Рішення № 11935077, 05.10.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2010 р. Справа № 57/181-10 (н.р. 40/220-09)

вх. номер вх. № 7595/4-57 (н.р. 6951/4-40)

Судова колегія господарського суду у складі :

головуючий суддя

судді:

Мамалуй О.О.

При секретарі судового засідання Павленко А.

За участю представників сторін:

позивача, Несміян В.Є., довіреність № 16-юр від 19.01.10 року ;

відповідача, Чайчук О.О., довіреність № 145 від 09.09.10 року ;

прокурор, Супрун О.М., довіреність № 241 від 16.12.09 року ;

прокурор, Суходубова І.В., довіреність № 91 від 14.05.08 року ;

3-тя особа - (ОСОБА_2)-ОСОБА_7, довіреність № 2094від 15.09.10 року

3-тя особа - ОСОБА_4., особисто;

3-тя особа - ОСОБА_5., особисто; 3-тя особа, ОСОБА_3,особисто; 3-тя особа, 3-тя особа - ОСОБА_2., особисто;

представник ХМР, Горобинська Н.М., довіреність № 08-11/660/2-10 від 23.03.10 р.

розглянувши матеріали справи за позовом:

Закритого акціонерного товариства "Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського" м. Харків

до Фонду державного майна України,м. Київ

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізичні особи:

1. ОСОБА_1, м. Харків,

2. ОСОБА_2, м. Харків,

3. ОСОБА_3, м. Харків,

4. ОСОБА_4, м. Харків,

5. ОСОБА_5, м. Харків

за участю Прокуратури Комінтернівського району міста Харкова, м. Харків та Прокуратури Харківської області, м. Харків

про визнання права власності

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.09.2003р. позовні вимоги Закритого акціонерного товариства "Харківський велосипедний завод імені Г.І.Петровського" до Фонду державного майна України про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна (згідно переліку) задоволено.

У серпні 2009року відповідач звернувся до господарського суду Харківської області з заявою, у якій просив переглянути рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2003року за нововиявленими обставинами та змінити його, виключивши з переліку об'єктів нерухомого майна, на які за позивачем визнано право власності, дванадцятиповерховий гуртожиток за адресою: м.Харків, вул.Плеханівська, 49.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.10.2009року, залишеною без змін Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.03.2010року у задоволенні заяви Фонду державного майна України про перегляд рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2003року за нововиявленими обставинами відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 14 липня 2010 року Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.03.2010р. та ухвалу господарського суду Харківської області від 27.10.2009р. скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області, в звязку з чим, ухвалою господарського суду Харківської області від 25 серпня 2010 року справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 22 вересня 2010 року об 11:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 вересня 2010 року задоволено клопотання третьої особи про витребування у позивача додаткових доказів, розгляд справи відкладено на 05 жовтня 2010 року о 12:00 год.

Ухвалою суду від 04 жовтня 2010 року для розгляду заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами призначено судову колегію.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Харківської області від 04 жовтня 2010 року для розгляду цієї справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Аюпова Р.М., судді Мамалуй О.А. та Бринцев О.В.

У призначеному 05 жовтня 2010 року судовому засіданні прокурор підтримав подану відповідачем заяву про перегляд рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2003р. за нововиявленими обставинами.

Відповідач підтримував подану ним заяву про перегляд рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2003року за нововиявленими обставинами, через канцелярію господарського суду Харківської області надав клопотання про продовження строку розгляду справи в порядку ст.69 ГПК України та відкладання розгляду справи для необхідності надання додаткового часу для обґрунтування своєї позиції по суті спору.

Присутній у судовому засіданні передставник позивача заявив аналогічне усне клопотання про відкладення розгляду справи для можливості надання ним додаткових документів по справи.

Вирішуючи дані клопотання сторін, колегія суддів відмовляє в їх задоволені з огляду на наступне.

