Рішення № 119615521, 10.06.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.06.2024Справа № 910/3386/24Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА АКЦІОНЕРНИЙ БАНК "УКРГАЗБАНК" (03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1, ідентифікаційний код 23697280)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНКОМФІНАНС" (03058, вулиця Миколи Голего, будинок 5, нежиле приміщення 134, м. Київ, ідентифікаційний код 40487566)

про стягнення 22 780,92 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО АКЦІОНЕРНИЙ БАНК "УКРГАЗБАНК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНКОМФІНАНС" про стягнення заборгованості за договором № 40004399/16 від 18.12.2018 у розмірі 22 780,92 грн, з яких: 500,00 грн заборгованості по сплаті за депозитарний облік прав на цінні папери строкової; 15 000,00 грн заборгованості по сплаті за депозитарний облік прав на цінні папери простроченої; 4 932,99 грн заборгованості по пені за несвоєчасне погашення грошових зобов`язань по сплаті за депозитарний облік прав на цінні папери за період з 23.02.2023 по 23.02.2024; 571,93 грн заборгованості за несвоєчасне погашення грошових зобов`язань по сплаті за депозитарний облік прав на цінні папери 3% річних та 1 776,00 грн заборгованості за несвоєчасне погашення грошових зобов`язань по сплаті за депозитарний облік прав на цінні папери, інфляційні нарахування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

18.12.2018 року між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК «УКРГАЗБАНК» (далі - АБ «УКРГАЗБАНК», Банк, позивач, депозитарна установа) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНКОМФІНАНС" (далі - ТОВ «ФК «ІНКОМФІНАНС», відповідач, депонент) було укладено договір про відкриття рахунка в цінних паперах?№40004399/16, шляхом звернення ТОВ «ФК «ІНКОМФІНАНС» до Банку з заявою про приєднання до умов договору про обслуговування рахунка в цінних паперах.

У вищезазначеній заяві ТОВ «ФК «ІНКОМФІНАНС» приєднуючись до договору про обслуговування рахунка в цінних паперах засвідчило, що воно ознайомлене з умовами та тарифами, які розміщені на сайті в мережі інтернет за адресою: https://www.ukrgasbank.com.

Відповідно до пункту 2.1. договору про обслуговування рахунка в цінних паперах, договір укладається виключно шляхом приєднання до нього в цілому особи, що виявила бажання укласти договір.

Договір вважається укладеним після отримання депозитарною установою від Депонента заповненої та підписаної заяви про приєднання та її реєстрації. У разі, якщо Депонент вже має відкритий рахунок у цінних паперах, з моменту набрання чинності Договору, втрачає чинність за взаємною згодою сторін договір про відкриття рахунку в (у) цінних паперах або договір про обслуговування рахунка в цінних паперах, який був раніше укладений між депозитарною установою та депонентом та правовідносини, що виникли між сторонами у зв`язку з відкриттям рахунку продовжуються на умовах договору. Умови договору застосовуються сторонами з урахуванням того, що депоненту вже відкритий рахунок у цінних паперах депоненту (п. 2.5. договору).

Пунктом 2.6. договору передбачено, що з моменту реєстрації депозитарною установою заяви про приєднання, їй присвоюється індивідуальний номер, що є також індивідуальним номером договору, і акцепт вважається закінченим, після чого один екземпляр Заяви про приєднання повертається депоненту.

Депонент зобов`язаний відслідковувати зміни договору, тарифів. Внутрішніх документів депозитарної установи, які змінюються, шляхом відвідування сайту депозитарної установи (п.п. 5.1.11. п. 5.1. договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання депонентом заяви про приєднання згідно форми, що наведена у додатку №4 до договору, яка є невід`ємною частиною договору. Договір укладений строком на 5 (п`ять) років і набуває чинності з дати акцептування Публічної пропозиції. У разі відсутності письмового повідомлення однієї із сторін про розірвання цього договору не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії цього договору, договір вважається кожного разу продовженим на 5 (п`ять) років на тих самих умовах (п. 8.1. договору).

