Рішення № 119469154, 21.05.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.05.2024Справа № 910/932/24Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за первісним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісопторг"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Листпак"

про стягнення 1 476 719,98 грн.

та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Листпак"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісопторг"

про визнання недійсним договору поставки №499968-22 від 05.09.2022

При секретарю судового засідання: Габорак О.М.

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом/ відповідача за зустрічним позовом (поза межами приміщення суду): Лихопьок Денис Павлович - представник за довіреністю б/н від 17.12.2023;

від відповідача за первісним позовом/ позивач за зустрічним позовом: не з`явилися.

встановив:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісопторг" до товариства з обмеженою відповідальністю "Листпак" про стягнення 1 476 719,98 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення умов договору поставки №499968-22 від 05.09.2022 відповідачем в частині оплати за поставлений товар, внаслідок чого позивач просить стягнути з відповідача основний борг в розмірі 1 177 373,65 грн., штраф в розмірі 117 737,37 грн., 3% річних в розмірі 48 572,94 грн., інфляційні нарахування в розмірі 133 036,02 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/932/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

12.02.2024 через систему "Електронний суд" від товариства з обмеженою відповідальністю "Листпак" надійшов відзив.

14.02.2024 через систему "Електронний суд" від товариства з обмеженою відповідальністю "Листпак" надійшла зустрічна позовна заява про визнання недійсним договору поставки №499968-22 від 05.09.2022.

19.02.2024 через систему "Електронний суд" від товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісопторг" надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 зустрічну позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

27.02.2024 через систему "Електронний суд" від позивача за зустрічним позовом надійшла заява про усунення недоліків з доданими документами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 відкрито провадження у справі та об`єднано зустрічну позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Листпак" до товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісопторг" про визнання недійсним договору поставки №499968-22 від 05.09.2022 в одне провадження з первісним позовом у справі № 910/932/24 за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 26.03.2024.

05.03.2024 через систему "Електронний суд" від товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісопторг" надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 задоволено заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісопторг" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

25.03.2024 через систему "Електронний суд" від товариства з обмеженою відповідальністю "Листпак" надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

25.03.2024 через систему "Електронний суд" від товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісопторг" надійшли заперечення на клопотання.

26.03.2024 суд протокольною ухвалою відклав підготовче засідання на 23.04.2024.

02.04.2024 через систему "Електронний суд" від товариства з обмеженою відповідальністю "Листпак" надійшло клопотання про приєднання доказів.

18.04.2024 через систему "Електронний суд" від товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісопторг" надійшла заява про збільшення позовних вимог та про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. У поданій заяві позивач за первісним позовом просить суд стягнути заборгованість у сумі 2 074 770,96 грн., з яких: 941 033,65 грн. - основної заборгованості, 117 737,37 грн. - штрафу, 56 446,63 грн. - 3% річних, 148 822,60 грн. - інфляційних нарахувань, пеню - 810 730,71 грн.

19.04.2024 через систему "Електронний суд" від товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісопторг" надійшло клопотання про долучення доказів.

23.04.2024 через систему "Електронний суд" від товариства з обмеженою відповідальністю "Листпак" надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та заперечення.

У підготовче засідання 23.04.2024 не з`явився представник товариства з обмеженою відповідальністю "Листпак, хоча про місце, дату та час повідомлений належним чином.

Суд, розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісопторг" про збільшення позовних вимог, встановив наступне.

У поданій заяві позивач за первісним позовом просить суд стягнути заборгованість у сумі 2 074 770,96 грн., з яких: 941 033,65 грн. - основної заборгованості, 117 737,37 грн. - штраф, 56 446,63 грн. - 3% річних, 148 822,60 грн. - інфляційні нарахування, пеню - 810 730,71 грн.

Отже, позивачем за первісним позовом заявлено нову вимогу, яка не була заявлена при поданні позову, а саме стягнення пені у розмірі 810 730,71 грн.

Суд дійшов висновку про те, що заява про збільшення позовних вимог приймається до розгляду в частині: 941 033,65 грн. - основної заборгованості, 117 737,37 грн. - штраф, 56 446,63 грн. - 3% річних, 148 822,60 грн. - інфляційні нарахування. Вимога про стягнення пені в розмірі 810 730,71 грн. не приймається до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження на 21.05.2024.

