Рішення № 119555992, 28.05.2024, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2024 р.

м. Київ

Справа № 911/627/24

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Репікової З.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, код ЄДРПОУ 40121452)

до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (08711, Київська область, Обухівський район, селище міського типу Козин, вулиця Рудиківська, будинок 49, код ЄДРПОУ 22927045)

про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу №20/21-364-РДД від 29.12.2021,

за участю представників:

позивача: Гавкалюк Віталій Володимирович;

відповідача: Литвин Павло Володимирович,

в с т а н о в и в :

Історія розгляду справи

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до ПАТ «Центренерго» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу №20/21-364-РДД від 29.12.2021.

Господарський суд ухвалою від 13.03.2024 відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено проведення підготовчого засідання у справі на 01.04.2024 на 15:00. Судом встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження.

У судовому засіданні 01.04.2024 були присутні представники сторін. Судом прийнято до матеріалів справи відзив Публічного акціонерного товариства «Центренерго».

До суду надійшло клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі та заперечення представника позивача на клопотання про зупинення провадження у справі. Суд, розглянувши клопотання про зупинення провадження, суд вважав за необхідне відкласти вирішення питання про зупинення провадження у справі до наступного судового засідання.

Враховуючи надходження відзиву, суд встановив позивачу строк для подачі відповіді на відзив до 12.04.2024, відповідачу для подачі заперечень до 19.04.2024. Підготовче судове засідання відкладено на 22.04.2024 на 14:00.

У судовому засіданні 22.04.2024 були присутні представники сторін. Судом прийнято до матеріалів справи відзив, відповідь на відзив та заперечення.

Під час розгляду клопотання про зупинення провадження представник позивача в судовому засіданні повідомив, що Великою Палатою Верховного Суду вже винесено постанову у справі, яка фігурує в клопотанні про зупинення провадження, а відтак, суд відмовив у його задоволенні.

Зважаючи на відсутність заперечень сторін щодо закриття підготовчого провадження та враховуючи закінчення строку підготовчого провадження, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 07.05.2024 на 15:10.

У судовому засіданні 07.05.2024 брали участь представники позивача та відповідача. Судом оголошено перерву на стадії судових дебатів для додаткового вивчення матеріалів справи до 27.05.2024 до 14:00.

Позивачем подано до суду клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та долучення до матеріалів справи додаткових доказів. У задоволенні зазначеного клопотання судом відмовлено.

Дослідивши наявні у справі докази, заслухавши заключні виступи сторін, у судовому засіданні 27.05.2024 судом прийнято рішення.

Зміст позовних вимог

Звертаючись з позовом позивач заявив до стягнення з відповідача основний борг у сумі 835002000,00 грн; 20 % річних у сумі 335074737,12 грн; пеню у сумі 208178580,26 грн; інфляційні втрати у сумі 54777186,55 грн; три проценти річних у сумі 30677744,71 грн.

Зазначено, що між ТОВ ГК «Нафтогаз України» (покупець) та ПАТ «Центренерго» (продавець) )було укладено Двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії № 20/21-364-РДД від 29.12.2021. Позивач відмітив, що на виконання умов цього договору, ним, як покупцем за договором, протягом двох банківських днів з дати укладання договору здійснено оплату за електричну енергію шляхом зарахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача в розмірі 100 % вартості обсягу електричної енергії за договором у загальній сумі 835002000,00 грн. Таким чином, товариство виконало покладені на нього обов`язки, оплативши електричну енергію в розмірі вартості всього її обсягу передбаченого договором. Однак відповідач не здійснив покладені на нього обов`язки за договором та не відпустив електричну енергію в Об`єднану Енергосистему України.

Позивач посилався на те, що згідно пункту 4.2 договору у разі наявності факту невиконання продавцем зобов`язань щодо відпуску обсягів електричної енергії (одностороннє зменшення продавцем обсягу відпуску/відбору електричної енергії), продавець зобов`язується у строки передбачені договором повернути, на поточний рахунок покупця, зазначений у Розділі 10 даного договору, грошові кошти, сплачені покупцем на користь продавця, за обсяг електричної енергії невідпущеної на відповідному етапі відпуску/відбору та сплатити покупцю за користування грошовими коштами, які були отримані як оплата за електричну енергію проценти в розмірі 20% річних від загальної суми коштів отриманих за договором, що розраховується за період з дати фактичного перерахування коштів на рахунок Продавця та до дати фактичного повернення (в розумінні статті 536 Цивільного Кодексу України).

