Рішення № 119360506, 13.05.2024, Лановецький районний суд Тернопільської області

Справа № 602/517/22

Провадження № 2/602/6/2024

ЛАНОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

Тернопільської області

Р ІШ ЕН НЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" травня 2024 р. м.Ланівці

Лановецький районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді - Холява Л.І.,

секретар - Домчук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Ланівці цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Сенс-Банк», представник позивача РЕМЕНЮК Тетяна Олександрівна до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за ст.625 ЦК України, -

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство «Сенс-Банк», що є правонаступником Акціонерного товариства «Альфа-Банк», звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, розрахованої на підставі ст.625 ЦК України та пунктів кредитного договору за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором №03-663 від 25 листопада 2005 року у розмірі 65588,93 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 17 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» було укладено Договір відступлення прав вимоги. Відповідно до вказаного Договору ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступило ПАТ «Альфа-Банк» права вимоги до кредитних договорів, укладених між ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та фізичними особами, в тому числі за договором про іпотечний кредит № 03-663від 25листопада 2005року, укладеним між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_3 .

Відповідно до умов Кредитного договору Кредитор надав ОСОБА_3 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 20800.00 Євро. На забезпечення виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору №03-663 від 25 листопада 2005 року, між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та відповідачем ОСОБА_4 25 листопада 2005 року було укладено Договір поруки № 04-305.

У зв`язку з невиконанням Боржником свого обов`язку по сплаті кредиту, у Кредитора виникло право задовольнити свої вимоги. Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 12 квітня 2017 року було вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість по договору про іпотечний кредит №03-663 від 25 листопада 2005 року в сумі: 11872.99 Євро заборгованість за кредитом; 134.67 Євро заборгованості по відсотках за користування кредитом; 6102.56 грн заборгованості по комісії. Стягнути порівну з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» по 2570.44 грн з кожного сплаченого судового збору.

На підставі рішення суду від 12 квітня 2017 року було частково стягнуто заборгованість за кредитним договором та в кредитора виникло право нараховувати відсотки за неправомірне користування кредитом в іншому (збільшеному) розмірі, адже після отримання вимоги про дострокове погашення заборгованості або винесення рішення суду про стягнення такої заборгованості достроково, вся заборгованість за кредитним договором вважається простроченою, оскільки такими діями кредитор змінив строк кредитування.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.625ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В результаті невиконання умов договору у відповідача виникла заборгованість, розрахована на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, яка станом на 03 грудня 2021 року становить 65588.93грн та складається з: суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість за тілом кредиту та відсотках 1981.14 Євро, що становить 61303.92 грн; суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість по комісії 750.31 грн; суми заборгованості за інфляційними витратами по комісії - 3534.70 грн.

А тому, представник позивача просить задовольнити позов, стягнути з відповідачів солідарно зазначену суму заборгованості та сплачений судовий збір.

Ухвалою судді Лановецького районного суду Тернопільської області від 09 серпня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

В судовезасідання представникАТ «Сенс-Банк» не з`явився, хоч належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи, подавши до суду заяву про розгляд справи без їхньої участі, позовні вимоги підтримав, пояснивши, що відповідачкою рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 12 квітня 2017 року не виконано та не подано жодного доказу чи квитанції на противагу цього. Обставини наявності рішення суду та його невиконання божницею визнано.

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, хоч належним чином була повідомлена про день, час та місце розгляду справи, однак від неї надійшла заява слухати справу в її відсутності. Крім того, відповідачка надала суду письмові пояснення, в яких проти задоволення позову заперечувала, та просила відмовити у задоволенні позову на підставі ст.267ЦК України в зв`язку зі спливом позовної давності.

При цьому зазначила, що Банк звернувся до суду з даним позовом лише в липні 2022 року, долучивши до позовної заяви розрахунок заборгованості копію кредитного договору, та копію рішення суду. Також серед поданих позивачем матеріалів справи вбачається, що за рішенням Лановецького районного суду від 12 квітня 2017 року з неї було стягнуто 12007 Євро заборгованості, з розрахунку заборгованості вбачається, що позивач розраховує заборгованість з 02 квітня 2016 року, що свідчить про те, що з квітня 2016 року у позивача почався перебіг строку позовної давності. Однак з позовом до суду позивач звернувся лише в липні 2022 року з пропуском строку позовної давності. Вважає, що так як строк позовної давності встановлений терміном три роки, то кінцевий термін для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з урахуванням дати зазначеної в розрахунку заборгованості спливає 02 квітня 2019 року.