Згідно з пунктом 3.1. договору депозитарна установа зобов`язується у порядку, передбаченому законодавством України, внутрішніми документами депозитарної установи та цим договором, надавати послуги щодо відкриття та обслуговування рахунку в цінних паперах депонента в системі депозитарного обліку, проводити депозитарні операції за рахунком у цінних паперах депонента на підставі розпоряджень депонента та в інший спосіб, передбачений законодавством України, а також надавати інші послуги у процесі провадження депозитарної діяльності відповідно до Положення про провадження депозитарної діяльності.

Відповідно до підпункту 5.1.4. пункту 5.1. договору депонент зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати послуги депозитарної установи згідно з умовами та строками, передбаченими цим договором та тарифами, встановленими депозитарною установою.

Згідно п.п. 6.1, 6.5, 6.8., 6.14. публічної частини депонент оплачує послуги депозитарної установи згідно з цим Договором та відповідно до тарифів (додаток №1 до договору), встановлених депозитарною установою. Тарифи депозитарної установи є обов`язковими для депонента. Оплата депонентом послуг депозитарної установи здійснюється щомісячно по останній банківський день місяця (включно), наступного за місяцем, у якому надавались послуги депозитарної установи з урахуванням попередньої оплати відповідно до п. 6.7. цього договору згідно акту-рахунку (додаток №2 до договору), який надається особисто або надсилається депозитарною установою депоненту засобами поштового зв`язку або в інший спосіб за домовленістю сторін не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем, у якому надавались послуги депозитарної установи. Депозитарна установа має право відмовити депоненту у взятті до виконання розпорядження на закриття рахунку в цінних паперах депонента, у разі наявності у нього заборгованості за надані послуги депозитарної установи.

Відповідно до п. 7.4. договору за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, які передбачені цим договором, депонент зобов`язаний на вимогу депозитарної установи, сплатити пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення виконання зобов`язання, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Згідно з пунктами 7.7., 7.8 публічної частини усі спори, що виникають з цього договору або пов`язані із ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо відповідний спір не можливо вирішити шляхом переговорів, він підлягає вирішенню в судах України або у порядку встановленому чинним законодавством України.

Розділом 8 публічної частини врегульовані правовідносини щодо строку дії Договору, порядку внесення змін до нього та припинення дії.

Зокрема, згідно з п.п. 8.2, 8.2.1, 8.2.2 публічної частини сторона, яка вважає за необхідне змінити цей договір, направляє пропозиції про це іншій стороні договору. депозитарна установа розміщує пропозиції (односторонній письмовий правочин) на сайті депозитарної установи та повідомляє депонента про це одним або декількома з наступних способів, за вибором депозитарної установи:

- направлення інформації поштою за адресою місцезнаходження депонента, що зазначена в анкеті рахунку в цінних паперах;

- надсилання SMS-повідомлення на номер мобільного телефону депонента, вказаний депонентом в анкеті рахунку в цінних паперах;

- надсилання електронного повідомлення на адресу електронної пошти, вказану депонентом в анкеті рахунку в цінних паперах;

- надсилання електронного повідомлення через будь-які канали передачі повідомлень, що відправляються через програмний додаток типу Viber, Telegram, WhatsApp тощо, який може бути встановлений на мобільних, планшетних пристроях та персональному комп`ютері депонента.

Пунктами 8.3 - 8.5 публічної частини визначена можливість розірвання договору про обслуговування рахунка в цінних паперах, процедура та умови такого розірвання, зокрема, кожною із сторін в односторонньому порядку, за згодою сторін, за відповідним рішенням суду.