Пунктом 4.2 договору також визначено, що у випадку невиконання Відповідачем у встановлений строк свого зобов`язання щодо повернення грошових коштів сплачених Позивачем, Відповідач додатково сплачує Позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми несвоєчасно повернутих Позивачу грошових коштів за кожен день прострочення за весь період наявної прострочення

У відповідності до пункту 2.1 у разі зменшення оплаченого обсягу відпуску/відбору електричної енергії та за відсутності обґрунтованих претензій до відповідача як покупця по будь-яким договірним зобов`язанням між сторонами Договору, Відповідач зобов`язується повернути суму переплати Позивачу протягом 7-ми (семи) банківських днів з дати отримання обґрунтованої письмової вимоги про таке від позивача.

За умовами пункту 3.7 договору якщо сума здійсненої покупцем попередньої оплати перевищує вартість обсягу електричної енергії, вказану в Акті купівлі-продажу, надлишок перерахованих грошових коштів зараховується як попередня оплата електричної енергії на наступний період відпуску/відбору або повертається Покупцеві за його обґрунтованою вимогою, впродовж 7-ми (семи) банківських днів з дня надходження відповідної вимоги.

У зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань за договором, позивач звернувся до відповідача з вимогою від 23.09.2022 №119/07-15482-2022 повернути грошові кошти у розмірі 835002000,00 грн, що сплачені за обсяг електричної енергії невідпущеної на відповідному етапі відпуску/відбору та сплатити позивачу за користування грошовими коштами, які були отримані як оплата за електричну енергію проценти у розмірі 20% річних від загальної суми коштів отриманих за договором, що розраховуються за період з дати фактичного перерахування коштів на рахунок продавця та до дати фактичного повернення (в розумінні статті 536 ЦК України).

Позивач відзначав, що вказану вимогу направлено відповідачу 26.09.2022 поштовим відправленням №0411637379810 з описом вкладення у цінний лист та отримано відповідачем 29.09.2022, про що свідчить витяг з офіційного сайту Укрпошта щодо перевірки статусу відстеження листа №0411637379810. Однак, вказана вимога про повернення грошових коштів отриманих від позивача за договором відповідачем не виконана, що зумовило потребу для звернення до суду.

Зміст заперечень відповідача

Відповідач вказав, що ПАТ «Центренерго» листом № 24/2215 від 12.09.2022 повідомило ТОВ «ГК «Нафтогаз України» про дострокове розірвання договору. Таким чином, за договором №20/21-364-РДД від 29.12.2021, у період жовтень грудень 2022 відпуск/відбір електричної енергії у загальному обсязі 331350 МВт.*год сторонами не здійснювався.

Відповідач наголошував на тому, що постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 332 від 25.02.2022 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» було зупинено нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.

Згідно до п. 16 ч. 1 Постанови НКРЕКП № 332, на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.

Таким чином, за переконанням відповідача, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, як Регулятор ринку електричної енергії, та зважаючи на п. 1.5. Договору, Постановою № 332 від 25.02.2022 ввела заборону на нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії до закінчення періоду воєнного стану, а отже відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення штрафних санкцій.

Відповідач також вважав, що є неможливим одночасне нарахування процентів як за правомірне так і за неправомірне користування чужими грошовими коштами. З моменту невиконання правомірної вимоги про повернення коштів позивач має право лише нараховувати 3% річних згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України. Водночас, позивач нараховує проценти з моменту перерахування коштів відповідачу (грудень 2021 року) до 31.12.2023 (дату подачі позову). Враховуючи наведену позицію Верховного Суду, позивач мав право нараховувати 20% лише до дати невиконання вимоги про повернення коштів або до моменту дострокового розірвання договору. Зазначені обставини вказують на неправильне обрахування позивачем відсотків за користування чужими грошовими коштами.