Зауважує, що під час розгляду справи №602/469/16-ц Лановецьким районним судом позивачем не збільшувався об`єм позовних вимог, та позивач не вимагав сплати 3% річних, хоча на той час мав на це право та законну підставу. Окрім цього, законодавством встановлений і спеціальний строк позовної давності в 1 рік до спорів про стягнення пені. З розрахунку заборгованості вбачається, що позивачу відомо, що з 2015 року зобов`язання за кредитним договором взагалі не виконується.

Тому вважає, що позивач, звертаючись з позовом в 2022 році, пропустив встановлений строк позовної давності.

При цьому, відповідачка зіслалася на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду в справі №444/9519/12 від 28 березня 2018 року.

Також, ОСОБА_3 зазначила, що в разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі ст.1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Зіславшись на правовій позиції, сформульовані Верховним Судом України у постановах від 6 листопада 2013 року у справі №6-116цс13, від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31 цс 15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс 15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16, від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Також вказує, що в позовній заяві Банк зазначає, що рішенням Лановецького районного суду № 602/469/16-ц від 12 квітня 2017 року з неї було стягнуто 12007 Євро заборгованості. З того часу рішення суду не виконується та невиконане, а відтак Банк вправі, керуючись вимогами ст.625 ЦК України, додатково стягнути 3% річних та пеню. Вважає такі дії банку нелогічними та нерозумними, так як невиконання судового рішення станом на 2022 рік зумовлене протиправною поведінкою Банку, який маючи право на договірне списання коштів, не виконав взятих на себе зобов`язань, чим створив штучно наявну заборгованість. Рішення Лановецького районного суду №602/469/16-ц від 12 квітня 2017 року у апеляційній інстанції було скасовано.

Невиконання рішення суду викликане тим, що коли Банк викупив кредитну справу у ПАТ «Промінвестбанк», він самостійно без отримання заяви та згоди всупереч постановам НБУ відкрив депозитний рахунок для обліку коштів, які надходили від Тернопільського регіонального управління державної спеціальної установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву». Доступу до цього рахунку вона не має, його реквізити та загальний розмір коштів, який знаходиться зараз на даному рахунку, їй невідомі. Отже Банк міг самостійно провести операцію, направлену на списання даних коштів.

Відповідачка також вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення через невиконання Банком вимог ст.81 ЦПК України. При цьому посилається на правові позиції, викладені Верховним судом України у справах № 6-57743св10, 6-29420св10, Вищого спеціалізованого суду України у справах 6-42756св14, 6-47120св14. Згідно правого висновку Верховного Суду по справі №161/16891/15-ц від 30 січня 2018 року розрахунок заборгованості не є належним доказом. Доказування має ґрунтуватися на виписках по системних регістрах.

Вказує, що розрахунок заборгованості не є належним доказом та не доводить наявності заборгованості, зіславшись на правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду №161/18891/15-ц від 31 січня 2018 року.

На підставі наведеного, відповідачка ОСОБА_3 просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивачаАТ «Сенс-Банк»-Панченко Д.В. надіслав письмові пояснення, в яких зазначив, щодо заявленого відповідачкою клопотання відносно строків давності, що в даному випадку строки можуть застосовуватися лише до права на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України, яке виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Враховуючи нарахування заборгованості 3% річних за останні 3 роки, строк позовної давності не спливає, оскільки таке порушення є триваючим, так як рішення перебуває на виконанні. Суд в такому разі має право задовольнити вимоги в межах трьох останніх років.

Чинним законодавством не передбачено особливих вимог до розрахунку заборгованості, зокрема розрахунку 3% річних. Такий розрахунок боржницею не спростований ні власним розрахунком, ні іншими доказами. Банком надано виписки по кредиту на вимогу суду, такі не формують розмір заборгованості 3% річних, а лише розрахунок заборгованості, правильність якого могла перевірити боржниця або призначити експертизу. Крім того, ОСОБА_3 у своїх поясненнях просить відмовити в задоволенні позову лише у зв`язку з невиконанням банком вимог ст.ст.81, 95 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився та не повідомив про причини неявки, хоч належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» було укладено договір відступлення прав вимоги, згідно якого первісний Кредитор (ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») передає (відступає), а Новий Кредитор (ПАТ «Альфа-Банк») приймає Кредитний Портфель та зобов`язується сплатити за нього Первісному Кредиторові грошову винагороду (Ціну Продажу) на умовах, визначених цим Договором. Внаслідок передачі (відступлення) Кредитного Портфеля за цим Договором, новий Кредитор набуває усіх прав Вимоги Первісного Кредитора за Кредитними Договорами та Договорами забезпечення, включно з правом вимагати від Позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань, правом на звернення стягнення за зобов`язаннями Позичальників на заставне майно, та іншими правами вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення.

Згідно копії договору про іпотечний кредит №03-663 від 25 листопада 2005 року, між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» 25 листопада 2005 року було укладено договір про іпотечний кредит №03-663, згідно умов якого ОСОБА_3 отримала у Публічному акціонерному товаристві «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» кредитні кошти в сумі 20800 Євро для придбання нерухомості у власність з кінцевим терміном повернення 24 листопада 2025 року, із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12.00 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищезгаданим договором про іпотечний кредит був укладений договір поруки №04-305 від 25 листопада 2005 року, згідно п.2.1, 2.2 якого поручитель ОСОБА_4 у відповідності до умов цього Договору, у випадку невиконання та/або прострочення виконання Позичальником ОСОБА_3 зобов`язань за Кредитним договором (договором про іпотечний кредит №03-663 від 25 листопада 2005 року) зобов`язується виконати зобов`язання по погашенню заборгованості за Кредитним договором. У випадку невиконання або прострочення виконання Позичальником зобов`язань, що випливають із Кредитного договору, Поручитель відповідає перед Кредитором, як солідарний боржник в тому ж обсязі, що й Позичальник.

02 грудня 2005 року між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено Іпотечний договір, згідно з умовами якого він забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що випливають з Договору про іпотечний кредит №03-663 від 25 листопада 2005 року, укладеного між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк». Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 .

Між сторонами договору про іпотечний кредит 30 вересня 2011 року було укладено Договір №1 про внесення змін та доповнень до договору про іпотечний кредит №03-663 від 25 листопада 2005 року, яким доповнено договір про іпотечний кредит пунктом 3.12, а саме «Відступити право вимоги за цим Договором та залучати третіх осіб для врегулювання кредитної заборгованості, з наступним повідомленням позичальника про особу нового кредитора або залученої третьої особи протягом 5 днів з моменту укладення Банком з цього приводу договору».

Також, між сторонами 12 квітня 2012 року було укладено Договір №2 про внесення змін та доповнень до договору про іпотечний кредит №03-663 від 25 листопада 2005 року.

У зв`язку із невиконанням відповідачами своїх зобов`язань за кредитним договором про іпотечний кредит №03-663 від 25 листопада 2005 року, банк звертався із позовною заявою до Лановецького районного суду Тернопільської області про стягнення заборгованості.

Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 12 квітня 2017 року було вирішено стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість по договору про іпотечний кредит №03-663 від 25 листопада 2005 року в сумі: 11872.99 Євро заборгованості за кредитом; 134.67 Євро заборгованості по відсотках за користування кредитом; 6102.56 грн заборгованості по комісії. Стягнено порівну з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» по 2570.44 грн з кожного сплаченого судового збору.

Згідно пункту 2.2. Кредитного договору за користування кредитом встановлюються процентна ставка в розмірі 12.00% річних.

Нарахування Банком процентів за користування кредитом починається з дати його видачі готівкою Позичальнику по день повного погашення кредиту на суму щоденного пишку заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів використовується метод факт/факт, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році.

Проценти за користування кредитом нараховуються Банком щомісячно в останній робочий день місяця, а також в день кінцевого терміну повернення кредиту.

Проценти за грудень місяць нараховуються Банком в останній робочий день цього місяця по останній календарний день грудня місяця та сплачуються Позичальником не пізніше останнього робочого дня цього ж місяця.

У випадку порушення Позичальником строку погашення одержаного ним кредиту п.2.3 цього Договору, він сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 24 % річних у валюті кредиту, порядок нарахування та сплати яких визначається відповідно до п.п. 3.2 та 3.3 цього Договору.

У випадку, якщо Банком застосована до Позичальника неустойка у вигляді пені, остання нараховується з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин включно, та сплачується Позичальником у порядку, передбаченому п.3.3 цього Договору, на рахунок, номер якого повідомляється Банком Позичальнику негайно після його відкриття.

У випадку, якщо Банком застосована до Позичальника неустойка у вигляді штрафу, останній сплачується Позичальником у порядку, передбаченому п.3.3 цього Договору, на рахунок, номер якого повідомляється Банком Позичальнику негайно після його відкриття.

