Рішення № 119448308, 31.05.2024, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа №487/9800/23

Провадження №2/487/1148/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.2024 Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Афоніної С.М., за участю секретаря судового засідання Беспалько А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет», третьої особи - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат РазумовськийО.А.звернувся досуду зпозовом до Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Фінпроммаркет», третьоїособи -приватного нотаріусаКиївського міськогонотаріального округуОстапенка Є.М. про визнаннявиконавчого напису, вчиненого30.03..2021приватним нотаріусомКиївського міськогонотаріального округуОстапенко Є.Є., зареєстрованого вреєстрі за№15393про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет», заборгованості за кредитним договором №1266868 від 12.09.2019 у розмірі 3467,03 грн. та 50 грн. витрат пов`язаних з вчиненням виконавчого напису.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що приватним нотаріусомКиївського міськогонотаріального округуОстапенка Є.М.вчинене 30.03.2021виконавчий напис за №15393про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет», заборгованості за кредитним договором №1266868 від 12.09.2019 у розмірі 3467,03 грн. та 50 грн. витрат пов`язаних з вчиненням виконавчого напису. Вважає, що виконавчий напис вчинено на заборгованість яка не є безспірною, зокрема не надано доказів щодо обґрунтування суми розрахунку заборгованості, у зв`язку з чим нотаріус не мав підстав вчиняти виконавчий напис. Крім того, нотаріусом безпідставно було вчинено виконавчий напис на договорі, що не був нотаріально посвідченим, що є також порушенням порядку вчинення виконавчого напису та самостійною підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою від 03.01.2024 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

14.02.2024 від директора ТОВ «Фінпром маркет» надійшли клопотання про врегулювання спору за участю судді, про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 2850 грн., посилаючись на не співмірність витрат із ціною позову та складністю справи та заява про визнання позовних вимог в частині визнання виконавчого напису №15393 від 30.03.2021 таким, що не підлягає виконанню та стягнення з відповідача судового збору за подання позову у розмірі 537 грн.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 31.05.2024 у задоволенні клопотання ТОВ «Фінпром маркет» про врегулювання спору за участю судді відмовлено.

26.01.2024 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його та позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив про їх задоволення.

01.04.2024 позивач надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутністю та його представника, позовні вимоги підтримав, просив про їх задоволення.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, про час, дату та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Дослідивши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено,що виконавчимнаписом приватногонотаріуса Київськогоміського нотаріальногоокругу ОстапенкаЄ.М., вчиненого30.03.2021 зареєстрованогов реєстріза №15393, стягнутоз ОСОБА_1 на користьТовариства зобмеженою відповідальністю«Фінпром маркет»заборгованість заперіод з20.02.2020по 30.03.2021 у розмірі 3517,03грн.,з яких: 1500 грн. заборгованість за тілом кредиту, 810 грн. заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами, 1157,03 грн. - заборгованість за нарахованою та несплаченою пенею та 50 грн. плата за вчинення виконавчого напису, що виникла по кредитному договору №12666868 від 12.09.2019, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Авентус Україна". Відповідно до виконавчого напису від 30.03.2021, ТОВ «Фінпром маркет" набув право вимоги за вказаним кредитним договором №12666868 від 12.09.2019, якому відступило право вимоги за кредитним договором ТОВ "Фінансова компанія управління активами" на підставі договору факторингу №24122020-ФК від 24.12.2020, якому в свою чергу ТОВ "Європейська агенція з повернення боргів" відступило право вимоги на підставі Договору факторингу №23/12/20 від 23.12.2020, якому в свою чергу ТОВ "Авентус Україна" на підставі Договору факторингу №21022020 від 21.02.2020.

З тексту оспорюваного виконавчого напису вбачається, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувався ст. 87 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 за №1172.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).

За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Позивач вважає, що спірний виконавчий напис не відповідає вимогам: вчинено виконавчий напис за договором, який нотаріально не посвідчений.

Перевіряючи наявність підстав для задоволення позову суд враховує, що відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Вчиняючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі Перелік).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ цього Порядку).

Згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Підпунктом 1.2 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача, з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Отже, підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, так і неправильність вимог боржника.

З тексту оспорюваного виконавчого напису встановлено, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувався зокрема пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 року за №1172.

Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року (справа № 826/20084/14) визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.».

Підставою для скасування вказаного нормативного акту слугувало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі №826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року залишено без змін.

Резолютивну частину ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі №826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 24 листопада 2017 року №92.

Тобто на день вчинення оскаржуваного виконавчого напису п. 2 Переліку, яким керувався приватний нотаріус, був визнаний незаконним та не підлягав застосуванню.