У будь-якому разі ПАТ Центренерго заперечило проти правомірності нарахування будь-яких відсотків та штрафних санкцій.

Окремо відповідач наголосив на тому, що 24.02.2022 року російська федерація вторглась на територію України і розпочала повномасштабну військову агресію.

Відповідно до п. 5.1 Договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення Договору та виникли поза волею Сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Згідно до п. 5.3 Договору, доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.

ПАТ «Центренерго» листом № 24/2215 від 12.09.2022 повідомило ТОВ «ГК «Нафтогаз України» про існування форс-мажорних обставин по виконанню договору.

Сертифікатом №3200-22-1724 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), вих.№256/03.23 від 12.12.2023 р., виданого Київською торгово-промисловою палатою, підтверджується, що ПАТ «Центренерго» не в змозі виконувати свої обов`язки по Договором №20/21-364-РДД від 29.12.2021 щодо відпуску електричної енергії, внаслідок форс-мажорних обставин. Дата настання 11 вересня 2022 року, дата закінчення тривають на 12 грудня 2022 року.

Отже, належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності та перебування позивача в надзвичайно складних фінансово-економічних умовах, спричинених військовими діями.

Відповідач повідомляв про руйнування трьох теплових електростанцій, які входять до складу ПАТ «Центренерго» (Зміївська ТЕС, Трипільська ТЕС, Вуглегірська ТЕС) через військову агресію. ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» не лише зазнала майнових втрат (збитків) у вигляді знищення та пошкодження майна, а також недоотримало чималу частину грошових коштів за невироблений обсяг електроенергії. Відповідач вказав, що він також несе значні витрати та виконання функцій безпосередньої обороноздатності Держави, виконуючи завдання та вказівки безпосередньо Міністерства оборони України.

Також відповідач вважав, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу електричної енергії містить елементи кредиту, оскільки позивачем здійснювалась попередня оплата за електричну енергію. Як наслідок, до даних правовідносин має застосовуватись положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а отже, ПАТ «Центренерго» звільняється від відповідальності за ст. 625 ЦК України, а нараховані інфляційні втрати та 3% річних мають бути списана позивачем.

Висновки господарського суду

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Судом з`ясовано, що між позивачем та відповідачем 29.12.2021 було укладено Двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії № 20/21-364-РДД. Відповідно до преамбули цього договору ПАТ «Центренерго» мало статус продавця, а ПАТ «Центренерго» покупця у відносинах, що склалися за договором.

Предметом договору є купівля-продаж електричної енергії, при цьому відповідач зобов`язувався відпустити електричну енергію в Об`єднану Енергосистему України, а позивач зобов`язувався відібрати електричну енергію з об`єднаної Енергосистеми України згідно Графіку відпуску/відбору електричної енергії, визначеного у додатку № 1 до договору. Ціна на електричну енергію, яка підлягає продажу та загальна її вартість за Договором визначаються у Додатку №1 до Договору про що зазначено у пункті 3.1 договору.

Згідно додатку № 1, копія якого долучена до позовної заяви, сторони погодили графік відпуску/відбору електричної вказаний як період з 01.10.2022 по 31.12.2022. При цьому вартість електричної енергії з ПДВ за 331350 МВт*год за погодженням сторін становила 835002000,00 грн, про що зазначено у графіку відпустки.

Пунктом 3.3 договору визначено період відпуску/відбору електричної енергії, який складається з наступних етапів:

1 етап відпуску/відбору: з 01 жовтня 2022 року по 31 жовтня 2022 року;

2 етап відпуску/відбору: з 01 листопада 2022 року по 30 листопада 2022 року;

З етап відпуску/відбору: з 01 грудня 2022 року по 31 грудня 2022 року.

Пунктом 3.2 договору визначено, що оплата за електричну енергію проводиться Покупцем грошовими коштами у національній валюті України на розрахунковий рахунок Продавця, зазначений у Розділі 10 Договору шляхом перерахування грошових коштів в розмірі вартості 100% всього обсягу електричної енергії передбаченої цим Договором (за вирахуванням суми гарантійного внеску) протягом 2-х (двох) банківських днів з дати укладення цього Договору. Відпуск електричної енергії здійснюється продавцем покупцю, а покупець має право відбору електричної енергії, за умови оплати її протягом двох робочих днів з дати укладення цього Договору.