21.05.2024 через систему "Електронний суд" від товариства з обмеженою відповідальністю "Листпак" надійшли заяви/клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 21.05.2024 представник відповідача за первісним позовом не з`явився.

Представник позивача за первісним позовом заперечував щодо клопотань.

Суд нам місці ухвалив відмовити у задоволені клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "Листпак" про відкладення розгляду справи у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Представник позивача за первісним позовом/ відповідач за зустрічним позовом підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити первісний позов, відмовити у задоволенні зустрічного позову.

В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом), дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню, а позовні вимоги за зустрічним позовом не підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

05.09.2022 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Сервісопторг" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Листпак" (покупець) укладено договір поставки №499968-22.

Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язується поставляти, а покупець - приймати та оплачувати: поліетилен, пойменований у подальшому «товар», за умовами, наведеними у договорі та узгодженими сторонами.

Згідно з п.2.1 договору договір вважається укладеним відносно постачання певної партії товару на умовах, викладених у договорі, після погодження сторонами у встановленому в пункті 2.2 договору порядку кількості, номенклатури та вартості товару, що підлягає постачанню в межах відповідної партії.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що погодження умов постачання певної партії товару здійснюється відповідно до статті 181 ГК України та статей 641,642 ЦК України наступним чином:

а) на підставі переговорів представників сторін та усної заявки покупця постачальник забезпечує поставку попередньо погодженої партії товару покупцю. Факт поставки товару покупцю вважається пропозицією (офертою) постачальника щодо погодження кількості, номенклатури, вартості та умов оплати товару відповідно до товаротранспортної накладної та/або рахунку, засвідчених печаткою або штампом постачальника;

б) у разі фактичного прийняття покупцем відповідної партії товару на запропонованих постачальником умовах щодо кількості, номенклатури, вартості та умов оплати товару, вказані умови поставки вважаються узгодженими сторонами, а договір - укладеним в частині постачання відповідної партії товару на відповідних умовах;

в) у разі відмови покупця від укладення договору в частині постачання відповідної партії товару на запропонованих постачальником умовах (асортимент, вартість, строк оплати) та в разі поставки до складу покупця (п. 4.1 договору), покупець зобов`язаний прийняти поставлений товар на безоплатне відповідальне зберігання або передати його перевізнику для повернення постачальнику. Про неприйняття товару покупець зобов`язаний повідомити постачальника не пізніше наступного робочого дня.

Ціна та вартість товару поряд з іншими умовами узгоджується сторонами в порядку, визначеному у договорі (п.3.1 договору).

Оплата товару виконується шляхом перерахування грошових коштів покупцем на поточний рахунок постачальника 100% суми, зазначеної в рахунках та/або накладних до договору в термін згідно виставлених рахунків. Оплата товару може бути здійснена повністю або частково векселем та/або поручителем (п.3.2 договору).

Відповідно до п.4.1 договору товар постачається шляхом самовивезення товару транспортом покупця (умова FCA правил «Інкотермс-2010»). За домовленістю сторін можлива доставка товару в пункт призначення вказаний покупцем (умова СРТ правил «Інкотермс-2010»). У разі передплати, граничний термін постачання товару узгоджується сторонами шляхом переговорів та зазначається постачальником в рахунках до договору.

Згідно з п.4.2 договору моментом постачання вважається передача товару на користь покупця згідно з пунктом 4.1 договору. Передача товару підтверджується підписом уповноваженого представника покупця, який засвідчується печаткою або штампом покупця, що підтверджує кількість, якість та вартість товару.

Право власності на товар переходить в момент постачання товару (п.4.3 договору).

Договір щодо загальних умов взаємовідносин сторін набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками обох сторін та засвідчення їх печатками і діє до 31 грудня 2023 року. Якщо жодна із сторін за місяць не підтвердить про припинення договору у вищезазначений термін, дія договору пролонгується на наступний календарний рік на тих же умовах (п.7.1 договору).

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 177 373,65, що підтверджується підписаною та скріпленою печатками сторін накладною №499968-22/58844р від 06.09.2022.

У вищезазначеній накладній зазначено, що термін оплати передплата на момент постачання, рахунок-фактуру №499968-22/58844р. від 06.09.2022 отримано.