За наявності заборгованості за кредитом та/або процентами за користування ним, Сторони встановлюють наступну черговість погашення Позичальником заборгованості за цим Договором:

нараховані та не сплачені в строк проценти;

нараховані проценти, строк сплати яких ще не сплинув;

прострочена заборгованість за кредитом;

неустойка та збитки,що виплачуються понад неустойку.

Задоволення вимог кожної наступної черги здійснюється після повної сплати Позичальником суми заборгованості за попередньою чергою.

Згідно розрахунку заборгованості позичальника ОСОБА_3 перед позивачем, заборгованість за кредитним договором №03-663 від 25 листопада 2005 року за період з 02 квітня 2016 року по 03 грудня 2021 року становить 65588,93 грн, з них:

- заборгованість 3% ст.625 ЦК України на суму заборгованості за тілом кредиту та відсотках згідно рішення суду за період з 02 квітня 2016 року по 03 грудня 2021 року 1981.14 грн;

- заборгованість 3% ст.625 ЦК України на суму заборгованості по комісії згідно рішення суду за період з 02 квітня 2016 року по 03 грудня 2021 року 750.31 грн;

- інфляційні витрати ст.625 ЦК України на суму комісії згідно рішення суду за період квітень 2016 року по жовтень 2021 року - 3534.70 грн.

Оскільки відповідачі свої зобов`язання за кредитним договором не виконали, у даному позові представник АТ « Сенс-Банк» просить стягнути з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 3% річних на кредитну заборгованість за тілом кредиту та відсотках, 3 % річних на кредитну заборгованість по комісії та суму заборгованості за інфляційними витратами по комісії (стаття 625 ЦК України).

Так, згідно ст.625ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у статті 625ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такі висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Передбачене ч.2 ст.625ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18.

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Зокрема стаття 599ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Відповідно до положень статті 611ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст.625ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Вказана стаття цивільного кодексу регламентує порядок стягнення з боржника як основної заборгованості, так і санкцій за порушення грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору а повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставне майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання.

3% річних від простроченої суми та проценти підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу (ст.625 ЦК України).

Статтею 1050ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України.

Відтак, отримання гарантій відповідно до ч.2 ст.625ЦК України є беззаперечним правом кредитора.

Матеріалами справи доводиться той факт, що відповідачі мають невиконане грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили, а також не заперечується відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Щодо доводів відповідачки ОСОБА_3 про сплив позовної давності, суд зазначає наступне.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до статті 256ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами 1, 5 ст.261ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За правилами статті 266ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з приписами статті 267ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Однак, за змістом статті 267ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України).

Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється.

У зв`язку з наведеним, безпідставним є твердження відповідачки ОСОБА_3 у заяві про застосування строку позовної давності про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, спливає через три роки після дати початку проведення розрахунку заборгованості АТ «Сенс-Банк», у даному випадку 02 квітня 2016 року.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Така ж правова позиція висловлена й у висновках Великої Палати Верховного суду, викладених у постанові від 08 листопада 2019 року (справа №127/15672/16-ц).

З цих підстав суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що 3% річних позивач мав право стягувати лише в межах трирічного терміну строку позовної давності та в межах строку від моменту дати початку проведення розрахунку заборгованості (початок перебігу строку позовної давності) до моменту звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості, вказуючи кінцевий термін для звернення до суду про стягнення заборгованості - до 02 квітня 2019 року.

Доводи відповідачки ОСОБА_3 щодо необхідності врахування при вирішенні даної справи правових висновків Великої Плати Верховного Суду, що міститься в постанові від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12, не приймаються до уваги, зважаючи на відмінність обставин цієї справи від конкретних обставин у справі за даним позовом, оскільки у даній справі між сторонами існує невиконане зобов`язання на підставі рішення про стягнення заборгованості, яке набрало законної сили, щодо суми заборгованості, яке боржник не виконав.

Зважаючи на те, що відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 12 квітня 2017 року про стягнення солідарно заборгованості по договору про іпотечний кредит не виконане та заборгованість згідно договору кредиту не погашена, на них покладається відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, що не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

При цьому, звертаючись до суду з даним позовом, позивач надав розрахунок заборгованості за Кредитним договором виходячи із періоду нарахування з 02 квітня 2016 року по 03 грудня 2021 року, що частково перевищує встановлений ст.257ЦК України строк позовної давності.

Даний позов пред`явлено засобами поштового зв`язку до Лановецького районного суду Тернопільської області 14 липня 2022 року.