До справи долучені копії платіжних документів, які підтверджують переказ покупцем 835002000,00 грн продавцю за договором: відповідно до платіжної інструкції №60282746 від 29.12.2021 289931250,00 грн; відповідно до платіжного доручення №13837 (#890489160301) від 30.12.2021 57986250,00 грн, відповідно до платіжного доручення №13839 (#890489162001) від 30.12.2021 487084500,00 грн.

ПАТ «Центренерго» листом від 12.09.2022 № 24/2215 з посиланням на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 повідомило ТОВ ГК «Нафтогаз України» про розірвання договору № 20/21-364-РДД на підставі пункту 5.4 договору, посилаючись на обставини непереборної сили які прямо перешкоджали продавцю виконати свої договірні обов`язки. Зазначений лист направлено відповідачу листом 13.09.2022, що вбачається з долученої до справи копії опису вкладення у цінний лист, на якому наявна печатка поштового оператора АТ "Укрпошта".

ТОВ ГК «Нафтогаз України» листом № 119/07-15482-2022 від 23.09.2022, адресованим до ПАТ «Центренерго» у відповідь на лист від 12.09.2022 № 24/2215, вказало, що продавцем не було наведено даних та не підтверджено жодними доказами, що саме форс-мажорні обставини позбавили його виконати взяті на себе зобов`язання.

Через невиконанням продавцем своїх зобов`язань за договором покупець зазначеним листом запропонував розірвати договір та вимагав повернути грошові кошти у розмірі 835002000,00 грн та сплатити покупцю за користування коштами, які були отримані як оплата за електричну енергії 20 % річних від загально сплаченої суми за період з дати їх фактичного перерахування до повернення.

Також листом від 18.11.2022 № 119/07-20022-2022 ТОВ ГК «Нафтогаз України» вчергове заявив вимогу повернути грошові кошти та сплатити 20 % річних.

Статтею 617 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 2 статті 218 ГК України унормовано, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Слід звернути увагу на те, що постановою Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 922/193/23 було сформовані наступні висновки: ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Зміст цього листа носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Цей лист не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин

Тож суд наголосив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Вказане відповідає висновкам Верховного Суду, що викладені у постанові КГС ВС від 06.07.2023 № 910/4234/22.

До справи відповідач долучив сертифікат Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати №3200-22-1724 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 12.12.2022, що виданий ПАТ «Центренерго» щодо обов`язку (зобов`язання) відпуску електричної енергії у термін до 31.12.2022 за двостороннім договором купівлі-продажу електричної енергії № 20/21-364-РДД від 29.12.2021.

Вказаним сертифікатом засвідчено наступні форс-мажорні обставини: військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, припинення функціонування двох із трьох ТЕС що знаходяться в районі проведення воєнних (бойових) дій або в тимчасовій окупації: Вуглегірська ТЕС (знаходиться на території Світлодарської територіальної громади Бахмутського району Донецької області, припинила функціонування з 23.05.2022 внаслідок тимчасової окупації), Зміївська ТЕС (знаходиться на території Слобожанська селищна територіальна громада Чугуївського району, Харківської області, знаходиться в районі проведення воєнних (бойових дій).

Відповідно до зазначеного сертифікату період дії форс-мажорних обставин є наступним: дата настання з 11.09.2022 і тривають станом на 12.12.2022.

У вказаному сертифікаті наведені посилання на ряд документів, що стали підставою для його видання, які унеможливили виконання зазначеного обов`язку за договором, зокрема, на:

офіційний лист-підтвердження Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року, яким для всіх суб`єктів господарської діяльності засвідчено військову агресію російської федерації проти України та визнано її форс-мажорними обставинами (обставини непереборної сили),

лист ПАТ "Центренерго" №32/1373 від 14.06.2022р. до ПрАТ "НЕК "Укренерго" щодо втрати офіційної комунікації з відокремленим підрозділом Вуглегірської ТЕС (місцезнаходження на території Світлодарської територіальної громади Бахмутського району Донецької області),

лист ПАТ "Центренерго" №32/1373 від 14.06.2022р. та 32/2203 від 12.09.2022р. до ПрАТ "НЕК "Укренерго" щодо ракетного удару по Зміївській ТЕС (місцезнаходження на території Слобожанська селищна територіальна громада Чугуївського району, Харківської області, 20.08.2022р., 11.09.2022р.), внаслідок чого пошкоджено інфраструктуру підприємства.

