Рішення № 119469069, 03.06.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.06.2024Справа № 916/176/24

Суддя Господарського суду міста Києва Князьков В. В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»

до відповідача: Херсонської обласної державної адміністрації

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»

про стягнення 31 949,69грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Херсонської обласної державної адміністрації про стягнення 31 949,69 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.01.2024 за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/176/24 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Ухвалою від 13.03.2024 справу №916/176/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України до Херсонської обласної державної адміністрації за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг про стягнення 31 949,69грн. передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2024 справа №916/176/24 була передана на розгляд судді Князькову В.В.

Ухвалою від 08.04.2024 справу прийнято до свого провадження суддею Князьковим В.В., постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників судового процесу.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що 12.11.2021 між Херсонською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» було укладено договір постачання природного газу №20-1104/21-50-Т/114, а отже, на думку відповідача, з 12.11.2021 поставка природного газу здійснювалась не позивачем, як постачальником «останньої надії», а третьою особою. Крім того, відповідачем вказано, що позивачем неправомірно було завищено тариф на послугу з постачання природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи. Також у відзиві вказано, що позивач міг раніше звернутись до суду, а не фактично збільшувати період прострочення, а отже, і розмір заявленої до стягнення пені. Додаткове стягнення з відповідача 10 328,09 грн, як вказано у відзиві, не є спів мірним з можливими негативними наслідками для позивача, суперечить принципу розумності та справедливості, є надмірним обтяженням для Херсонської обласної державної адміністрації.

У відповіді на відзив позивач із запереченнями відповідача не погодився на вказав, що відповідачем підписано акт приймання-передачі природного газу, а також коригуючий акт до акту за листопад 2021. При цьому, позивачем зазначено, що предметом спору у справі є стягнення вартості спожитого газу за період з 01.11.2021 по 14.11.2021, доказів поставки та оплати якого третій особі відповідачем не надано.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідачем було вказано, що згідно умов договору №20-1104/21-50-Т/114 від 12.11.2021 постачання природного газу третьою особою здійснюється з 12.11.2021, а отже, включення позивачем до розрахунку вартості природного газу, який спожито з 13.11.2021 по 14.11.2021 є безпідставним. До того ж, відповідачем наголошено, що підписані між сторонами акт приймання-передачі природного газу №22947 від 30.11.2021 та коригуючий акт №28657 до акту приймання-передачі природного газу не є правочинами у розумінні ст.202 Цивільного кодексу України та за відсутності укладеного між сторонами типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» не можуть створювати правових наслідків для Херсонської обласної державної адміністрації.

Третя особа у поясненнях по справі вказала, що датою початку споживання газу відповідачем від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» є 15.11.2021, що відображено в реєстрі споживачів постачальника.

Як встановлено судом, в матеріалах справи містяться клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, а також витребування доказів.

Розглянувши клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, господарський суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для його задоволення з урахуванням такого.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).

Частина 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно з частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З аналізу наведених норм процесуального права, вбачається, що господарські суди, відкриваючи провадження у справі наділені певною дискрецією щодо можливості віднесення того чи іншого спору до категорії малозначних та, відповідно, здійснення судочинства у таких справах за правилами спрощеного провадження. У даному ж випадку, справа є малозначною в силу закону з огляду на предмет та ціну позову.

Отже, враховуючи вищенаведене, у суду відсутні підстави для постановлення ухвали про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Щодо заяви відповідача про витребування доказів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдінг"» інформації щодо фактичної дати початку та закінчення постачання природного газу споживачу - Херсонській обласній державній адміністрації (ЕІС-Код 56XS000000MHX00O) у листопаді 2021 року на виконання договору постачання природного газу № 20- 1104/21-50-Т/114 від 12 листопада 2021 року; у Акціонерного товариства «Херсонгаз» інформації щодо фактичних показань лічильника та нарахування об`ємів спожитого газу Херсонською обласною державною адміністрацією (ЕІС-Код 56XS000000MHX00O) у листопаді 2021 року: - за періоди з 01.11.2021 року по 11.11.2021 року, з 01.11.2021 року по 14.11.2021 року, з 01.11.2021 року по 30.11.2021 року; - за постачальниками Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"» (код ЄДРПОУ 40121452) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдінг"» (ідентифікаційний код 42399676) із зазначенням періодів постачання.

За приписами ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Частинами 2, 3 ст.81 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Слід зауважити, що у Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість.