Статтею 114 ГПК України передбачено, що заява, подання прокурора про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими обставинами розглядаються господарським судом у судовому засіданні у місячний строк з дня їх надходження. Неявка заявника та інших осіб, які беруть участь у справі, не є перешкодою для розгляду заяви. Цей строк може бути продовжено за правилами статті 69 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.09.2010 року за заявою прокуратури Харківської області в порядку частини 3 статті 69 ГПК України продовжено строк розгляду заяви за нововиявленими обставинами на 15 днів до 05 жовтня 2010 року.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи (заяви за нововиявленими обставинами), коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи (заяви за нововиявленими обставинами), вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи (заяви за нововиявленими обставинами) та ухвалення законного і обґрунтованого рішення (ухвали), він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

В даному разі на думку колегії суддів обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів справи достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, відкладено розгляд справи для надання можливості ознайомитись із матеріалами справи, надати нові докази тощо).

Суд також зазначає, що згідно ч.3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Клопотання відповідача є необґрунтованим і таким, що не відповідає принципу добросовісності в користуванні процесуальними правами.

Колегія суддів зазначає, що заява за нововиявленими обставинами розглядається в останній день строку розгляду заяви за нововиявленими обставинами.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що клопотання позивача та відповідача про відкладення розгляду заяви за нововиявленими обставинами на іншу дату є необґрунтованими, тому відмовляє в їх задоволенні.

Позивач у призначеному на 05 жовтня 2010 року судовому засіданні проти задоволення заяви за нововиявленими обставинами заперечував, через канцелярію господарського суду Харківської області надав в порядку в порядку статті 22 ГПК України клопотання (вх. № 19325 від 05.10.2010 року), в якому позивач просить долучити до матеріалів справи додаткові документи, а саме, акт оцінки майна основних засобів орендного підприємства ХВЗ ім. Г.І.Петровського на двох аркушах формату А3, яке задоволено судом, дані документи долучені судом до матеріалів справи.

Присутні у судовому засіданні треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача підтримували подану відповідачем заяву про перегляд рішення господарського суду за нововиявленими обставинами, через канцелярію господарського суду Харківської області надали заяву-клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів (вх. № 20805 від 29.09.2010 року), яке задоволено судом, надані документи долучені судом до матеріалів справи.

05 жовтня 2010 року від Харківської міської ради надійшла заява (вх.. № 19322 від 05.10.2010 р.) про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, яке обґрунтовано тим, що якщо спірний гуртожиток не належить на праві власності позивачу, то воно є обєктом передачі згідно Закону України “Про передачу обєктів права державної та комунальної власності ”, а тому Харківська міська рада вважає, що рішення з даного спору може вплинути на її права та обов'язки в частині прийняття будівлі гуртожитку по вул. Плеханівській,49 до об'єктів комунальної влансості теріторіальної громади м. Харкова.

Дане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Згідно п.1.6. Роз'яснень Вищого господарського суду України від 18.09.97р. за № 02-5/289 (з останніми змінами та доповненнями станом на 30.04.09) господарський процесуальний кодекс передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, але рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін (стаття 27 ГПК України). Така третя особа виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується ухвалою до прийняття господарським судом рішення з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи.

З огляду на зазначене та те, що в даному спорі не вирішується питання щодо передачі спірного гуртожитку до обєктів комунальної власності територіальних громад м. Харкова, колегія суддів відмовляє в його задоволенні, оскільки суду не доведено, що рішення з даного господарського спору може вплинути на права та обовязки Харківської міської ради щодо однієї із сторін. Також суд враховує строки розгляду заяви за нововиявленими обставинами по даній справі.

Розглянувши клопотання третіх осіб про фіксацію судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, колегія суддів вважає за доцільне задовольнити його, розгляд заяви за нововиявленими обставинами в порядку статті 81-1 ГПК України проводиться за допомогою фіксації судового процесу звукозаписувальним технічним засобом, про що складено відповідний протокол.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, колегія суддів вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Харківської області від 23.09.2003року позовні вимоги Закритого акціонерного товариства "Харківський велосипедний завод імені Г.І.Петровського" (далі Товариство) до Фонду державного майна України (далі Фонд) про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна (згідно переліку) задоволено.