лист ПАТ "Центренерго" № 32/2250 від 15.09.2022 до Міністерства енергетики України щодо направлення матеріалів про пожежу, яка виникла в результаті ракетного обстрілу відокремленого підрозділу ПАТ "Центренерго" Зміївської ТЕС,

акт про пожежу від 13.09.2022р. ВЗНС Чугуївського РУ ГУ ДСНС України у Харківській області, яким встановлено: пожежа виникла 11.09.2022р. на Зміївській ТЕС внаслідок ракетного обстрілу,

протокол місця пожежі від 13.09.2022р. комісією, створеною наказом Зміївської ТЕС ПАТ "Центренерго" від 13.09.2022р. №717

Дослідивши наданий до суду сертифікат ТПП України, що виданий відповідачу, суд прийшов до висновку, що станом на 11.09.2022 на відповідача дійсно діяли обставини непереборної сили Зміївська ТЕС піддалася ракетному обстрілу, що призвело до неможливості виконати зобов`язання за договором в узгоджених між сторонами обсягах та строки. Вбачається, що зазначені обставини непереборної сили стали підставою для направлення відповідачем листа від 12.09.2022 № 24/2215 у якому позивач повідомив про розірвання договору на підставі пункту 5.4 договору.

Відтак, вбачається, що збройна агресія проти України, пожежа на Зміївській ТЕС та неможливість внаслідок цього виконувати договірні зобов`язання за договором, що був укладений до початку військового вторгнення в Україну знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку та поза волею відповідача. Також вбачається, що до моменту ракетного удару по Зміївській ТЕС у відповідача з трьох енергогенеруючих підприємств залишилось два діючих Зміївська ТЕС та Трипільська ТЕС, що дозволяло останньому розраховувати на можливість виконати договоріні зобов`язання. Вбачається, що лише після знищення другої з трьох ТЕС відповідач скористався правом посилаючись на форс-мажорні обставини, засвідчені листом ТПП від 28.02.2022, та повідомив позивача про неможливість виконати зобов`язання за укладеним між ними договором.

Пунктом 5.4 договору (розділу 5 "форс-мажор") встановлено, що у разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 90 днів, кожна зі сторін в установленому порядку має право розірвати цей договір.

Пунктом 5.2 договору закріплено наступне: сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 банківських днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Згідно сертифікату ТПП №3200-22-1724 від 12.12.2022 датою настання форс-мажорних обставин є 11.09.2022. Таким чином, відповідач виконав вимоги пункту 5.2 договору та повідомив позивача про дію обставин непереборної сили, що слугували причиною для наміру сторони розірвати договір відразу на наступний день після настання обставин, що призвели до неможливості виконати зобов`язання. При цьому станом на дату направлення повідомлення про розірвання договору, означеного вище сертифікату не існувало. В означеному повідомленні відповідач покликався на лист ТПП від 28.02.2022.

Водночас, зі змісту відповіді позивача від 23.09.2022 на лист відповідача від 12.09.2022 № 24/2215 вбачається, що позивач також виявив намір розірвати договір з підстав невиконання зобов`язань відповідачем, а отже акцептував пропозицію відповідача про розірвання договору.

Статтею 651 ЦК України (підстави для зміни або розірвання договору) визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд проаналізувавши лист відповідача від 12.09.2022 та лист позивача від 23.09.2022 констатує, що доводи представника позивача у судовому засіданні щодо того, що договір не є розірваним позаяк позивач та відповідач в означених листах погоджувались на розірвання договору з різних підстав не заслуговують на увагу, оскільки, як відповідач та і позивач у своїх листах виходили з того, що договір має бути розірвано саме з підстав неможливості виконання (невиконання) договору відповідачем.

Крім того, суд акцентує увагу на тому, що відстоюючи позицію щодо продовження дії договору після 23.09.2022 позивач діє лише з метою задоволення свого фінансового інтересу щодо санкційних зобов`язань відповідача, при цьому достовірно розуміючи, що після знищення всіх енергогенеруючих об`єктів відповідача, що станом на час розгляду справи є загальновідомим фактом, що не підлягає доведенню, мета договору досягнута бути не може апріорі. Дана обставина вказує на недобросовісність дій позивача в цій частині та не може позитивно оцінюватися з боку суду.

Також, аналізуючи згадані листи сторін суд додаткового наголошує, що та обставина, що лист-відповідь позивача з зустрічною пропозицією розівання (фактично акцептом пропозиції відповідача) було підписано та надіслано до моменту настання зобов`язання відповідча відпустити електроенергію, розціюється судом, як факт згоди позивача з тим, що договір не може бути виконано та він підлягає розірванню, а тому формулювання наведені в листі щодо факту "невиконання" зобов`язань не можуть тлумачитись в прямому змісті цього слова, позаяк використані останні були до моменту, коли обов`язок відповідача був би прострочений, а зобов`язання могло бути визнане невиконаним та простроченим.

Тож, суд констатує, що починаючи з 23.09.2022 (дата підпису листа позивача від 23.09.2022 повноважною особою останнього) суд визнає факт розірвання договору № 20/21-364-РДД, оскільки саме в цей день було досягнуто згоди щодо розірвання договору позивачем у відповідь на повідомлення відповідача про розірвання договору запропоновано розірвати договір і повернути грошові кошти.

При цьому суд зауважує, що терміном виконання обов`язку щодо першого етапу постачання є 01.10.2022, а відтак договір розірвано до моменту настання строку поставки (відпуску електроенергії) чи прострочення виконання зобов`язання за договором, не через порушення умов договору, що б призвели до необхідності притягнення відповідача до відповідальності, а в першу чергу через неможливість здійснення поставки, що було загальновідомим та зрозумілим обом сторонам фактом, про що відповідач повідомив позивача листом від 12.09.2022 з посиланням на лист ТПП від 28.02.2022 і що було підтверджено згодом сертифікатом ТПП №3200-22-1724 від 12.12.2022, який прийнятий судом як належний доказ.

Частиною 2 статті 653 ЦК України унормовано, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Суд констатує, що після розірвання договору було припинено зобов`язання з відпуску електричної енергії в договірних обсягах.

В той же час у розділі 5 договору (форс-мажор) у пункті 5.4 визначено, що у разі здійснення попередньої оплати продавець повертає покупцю кошти протягом трьох днів з дня розірвання цього договору.

Вбачається, що наведених вимог розділу 5 договору відповідачем не було виконано, оскільки після спливу трьох днів від дати розірвання договору ним не було повернуто сплачених позивачем грошових коштів, а також не виконано прохання позивача про повернення всієї суми сплачених коштів, що заявлене у листі від 23.09.2022.

Зважаючи на це, суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення у примусовому порядку з відповідача 835002000,00 грн боргу що виник за договором, як попередня оплата за електричну енергію, що не була поставлена і щодо якої у відповідача, як особи, що повідомляла про обставини непереборної сили, виник обов`язок з її повернення відповідно до пункту 5.4 укладеного договору.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення з відповідача процентів у розмірі 20% річних суд звертає увагу сторін на наступне.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Розділом 4 договору (відповідальність сторін) сторони узгодили, що за невиконання або неналежне виконання умов договору вони несуть відповідальність згідно чинним законодавством та договором.

Як вже зазначалося вище, пунктом 4.2 узгоджено, що у разі наявності факту невиконання продавцем зобов`язань щодо відпуску обсягів електричної енергії (одностороннє зменшення продавцем обсягу відпуску/відбору електричної енергії), продавець зобов`язується у строки передбачені договором повернути, на поточний рахунок покупця, зазначений у Розділі 10 даного договору, грошові кошти, сплачені покупцем на користь продавця, за обсяг електричної енергії невідпущеної на відповідному етапі відпуску/відбору та сплатити покупцю за користування грошовими коштами, які були отримані як оплата за електричну енергію проценти в розмірі 20% річних від загальної суми коштів отриманих за договором, що розраховується за період з дати фактичного перерахування коштів на рахунок Продавця та до дати фактичного повернення (в розумінні статті 536 Цивільного Кодексу України).