Договір може бути розірваний тільки за умови відсутності на рахунку в цінних паперах депонента цінних паперів, у наступних випадках:

Позивач зазначає що, станом на дату подання позовної заяви договір про обслуговування рахунку в цінних паперах №40004399/16 від 18.12.2018 не є розірваним, рахунок у цінних паперах не закритий, а його обслуговування зі сторони позивача продовжує здійснюватись.

Відповідно до виписки про стан рахунку в цінних паперах на 23.02.2024, яка міститься в матеріалах справи, на рахунку відповідача № 40004399 обліковуються акції.

На адресу відповідача Банк направив Лист-вимогу в их. №6664 від 25.05.2023 з вимогою сплатити заборгованість за договором протягом 7 календарних днів від дати одержання цієї вимоги.

Станом на дату звернення Банку до суду з позовною заявою відповідач свої зобов`язання за договором щодо сплати заборгованості не виконав.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за договором, внаслідок чого за ним обліковується заборгованість по сплаті за депозитарний облік прав на цінні папери строкова - 500,00 грн, заборгованість по сплаті за депозитарний облік прав на цінні папери прострочена - 15 000,00 грн.

Крім того, у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором в частині здійснення оплати послуг, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 571,93 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 776,00 грн та пеню у розмірі 4 932,99 грн за період з 23.02.2023 по 23.02.2024.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов до висновку, що останній за своєю правовою природою є договором обслуговування рахунка в цінних паперах, який є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків.

Правові засади функціонування депозитарної системи України, порядок реєстрації та підтвердження прав на емісійні цінні папери та прав за ними у системі депозитарного обліку цінних паперів, а також порядок проведення розрахунків за правочинами щодо емісійних цінних паперів регулюються Законом України «Про депозитарну систему України».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про депозитарну систему України» депозитарна діяльність - діяльність професійних учасників депозитарної системи України та Національного банку України щодо надання послуг із зберігання та обліку цінних паперів, обліку і обслуговування набуття, припинення та переходу прав на цінні папери і прав за цінними паперами та обмежень прав на цінні папери на рахунках у цінних паперах депозитарних установ, емітентів, депозитаріїв-кореспондентів, осіб, які провадять клірингову діяльність, Розрахункового центру з обслуговування договорів на фінансових ринках, депонентів, номінальних утримувачів, а також надання інших послуг, які відповідно до цього Закону мають право надавати професійні учасники депозитарної системи України.

У ст. 4 Закону України «Про депозитарну систему України» передбачено, що система депозитарного обліку цінних паперів - сукупність інформації, записів про емісійні цінні папери (вид із зазначенням типу, номінальна вартість і кількість, реєстр кодів цінних паперів (міжнародних ідентифікаційних номерів цінних паперів), обмеження обігу тощо) на рахунках у цінних паперах власників таких рахунків; інформації про емітентів; про власників цінних паперів, які мають права за цінними паперами та права на цінні папери; про обмеження прав на цінні папери та прав за цінними паперами; про осіб, уповноважених власниками цінних паперів (управителів, заставодержателів, інших осіб, наділених відповідними правами щодо цінних паперів); про номінальних утримувачів; інші дані, що дають змогу ідентифікувати емісійні цінні папери і зазначених осіб; інша передбачена законодавством інформація. Набуття і припинення прав на цінні папери і прав за цінними паперами здійснюються шляхом фіксації відповідного факту в системі депозитарного обліку.

Згідно з приписами ст. 1 Закону України «Про депозитарну систему України» власник рахунка у цінних паперах - особа, якій професійним учасником депозитарної системи України та/або Національним банком України відкрито рахунок у цінних паперах.

Частиною 1 ст. 194 Цивільного кодексу України передбачено, що цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов`язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про депозитарну систему» рахунок у цінних паперах депонента відкривається депозитарною установою на підставі договору про обслуговування рахунка в цінних паперах власнику цінних паперів, співвласникам цінних паперів або нотаріусу, на депозит яких внесено цінні папери, а також самій депозитарній установі (на підставі наказу керівника цієї депозитарної установи) або Національному банку України відповідно до законодавства.