Відповідно до ст.256ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Отже, трирічний строк відносно вимоги про стягнення заборгованості, розрахованої на підставі ст.625 ЦК України та пунктів кредитного договору за невиконання грошового зобов`язання слід обчислювати з 14 липня 2019 року.

Крім того, з врахуванням приписів статті 13 ЦПК України, суд не виходить за межі позовних вимог та при розгляді позовної вимоги про стягнення трьох відсотків річних обмежується датою 03 грудня 2021 року.

Таким чином, до задоволення підлягає позовна вимога про стягнення трьох відсотків річних, обрахованих виключно за період з 14 липня 2019 року по 03 грудня 2021 року.

На підставі зазначеного, клопотання відповідачки ОСОБА_3 щодо застосування строку позовної давності підлягає до часткового задоволення.

У зв`язку з наведеним, беручи до уваги розрахунок заборгованості, долучений позивачем до матеріалів позовної заяви, який відповідачами спростований не був, з врахуванням терміну позовної давності та не виходячи за межі позовних вимог, заборгованість відповідачів, розрахована на підставі ч.2 ст.625 ЦК України та пунктів Кредитного договору за невиконання зобов`язань за кредитним договором №03-663 від 25 листопада 2005 року становитиме 26226.63 грн, з них:

- заборгованість 3% ст.625 ЦК України на суму заборгованості за тілом кредиту та відсотках згідно рішення суду за період з 01 липня 2019 року по 03 грудня 2021 року 818.84 Євро, що становить (за курсом НБУ Євро станом на 03 грудня 2021 року 30.9438 грн) 25338.02 грн;

- заборгованість 3% ст.625 ЦК України на суму заборгованості по комісії згідно рішення суду за період з 01 липня 2019 року по 03 грудня 2021 року 156.34 грн;

- інфляційні витрати ст.625 ЦК України на суму комісії згідно рішення суду за період липень 2019 року по жовтень 2021 року - 732.27 грн.

Статтею 13ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.554 ЦК України уразі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідачка ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про застосування наслідків спливу строків позовної давності, суд приходить до переконання, що позовні вимоги АТ «Сенс-Банк» підлягають до часткового задоволення в межах строку позовної давності, тому з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь позивача підлягає солідарному стягненню сума заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість за тілом кредиту та відсотках, сума заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість по комісії, сума заборгованості за інфляційними витратами по комісії за період прострочення із 14 липня 2019 року по 03 грудня 2022 року в розмірі 26226.63 гривень (період в межах заявлених позовних вимог).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання розподілу судових витрат між сторонами.

Згідно ч.1 ст.133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір в сумі 2481,00 грн, при цьому суд приймає до уваги платіжну інструкцію №1194312500 від 07 липня 2022 року.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, то з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 992.15 грн (39.99% з 2481, 00 гривень), який необхідно стягнути з відповідачів в рівних частинах.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 611, 625 ЦК України, ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 274-279, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Акціонерного товариства «СЕНС-БАНК» (місце знаходження: 03150, м.Київ вул.Велика Васильківська,100, ЄДРПОУ 23494714), представник позивача РЕМЕНЮК Тетяна Олександрівна (місце знаходження: 04073, м.Київ, Степана Бандери проспект, 9, корп.4б, поверх 5, БЦ Форум Парк Плаза) до ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованостіза ст.625 ЦК України задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) в користь Акціонерного товариства «СЕНС-БАНК», місце знаходження: 03150, м.Київ вул.Велика Васильківська,100, ЄДРПОУ 23494714, заборгованість розраховану на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, та пунктів Кредитного договору за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором №03-663 від 25 листопада 2005 року, що становить 26226 (двадцять шість тисяч двісті двадцять шість) гривень 63 копійки, яка складається з:

- сума заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість за тілом кредиту та відсотках 818.89 Євро, що становить 25338.02 грн;

- сума заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість по комісії;

- 156.34 грн; сума заборгованості за інфляційними витратами по комісії 732.27 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в користь Акціонерного товариства «СЕНС-БАНК», місце знаходження: 03150, м.Київ вул.Велика Васильківська,100, ЄДРПОУ 23494714 - 496 гривень 07 копійок сплаченого судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) в користь Акціонерного товариства «СЕНС-БАНК», місце знаходження: 03150, м.Київ вул.Велика Васильківська,100, ЄДРПОУ 23494714 - 496 гривень 07 копійок сплаченого судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Л. І. Холява