборгованості до дати фактичного повернення суми кредиту або її частини) сума яких складає 1% (один відсоток) за кожен день строкової заборгованості на суму залишку по кредиту.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою. В преамбулі Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що ц ей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності.

Таким чином, враховуючи положення п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» №5 від 12.04.1996 року відносини між сторонами по договору регулюються Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 цього Закону несправедливими є умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Умовами п. 6.2 договору встановлено зобов’язання позивача сплатити проценти за весь строк користування (з дати виникнення строкової заборгованості до дати фактичного повернення суми кредиту або її частини) сума яких складає 1% (один відсоток) за кожен день строкової заборгованості на суму залишку по кредиту . З наявної в матеріалах справи вимоги відповідача щодо сплати позивачем заборгованості по договору вбачається, що за порушення строків сплати кредиту позивач вимагає сплатити 249 207 грн. 87 коп. Зважаючи, що за умовами договору позивачу було надано кредит у розмірі 50 000 грн., вимога сплатити компенсацію в розмірі значно більше 50% основної суми кредиту, а саме - 249 207 грн. 87 коп ., є завищеною, а умови п. 6.2 договору, на підставі яких нараховано зазначену суму штрафних санкцій, є несправедливими відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до вимог ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливе положення договору може бути змінено або визнано недійсним.

Доводи представників відповідача про те, що процентна ставка, передбачена договором в разі порушення строків повернення кредиту не є за своєю природою пенею, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. З змісту п. 6.2 договору вбачається, що розмір заборгованості позивача по відсоткам вираховується, безпосередньо з врахуванням порушення ним строків повернення передбачених договором сум за кожен день прострочення зобов’язання, а тому нарахована по відсоткам заборгованість за своєю правовою природою є пенею.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.   

В порядку ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. А згідно ст. 3 цього Закону розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.   

Таким чином умови п. 6.2. договору не відповідають чинному законодавству України, оскільки розмір пені встановлений 1% за кожен день строкової заборгованості, що значно перевищує встановлений розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня і відраховується від суми залишку кредиту, а не від суми простроченого платежу, що передбачено вказаним Законом.   

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК України, актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу, отже Закону України « Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» також є актом цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За наведеного вище вимоги позивача є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 4, 203, 215, 217, 526, 549 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 1, 3 Закону України « Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ст.ст. 10, 11, 57-59, 81, 88, 212-215 ЦПК України, -   

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним пункт 6.2 Кредитного договору № 80317/с від 28 березня 2008 року наступного змісту: «6.2. При порушенні строку сплати кредиту, Позичальник зобов’язується сплатити проценти за весь строк користування (з дати виникнення строкової заборгованості до дати фактичного повернення суми кредиту або її частини) сума яких складає 1% (один відсоток) за кожен день строкової заборгованості на суму залишку по кредиту»

Стягнути з Кредитної спілки «Співдружність», 03680, м. Київ, пр-т Перемоги, 49/2, ЄДРПОУ 26347059, р/р 2650300370116 в ПАТКБ «ПРАВЕКС-БАНК», МФО 321983 на користь ОСОБА_1 37,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом.  

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати  апеляційну  скаргу протягом десяти днів з дня  отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя.