Рішення № 119392512, 30.05.2024, Шумський районний суд Тернопільської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 609/435/24

2-а/609/12/2024

30 травня 2024 року Шумський районний суд Тернопільської області

в складі головуючого судді Харлана М.В.

за участю:

секретаря судового засіданняСеменюк О.І.

свідка ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шумськ адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_2

до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області

про: скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1682697 від 17 березня 2024 року,-

В С Т А Н О В И В:

І. Стислий виклад позиції сторін.

1.25березня 2024року ОСОБА_2 (далі позивач) звернувся до суду із позовом до Головного управлінняНаціональної поліціїв Тернопільськійобласті (далівідповідач) з вимогою про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1682697 від 17 березня 2024 року, якою його визнано винним за ч. 2 ст.122КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн.

2. Позов обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є неправомірною і такою, що винесена з порушенням вимог чинного законодавства. Наведені обставини, які відображені в такому рішенні не відповідають дійсності, є надуманими та не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, які б підтверджували порушення позивачем п. 9.2. б ПДР України.

Вказує, що 17 березня 2024 року він, близько 19 год. 00 хв. рухався з дотриманням правил дорожнього руху, автомобілем марки OPEL ASTRA, д.н.з НОМЕР_1 з м. Шумськ на вулицю Перемоги, 7, с. Бриків, де проживає. Наближаючись до приміщення колишньої ферми в с. Бриків Кременецького району Тернопільської області позивач продовжував рух по головній дорозі, траєкторія якої мала заокруглення в ліву сторону та в цьому місці не пересікалась з іншими проїжджими частинами, при цьому, при наближенні до вищезазначеного заокруглення дороги будь-які дорожні знаки були відсутні (у тому числі знак 1.2. «Небезпечний поворот ліворуч»).

Проїхавши вищезазначений відрізок головної дороги, позивач був зупинений працівником патрульної поліції. Причиною зупинки з його слів, стало те, що позивач, всупереч вимогам п. 9.2 б ПДР України не ввімкнув лівий покажчик повороту. На заперечення позивача, про те, що ним не порушено ПДР, оскільки останній не здійснював жодного маневру, а лише рухався по заокругленню проїжджої частини дороги, працівник поліції не реагував, а пішов в службовий автомобіль з документами, які йому передав позивач та через 10-12 хв. повернувся з винесеною відносно нього постановою про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 1682697 за ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Вважає, що рухаючись по заокругленню головної дороги і не здійснюючи з`їзд з неї його дії не можна трактувати як вчинення маневру повороту, а тому ним не було порушено правил виконання маневрів на дорозі, відтак оскаржувану постанову винесено лише на підставі суб`єктивної думки працівника поліції, яка суперечить нормам законодавства України.

За наведених обставин просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Не погоджуючись з поданим позовом, від представника відповідача Головного управління Національної поліції в Тернопільській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі у зв`язку з безпідставністю такого.

Свій відзив мотивує тим, що 17 березня 2024 року інспектором СПД №2 (м. Шумськ) Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області старшим лейтенантом поліції Шевчуком А.В. відносно позивача ОСОБА_2 , який керуючи транспортним засобом не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при здійсненні повороту, чим порушив п.9.2 б ПДР, винесено постанову серії ЕНА № 1682697 від 17 березня 2024 року за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено штраф в розмірі 510 грн.

Вказує, що підтвердженням факту скоєння позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення є матеріали відеофіксації, а саме, відеозапис «Реєстратора» (відрізок з 2 хв. 30 сек. по 2 хв. 40 сек.) з якого чітко прослідковується факт скоєння позивачем порушення інкримінованих норм ПДР, а саме, не увімкнення ним покажчика лівого повороту при здійсненні повороту у відповідному напрямку.

Також долученими до відзиву записами з нагрудної відеокамери поліцейського «Нагрудна камера» (відрізок з 9 хв. 25 сек. запису до 10 хв. 20 сек.) чітко зафіксовано роз`яснення позивачу його прав та причин притягнення до адміністративної відповідальності.

Окрім того, у відзиві представник відповідача не погодився з твердженням позивача про відсутність потреби вмикати покажчик повороту, оскільки головна дорога по якій рухався останній мала вигин та ним здійснювався поворот.

