Рішення № 119528274, 03.06.2024, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2024 року Справа№200/1806/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С. розглянув у спрощеному позовному (письмовому) провадженні адміністративну справу за ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -, -

ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому у просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 04.01.2024 №164250003439 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «г» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити та виплачувати з 15.12.2023 пенсію за вислугу років згідно із п. «г» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019.

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області при призначенні пенсії за вислугу років зарахувати до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно із п. «г» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», періоди роботи з 20.07.1990 по 13.05.2004, з 14.05.2004 по 31.12.2007, до страхового стажу - період навчання з 01.09.1984 по 13.07.1987.

В обґрунтування позову зазначено, що рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за вислугу років вмотивовано відсутністю спеціального стажу тривалістю, що є достатньою для призначення пенсії, є протиправним У позові зазначено про невідповідність встановленої тривалості спеціального стажу фактичній, позивач зауважив на безпідставності неврахування теруправлінням пенсійного фонду під час обчислення спеціального стажу кілька періодів роботи позивача та достатності доданих ним до заяви про призначення документів достатньо для їх врахування до спеціального стажу. Крім цього позивач зауважив на протиправності неврахування до страхового стажу періоду його навчання та наполягав на його врахуванні.

Посилаючись на достатність спеціального стажу для призначення йому пенсії за вислугу років позивач просив зобов`язати відповідача 1 (УПФУ у Полтавській області), для призначення та виплати йому пенсії за вислугу років з 15.12.2023.

Також, позивач у позові виклав клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та допущення його до негайного виконання в частині виплати пенсії за 1 місяць.

Відповідач 1, Головне управління пенсійного фонду України у Полтавській області, у наданому до суду відзиві зазначив про незгоду із заявленими позивачем вимогами та зауважив на тому, що теруправління пенсійного фонду у Полтавській області не порушувало прав позивача на призначення пенсії, оскільки заяву позивача розглянув за правилами екстериторіальності відповідач 2 Управління пенсійного фонду України в м. Києві. Відповідач 1 зауважував на тому, що він не є належним відповідачем стосовно заявлених позивачем вимог до нього та не має відповідати за заявленими позивачем вимогами.

Відповідач 2, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, також заперечував проти заявлених позивачем вимог, просив суд відмовити у їх задоволенні. Згідно з відзивом під час розгляду заяви позивача встановлено, що спеціальний стаж позивача, що надає право на призначення пенсії за вислугу років на підставі п. г ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є недостатнім, оскільки його тривалість є меншою ніж 20 років. Відповідач 2 зауважив, що періоди роботи позивача не враховано до спеціального стажу правомірно,. Так, у записах трудової книжки та наданій позивачем довідки ДП «Маріупольський морський торговельний порт» відсутні відомості про роботу позивача у складі комплексної бригади в період роботи позивача з 20.07.1990 по 13.05.2004, через що цей період не було враховано до спеціального стажу; через неможливість встановлення дати, з якої позивача переведено на посаду механізатор комплексної бригади на вантажно-розвантажувальних роботах з посади водія докера, що не надає права на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «г» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до спеціального стажу не врахований період з 14.05.2004 по 31.12.2007.

Наполягаючи на безпідставності вимог позивача, відповідач 2 просив суд відмовити у задоволенні позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 цього Кодексу датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01.01.2024 звернувся через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (відповідач 1) із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «г» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 №1788-ХІІ (далі ЗУ №1788-ХІІ).

Надану позивачем заяву розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач 2), рішенням від 04.01.2024 №164250003439 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «г» ст. 55 ЗУ №1788-ХІІ. Рішення відповідача 2 мотивовано відсутністю необхідного стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років (20 років).

Відповідно до рішення від 04.01.2024 №164250003439, загальний страховий стаж позивача становить 34 роки 8 місяців 22 дні, а спеціальний стаж, що врахований за період роботи з 01.01.2008 по 10.10.2017 становить 9 років 9 місяців 10 днів. До пільгового стажу за вислугу років враховано періоди згідно відомостей по спеціальному стажу наявних в реєстрі застрахованих осіб (код підстави для обліку спеціального стажу ЗПЗ055Г1) з 01.01.2008 по 10.10.2017 (підприємства розміщуються на територіях, зазначених в абзаці другому пункту 18 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній).

В рішенні від 04.01.2024 №164250003439 зазначено, що до стажу за вислугу років не враховано періоди роботи позивача згідно з довідкою від 12.12.2023 №450/ВС, а саме:

- з 20.07.1990 по 13.05.2004 за посадою докер-механізатор, оскільки відсутня інформація про роботу в комплексних бригадах (в трудовій книжці також відсутні відомості про роботу в комплексних бригадах);

- з 14.05.2004 по 31.12.2007 водій-докер, механізатор (водій-докер) комплексної бригади на вантажно-розвантажувальних роботах, оскільки посада водій-докер не передбачена пунктом «г» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а дати переведення на посаду механізатор (водій-докер) не зазначено. Згідно записів трудової книжки з 14.05.2004 переведено на посаду водій-докер БВМ, а з 01.08.2005 переведено на посаду механізатор (водій-докер) комплексної бригади на вантажно-розвантажувальних роботах. За даними реєстру застрахованих осіб відомості по спеціальному стажу (код підстави для обліку спеціального стажу ЗПЗ055Г1) наявні з січня 2008 року.

Крім цього, в рішенні зазначено, що позивачу не було враховано до страхового стажу період навчання з 01.09.1984 по 13.07.1987 згідно запису в трудовій книжці, оскільки відсутні в трудовій книжці не зазначено підстав внесення запису про навчання (серія, номер та дата документу).

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ, ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно ізЗаконом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"(далі - Закон України №1058-IV).

Пунктом 1 частини першоїстатті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»(даліЗакон № 1058-IV) встановлено, що право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цимЗакономта досягли встановленого цимЗакономпенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідних для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осібчлени їхніх сімей, зазначені устатті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першоїстатті 9 Закону № 1058-IVв солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Пунктом 21 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV встановлено, що особам, які на день набрання чинностіЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями52,54та55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до абзацу другого пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинностіЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років за стаж, необхідний для призначення такої пенсії.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» набрав чинності 11.10.2017.

Згідно з абзацами першим і другим пункту «г» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону № 213-VIII від 02.03.2015 право на пенсію за вислугу років мають механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах після досягнення 55 років і при стажі роботи для чоловіків не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі. За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 01.04.2024 право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленогоабзацами п`ятнадцятим - двадцять третімпункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.

Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019 визнані такими, що не відповідаютьКонституції України (є неконституційними), положення статті 55Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII. У рішенні також вказувалось, що вказані положення, які визнанінеконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, п. «г» ст. 55 Закону № 1788-XII з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р/2019 від 04.06.2019 діє у редакції, що була чинною до 01.04.2015, тобто до внесення у неї змін Законами № 213-VIII від 02.03.2015.

Редакція п. «г» ст. 55 Закону № 1788-XII від 09.12.2012 передбачала, що право на пенсію за вислугу років мають механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі; жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 15 років на зазначеній роботі.

Відповідно до ч. 2ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цьогоЗаконуза даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно із ч. 1, 3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення`до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі (п. д частини3 ст. 56 Закону № 1788).

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3, 20 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (надаліІнструкція №162), що втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Підпунктами 2.14. Інструкції №58 та п. 2.13. Інструкції 162 передбачалося, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу" пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" з зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій". Якщо працівнику в період роботи надається новий розряд, тоді про це в установленому порядку робиться відповідний запис.

Пунктом 2.3. Інструкції № 58 та пунктом 2.3. Інструкції № 162 визначено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Підпунктами б, в в пункту 2.17Інструкції № 162визначав, що до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів записи про час навчання у професійно технічних училищах та інших училищах, на курсах, в школах з підвищення кваліфікації та перекваліфікації та підготовці кадрів; про час навчання у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах. Записи вносяться до трудової книжки до внесення запису про роботу на підприємстві.

Частинами 1, 3 статті 44 Закону № 1058 передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Відповідно до пункту 4.7. Поряду подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 N 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за N 1566/11846 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ

При наданні оцінки спірному рішенню відповідача 2 про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до п. г ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення з підстав недостатності спеціального стажу суд виходить з наступного.

Із врахуванням Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення» та рішення Конституційного суду № 2-р/2019 від 04.06.2019 чоловіки, які станом на 11.10.2017, мали страховий стаж не менше 25років, з них не менше 20 років на роботах на посаді механізатора (докера-механізатора) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах, після досягнення 55 років мають право на пенсію за вислугу років.

Відповідно до оскаржуваного рішення до спеціального стажу, що надає право на призначення позивачу пенсії на підставі п. г ст. 55 Закону 1788 відповідачем враховані період з 01.01.2008 по 10.10.2017, спірним періодом, що не врахований є період роботи позивача з 20.07.1990 по 31.12.2007.

Трудова книжка серії НОМЕР_1 містить такі записи про роботу позивача у Маріупольському морському торговельному порту (перейменований у ДП «Маріупольський морський торговельний порт») протягом цього періоду:

11.01.1990 - прийнятий транспортним робітником (запис 5);

16.05.1990 - переведений учнем докера механізатора у виробничий перевантажувальний комплекс № 5 (запис 6);

20.07.1990 переведений докером механізатором 4 кл. там же (запис 7);

16.06.1992 переведений докером механізатором 3 кл. там же (запис 8);

01.03.1997 переведений докером механізатором 2 класу (запис 9);

14.05.2004 переведений водієм докером БВМ (запис 10);

01.08.2005 переведений механізатором(водій-докер) комплексної бригади на вантажно-розвантажувальних роботах там же (запис 11).

Відповідно до довідки ДП «Маріупольський морський торговельний порт» від 12.12.2023 № 450/ВС ОСОБА_1 , 1968 р.н., працював повний робочий день на підприємстві та за період з 20.07.1990 по 13.05.2004 виконував вантажно-розвантажувальні роботи повний робочий день за професією докер-механізатор; в період з 14.05.2004 по 10.10.2017 - вантажно-розвантажувальні роботи за професією водій докер, механізатор комплексної бригади на вантажно-розвантажувальних роботах, стаж роботи на яких надає право на пільгову пенсію на за вислугу років на підставі ст. 55 (п г) Закону України «Про пенсійне забезпечення». В індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК 5 наявна інформація по спецстажу позивача, окрім іншого, за період з 1999 по 2003 рік тривалістю по 12 місяців на рік та 4 місяці у 2004 році, код підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб ЗПЗ055Г1, що відповідає посаді механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах. Наведене спростовує доводи відповідача 2 про наявність у реєстрі відомостей про спецстаж позивача лише з січня 2008 року.

Дослідивши наявні у матеріалах пенсійної справи позивача документи у їх сукупності суд дійшов висновку про їх достатність для підтвердження зайнятості позивача у період з 20.07.1990 по 01.01.2008 на роботах, що надають право на призначення пенсії за вислугу років на підставі п. «г» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки, крім відомостей трудової книжки, зазначені обставини підтверджено відомостями Індивідуального реєстру застрахованих осіб та довідкою ДП «Маріупольський морський торговельний порт» від 12.12.2023 № 450/ВС, що безпідставно не були прийняті до уваги відповідачем 2.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача 2 про неможливість врахування до спеціального стажу роботи період з 20.07.1990 по14.05.2004 через незазначення у трудовій книжці та довідці від 12.12.2023 про роботу у складі комплексної бригади, оскільки підставою врахування певного періоду роботи до спецстажу є виконання певного виду робіт. В свою чергу виконання таких робіт має встановлюватися з відомостей трудової книжки або, уразі неможливості встановлення виконання таких робіт із трудової книжки, додатково наданих документів, зокрема,уточнюючої довідки, що виходить з приписів Порядку № 637. У випадку позивача занятість його на вантажно-розвантажувальних роботах за посадою докера механізатора в період з 20.07.1990 по 13.04.2004 підтверджено записами трудової книжки, довідкою від 12.12.2023 та Індивідуальними відомостями про застраховану особу. Суд не приймає до уваги доводи відповідача 2 про неможливість врахування зазначеного періоду роботи до спеціального стажу через відсутність позначки про роботу у складі комплексних бригад, оскільки підставою включення цього періоду до стажу є факт виконання певного роду робіт, а незазначення про виконання цих робіт у складі комплексної бригади не може спростовувати сам факт їх виконання. Отже, суд вважає, що в цьому випадку зазначення про виконання робіт за професією посадою механізатор (докер) є достатньою підставою для включення цього періоду роботи до складу спеціального стажу навіть за відсутності вказівки про виконання цих робіт у складі комплексної бригади.

Так само судом не приймаються доводи відповідача про неможливість врахувати до спеціального стажу, що надає право на призначення пенсії за вислугу років періоду занятості позивача з 14.05.2004 по 31.12.2007 через відсутність відомостей про переведення позивача на посаду механізатора комплексної бригади на вантажно-розвантажувальних роботах з посади водія докера, зайнятість на якій на думку відповідача 2 не надає права на призначення пенсії за вислугу років, оскільки довідкою ДП «Маріупольський морський торговельний порт» підтверджено, що протягом цього періоду позивача виконував роботи, що надають право на призначення пенсії за вислугу років , а саме вантажно-розвантажувальні роботи за посадою водій докер, механізатор (водій докер) комплексної вантажно-розвантажувальної бригади. Записи у довідці від 12.12.2023 повністю відповідає п. г ст. 55 Закону України № 1788, будь-яких підстав, які б ставили його під сумнів відповідач 2 під час розгляду справи не навів.

З приводу врахування у складі страхового стажу періоду навчання суд вважає за необхідне зазначити таке.

