Рішення № 119556428, 06.06.2024, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року Справа № 915/184/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ткаченка О. В., при секретарі судового засідання Сулеймановій С. М.,

за участю: представники сторін не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця Хімір Раїси Калістратівни (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

до відповідача: Вознесенської міської ради (код ЄДРПОУ 38016400, 56501, м. Вознесенськ, площа Центральна, 1)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору:

Державна інспекція архітектури та містобудування України (код ЄДРПОУ 44245840, 01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, 26)

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 )

ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 )

про: визнання права власності на самочинно збудований магазин

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець Хімір Раїса Калістратівна (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою (вх. № 2193/24), в якій просить суд визнати за нею право власності на самочинно збудований магазин загальною площею 56,3 кв м, що розташований у АДРЕСА_4 .

Підставою позову позивачем зазначено необхідність визнання права власності на самочинно збудований магазин, який нею використовується для здійснення підприємницької діяльності, як фізичною особою підприємцем.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 376 Цивільного кодексу України, згідно з якими житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Ухвалою суду від 11.03.2024 відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.04.2024.

25.04.2024 від Вознесенської міської ради надійшло клопотання (вх. № 5011/24) щодо розгляду справи без участі представника відповідача. Проти заявлених позовних вимог ОСОБА_3 до Вознесенської міської ради про визнання права власності на самочинно збудований магазин, не заперечували.

25.04.2024 до суду надійшли пояснення від Державної інспекції архітектури та містобудування України (вх. № 5018/24), в яких, з посиланням на усталену позицію Верховного суду, викладену в постановах від 04.06.2018 у справі № 640/13030/16-ц та від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17, третя особа зазначила, що звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Також послались на висновок Верховного Суду у постанові від 19.09.2018 у справі №2-962/2009, згідно з яким міська рада не є особою, яка порушила, не визнає чи оспорює права позивача. Тому, суд першої інстанції, порушуючи вимоги законодавства, замінив собою органи державної влади, що уповноважені на здійснення оформлення права власності на нерухоме майно та визнав на нього право власності за позивачем за відсутності між сторонами спору про право цивільне.

Державна інспекція архітектури та містобудування України (далі ДІАМ) вважає, що із комплексного аналізу Цивільного кодексу України, законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про основи містобудування», «Про регулювання містобудівної діяльності» випливає, що особа стає власником новоствореного об`єкта нерухомості після завершення його будівництва, прийняття нерухомого майна до експлуатації та державної реєстрації. Таким чином, право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту державної реєстрації права. Державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття речових прав на нерухоме майно (постанова Верховного Суду від 24.01.2020 р. у справі № 910/10987/18).

Посилаючись на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.12.2019 у справі № 200/22329/14-ц, зазначають, що визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Враховуючи вищевикладене, ДІАМ вважає, що законодавством не передбачено можливості звернення до суду з вимогою про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який не прийнято у встановленому законом порядку до експлуатації. У такому випадку об`єкт незавершеного будівництва ще не набув статусу нерухомого майна як об`єкта цивільного права. Така позиція є усталеною і в практиці Верховного Суду.

Також ДІАМ просять розглянути справу № 915/184/24 без участі їх представника за наявними в матеріалах справи матеріалами, враховуючи подані письмові пояснення.

Від третіх осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 29.04.2024 надійшли клопотання щодо розгляду справи без їх участі проти задоволення позовних вимог не заперечували.

В судовому засіданні 29.04.2024 позивач та її представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили позов задовольнити.

Ухвалою від 29.04.2024 підготовче засідання у справі відкладено на 16.05.2024.

Ухвалою від 16.05.2024 підготовче засідання у справі було закрито, сторони повідомлені про призначення справи до розгляду по суті на 06.06.2024.

В судове засідання 06.06.2024 сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що явка сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась, суд вирішив розглядати справу за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 06.06.2024 судом підписано вступну та резолютивну частину рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

В 2007 році ФОП Хімір Р. К. було завершено будівництво магазину на міні-ринку загальною площею 56,3 кв.м., що розташований в АДРЕСА_5 . Будівництво магазину здійснювалося на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та без отримання дозволу на будівництво, на підставі: акту вибору та обстеження земельної ділянки від 25 жовтня 2006 року №43; рішення виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 23 березня 2007 року №46 «Про розгляд питань забудови міста об`єктами соцкультпобуту», яким було дозволено проектування об`єкта будівництва; генерального плану на будівництво міні ринку по вул..Матросова; будівельного паспорту, технічних умов на проведення та підключення комунікацій. 18 червня 2008 року Вознесенським РВ ГУ МНС України в Миколаївській області мені, ОСОБА_3 , надано дозвіл на початок роботи магазину. 20 червня 2008 року виконавчий комітет Вознесенської міської ради Миколаївської області надав дозвіл на розміщення об`єкта торгівлі непродовольчими товарами.