Вважає, що винесена постанова є належним чином обґрунтована та підтверджена достатніми та допустимими доказами, а твердження позивача про порушення в ході її винесення є безпідставними.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка інспектор СПД №2 (м. Шумськ) Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області старший лейтенант поліції ОСОБА_1 суду показав, що 17 березня 2024 року, здійснюючи чергування, ним було виявлено водія ОСОБА_2 , який змінюючи напрям руху при вигині дороги на 90 градусів не увімкнув відповідний покажчик повороту руху.

В судовому засіданні було оглянуто відеозапис з камери нагрудного реєстратора поліцейського, що знаходиться на цифровому носії інформації DVD-R, після огляду якого, свідок ОСОБА_1 , вказав, що вищевказаний відрізок дороги має вигін, а отже водій ОСОБА_2 згідно ПДР не повинен був вмикати відповідний покажчик повороту, а тому його дії як інспектора були помилковими.

В судове засідання позивач ОСОБА_2 не з`явився, через канцелярію суду подав заяву, згідно якої просив розгляд справи здійснювати у його відсутність, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Тернопільській області в судове засідання не з`явився, однак у поданому відзиві просив проводити розгляд справи без участі представника.

ІІ. Інші процесуальні дії у справі.

3. Ухвалою Шумського районного суду Тернопільської області від 27 березня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву в порядку спрощеного позовного провадження та призначено до судового розгляду по суті на 08 квітня 2024 року.

4. Протокольною ухвалою клопотання представника відповідача про виклик свідка задоволено. Викликано в судове засідання в якості свідка інспектора СПД № 2 (м. Шумськ) Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області старшого лейтенанта поліції Шевчука А.В., судовий розгляд справи відкладено на 18 квітня 2024 року, у зв`язку із неявкою свідка ОСОБА_1 судовий розгляд справи відкладено на 25 квітня 2024 року, у зв`язку із неявкою свідка ОСОБА_1 судовий розгляд справи відкладено на 09 травня 2024 року, у зв`язку із неявкою свідка ОСОБА_1 судовий розгляд справи відкладено на 27 травня 2024 року, у зв`язку із неявкою свідка ОСОБА_1 судовий розгляд справи відкладено на 30 травня 2024 року.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

5. Відповідно до копії оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 17 березня 2024 року серії ЕНА № 1682697, складеної інспектором СПД №2 (м. Шумськ) Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області старшим лейтенантом поліції Шевчуком А.В., вбачається, що 17 березня 2024 року о 19:08 год. в с. Бриків, вул. Українська, 4, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки OPEL ASTRA, д.н.з НОМЕР_1 , не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушив п. 9.2. б ПДР України.

Позивача визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн.

ІV. Оцінка Суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступних висновків.

6. Як передбачено ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

7. Як передбачено ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

8. Частиною першою ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

9. За змістом ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

10. За змістом п. 1-2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

11. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

12. Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

13. Судом встановлено, що 17 березня 2024 року інспектором СПД №2 (м. Шумськ) Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області старшим лейтенантом поліції Шевчуком А.В. винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1682697, згідно якої ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки OPEL ASTRA, д.н.з НОМЕР_1 , по вул. Українська, 4, в с. Бриків, не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушив п. 9.2. б ПДР України.

Дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ч.2 ст. 122 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.

Позивач вважає оскаржувану постанову такою, що підлягає скасуванню з огляду на те, що не вчиняв інкриміноване йому правопорушення, а також те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки працівника поліції є недоведеними, необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності.

14. Відповідно до ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

15. Як зазначено вище постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності складена поліцейським патрульної поліції, який відповідно до вимог ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення має право розглядати справи про адміністративні порушення та накладати адміністративні стягнення безпосередньо за ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

16. Відповідно положень ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення (зі змінами), доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

17. Відповідно до ст. 280 КУпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

18. Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.

19. Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

20. Згідно з п.1.1.ПДР, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

21. Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

22. Пунктом 1.3 ПДР передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

23. Відповідно до п.9.2 ПДР, водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку: а) перед початком руху і зупинкою; б) перед перестроюванням, поворотом або розворотом.