Проте, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, які надано сторонами та третьою особою, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання відповідача, оскільки, витребувана відповідачем інформація фактично наявна в матеріалах справи.

Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 04.07.2017 № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України. За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р зі змінами внесеними розпорядженняи Кабінету міністрів України від 12.09.2023 №793-р, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.

Як вказує позивач, у зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (оператори ГРМ) об`єми природного газу, спожитого Херсонською обласною державною адміністрацією) у листопаді 2021 (з 01.11.2021 по 14.11.2021) автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів поставлених позивачем.

Херсонську обласну державну адміністрацію було зареєстровано в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» у зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником.

На підтвердження включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника «останньої надії» позивачем надано до матеріалів справи:

- відомості з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІСкодом 56XS000000MHX00O на інформаційній платформі Оператора ГТС, згідно яких у період з 29.10.2021 по 14.11.2021 постачальником відповідача було визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», а також вказано остаточний обсяг постання у розмірі 1287 куб.м.;

- витяг з форми 10 від оператора ОГРМ «Херсонгаз» у зоні ліцензійної діяльності якого є споживач-відповідач - ЕІС-кодом - 56XS000000MHX00O та який був у попередній газовій добі зареєстрований в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії»;

- листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» від 30.10.2023 № ТОВВИХ-23-15364 з інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» з ЕІС-кодом - 56XS000000MHX00O.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015р. (Правила), договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» (договір) затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501. Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання.

Позивачем вказано, що публічна оферта відбулася 30 липня 2020 року шляхом опублікування на офіційному сайті Позивача типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/postachalnik-ostannoyinadiyi-pon-b розміщено всю необхідну інформацію, яка перебуває у постійному вільному доступі для всіх без виключення споживачів.

Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Акцепт відбувся через встановлення факту споживання природного газу із ресурсу постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи 01.11.2021, що підтверджується інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» з ЕІС-кодом - 56XS000000MHX00O доданої до листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» від 30.10.2023 № ТОВВИХ-23-15364. Отже, за поясненнями позивача, типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» та споживачем було укладено 01.11.2021. На виконання пункту 4 розділу 6.2 договору позивач направив 11.11.2021 на адресу споживача повідомлення у вигляді типового договору, що підтверджується списком згрупованих відправлень «СПИСОК №11.11.2021-юріки» та на електронну адресу через ресурс « 1С:Підприємство»

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем та відповідачем було підписано двосторонній акт приймання передачі газу №22947 та коригуючий акт №28657 за листопад 2021 на суму 21 621,60 грн., згідно змісту якого обсяг спожитого газу становить 1,28700 тис.м.куб.

На оплату спожитого газу позивачем було виставлено відповідачу рахунок №35685, який було направлено на адресу відповідача засобами поштового зв`язку 23.12.2021, на підтвердження чого надано до матеріалів справи список згрупованих поштових відправлень від 21.12.2021 та фіскальний чек від 23.12.2021.

Проте, як вказує позивач та підтверджує відповідач, Херсонською обласною державною адміністрацією спожитий від постачальника «останньої надії» природний газ оплачено не було, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», що стало підставою для нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат та звернення до суду з розглядуваним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідачем вказано, що 12.11.2021 між Херсонською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» було укладено договір постачання природного газу №20-1104/21-50-Т/114, а отже, на думку відповідача, з 12.11.2021 поставка природного газу здійснювалась не позивачем, як постачальником «останньої надії», а третьою особою. Крім того, відповідачем вказано, що позивачем неправомірно було завищено тариф на послугу з постачання природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи. Також у відзиві вказано, що позивач міг раніше звернутись до суду, а не фактично збільшувати період прострочення, а отже, і розмір заявленої до стягнення пені. Додаткове стягнення з відповідача 10 328,09 грн, як вказано у відзиві, не є спів мірним з можливими негативними наслідками для позивача, суперечить принципу розумності та справедливості, є надмірним обтяженням для Херсонської обласної державної адміністрації.До того ж, відповідачем наголошено, що підписані між сторонами акт приймання-передачі природного газу №22947 від 30.11.2021 та коригуючий акт №28657 до акту приймання-передачі природного газу не є правочинами у розумінні ст.202 Цивільного кодексу України та за відсутності укладеного між сторонами типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» не можуть створювати правових наслідків для Херсонської обласної державної адміністрації.