За змістом ст. 6 Закону України «Про депозитарну систему України» депозитарний облік цінних паперів - облік цінних паперів, прав на цінні папери та їх обмежень на рахунках у цінних паперах (далі - депозитарний облік). При цьому облік прав на цінні папери конкретного власника ведеться виключно депозитарними установами (крім обліку прав на цінні папери, які обліковуються на рахунку номінального утримувача), Національним банком України у визначених цим Законом випадках і депозитаріями-кореспондентами, номінальними утримувачами чи їх клієнтами, а облік цінних паперів і прав за цінними паперами - виключно Центральним депозитарієм або Національним банком України.

Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про депозитарну систему України» визначено, що підтвердженням прав на цінні папери та прав за цінними паперами, що існують в бездокументарній формі, а також обмежень прав на цінні папери у певний момент часу є обліковий запис на рахунку в цінних паперах депонента в депозитарній установі, а якщо права на відповідні цінні папери обліковуються на рахунку в цінних паперах номінального утримувача - обліковий запис на рахунку в цінних паперах власника цінних паперів в обліковій системі номінального утримувача, клієнта номінального утримувача.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про депозитарну систему України» виписка з рахунка в цінних паперах номінального утримувача є документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери на рахунку номінального утримувача, що належать клієнтам номінального утримувача або клієнтам клієнта номінального утримувача, та не є підтвердженням права власності на цінні папери.

Судом встановлено, що на рахунку відповідача обліковуються акції у загальній кількості 5 000 шт. загальною номінальною вартістю 5 000 000,00 грн, що підтверджується випискою про стан рахунку в цінних паперах на 23.02.2024.

Документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами депонента (у разі зарахування цінних паперів на депозит нотаріуса - відповідного кредитора) є виписка з рахунка в цінних паперах депонента, яка видається депозитарною установою на вимогу депонента або в інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунка в цінних паперах

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 917/1746/20.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору направлялись Акти-рахунки за період з липня 2021 року по січень 2024 року, проте відповідачем такі акти підписано не було, вартість наданих позивачем послуг за договором не сплачено, як і не спростовано свого обов`язку із оплати послуг за договором.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищевикладене, а також приймаючи до уваги умови договору, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за депозитарний облік прав на цінні папери у розмірі 15 500,00 грн є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

У зв`язку з неналежним виконання грошових зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 4 932,99 грн., 3% річних у розмірі 571,93 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 776,00 грн.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексу України, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Судом встановлено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, які передбачені цим договором, депонент зобов`язаний на вимогу депозитарної установи, сплатити пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення виконання зобов`язання, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня. (п. 7.4. договору).

За результатами перевірки наданого позивачем розрахунку пені суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання щодо оплати послуг за договором, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про їх правомірність та арифметичну вірність, а отже позовні вимоги ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА АКЦІОНЕРНИЙ БАНК "УКРГАЗБАНК" в частині стягнення 3% річних в розмірі 571,93 грн та 1 776,00 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідачем під час розгляду справи не надано суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму заборгованість.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНКОМФІНАНС" (03058, вулиця Миколи Голего, будинок 5, нежиле приміщення 134, м. Київ, ідентифікаційний код 40487566) на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА АКЦІОНЕРНИЙ БАНК "УКРГАЗБАНК" (03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1, ідентифікаційний код 23697280) заборгованість по сплаті за депозитарний облік прав на цінні папери строкову у розмірі 500 (п`ятсот) грн 00 коп., заборгованість по сплаті за депозитарний облік прав на цінні папери прострочену у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн. 00 коп., пеню у розмірі 4 932 (чотири тисячі дев`ятсот тридцять дві) грн 99 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 1 776 (одна тисяча сімсот сімдесят шітсь) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 571 (п`ятсот сімдесят одна) грн 93 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 10.06.2024

Суддя І.О. Андреїшина