Тобто у вищевказаному пункті ПДР наведений вичерпний перелік ситуацій при настанні яких, а точніше до настання яких, водій транспортного засобу зобов`язаний увімкнути відповідний покажчик повороту.

Вказаний попереджувальний сигнал необхідний для інформування інших водіїв про зміну напрямку руху та надання їм можливості скоригувати свої дії (вибрати безпечну швидкість, перестроїтись в іншу смугу руху, тощо) з урахування відповідного маневру водія, який подає попереджувальний сигнал.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваної постанови стало порушення позивачем вимог п. 9.2.б ПДР України, тобто вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 статті 122 КУпАП.

24. За містом пункту 9.4. ПДР, подавати сигнал покажчиками повороту забороняється, якщо він може бути не зрозумілим для інших учасників руху.

25. Згідно ч.2 ст. 122 КУпАП, порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

26. Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

27. В свою чергу, згідно з п.1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Зазначена норма встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов`язаний подати докази на спростування таких заперечень.

28. Пунктом 24 Постанови ПВС України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами законодавства про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративне правопорушення на транспорті» роз`яснено судам, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилається правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

29. Як слідує із матеріалів справи, при обґрунтуванні позову позивач посилається на те, що будь-якого порушення ПДР, що стало причиною його зупинки, він не допустив.

Вказує, що наближаючись до приміщення колишньої ферми в с. Бриків Кременецького району Тернопільської області він продовжував рух по головній дорозі, траєкторія якої мала заокруглення в ліву сторону та в цьому місці не пересікалась з іншими проїжджими частинами, при цьому при наближенні до вищезазначеного заокруглення дороги будь-які дорожні знаки були відсутні (у тому числі знак 1.2. «Небезпечний поворот ліворуч»).

Стверджує, що рухаючись по заокругленню головної дороги і не здійснюючи з`їзд з неї, його дії не можна трактувати як вчинення маневру повороту, а тому ним не було порушено правил виконання маневрів на дорозі.

На спростування цього факту, позивачем до матеріалів справи долучено фотоілюстрацію головної дороги в АДРЕСА_1 , яка має вигін у ліву сторону, при цьому, інші дороги до цієї дороги не прилягають та не перехрещують.

На підтвердження вини позивача представником відповідача разом з відзивом на адресу суду надіслано відеозапис з камери нагрудного реєстратора поліцейського, що знаходиться на цифровому носії інформації DVD-R.

Вищевказаний відеозапис підтверджує, що позивач ОСОБА_2 , у вечірню пору рухався головною дорогою, де по обидві сторони були розташовані приватні житлові будинки. На вигині дороги ліворуч позивач не увімкнув світловий покажчик повороту, після чого одразу був зупинений працівниками поліції.

30. Дослідивши надані позивачем світлину місця вчинення правопорушення та надані відповідачем відеозаписи з місця події, суд установив, що частина дороги, по якій рухався відповідач, не має примикань другорядних доріг чи перехресть. Вигин цієї дороги ліворуч не дає водію альтернативного вибору напрямку руху, тобто водій за встановлених обставин не може з`їхати на іншу дорогу, перестроїтися, а може лише продовжити рух цією ж дорогою, адже ліворуч і праворуч від нього знаходяться приватні житлові будинки.

Окрім того, в судовому засіданні свідок ОСОБА_1 підтвердив, що вищевказаний відрізок дороги має вигін, а отже водій ОСОБА_2 згідно ПДР не повинен був вмикати відповідний покажчик повороту, а тому його дії як інспектора були помилковими.

31. З наведеного слідує, що варто дослідити поняття «поворот» в розумінні Правил дорожньогоруху та випадків необхідності попередження про маневр інших учасників дорожнього руху увімкненням світлового покажчику повороту.

32. Аналіз Правил дорожнього руху, зокрема дорожніх знаків, які вказують на поворот, дає підстави для висновку, що світловий покажчик повороту відповідного напрямку слід вмикати при повороті, де до головної дороги примикають другорядні дороги або перехрестя, тобто у випадках, де інші учасники дорожнього руху мають розуміти наміри водія при певній альтернативі продовження напрямку руху.

Знаки, які вказують на поворот і вмикання світлових покажчиків при повороті є обов`язковим.

