Рішення № 119425604, 30.05.2024, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 травня 2024 року Справа № 280/1306/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

Головного управління Пенсійного фонду України м. Києві

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі-відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України м. Києві (далі-відповідач 2), в якому просить:

-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, щодо не зарахування періодів трудової діяльності з 24.05.1991 по 16.03.1998 до страхового стажу ОСОБА_1 у колгоспі «Богдана Хмельницького» с. Широкий Яр Чернігівського району Запорізької області та відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності;

-скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №9084050016835 від 11.12.2023 щодо відмови у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 ;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу періоди трудової діяльності ОСОБА_1 з 24.05.1991 по 16.03.1998 , згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , за період роботи в колгоспі «Богдана Хмельницького» с. Широкий Яр Чернігівського району Запорізької області;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та нарахувати пенсію по інвалідності ОСОБА_1 , починаючи з 08.11.2023;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити призначену та нараховану пенсію по інвалідності ОСОБА_1 , починаючи з 08.11.2023.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач у зв`язку із досягненням 60 річного віку звернуся до пенсійного фонду з заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 32 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №9084050016835 від 11.12.2023, відповідач 2 відмовив у призначені пенсії, посилаючись на відсутність у позивача необхідного страхового стажу. Позивач не погоджується із таким рішенням відповідача, тому звертається до суду задля захисту свого права на пенсійне забезпечення.

Ухвалою судді від 13.02.2024 адміністративний позов залишено без руху.

Позивачем усунено недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 28.02.2024 відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

20.03.2024 до суду надійшов відзив відповідача 1 на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач заперечує проти позовних вимог. В обґрунтування зазначив, що згідно вимог діючого законодавства, період роботи у колгоспах підтверджується відповідними документами (трудова книжка колгоспника, архівні довідки), із зазначенням встановленого колгоспом річного мінімуму трудової участі, результатів його виконання тощо. Відповідно наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний код, трудова книжка, військовий квиток) та даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж складає 8 років 13 днів. До загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки з 24.05.1991 по 16.03.1998, оскільки відсутні записи встановленого мінімуму трудової участі та загальна кількість відпрацьованих трудоднів. Просив у задоволенні позиву відмовити.

28.03.204 суду від відповідача 2 надійшов відзив, у якому відповідач заперечує проти позовних вимог. В обґрунтування зазначив, що відповідно до Порядку 22-1 відповідачем 2 за принципом екстериторіальності, розглянуто заяву громадянина ОСОБА_1 від 04.12.2023 № 8165 щодо призначення пенсії та прийнято Рішення від 11.12.2023 № 084050016835 щодо відмови в призначені пенсії по інвалідності, через відсутність необхідного страхового стажу який відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне у даному випадку становить - 13 років. Відповідно наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний код, трудова книжка, військовий квиток) та даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загально обов`язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 8 років 13 днів. Зазначає, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність члена колгоспу, яка оформлялась відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 "Про трудові книжки колгоспників" До загального страхового стажу гр. ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки з 24.05.1991 по 16.03.1998, оскільки відсутні записи встановленого мінімуму трудової участі та загальна кількість відпрацьованих трудоднів. Просив у задоволенні позову відмовити.

Частиною п`ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін; з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

04.12.2023 ОСОБА_1 звернувся до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві з урахуванням принципу екстериторіальності, розглянуто заяву ОСОБА_1 від 04.12.2023 щодо призначення пенсії та прийнято рішення від 11.12.2023 № 084050016835 щодо відмови в призначені пенсії по інвалідності.

Так у рішенні визначено, що відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю ІІ-ІІІ групи до досягнення особою від 52 років до 55 років включно - 13 років.

Згідно із частиною 2 статті 24 Закону страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (01.01.2004).

Відповідно наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний код, трудова книжка, військовий квиток) та даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загально обов`язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж складає 8 років 13 днів.

До загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки з 24.05.1991 по 16.03.1998, оскільки відсутні записи встановленого мінімуму трудової участі та загальна кількість відпрацьованих трудоднів.

Позивач, вважаючи, що йому протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, звернувся до суду для захисту своїх прав та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

У своєму рішенні № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі-Закон № 1058-IV).

Вказаний Закон набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю ІІ-ІІІ групи до досягнення особою від 52 років до 55 років включно - 13 років.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).

До 01 січня 2004 року страховий стаж працівників обраховувався відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 року, який набрав чинності 01.01.92 року на підставі постанови ВР України від 6 грудня 1991 року № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII).

Відповідно до частини 1 статті 56 цього Закону, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно із статтею 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінет Міністрів України від 12.08.93 року № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі Порядок № 637).