Також, в матеріалах справи наявна товарно-транспортна накладна №499968-22/58844р-ТН від 06.09.2022 та рахунок-фактура №499968-22/58844р. від 06.09.2022 на суму 1 177 373,65 грн.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

01.04.2024 відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару на суму 236 340,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №4126 від 01.04.2024 з призначенням платежу: «згідно рахунку-фактури №499968-22/58844р. від 06.09.2022р. та видаткової накладної №499968-22/58844р від 06.09.2022р.».

Будь-яких інших доказів оплати матеріали справи не містять.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом за договором поставки в сумі 941 033,65 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростовано відповідачем, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 117 737,37 грн., 3% річних в розмірі 56 446,63 грн. за період з 08.09.2022 по 17.04.2024 та інфляційні втрати в розмірі 148 822,60 грн. за період з вересня 2022 року по березень 2024 включно.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 1 статті 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки

Згідно з п.7.2 договору за порушення терміну оплати товару покупець сплачує штрафні санкції, що нараховуються за весь період прострочення та можуть застосовуватися постачальником як разом так й окремо, а саме: штрафну неустойку у вигляді штрафу в розмірі 10 відсотків від суми, простроченої до сплати більш, ніж на 30 днів.

Суд погоджується з розрахунком штрафу в розмірі 117 737,37 грн. наданим позивачем за первісним позовом і вважає його обґрунтованим, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд погоджується з розрахунком трьох процентів річних в розмірі 56 446,63 грн. та інфляційних втрат в розмірі 148 822,60 грн. наданим позивачем за первісним позовом і вважає його обґрунтованим, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач за первісним позовом просив суд зменшити розмір нарахованої позивачем штрафної санкції на 95%.

В обґрунтування клопотання зазначено, що розмір штрафних санкцій є надмірно великою сумою поряд із заявленою до стягнення сумою основного боргу. А також, враховуючи відсутність будь-яких відомостей з приводу того, що позивач зазнав збитків внаслідок порушення відповідачем своїх зобов`язань, просив суд реалізувати право щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Суд зазначає, що зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Судом враховано, що позивачем за первісним позовом належно виконано свої зобов`язання щодо поставки товару ще в вересні 2022 року, натомість відповідачем частково оплачено за товар під час розгляду даної справи в суді.

При цьому, суд також звертає увагу, що позивач є таким само господарюючим суб`єктом, як і відповідач, та несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Враховуючи вищезазначене, суд не вбачає наявність правових підстав для застосування механізму зменшення, передбаченого ст. 551 ЦК України та 233 ГК України, до вимог про стягнення штрафу.

Звертаючись з зустрічним позовом про визнання недійсним договору поставки №499968-22 від 05.09.2022 позивачем зазначено, що на його думку, договір є недійним з огляду на той факт, що умови постачання партії товару зазначеної в рахунку №499968-22/58844р. від 06.09.2022р. не погоджені сторонами.

Так, відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язується поставляти, а покупець - приймати та оплачувати: поліетилен, пойменований у подальшому «товар», за умовами, наведеними у договорі та узгодженими сторонами.

Згідно з п.2.1 договору договір вважається укладеним відносно постачання певної партії товару на умовах, викладених у договорі, після погодження сторонами у встановленому в пункті 2.2 договору порядку кількості, номенклатури та вартості товару, що підлягає постачанню в межах відповідної партії.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що погодження умов постачання певної партії товару здійснюється відповідно до статті 181 ГК України та статей 641,642 ЦК України.

Позивачем за зустрічним позовом зазначено, що копія видаткової накладної №499968-22/58844р від 06.09.2022 підписана постачальника менеджером без посилання на документи, якими визначені його повноваження, а з боку отримувача взагалі відсутня інформація про особу, що підписала видаткову накладну та її посадове становище.

Отже, на думку позивача за зустрічним позовом видаткова накладна не може вважатися такою, що підписана повноважними представниками сторін, а відтак не є підписаною сторонами. Умови постачання за договором не погоджені сторонами належним чином, а зміст договору поставки суперечить вимогам ЦК України та ГК України.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з статтею 124 Конституції України юрисдикція судів України поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

05.09.2022 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Сервісопторг" (постачальник), яке представляє повірений Гончаренко Михаил Федорович, що діє на підставі довіреності №2021/2 від 01.01.2021р. та товариством з обмеженою відповідальністю "Листпак" (покупець), яке представляє директор ОСОБА_1 , на підставі статуту, укладено договір поставки №499968-22.