Суд зазначає, що судом вже констатовано висновок про те, що обов`язок відповідача щодо відпуску електричної енергії у строки, що визначені договором (з 01.10.2022), був припинений після розірвання договору (23.09.2022) у відповідності до частини 2 статті 653 ЦК України з огляду на визнаний судом факт розірвання договору. Стороною відповідача формально не порушено взятого на себе зобов`язання здійснити відпуск електроенергії у визначені дати, а відтак, узгоджена сторонами міра відповідальності за невиконання цього обов`язку з відпуску електроенергії не може бути застосована судом після розірвання договору. Разом з тим, суд звертає увагу на те, що ще до настання строку відпуску електричної енергії за договором на сторону відповідача діяли обставини непереборної сили, які підтверджуються відповідним сертифікатом ТПП №3200-22-1724 від 12.12.2022, що долучений до справи і про які ПАТ «Центренерго» повідомив ТОВ ГК «Нафтогаз України» наступного ж дня після їх настання, з чого виходить, що відповідач діяв сумлінно і добросовісно, дотримуючись умов договору, що визначені у пункті 5.2, та виконало обов`язок щодо повідомлення іншої сторони та у встановленому законом порядку додатково, окрім загального листа ТПП надало висновок ТПП щодо неможливості виконання свого обов`язку саме стосовно договору № 20/21-364-РДД.

Крім того, суд додатково звертає увагу сторін на те, що проаналізувавши умови договору №20/21-364-РДД від 29.12.2021 суд констатує, що правова конструкція пункту 4.2 договору вказує на те, що застосування положення про 20% річних за користування грошовими коштами віднесено сторонами виключно до міри відповідальності продавця, яка може бути застосована до нього виключно у разі настання факту невиконання зобов`язань щодо обсягів електроенергії. Тож в контексті розділу 5 договору ("форс-мажор") встановлений судом факт настання обставин непереборної сили для продавця, що виник через ведення бойових дій унеможливлює застосування будь-якої міри відповідальності за невиконане зобов`язання.

З огляду на вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 20 % річних за пунктом 4.2 договору, що заявлені за період з 29.12.2021 по 31.12.2023.

Цим же пунктом договору 4.2 передбачено, що у випадку невиконання продавцем у встановлений строк свого зобов`язання щодо повернення грошових коштів сплачених покупцем, продавець додатково сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми несвоєчасно повернутих позивачу грошових коштів за кожен день прострочення за весь період наявної прострочення

Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Позивач заявив до суду вимогу про стягнення пені за період з 11.10.2022 по 10.04.2023

Суд вчергове в контексті стягнення заявлених штрафних санкцій бере до уваги факт дії на відповідача обставин непереборної сили, які належним чином підтверджені перед судом, існування яких припадає на заявлений до стягнення період та які і призвели до неможливості виконання зобов`язань з відпуску електричної енергії в узгоджених обсягах та стали причиною розірвання договору.

Повторюючись, суд наголошує, що правова конструкція пункту 4.2 договору вказує на те, що застосування його положень віднесено сторонами виключно до міри відповідальності продавця, яка може бути застосована до нього виключно у разі настання факту невиконання зобов`язань щодо обсягів електроенергії та строків повернення грошових коштів за непоставлений обсяг. Тож в контексті розділу 5 договору ("форс-мажор") встановлений судом факт настання обставин непереборної сили для продавця, що виник через ведення бойових дій унеможливлює застосування будь-якої міри відповідальності за невиконане зобов`язання.