Оцінюючи подані сторонами докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Правове регулювання взаємовідносин всіх суб`єктів ринку природного газу України, у тому числі споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності, а також визначення правових, технічних, організаційних та економічних засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється згідно з Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015р. № 2493, Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015р. № 2496, а також положеннями Закону України "Про ринок природного газу", Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Згідно з п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" постачальник "останньої надії" - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

Згідно із частинами 1, 3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативноправовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов`язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

Внесення до Реєстру постачальника «останньої надії» здійснюється автоматично у випадках передбачених Правилами постачання природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 (Правила) та з підстав визначених Кодексом газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2493.

26.10.2021 року набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 № 1102 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 р. № 809 і від 9 грудня 2020 р. № 1236» (далі - Постанова КМУ № 1102). Пунктом 2 Постанови КМУ № 1102 визначено зобов`язання акціонерного товариства "Магістральні газопроводи України", товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", операторів газорозподільних систем забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника «останньої надії» обсягів природного газу, спожитих з 1 жовтня 2021 р. бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/ або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником.

У відповідності до положень пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов`язані надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. І

Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/ оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об`єкта споживача. Зазначена інформація надається через інформаційну платформу, за допомогою відправки повідомлення на поштову скриньку постачальника останньої надії в інформаційній платформі дані скриньки G_MAIL_PLR.

Отже, внесення до Реєстру постачальника «останньої надії» здійснюється автоматично у випадках передбачених Правилами постачання природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 30.09.2015 №2496 (Правила ) та з підстав визначених Кодексом газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2493.

У зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (оператори ГРМ) об`єми природного газу, спожитого Херсонською обласною державною адміністрацією у листопаді 2021 року автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів поставлених позивачем.

Згідно з пунктом 1 Розділу VI Правил постачання постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів. Визначення об`ємів (обсягів) споживання природного газу споживачами проводиться згідно з Кодексом ГТС. Відповідно до пункту 1 Розділу IV Кодексу ГТС інформаційна платформа містить такі дані, зокрема серед іншого: 7) інформацію про фактичне добове споживання; 8) інформацію про фактичне споживання кожного газового місяця.

Згідно з пунктом 2 глави 7 розділу XIІ Кодексу ГТС у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку 3 обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця.

Як вбачаться наданих до матеріалів справи доказів, Херсонська обласна державна адміністрація була зареєстровано в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» у зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником.

Суд погоджується із доводами позивача стосовно того, що означені обставини підтверджуються: відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІСкодом 56XS000000MHX00O на інформаційній платформі Оператора ГТС, згідно яких у період з 29.10.2021 по 14.11.2021 постачальником відповідача було визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»; витягом з форми 10 від оператора ОГРМ «Херсонгаз» у зоні ліцензійної діяльності якого є споживач-відповідач - ЕІС-кодом - 56XS000000MHX00O та який був у попередній газовій добі зареєстрований в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії»; листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» від 30.10.2023 № ТОВВИХ-23-15364 з інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» з ЕІС-кодом - 56XS000000MHX00O;

Зокрема, з форми 10 від оператора ГТС «Херсонгаз» у зоні ліцензійної діяльності якого є відповідач з ЕІС-кодом - 56XS000000MHX00O, з якого вбачається, що вбачається, що під ЕІС-кодом - 56XS000000MHX00O значиться Херсонська обласна державна адміністрація, 73000, Херсонська обл., місто Херсон, площа Свободи, будинок 1 Код за ЄДРПОУ 00022645. Одначасно, з листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» від 30.10.2023 № ТОВВИХ-23-15364 від 30.10.2023 № ТОВВИХ-23-15364 з інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» з ЕІС-кодом - 56XS000000MHX00O вбачається, що відповідач був включений до Реєстру постачальника останньої надії 29.10.2021. З інформації щодо остаточної алокації відборів споживача в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» з ЕІС-кодом - 56XS000000MHX00O вбачається, що об`єми природного газу, спожитого відповідачем у листопаді 2021 у загальному обсязі 1 287,00 куб. м. включено до Реєстру споживачів постачальника «останньої надії».

Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015р., договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501.

Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання. П

Публічна оферта відбулася 30 липня 2020 року шляхом опублікування на офіційному сайті Позивача типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/postachalnik-ostannoyinadiyi-pon-b розміщено всю необхідну інформацію, яка перебуває у постійному вільному доступі для всіх без виключення споживачів.

Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Як встановлено судом, акцепт відбувся через встановлення факту споживання природного газу із ресурсу постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи 01.11.2021, що підтверджується інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» з ЕІС-кодом - 56XS000000MHX00O доданої до листа оператора ГТС від 30.10.2023 № ТОВВИХ-23-15364.

Отже, суд погоджується із позивачем, що типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» та споживачем було укладено 01.11.2021.

Відповідно до п.п. 4.2. розділу IV публічного типового договору, об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Відповідно до пункту 2 глави 7 розділу XIІ Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП № 2493 від 30.09.2015 у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця.

За таких обсставин, об`єм (обсяг) спожитого cпоживачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу Оператора ГТС та використовується Постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.

Згідно наявних в матеріалах справи відомостей з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІСкодом 56XS000000MHX00O на інформаційній платформі Оператора ГТС у період з 29.10.2021 по 14.11.2021 постачальником відповідача було визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», а також вказано остаточний обсяг постання у розмірі 1287 куб.м.

З інформації щодо остаточної алокації відборів споживача в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» з ЕІС-кодом - 56XS000000MHX00O вбачається, що об`єми природного газу, спожитого відповідачем у листопаді 2021 у загальному обсязі 1 287,00 куб. м. включено до Реєстру споживачів постачальника «останньої надії».

Судом було встановлено, що позивачем та відповідачем було підписано двосторонній акт приймання передачі газу №22947 та коригуючий акт №28657 за листопад 2021 на суму 21 621,60 грн., згідно змісту якого обсяг спожитого газу становить 1,28700 тис.м.куб.

На оплату спожитого газу позивачем було виставлено відповідачу рахунок №35685, який було направлено на адресу відповідача засобами поштового зв`язку 23.12.2021, на підтвердження чого надано до матеріалів справи список згрупованих поштових відправлень від 21.12.2021 та фіскальний чек від 23.12.2021.

Одночасно, заперечуючи проти задоволення позову відповідачем вказано, що 12.11.2021 між Херсонською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» було укладено договір постачання природного газу №20-1104/21-50-Т/114, а отже, на думку відповідача, з 12.11.2021 поставка природного газу здійснювалась не позивачем, як постачальником «останньої надії», а третьою особою.

Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Дійсно, матеріалами справи підтверджується, що 12.11.2021 між Херсонською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» було укладено договір постачання природного газу №20-1104/21-50-Т/114, згідно п.1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

У п.2.1 вказаного договору зазначено, що постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг природного газу у період з 12.11.2021 по грудень 2022.

Проте, згідно пояснень третьої особи та наданих останньою доказів, а саме витягу з з портфеля постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» з інформаційної платформи щодо щодобової алокації газу Херсонською обласною державною адміністрацією, 12.11.2021 третьою особою було подано запит до інформаційної платформи Оператора ГТС щодо зміни постачальника відповідача. Вказаний запит було підтверджено 12.11.2021 та зареєстровано відповідача в реєстрі споживачів третьої особи з датою початку постачання з 15.11.2021.

Тобто, означені обставини в повному обсязі спростовують заперечення відповідача стосовно відсутності підстав вважати позивача постачальником газу для відповідача у період з 01.11.2021 по 14.11.2021, у обсягах, що встановлені вище.

При цьому, означені висновки суду враховують зміст пункт 5 глави 1 розділу I Кодексу газотранспортної системи, згідно якого інформаційна платформа - це електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодекс.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Порядок здійснення оплати визначений пунктом 4.4. публічного типового договору, яким передбачено, що споживач зобов`язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Підпунктом 1 пункту 5.2 розділу 5 договору споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно договору.

Судом було встановлено, що позивачем та відповідачем було підписано двосторонній акт приймання передачі газу №22947 та коригуючий акт №28657 за листопад 2021 на суму 21 621,60 грн., згідно змісту якого обсяг спожитого газу становить 1,28700 тис.м.куб.

На оплату спожитого газу позивачем було виставлено відповідачу рахунок №35685, який було направлено на адресу відповідача засобами поштового зв`язку 23.12.2021, на підтвердження чого надано до матеріалів справи список згрупованих поштових відправлень від 21.12.2021 та фіскальний чек від 23.12.2021.