Згідно із пунктами 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, зазначеним Порядком передбачено, що у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, підтвердження спеціального трудового стажу здійснюється також уточнюючою довідкою. При цьому, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. В той же час у разі відсутності підприємств, установ, організацій або їх правонаступників, підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Як встановлено судом, позивачу виповнилось 53 роки, що підтверджено копією його паспорта, та 04.12.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за по інвалідності, отже враховуючи положення ст. 32 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" складає 13 років.

Так з спірного рішення відповідача 2 №9084050016835 від 11.12.2023 вбачається, що відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки відповідно наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний код, трудова книжка, військовий квиток) та даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загально обов`язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж складає 8 років 13 днів. До загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки з 24.05.1991 по 16.03.1998, оскільки відсутні записи встановленого мінімуму трудової участі та загальна кількість відпрацьованих трудоднів.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасність та правильність заповнення трудових книжок несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа (пункт 13 Постанови № 310).

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі), при цьому саме уповноважена особа колгоспу несе відповідальність за правильність ведення трудової книжки колгоспника.

Згідно із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Так, у трудовій книжці колгоспника ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 24.07.1991 зазначено такі періоди роботи, саме запис 1 з 24.05.1991 по 16.03.1998 прийнят в члени колхозу з 24.05.1991 «Богдана Хмельницького» Запорізької Чернігівського

Також трудова книжка колгоспника ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 24.07.1991 містить відомості виключення позивача з членів колгоспу у зв`язку з його реорганізацію та перейменування колгоспу з мовою оригіналу «КСП в ООО» «Богдан Хмельницький» з 16.03.21998(запис 2).

У вказаних записах зазначені повні реквізити наказів, на підставі яких вони вчинені, скріплені печаткою підприємства та підписами посадових осіб. Підчищень, виправлень не допущено.

Тому, з урахуванням підтвердження трудовою книжкою факту прийняття позивача у члени колгоспу колгоспі «Богдана Хмельницького» с. Широкий Яр Чернігівського району Запорізької області, суд вважає помилковими доводи пенсійного органу про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду з 21.05.1991 по 16.03.1998, у зв`язку з відсутністю відомостей про кількість вироблених вихододнів помісячно, адже працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

За викладених обставин, суд зазначає, що не врахування відповідачем 2 загального страхового стажу позивача періодів трудової діяльності роботи у колгоспі «Богдана Хмельницького» с. Широкий Яр Чернігівського району Запорізької області з 24.05.1991 по 16.03.1998, згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 , що у сукупності з обрахованим страховим стажем 8 років 13 днів дає необхідний страховий стаж відповідно ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (більше 13 років), у зв`язку із чим прийняття рішення про відмову в призначенні пенсії №9084050016835 від 11.12.2023 через недостатність страхового стажу є протиправним та таким , що підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов`язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку № 22-1, у редакції на час подання заяви про призначення пенсії, визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

У зв`язку із чинністю вказаної норми Порядку № 22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві розглянуто заяву позивача від 04.12.2023 та прийнято спірне рішення про відмову у призначенні пенсії по інвалідності згідно ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» який у розглянутому спорі є органом, що призначає пенсію.

Крім того, суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

Отже, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані ГУ ПФУ в м. Києві, проте обов`язок виплати пенсії, залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Окрім того, і за приписамист.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписамист.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:

«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»

«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) ЄСПЛ вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 353/265/17 та від 04 травня 2022 року у справі № 805/5133/18-а.

Відповідно до ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Таким чином, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд дійшов висновку про те, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача 2 - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати при призначенні пенсії позивачу періоди трудової діяльності роботи в колгоспі «Богдана Хмельницького» с. Широкий Яр Чернігівського району Запорізької області з 24.05.1991 по 16.03.1998, згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , та призначити позивачу пенсію за по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня зверненням із заявою про призначення пенсії - 04.12.2023, а відповідача 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити її виплату з 04.12.2023, що є дотриманням судом гарантій про те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, якими прийнято спірне рішення.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в. м. Києві №9084050016835 від 11.12.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності відповідно до ст.32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в. м. Києві (04053, м. Кив, вул. вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368) зарахувати при призначенні пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) періоди трудової діяльності роботи в колгоспі «Богдана Хмельницького» с. Широкий Яр Чернігівського району Запорізької області з 24.05.1991 по 16.03.1998, згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , та призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня зверненням із заявою про призначення пенсії - 04.12.2022 , а Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити її виплату з 04.12.2023.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м . Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) виплачувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 04.12.2023.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211, 20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в. м. Києві.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяН.В. Стрельнікова