Розцінюючи означені форс-мажорні обставини в контексті правовідносин сторін за договором № 20/21-364-РДД суд враховує, що факт знищення генеруючих потужностей ТЕС знаходиться у безпосередньому зв`язку з агресією російської федерації, веденням бойових дій, обстрілами провідних об`єктів енергетичної інфраструктури України, що вливає на об`єктивну неможливість виконання зобов`язань за договорами щодо відпуску електроенергії, а також призводить до значних збитків ПАТ «Центренерго», що в свою чергу перешкоджало можливості вчасно повернути позивачу сплачену суму за непоставлену електричну енергію, враховуючи ту обставину, що специфіка виробництва електроенергії на ТЕС передбачає використання різних видів палива, на закупівлю якого спрямовувались кошти отримані за договором укладеним з позивачем. Про наявність збитків від ракетних обстрілів ТЕС повідомляв сам відповідач, а втрата об`єктів генерації електричної енергії ПАТ "Центренерго" є загальновідомим фактом та беззаперечним доказом того, що товариство несе значні фінансові труднощі через обставини що впливають на ведення господарської діяльності у енергетичній сфері та є таким, що встратило всі засоби виробництва та джерела доходів.

З огляду на наведену вище оцінку форс-мажорних обставин суд відмовляє і у стягнення пені через ці обставини, що слугують підставами для звільнення сторони від відповідальності, позаяк судом встановлено прямий причинно-наслідковий зв`язок між збройною агресією в контексті листа ТПП від 28.02.2022, фактом знищення генеруючих потужностей та фактом неможливості виконання зобов`язань за конкретним договором, що підтверджений сертифікатом від 12.12.2022 та загальним листом ТПП від 28.02.2022, який з огляду на встановлений судом причинно-наслідковий зв`язок підлягає до застосування до спірних правовідносин в контексті висновків Верховного Суду викладених у постанові від 13.12.2023 у справі № 922/193/23.

Також позивач заявив до стягнення інфляційні та три проценти річних у період з 11.10.2022 по 31.12.2023.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому проценти річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України та ст. 230 ГК України, відтак, обмеження нарахування шістьма місяцями відповідно до ст. 232 ГК України до процентів річних та інфляційних втрат не застосовується.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд відхиляє твердження відповідача, що до спірних правовідносин має бути застосовані положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки такий пункт звільняє від відповідальності передбаченої статтею 625 ЦК України позичальників, яким було надано кредит, позаяк, договір не є кредитним договором у розумінні наведеного пункту Прикінцевих та перехідних положень кодексу.

Факт попередньої оплати за договором не є тотожним поняттям до надання грошових коштів у кредит. Статтею 1054 ЦК України унормовано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. В той час, як попередня оплата за статтею 693 ЦК України трактується, як обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем.

Сторони договору № 20/21-364-РДД наділені обов`язками та правами покупця й продавця і не є кредитодавцем (банком) чи позичальником грошових коштів, предмет договору не відповідає суті кредитного договору, а відтак підстави для застосування положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у суду відсутні.

Стосовно періоду нарахування відсотків та інфляційних, який починається з 11.10.2022, суд вважає, що означений період є таким, що заявлений правомірно, оскільки прострочення повернення суми основного боргу почалось через три дні після визнаного судом факту розірвання договору з 27.09.2022. Перевіривши розрахунки позивача інфляційних та відсотків річних суд дійшов до висновку, що вони є арифметично правильними та підлягають задоволенню у заявленому обсязі.

Тож суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні втрати у сумі 54777186,55 грн та три проценти річних у сумі 30677744,71 грн.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов`язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що за частину позовних вимог, які є задоволені судом розмір судового збору є таким, що перебільшує максимальну ставку, що визначена Законом України "Про судовий збір", однак позивач заявив позов в електронній формі та має бути застосований коофіцієнт пониження (ч. 3 статті 4 Закону), то суд вважає за можливе стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 847840,00 грн.

В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 5 частини 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (08711, Київська область, Обухівський район, селище міського типу Козин, вулиця Рудиківська, будинок 49, код ЄДРПОУ 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, код ЄДРПОУ 40121452) 835002000 грн основного боргу, 54777186,55 грн втрат від інфляції, 30677744,71 грн 3% річних та 847840 грн витрат зі сплати судового збору.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 06.06.2024.

Суддя А.Ф. Черногуз