Отже, з наведеного полягає, що у відповідача виник обов`язок перед позивачем з оплати спожитого у листопаді 2021 (до 14.11.2021) природного газу на загальну суму 21 621,60 грн, строк виконання якого настав, а кінцевою його датою було 31.12.2021.

Заперечення відповідача стосовно завищення позивачем вартості природного газу суд вважає безпідставними. При цьому, означені висновки ґрунтуються на такому.

Ціна природного газу, що постачається постачальником «останньої надії» щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії», затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 30 вересня 2015 р. № 809 в редакції Постанови Кабінету міністрів України № 1102.

Ціна природного газу відповідно до умов публічного (укладеного) Типового Договору, що постачався позивачем як постачальником «останньої надії» для споживачів, що є бюджетними установами у період з 1 по 30 листопада 2021 р. становила 16,8 грн за 1 куб. метру з урахуванням податку на додану вартість.

Отже, враховуючи, що згідно наявних в матеріалах справи доказів у спірний період відповідачем було спожито 1 287,00 куб. м. природного газу, а вартість 1 куб. метру становила 16,80 грн, то позивачем вірно визначено вартість спожитого відповідачем газу (1 287,00 х 16,80 = 21621,60).

За таких обставин, враховуючи вищенаведене у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія Нафтогаз України» до Херсонської обласної державної адміністрації в частині стягнення основного боргу в сумі 31 949,69 грн.

Щодо вимог про стягнення пені на суму 2618,28 грн, 3% річних в розмірі 1133,80 грн та інфляційних втрат на суму 6576,01 грн суд зазначає таке.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»).

Згідно рішення Конституційного Суду України від 11.07.2023 у справі №1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" в аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв`язку з положеннями статей 1, 3 цього закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов`язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб`єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності (підприємці).

Відповідно до п.4.5 Типового договору, у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати, зокрема, інфляційних втрат річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

З огляду на порушення відповідачем строків внесення оплати за спожитий природний га, позивачем за період з 01.01.2022 по 30.06.2022 було нараховано пеню на суму 2618,28, а також за період з 01.01.2022 по 30.09.2023 3% річних на суму 1133,80 грн та інфляційні втрати в розмірі 6576,01 грн.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими.

Щодо посилань відповідача у відзиві на позов на приписи 233 Господарського кодексу України стосовно наявності у суду права на зменшення штрафних санкцій, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала таке: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України , які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора; відповідно до положень статті 611, частини третьої статті 692, статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати відсотків річних, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №918/289/19.

Слід зауважити, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Наразі, суд не приймає посилання відповідача на обставини початку повномасштабного вторгнення російської федерації в якості доказу наявності підстав для зменшення пені, оскільки, фактично грошове зобов`язання відповідача виникло ще до 24.02.2022.

До того ж, обставини відсутності бюджетних коштів у відповідача на фінансування відповідних видатків ніяким чином не впливають на обов`язок споживача оплатити спожитий газ та не нівелюють його відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

За таких обставин, у суду відсутні підстави вважати наявними обставини, які б були достатніми для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача.

Зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат не вбачається за можливе, з огляду на те, що нарахування, які визначено ст.625 Цивільного кодексу України не є санкціями, а є спеціальним заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Отже, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для задоволення в повному обсязі позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія Нафтогаз України» до Херсонської обласної державної адміністрації про стягнення основного боргу в розмірі 21621,60 грн, пені на суму 2618,28 грн, 3% річних в розмірі 1133,80 грн та інфляційних втрат на суму 6576,01 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія Нафтогаз України» до Херсонської обласної державної адміністрації про стягнення основного боргу в розмірі 21621,60 грн, пені на суму 2618,28 грн, 3% річних в розмірі 1133,80 грн та інфляційних втрат на суму 6576,01 грн - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Херсонської обласної державної адміністрації (73003, Україна, Херсонська область, м. Херсон, пл. Свободи, 1, ЄДРПОУ 00022645) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія Нафтогаз України» (04116,м.Київ, вул.Шолуденка, буд.1, ЄДРПОУ 40121452) борг в розмірі 21621,60 грн, пеню на суму 2618,28 грн, 3% річних в розмірі 1133,80 грн, інфляційні втрати на суму 6576,01 грн та судовий збір в сумі 2422,40 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено та підписано 03.06.2024.

Суддя В.В. Князьков