Враховуючи, що магазин збудовано без дозвільних документів, а також в зв`язку зі змінами в законодавстві, ФОП Хімір Р. К. не могла своєчасно оформити право користування земельною ділянкою, на якій розташований магазина, та відповідно здати його в експлуатацію, як вимагалося на той час чинним законодавством.

Рішенням Вознесенської міської ради Миколаївської області від 24 квітня 2020 року №26 ФОП Хімір Р. К. передано в оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 0,0077 га., розташовану по в АДРЕСА_5 , призначену для будівництва та обслуговування об`єктів торгівлі, та 25 травня 2020 року зі мною укладено відповідний договір оренди земельної ділянки, на якій розташований магазин. Право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.06.2020р. за №36909624, що підтверджується відповідним витягом.

З метою належного оформлення права власності на збудоване нерухоме майно шляхом прийняття його експлуатацію ще в грудні 2018 році ФОП Хімір Р. К. письмово зверталася до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області з питання прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом магазину в АДРЕСА_5 .

Листами від 07.12.2018р. та 19.12.2018р. Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області повідомило, що основні вимоги прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначено ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затверджених постановою КМУ від 13.04.2011р. за №461. Пунктом 10 Порядку передбачена можливість прийняття в експлуатацію самочинно збудованого об`єкту у випадку визнання права власності на нього за рішенням за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта.

26 серпня 2020 року листом №1603-/3/1014-1.18-20 Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області знову відмовилося у прийнятті в експлуатацію самочинно збудованого мною магазину.

В серпні 2020 року ФОП Хімір Р. К. звернулася до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом про визнання права власності на вказаний самочинно збудований магазин, Однак ухвалою суду від 11.11.2020р. по справі №473/2587/20 провадження у справі було закрите та роз`яснено, що розгляд вказаної категорії справ віднесено до юрисдикції господарського суду.

Позивач вважає, що для захисту своїх прав на самочинно збудований магазин вона має право на звернення до суду та що єдиним правовим способом захисту її прав, відповідно до ст.376 ЦК України, буде визнання за нею права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості з метою подальшого прийняття його в експлуатацію.

Ввдтак, вказані обставини зумовили звернення позивача з даним позовом про визнання права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 5 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду Цивільний кодекс України передбачає лише у статтях 335 (набуття права власності на безхазяйну річ) і 376 (самочинне будівництво). У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №914/904/17).

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що: рішення суду здатне бути джерелом для набуття цивільних прав і обов`язків тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства; рішення суду, як правомірна приватно-правова конструкція, не повинно використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню для набуття цивільних прав і обов`язків, за відсутності вказівки про це в актах цивільного законодавства (постанова Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 201/2288/20).

Галузеві нормативно-правові акти передбачають можливість прийняття в експлуатацію самочинно збудованих об`єктів, на які визнано право власності за рішенням суду.

Так, відповідно до ч. 16 ст. 26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» присвоєння адреси самочинно збудованим об`єктам, на які визнано право власності за рішенням суду, та об`єктам, визначеним п. 9 розд. V «Прикінцеві положення» цього Закону, здійснюється відповідно до ч. ч. 4, 5, 7-10 ст. 26-5 цього Закону після прийняття в експлуатацію таких об`єктів.

Згідно п.10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 (далі - Порядок № 461), у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він прийметься в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта.

Замовник (його уповноважена особа) заповнює і подає до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю один примірник декларації щодо самочинно збудованого об`єкта, на який визнано право власності за рішенням суду, за формою, наведеною у додатку 5 до цього Порядку (п. 17 Порядку № 461).

Як вбачається з додатка 5 до Порядку № 461 «Декларація про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду», у вказаній декларації зазначаються відомості про рішення суду (його дата, номер судової справи, дата набрання судовим рішенням законної сили, найменування суду тощо).

Таким чином, законодавством передбачено особливий порядок визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду, яке не звільняє позивача від обов`язку прийняття об`єкту в експлуатацію у встановленому порядку.

3 огляду на нормативне регулювання порядку прийняття в експлуатацію об`єктів самочинного будівництва, вирішення спору про право власності на такий об`єкт та ухвалення судом рішення про визнання права власності на нього за власником земельної ділянки передує процедурі прийняття в експлуатацію об`єктів самочинного будівництва.

При цьому, розглядаючи подібні спори, суд не замінює органи, які здійснюють державний архітектурно-будівельний контроль на об`єктах будівництва, з`ясовуючи технічні характеристики майна, а лише вирішує спір про право власності на самочинно збудоване майно, у той час як після ухвалення відповідного рішення суду об`єкт самочинного будівництва підлягає прийняттю в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.

Позивач у спорі про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, не будучи власником спірного об`єкта нерухомості, звертається до суду з метою набуття права власності на таке майно, тобто визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права є його визнання.