Вищезазначений договір підписаний сторонами та скріплено їх печатками.

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язується поставляти, а покупець - приймати та оплачувати: поліетилен, пойменований у подальшому «товар», за умовами, наведеними у договорі та узгодженими сторонами.

Згідно з п.2.1 договору договір вважається укладеним відносно постачання певної партії товару на умовах, викладених у договорі, після погодження сторонами у встановленому в пункті 2.2 договору порядку кількості, номенклатури та вартості товару, що підлягає постачанню в межах відповідної партії.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що погодження умов постачання певної партії товару здійснюється відповідно до статті 181 ГК України та статей 641,642 ЦК України наступним чином:

а) на підставі переговорів представників сторін та усної заявки покупця постачальник забезпечує поставку попередньо погодженої партії товару покупцю. Факт поставки товару покупцю вважається пропозицією (офертою) постачальника щодо погодження кількості, номенклатури, вартості та умов оплати товару відповідно до товаротранспортної накладної та/або рахунку, засвідчених печаткою або штампом постачальника;

б) у разі фактичного прийняття покупцем відповідної партії товару на запропонованих постачальником умовах щодо кількості, номенклатури, вартості та умов оплати товару, вказані умови поставки вважаються узгодженими сторонами, а договір - укладеним в частині постачання відповідної партії товару на відповідних умовах;

в) у разі відмови покупця від укладення договору в частині постачання відповідної партії товару на запропонованих постачальником умовах (асортимент, вартість, строк оплати) та в разі поставки до складу покупця (п. 4.1 договору), покупець зобов`язаний прийняти поставлений товар на безоплатне відповідальне зберігання або передати його перевізнику для повернення постачальнику. Про неприйняття товару покупець зобов`язаний повідомити постачальника не пізніше наступного робочого дня.

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 177 373,65, що підтверджується підписаною та скріпленою печатками сторін накладною №499968-22/58844р від 06.09.2022. У даній накладній також, зазначено, що рахунок-фактура надається постачальником разом з накладною та що термін оплати передплата на момент постачання, рахунок-фактуру №499968-22/58844р. від 06.09.2022 отримано.

Відповідно до статті 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Частиною 1 статті 58-1 ГК України передбачено, що суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

Судом враховано, що відповідачем за зустрічним позовом не заперечується факт поставки товари (у кількості зазначеній в накладній).

При цьому, позивачем за зустрічним позовом не надано доказів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надано доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку із втратою чи викраденням печатки. Тому, в суду відсутні підстави вважати, що в даному випадку печатка використовувалась проти волі позивача за зустрічним позовом.

У зв`язку з вищезазначеним, на думку суду сторонами погоджено умови поставки товару.

Крім того, судом враховано, що позивачем за зустрічним позовом, під час розгляду даної справи здійснено часткову оплату за поставлений товар.

Враховуючи вищезазначене доводи позивача за зустрічним позовом є необґрунтованими.

Суд вважає, що позивачем за зустрічним позовом не доведено існування обставин на які він посилався в обґрунтування позовних вимог.

А тому, вимоги позивача за зустрічним позовом є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст..74, 76,77, 129, ст.ст. 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісні позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Листпак" (04114, місто Київ, вул. Радомишльська, будинок 44; ідентифікаційний код 41606806) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісопторг" (49000, Дніпропетровська обл.., місто Дніпро, вул. Набережна Перемоги, будинок 30-А; ідентифікаційний код 31543614) основний борг в розмірі 941 033 (дев`ятсот сорок одна тисяча тридцять три) грн. 65 коп., штраф в розмірі 117 737 (сто сімнадцять тисяч сімсот тридцять сім) грн. 37 коп., три проценти річних в розмірі 56 446 (п`ятдесят шість тисяч чотириста сорок шість) грн. 63 коп., інфляційні нарахування в розмірі 148 822 (сто сорок вісім тисяч вісімсот двадцять дві) грн. 60 коп. та судовий збір в розмірі 15 168 (п`ятнадцять тисяч сто шістдесят вісім) грн. 48 коп.

3. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата підписання рішення: 03.06.2024 року.

Суддя С.М. Мудрий