Таким чином, оскільки у судовому порядку постанову №662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до статті 124 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Отже, вчиняючи виконавчий напис №15393 від 30.03.2021 приватний нотаріус не врахував, що в цей час не передбачалось вчинення виконавчих написів про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних договорів, не посвідчених нотаріально.

Аналогічна позиція наведена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №158/2157/17.

Доказів того, що Кредитний договір №1266868 укладеного 12.09.2019, на підставі якого вчинено виконавчий напис, посвідчений нотаріально відповідачем не надано.

Зазначене вище дає підстави для визнання спірного виконавчого напису №15393 таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів.

Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (Постанова ВП Верховного Суду від 21.09.2021 № 910/10374/17).

З огляду на наведене, даючи оцінку наданим доказам в їх сукупності, позицію відповідача щодо визнання позовних вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі та визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 30.03.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М., зареєстрованого в реєстрі за №15393.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Проте, положеннями статті 142 ЦПК України передбачено порядок розподілу судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

За змістом ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма викладена і в ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Таким чином, якщо відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, то в судовому рішенні повинно бути вирішено питання про повернення позивачу з державного бюджету половини сплаченого ним судового збору при поданні позовної заяви, а інша половина судового збору покладається на відповідача.

На підставівикладеного,оскільки допочатку розглядусправи посуті відвідповідача надійшлазаява провизнання позову,при подачіпозову досуду позивачемсплачений судовийзбір урозмірі 858,88грн.,а суддійшов висновкупро задоволенняпозовної заяви,отже наявніпідстави для стягнення звідповідача накористь позивача 50відсотків судовогозбору врозмірі 429,44грн. та повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при подачі позову в розмірі 429,44 грн., одержувачем коштів, відповідно до вказаної квитанції про сплату №1982-7147-2635-1055 від 27.12.2023 є Головне управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області, яке і виступає органом, який має здійснити повернення сплаченого позивачем судового збору.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд дійшов таких висновків.

Так, в позовній заяві, представник позивача просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

На підтвердження понесених позивачем витрат представником позивача надано договір про надання професійної правничої допомоги від 23.03.2023, згідно якого адвокат Разумовський О.А. надає юридичну допомогу ОСОБА_1 , додаткову угоду від 23.03.2023 до Договору від 23.03.2023, яким визначено гонорар адвоката, акт приймання - передачі від 25.01.2024, згідно якого адвокат надав послуги: у вигляді аналізу судової практики, підготовки та подання позовної заяви, згідно якого ним витрачено 6 год., вартість одної година становить 1000 грн., а всього вартість послуг склала 6000 грн.

Відповідно до додатку 2, за підписом адвоката Разумовського О.А., ОСОБА_1 згідно квитанції прибуткового касового ордера №01-25/01/24 від 25.01.2024, сплатив 6000 грн. за договором про надання правничої допомоги від 23.03.2023

Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частинами першою та третьою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

При цьому договір про надання правової допомоги повинен містити детальний опис правових послуг, що надаються, та їх вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц(провадження № 61-39474св18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, заявлені позивачем вимоги, їх складність та об`єм досліджених судом доказів, а також принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд вважає наявними підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 4000 грн. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 76, 81 89, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет», третьої особи - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

Визнати таким,що непідлягає виконаннювиконавчий напис,вчинений 30.03.2021приватним нотаріусомКиївського міськогонотаріального округуОстапенко ЄвгеномМихайловичем, зареєстрованого вреєстрі за№15393про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет», заборгованість за кредитним договором №12666868від 12.09.2019, заперіод з20.02.2020по 30.03.2021 у розмірі 3517,03грн.,з яких: 1500 грн. заборгованість за тілом кредиту, 810 грн. заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами, 1157,03 грн. - заборгованість за нарахованою та несплаченою пенею та 50 грн. плата за вчинення виконавчого напису.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 429,44 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» на користь ОСОБА_1 4000 грн. витрати на правничу допомогу.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області (54055, Миколаївська область, місто Миколаїв, проспект Центральний, будинок 141-В, ЄДРПОУ код 37992030) повернути ОСОБА_1 з державного бюджету судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 429,44 грн. (квитанціяпро сплату №1982-7147-2635-1055 від 27.12.2023).

Рішення набирає законної сили через 30 днів після його проголошення та може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду в строк і порядок, встановлений ст.ст. 354, 355 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет», ЄДРПОУ 43311346, місце знаходження: Київська область м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, 9-А оф. 204.

третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, місце знаходження за адресою: м. Київ вул. Мала Житомирська, 6/5.

Суддя: С.М. Афоніна