33. Разом з тим, покажчики повороту немає потреби вмикати, коли водій, виконуючи маневр, продовжує рух головною дорогою, до якої не примикає перехрестя або інша дорога.

34. Прикладом ситуації, коли водій транспортного засобу не повинен вмикати світловий покажчик повороту, може слугувати рух по серпантинній гірській дорозі незалежно від кута повороту, де у водія немає можливості з`їхати з цієї дороги.

35. В контексті спірних правовідносин, суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до частини 3 статті 62Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

36. У справі Barbera, Messeque and Jabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 6 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

37. Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція. (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98).

38. Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

39. Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

40. У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу проадміністративні правопорушення (п. 21 рішення).

Крім того, у рішенні від22грудня 2010року №23-рп/2010Конституційного СудуУкраїни дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. (п. 4.1).

41. Суд зазначає, що обов`язок особи, яка склала матеріали про адміністративне правопорушення, нести тягар доказування, що є складовою презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини в сенсі ст. 62 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.

42. В силу приписів ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу (частина 1).

43. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина 2).

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

За таких обставин, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого покладений обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не довів факту наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення.

44. Положеннями ст. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Обов`язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

45. В ході судового розгляду судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом 17 березня 2024 року не перестроювався, не здійснював повороту та не розвертався, а продовжував рух відповідно до напрямку дороги, яка мала заокруглення у лівий бік, при цьому, інші дороги до цієї дороги не прилягали та її не перехрещували, а конфігурація дороги на цій ділянці не дозволяла здійснювати рух у інших напрямках, ніж у напрямку заокруглення дороги, і за таких обставин, позивач не був зобов`язаний подавати попереджувальний сигнал покажчиком повороту.

При цьому, на переконання суду, з урахуванням наведеної конфігурації дороги - подача сигналу покажчиком повороту у таких умовах, могла б бути незрозумілою для інших учасників руху, що відповідно до пункту 9.4.ПДР - заборонено. Окрім того, допитаний в судовому засіданні в якості свідка інспектор СПД №2 (м. Шумськ) Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області старший лейтенант поліції ОСОБА_1 вказав на те, що позивачем не було порушено ПДР.

46. Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеного у постанові від 29.11.2018 р. у справі № 537/5071/16-а, обов`язок вмикати світловий покажчик повороту виникає лише у випадку вчинення водієм маневрів, тобто перед початком руху, перестроюванням, поворотом праворуч чи ліворуч, розворотом, з`їздом з проїзної частини, рухом заднім ходом. При цьому, такий геометричний параметр дороги як заокругленість, є незмінною та передбачуваною дорожньою умовою, яку водії зобов`язані враховувати в незалежності від дій інших водіїв.

Вищевикладені обставини вказують на відсутність порушень з боку позивача вимог пункту 9.2.б. ПДР, що в свою чергу вказує на відсутність події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.

47. Згідно ст.242КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

48. Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

49. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Отже, враховуючи викладене та беручи до уваги вищенаведені норми, суд вважає, що позов слід задовольнити та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, а провадження в справі про адміністративне правопорушення закрити.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

50. Стаття 132КАС України передбачає види судових витрат, а саме: судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

51. Відповідно до ч. 1 ст.139КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а тому, на виконання вимог ст. 139 КАС України, та враховуючи правову позицію, викладену 18 березня 2020 року в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 543/775/17, у зв`язку з задоволенням позову суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на користь ОСОБА_2 сплачений ним судовий збір в розмірі 605,60 гривень.

Виходячи з вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 5, 8, 9, 10, 71-79, 194, 229, 268, 241-246, 270-272, 286 КАС України, ст.ст. 7, 9, 122, 247, 251, 283, 286 КУпАП, суд,-

У Х В А Л И В:

1. Позов ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1682697 від 17 березня 2024 року - задовольнити.

2. Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1682697 від 17 березня 2024 р., якою ОСОБА_2 , було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 гривень.

Провадження по справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП закрити.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов`язані із сплатою судового збору у розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повне рішення суду складено 30 травня 2024 року.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Тернопільській області, місце знаходження, 46001, вул. Валова, 11, м. Тернопіль, Тернопільська область, код ЄДРПОУ: 40108720.

Суддя: М.В. Харлан