Рішення мотивовано, зокрема, тим, що Товариство як правонаступник Орендного підприємства "Харківський велосипедний завод імені Г.І.Петровського" (далі підприємство) підтвердило своє право власності на об'єкти нерухомого майна, придбані організацією орендарів Підприємства на підставі укладеного з Фондом договору купівлі-продажу №КП - 224 від 23.11.1993року, відповідно до умов якого Фонд продав, а організація орендарів Підприємства купила майно цілісного майнового комплексу Підприємства, у тому числі дванадцятиповерховий гуртожиток за адресою: м.Харків, вул.Плеханівська, 49.

У серпні 2009року, Фонд (відповідач у справі) звернувся до господарського суду Харківської області з заявою, в якій просив переглянути рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2003року за нововиявленими обставинами та змінити його, виключивши з переліку об'єктів нерухомого майна, на які за Товариством визнано право власності, дванадцятиповерховий гуртожиток за адресою: м.Харків, вул.Плеханівська, 49.

Викладені у заяві вимоги Фонд обґрунтовував тим, що 03.06.2009року до нього надійшло звернення мешканців гуртожитку, розташованого за адресою: м.Харків, вул.Плеханівська, 49, додатком до якого була копія рішення Комінтернівського міського суду м.Харкова від 02.06.2003року у справі №2-219, з якого вбачається, що вказаний гуртожиток не є власністю Товариства, а лише перебуває на його балансі.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.10.2009р. (суддя ХотенецьП.В.) у задоволенні заяви Фонду про перегляд рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2003року за нововиявленими обставинами відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.03.2010р. (колегія суддів: СіверінВ.І., БілоконьН.Д., ТерещенкоО.І.) ухвалу господарського суду Харківської області від 27.10.2009р. залишено без мін.

Вказані ухвала та постанова мотивовані тим, що викладені у рішенні Комінтернівського міського суду м.Харкова від 02.06.2003року у справі №2-219 обставини не стосуються предмету спору по даній справі та не є нововиявленими у розумінні ст.112 Господарського процесуального кодексу України.

Фізичні особи - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, а також Фонд звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просили Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.03.2010р. та ухвалу господарського суду Харківської області від 27.10.2009року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву Фонду про перегляд рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2003року за нововиявленими обставинами. Викладені у касаційних скаргах вимоги вказані особи обґрунтовують тим, що господарські суди попередніх інстанцій при прийнятті судових актів, які оскаржуються, дійшли до неправильних висновків, не врахували усіх обставин справи, порушили ст.112 Господарського процесуального кодексу України.

Заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, у якому просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.03.2010року та ухвалу господарського суду Харківської області від 27.10.2009року скасувати та передати справу до господарського суду Харківської області для перегляду рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2003року за нововиявленими обставинами згідно відповідної заяви Фонду. Викладені у касаційному поданні вимоги заступник прокурора Харківської області обґрунтовував тим, що при прийнятті оскаржуваних судових актів місцевий та апеляційний господарські суди дійшли до неправильних висновків, порушили ст.3 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ст.ст.4 6 та 127 Житлового кодексу Української РСР, ст. ст.43 та 112 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Вищого господарського суду України від 14 липня 2010 року касаційні скарги Фізичних осіб ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та Фонду задоволено частково, а касаційне подання заступника прокурора Харківської області повністю, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.03.2010р. та ухвалу господарського суду Харківської області від 27.10.2009р. у справі №40/220-09 скасовано та справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін та третіх осіб, колегія суддів вважає, що рішення суду від 23 вересня 2003 р. підлягає зміні з наступних підстав.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23 вересня 2003 року позовні вимоги Закритого акціонерного товариства "Харківський велосипедний завод імені Г.І.Петровського" (далі Товариство) до Фонду державного майна України (далі Фонд) про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна (згідно переліку) задоволено повністю, визнано право власності на цілісний майновий комплекс Підприємства, у тому числі дванадцятиповерховий гуртожиток за адресою: м.Харків, вул.Плеханівська, 49.

Проте, колегія суддів не вбачає правових підстав для включення до вказаного переліку майна позивача дванадцятиповерхового гуртожитку, який розташований за адресою: м.Харків, вул.Плеханівська, 49 виходячи з наступного.

Згідно ч. 2 ст. З Закону України від 04.03.92 року за № 2163-ХІІ “Про приватизацію державного майна ” (в редакції від 15.02.95 року, яка діяла на момент приватизації спірних гуртожитків), дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються із державного бюджету, в тому числі об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються; зміну організаційно-правових форм власності колгоспів, підприємств споживчої кооперації.

Спеціальним законодавством, яке регулює приватизацію державного житлового фонду є Закон України від 19.06.92 № 2482-ХІІ “Про приватизацію державного житлового фонду ”, ст. 1 якого визначено, що державний житловий фонд - це житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Положення ст. 4 Житлового кодексу Української РСР визначають, що до складу житлового фонду входять жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях. Жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі, становлять державний житловий фонд.

Статтею 127 Житлового кодексу УРСР та п. п. 3, 5 Примірного положення про гуртожитки (затвердженого постановою Ради міністрів УРСР від 03.06.86 № 208), встановлено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Згідно ст. 5 Житлового кодексу Української РСР державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд). Крім того, будинки відомчого житлового фонду підлягають поступовій передачі до відання місцевих Рад народних депутатів.

Враховуючи, що такі житлові будинки належать підприємствам на праві повного господарського відання, то такі жилі будинки (гуртожитки), слід відносити до об'єктів державного житлового фонду.

Згідно ч. 2 ст. 136 Господарського кодексу України, власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Отже, враховуючи приписи ст.ст. 4, 5, 6 Житлового кодексу УРСР, гуртожитки відносяться до об'єктів державного житлового фонду України та перебувають у віданні місцевих рад народних депутатів.

Частиною 2 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" прямо передбачено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів житлового фонду, до складу яких згідно з вимогами ст.ст. 4-6 Житлового кодексу УРСР також відносяться гуртожитки. Таким чином, законодавчо виключено можливість приватизації гуртожитків у складі цілісного майнового комплексу.

Крім того, згідно п. п. 41, 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.93 № 717 (яка була чинною на час проведення приватизації спірного майна), вартість майна цілісного майнового комплексу, зокрема, зменшується на вартість майна державного житлового фонду, що приватизується відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", а також вартість об'єктів, що не підлягають приватизації.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема, шляхом визнання наявності прав.

В силу вимог ст. 316, 328 Цивільного кодексу України, право власності є правом особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Оскільки, за твердженням позивача, спірний об'єкт нерухомості перейшов до нього у власність у процесі приватизації, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" в редакції, яка діяла на час приватизації, приватизації підлягали цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурні підрозділи.

За змістом ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" цілісним майновим комплексом є господарським об'єктом з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

Зі змісту даної норми вбачається, що до складу цілісного майнового комплексу, який підлягав приватизації, не міг бути включений спірний гуртожиток, оскільки останній не виконує виробничих функцій та не входить до завершеного циклу виробництва.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.00 у справі № 1-16/2000 встановлено, що правовий механізм приватизації, власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами.

У відповідності з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, яка діяла на момент приватизації), дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Разом з тим, на час приватизації спірний гуртожиток лише перебував на балансі позивача, однак знаходження майна на балансі підприємства (організації) не є безспірною ознакою його права власності, оскільки баланс підприємства є лише формою бухгалтерського обліку та визначає склад і вартість майна, а також обсяг фінансових зобов'язань на конкретну дату, а отже баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє Майном на праві повного господарського відання.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом, обовязок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обовязок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких предявлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності на 12 поверховий гуртожиток, розташований за адресою: м. Харків, вул. Петровського, 49.

Посилання позивача про те, що спірний гуртожиток належить йому на праві власності не підтверджується жодним належним доказом, а наданий акт оцінки вартості основних засобів позивача станом на 01 вересня 1991 року, в який входить спірний гуртожиток, не відноситься до договору купівлі-продажу № КП-224 від 23 листопада 1993 року.

Крім того, в переліку будинків Харківського велосипедного заводу, який є додатком №1 до Договору купівлі-продажу від 23.11.19993 року відсутній спірний гуртожиток.

Більш того, рішенням Комінтернівського місцевого суду м. Харкова від 02 червня 2002 року по справі № 2-219 2003 року за позовом ОСОБА_6 до позивача встановлено, що у відповідності до переліку будинків Харківського велосипедного заводу, які належать до приватизації, розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 49 гуртожиток не значиться, а також зазначено, що цей гуртожиток не є власністю ЗАТ “ХВЗ” та не входить до його статутного фонду та згідно листа ЗАТ “ХВЗ” спірний гуртожиток знаходиться на балансі ЗАТ “ХВЗ”.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Таким чином, колегія судів вважає, що під час приватизації державного майна ЗАТ “Харківський велосипедний завод імені Г.І. Петровського” правових підстав включення спірного гуртожитку до складу майна, що приватизується, не було, оскільки гуртожиток, як об'єкт державного житлового фонду, відповідно до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", приватизації не підлягав. Окрім того, колегія суддів наголошує, що згідно приписів ст. 47 Конституції України, ст.ст. 2, 9 Житлового кодексу України держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Таким чином, суд вважає, що спірний гуртожиток є об'єктом державного житлового фонду, а визнання на нього права власності за ЗАТ “Харківський велосипедний завод імені Г.І. Петровського” суперечить ч. 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, яка діяла на час приватизації), та порушує житлові права громадян мешканців гуртожитку, на приватизацію житлового фонду, передбаченого ст. 9 Житлового кодексу України.

Відповідно до статті 112 ГПК України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.

Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;

3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення;

4) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду;

5) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Відповідно до ст.113 ГПК України, судове рішення господарського суду може бути переглянуто за нововиявленими обставинами за заявою сторони, прокурора, третіх осіб, поданою протягом одного місяця з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення.

Строк для подання заяви про перегляд судових рішень господарського суду у зв'язку з нововиявленими обставинами обчислюється:

1) у випадку, встановленому пунктом 1 частини другої статті 112 цього Кодексу, - з дня встановлення обставин, що мають істотне значення для справи;

2) у випадках, встановлених пунктами 2, 3 частини другої статті 112 цього Кодексу, - з дня, коли вирок у кримінальній справі набрав законної сили;

3) у випадку, встановленому пунктом 4 частини другої статті 112 цього Кодексу, - з дня набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовано судове рішення, що стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, які підлягають перегляду;

4) у випадку, встановленому пунктом 5 частини другої статті 112 цього Кодексу, - з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

Заява про перегляд судового рішення подається до господарського суду, який прийняв судове рішення, де вона реєструється з дотриманням порядку, передбаченого частинами другою, третьою статті 2-1 цього Кодексу.

Отже, відповідач скористався своїми правами та звернувся до суду з заявою про перегляд судовому рішення за нововиявленими обставинами.

Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин. До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є, зокрема, їх наявність на час розгляду справи, та те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.

Згідно з приписами п.1 розяснення Президії Вищого Господарського суду України № 04-5/563 від 21.05.2002 року “Про деякі питання практики перегляду рішень,ухвал, постанов за нововиявленими обставинами ”: “Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин. До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. ”

Відповідно до пункті 7 постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.1981 року № 1 “Про практику перегляду судами у звязку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах , що набрали законної сили ”, як нововиявленні можуть розглядатися обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, які існували на час постановлення рішення,ухвали,постанови, але про них не знали і не могли знати заявник і суд ( наприклад, виявлення факту, що сторона була недієздатною, угода чи актовий запис недійсні, що є або скасований заповіт на майно, наявність даних про недійсність розірваного судом шлюбу, вказівки Конституційного Суду України про преюдиціальність його рішення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів , повязаних з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта тощо).

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили" від 27.02.1981 року за N 1 вказано, що посилання в заяві або поданні на наявність у матеріалах справи завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивих документів або речових доказів за загальним правилом визнається підставою для перегляду судового рішення, якщо ці обставини встановлені вироком суду, що набрав законної сили.