В трудовій книжці у графі підстави внесення запису 1 про навчання позивача в період з 01.09.1984 по 13.07.1987 в ПТУ № м Жданов (м. Маріуполь) зазначено диплом, серії та номеру диплому не визначено. Недоліки запису 1 у графі «підстави внесення запису», що виявилися у незазначені серії та номеру диплому не є такими, що можуть мати своїм наслідком неврахування до стажу періоду навчання, оскільки будь-які документи, які б ставили під сумнів факт навчання позивача та/або внесення такого запису за відсутності на те підстав в матеріалах справи відсутні. В постановах від 30.09.2019 по справі №638/18467/15-а, від 25.04.2019 у справі №593/283/17, від 27.02.2020 у справі №545/4197/16-а Верховним судом сформовані висновки, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист», підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Отже, враховуючи наведене, запис в трудовій книжці про навчання можу бути підставою для врахування періоду навчання до страхового стажу.

Враховуючи зазначене та положення Інструкції № 162, чинної на час внесення запису про роботу, положень Закону України № 1788 та Порядку № 637, що визначають трудову книжку основним документом, що підтверджує стаж особи суд вважає безпідставним неврахування відповідачем 2 під час розгляду заяви позивача періоду навчання до страхового стажу.

З огляду на викладене суд вважає неправомірним неврахування відповідачем 2 під час обчислення страхового стажу позивача період його навчання від 01.09.1984 по 13.07.1987.

Висновки суду про протиправність неврахування до спеціального стажу періодів роботи позивача з 20.07.1990 по 01.01.2008 та до страхового стажу періоду з 01.09.1984 по 13.07.1987 свідчать про невідповідність тривалості спеціального та страхового позивача, визначеної під час розгляду наданої ним заяви фактичній, що є підставою дійдення судом висновку про наявність підстав для скасування рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії з підстав недостатності спец стажу.

Таким чином, під час розгляду справи підтверджено допущення відповідачем 2 порушень застосування норм матеріального права, виходячи з вище вказаного суд дійшов висновку про невідповідність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м Києві від 04.01.2024 №164250003439 про відмову в призначенні позивачу пенсії з підстав недостатності спеціального стажу позивача статті 2 КАС України, що свідчить про наявність підстав для визнання його протиправним та скасування. Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та задля забезпечення повного захисту прав позивача та зобов`язати відповідача 2 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років із врахуванням до спеціального стажу позивача періоду роботи з 20.07.1990 по 01.01.2008 та до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1984 по 13.07.1987 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Водночас, вимоги позивача про зобов`язання відповідача 1 здійснити призначення та виплату пенсії не підлягають задоволенню через їх передчасність. Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Пункт 4.10 розділу ІV цього Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/ фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Зважаючи, що за принципом екстериторіальності заява позивача про призначення пенсії від 01.01..2024 передана на вирішення відповідачу 2, то саме цей орган має вирішити питання призначення позивачу пенсії на підставі цієї заяви. З огляду на скасування рішення від 04.01.2024 № 164250003439, станом на тепер це питання залишається невирішеним, а відтак, зважаючи на пункт 4.10 розділу ІV цього Порядку № 22-1, є передчасною також вимога виплатити позивачу пенсію відповідачем 1. На безпосереднє призначення позивачу пенсії без дотримання принципу екстериторіальності на підставі заяви позивача від 01.01.2024 відповідач 1 також не вповноважений відповідно до пунктом 4.2 розділу ІV Порядку 22-1.

Тобто, позов підлягає задоволенню частково.

Підстави для здійснення розподілу судових витрат відсутні.

Щодо встановлення судового контролю, суд зазначає, що згідно ч. 1ст. 382 КАС Україниу разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Зазначена правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018 року.

Згідно зіст. 129-1 Конституції Українисуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеномузакономпорядку.

Відповідно дост. 370 КАС Українисудове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно доЗакону України "Про виконавче провадження". Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів необхідності встановлення судового контролю у даній справі, відтак у задоволенні клопотання позивача встановлення судового контролю за виконанням судового рішення слід відмовити.

Беручи до уваги викладене вище, на підставі положень Законів України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, Про пенсійне забезпечення та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 04.01.2024 №164250003439 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «г» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 01.01.2024 із врахуванням до спеціального стажу позивача періоду роботи з 20.07.1990 по 01.01.2008 та до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1984 по 13.07.1987 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про сторін:

ОСОБА_1 (позивач) адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса ВПО АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач 2) адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368).

Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (відповідач 1) адреса: (36014, м. Полтава, вул. Соборності, 66, ЄДРПОУ 13967927).

Суддя А.С. Михайлик