Предметом спору у даній справі є визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Конституції України, Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

За приписами ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України, визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За приписом ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено захист прав існуючого власника, право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою, в той час як позивач у спорі про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, не будучи власником спірного об`єкта нерухомості, звертається до суду з метою набуття права власності на таке майно, тобто визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Згідно з ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

При цьому у постанові Верховного Суду України від 27.09.2017 у справі №6-718цс17, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2022 у справі № 369/14226/18 зазначено: «За положенням спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначається через сукупність його основних ознак, за наявності яких об`єкт нерухомості може бути визнаний самочинним, зокрема якщо такий об`єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Судом встановлено, що будівництво магазину позивачкою здійснювалося на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та без отримання дозволу на будівництво, на підставі: акту вибору та обстеження земельної ділянки від 25 жовтня 2006 року №43; рішення виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 23 березня 2007 року №46 «Про розгляд питань забудови міста об`єктами соцкультпобуту», яким було дозволено проектування об`єкта будівництва; генерального плану на будівництво міні ринку по вул..Матросова; будівельного паспорту, технічних умов на проведення та підключення комунікацій. 18 червня 2008 року Вознесенським РВ ГУ МНС України в Миколаївській області позивачці надано дозвіл на початок роботи магазину. 20 червня 2008 року виконавчий комітет Вознесенської міської ради Миколаївської області надав дозвіл на розміщення об`єкта торгівлі непродовольчими товарами.

За такого побудований позивачкою магазин відноситься до самочинно збудованого.

Частиною 2 вказаної статті 376 Цивільного кодексу України чітко передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Однак, в окремих випадках стаття 376 Цивільного кодексу України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п`ятою цієї статті.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

При цьому, частиною 5 цієї статті визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З вказаної правової норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об`єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об`єкту, а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки (ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України) та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №11/384-06.

При цьому, зі змісту ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України вбачається, що при вирішенні справ за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, потрібно встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є порушені будівельні норми та правила істотними. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Пунктом 2 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» №6 від 30.03.2012 р. визначено, що відповідно до статті 376 ЦК суди розглядають спори щодо самочинного будівництва, зокрема: про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно власником земельної ділянки; про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснила самочинне будівництво. Згідно п. 12 цієї постанови, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК). Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (ч. 2 ст. 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст.376 ЦК). Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Судом встановлено, що земельна ділянка, яка розташована під збудованим нерухомим об`єктом, отримана позивачкою в установленому порядку в оренду. Рішенням Вознесенської міської ради Миколаївської області від 24 квітня 2020 року №26 їй передано в оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 0,0077 га., розташовану по в АДРЕСА_5 , призначену для будівництва та обслуговування об`єктів торгівлі, та 25 травня 2020 року зі мною укладено відповідний договір оренди земельної ділянки, на якій розташований самочинно збудований магазин.

За результатами проведення технічного обстеження магазину в АДРЕСА_5 встановлено про його відповідність вимогам безпечної експлуатації і його можливість подальшої безпечної експлуатації (копія звіту про проведення технічного обстеження додається)

Самочинне будівництво не порушує права інших осіб, суміжних землекористувачів, які є власниками сусідних магазинів. Так, суміжними землекористувачами за адресою: АДРЕСА_5 - є ОСОБА_1 , яка є власником магазину по АДРЕСА_6 згідно з рішенням Вознесенського міськрайонного суду від 12.11.2018р. у справі №473/2490/18; та ОСОБА_2 , яка є власником магазину АДРЕСА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Земельні ділянки за вказаними адресами перебувають у комунальній власності. Спори щодо землекористування відсутні.

Оскільки земельна ділянка, на якій розташований об`єкт самочинного будівництва, переданий позивачці в оренду, права інших осіб не порушується, суд вважає, що існують підстави для визнання за позивачкою права власності на нього.

Таким чином з огляду на те, що: 1) позивачка здійснила самовільне будівництво на земельній ділянці, яка в подальшому передана їй в оренду; 2) власник земельної ділянки не заперечує проти розташування на вказаній земельній ділянці об`єкту торгівлі; 3) самочинне будівництво проведено з дотриманням стандартів, які дозволяють їх надійну та безпечну експлуатацію, 4) позивачка неодноразово зверталася до компетентного органу з метою введення в експлуатацію самочинно зведеного об`єкту, однак отримала відмову; 5) самочинне будівництво не порушує права інших осіб; 6) відсутні рішення уповноважених посадових осіб або суду, якими ухвалено знести самочинно збудований магазин, що є предметом цього спору, суд вважає, що наявні всі передбачені законом умови, за яких право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст.73, 74, 76-79, 91, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на самочинно збудований магазин загальною площею 56,3 кв.м., що розташований в АДРЕСА_5 .

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено та підписано 06.06.2024.

Суддя О. В. Ткаченко