Згідно розяснень Президії Вищого господарського суду України № 04-5/563 від 21.05.2002 року “Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами», якщо нововиявлені обставини повязані із виявленням фактів подання експертом завідомо неправильного висновку, який було покладено в основу судового рішення, або завідомо неправильного перекладу документів чи пояснень учасників процесу або подання фальшивих документів тощо, такі факти також можуть бути підтверджені у встановленому законом порядку.

Днем виконання названих обставин слід вважати день, коли вони стали або повинні були стати відомі заявникові. Якщо нововиявлена обставина повязана з вироком чи рішенням суду. Днем виникнення такої обставини вважається день набрання законної сили вироком чи рішенням суду, які покладено в основу відповідного судового акту. Або день, коли заявникові стало відомо про набрання сили вироком або рішенням.

Як свідчать матеріали справи, відповідач довідався про рішення Комінтернівського міського суду м.Харкова від 02.06.2003року у справі №2-219, в якому зазначено, що спірний гуртожиток знаходиться лише на балансі ЗАТ “ХВЗ”, а не у власності лише з 03.06.2009 року на підставі звернення мешканців спірного гуртожитку.

Таким чином вищенаведені факти, які встановлені у рішенні Комінтернівського міського суду м.Харкова від 02.06.2003року у справі №2-219 спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, вони існували під час розгляду справи, проте не були відомі заявником на час розгляду справи та є ново виявленими у розумінні ст.112 Господарського процесуального кодексу України, у звязку з чим колегія суддів вважає за можливе задовольнити заяву відповідача за нововиявленими обставинами та змінити рішення господарського суду Харківської області від 23 вересня 2003 року, виключивши з переліку обєктів нерухомого майна, на які визнано право власності ЗАТ “Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського” 12 поверховий гуртожиток, розташований за адресою: м. Харків, вул. Петровського, 49.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 та враховує роз`яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", відповідно до п. 6.4. який у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судових витрат зі справи, у тому числі і сум державного мита за подання заяви про перегляд рішення в апеляційному або у касаційному порядку або перегляд його за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, 316, 328 Цивільного кодексу України, ст..20,136 Господарського кодексу України, Законом України "Про приватизацію державного майна", Житловим кодексом Української РСР, ст.ст. 1, 4, 12, 21,27,33, 43, 44, 49, п. 1 ст. 80 , статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Задовольнити заяву третіх осіб про фіксацію судового процесу.

Відмовити Харівській міській раді в задоволенні клопотання про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Відмовити відповідачу та позивачу в задоволенні клопотання про відкладання розгляду справи.

Відмовити відповідачу в задоволенні клопотання про продовження строку розгляду справи.

Заяву відповідача про перегляд рішення суду від 23.09.2003 р, по справі № 20/525-03 задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської област від 23.09.2003 р. змінити виключивши з переліку об”єктів майна, на які визнано право власності ЗАТ “Харківський велосипедний завод ім.. Г.І. Петровського”12 поверховий гуртожиток, розташований за адресою: м,.Харків, вул..Плеханівська, 49.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Харківський велосипедний завод імені Г.І.Петровського» (код ЄДРПОУ 00232779, адреса: 61068, м. Харків, Московський проспект, 118, поточний рахунок № 26009200573001 в ХФ КБ «Приватбанк», МФО 351533) на користь Державного бюджету України (одержувач управління Державного казначейства у м. Харкові Головного управління Державного казначейства України у Харківській області, код ЄДРПОУ 24134490, рахунок № 31110095700002, код бюджетної. класифікації доходів 22090200, символ звітності банку 095, банк Головне управління Державного казначейства України у Харківській області, МФО 851011) 32,50 грн. державного мита.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Харківський велосипедний завод імені Г.І.Петровського» (код ЄДРПОУ 00232779, адреса: 61068, м. Харків, Московський проспект, 118, поточний рахунок № 26009200573001 в ХФ КБ «Приватбанк», МФО 351533) на користь держбюджету України, одержувач коштів - УДК у м. Харкові, № рахунку 31219264700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22050003, символ звітності банку 264, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011 - 0,88 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Головуючий суддя

суддя

суддя Мамалуй О.О.

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

повний текст рішення складено та підписано 11 жовтня 2010 року

справа № 57/ 181-10.