Рішення № 11934953, 05.10.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2010 р. Справа № 37/199-10 (н.р. 55/270-09)

вх. № 7594/5-37 (н.р. 8754/5-55)

Колегія суддів господарського суду в складі:

Головуючий суддя

суддя

суддя

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

1-го відповідача - не з'явився

2-го відповідача - не з'явився

3-ї особи - не з'явився

розглянувши справу за позовом Підприємства "Інваспектр" Харківського відділення Всеукраїнської громадської організації "Союз організацій інвалідів України" - товариства інвалідів Київського району, м. Харків

до 1. ПП "ЗПК", м. Балаклія

2. ТОВ "Орієнтир-плюс", м. Харків

3-я особа - ПП "Дарт", м. Харків

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

Підприємство "Інваспектр" Всеукраїнської громадської організації "Союз організацій інвалідів України" товариства інвалідів Київського району м.Харкова звернулося до господарського суду із позовом до Приватного підприємства "ЗПК", ТОВ "Орієнтир-плюс" за участю третьої особи ПП "Дарт" про визнання недійсним договору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22лютого 2010р. позов було задоволено, визнано недійсним договір №2, укладений між ПП"ЗПК" та ТОВ"Орієнтир-плюс", 30липня 2007р.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13квітня 2010р. рішення господарського суду Харківської області від 22лютого 2010р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.08.2010 р. касаційну скаргу Приватного підприємства "ЗПК" було задоволено частково, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13квітня 2010р. та рішення господарського суду Харківської області від 22лютого 2010р. по справі № 55/270-09 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

При цьому Вищий господарський суд України вказував про те, що спірний договір купівлі-продажу укладений між ПП"ЗПК" та ТОВ"Орієнтир-плюс", а позивач є кредитором ПП "Дарт" і не є стороною спірного договору купівлі - продажу. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права (визнання даного договору недійсним) не призведе до захисту його порушеного права, навіть якщо судом буде встановлено факт такого порушення, оскільки застосування наслідків недійсності правочину не поширюються на права позивача. Крім того, законом передбачено, що майно може бути витребувано власником від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦКУкраїни.

Позивач, через канцелярію господарського суду 14.09.2010 р. за вх. № 17918, надав додаткові пояснення по справі, які господарським судом залучені до матеріалів справи. У наданих поясненнях позивач вказував про те, що ним обрано передбачений законом спосіб захисту, який реально може призвести до захисту його порушеного права. Також, позивач вказував про те, що у зв'язку з тим, що він не є власником майна та на момент укладання угоди не володів майном, що було передане за спірним договором, він не має право на подання віндикаційного позову.

Сторони та 3-я особа про судове засідання були повідомлені належним чином, в судове засідання не з'явилися, про причини неявки в судове засідання суд не повідомили.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

11 червня 2007 р. між Приватним підприємством "Дарт" (3-я особа) та ПФ "Орієнтир" був укладений договір № 7, у відповідності до умов якого 3-я особа продає, а ПФ "Орієнтир" купує Базовий комплект обладнання млина Р6-АВМ-50 виробництва ВАТ "Могилів-Подільський машинобудівний завод ім. С.М. Кірова"; Млин Р6-АВМ-15; Крупоцех МКЦ-7; Фасувальна машина виробництва фірми "Інтермаш". Склад обладнання вказується в специфікації № 1 до договору, узгодженої сторонами, яка є невід'ємною частиною цього договору. Вартість обладнання складає 1991538,00 грн.

В специфікації № 1 до договору № 7 сторони визначили найменування товару, кількість, ціну та загальну суму, яка складає 1991538,00 грн.

Вказаний в договорі № 7 товар був переданий 3-ою особою ПФ "Орієнтир" на підставі акту прийому-передачі від 11.06.2007 р.

30 липня 2007 р. між Приватною фірмою "Орієнтир" та Приватним підприємством "ЗПК", м. Балаклія (1-й відповідач) був укладений договір № 2, у відповідності до умов якого ПФ "Орієнтир" зобов'язався в строки та на умовах, встановлених цим договором, передати у власність відповідача-1 товар, а саме: Базовий комплект обладнання млина Р6-АВМ-50 виробництва ВАТ "Могилів-Подільський машинобудівний завод ім. С.М. Кірова"; Млин Р6-АВМ-15; Крупоцех МКЦ-7; Фасувальна машина виробництва фірми "Інтермаш", а відповідач-1, в свою чергу, прийняти його та оплатити.

В специфікації № 1 від 30.07.07 р. до договору № 2 від 30.07.07 р. сторони визначили найменування товару, кількість, ціну та загальну суму, яка складає 1991538 грн.

На виконання умов вказаного договору ПФ "Орієнтир" було передано відповідачу-1 товар, визначений договором, на загальну суму 1991538,00 грн., на підставі акту прийому-передачі від 30.07.07 р.

При цьому господарський суд зазначає, що рішенням господарського суду Харківської області по справі № 15/18-08 було визнано за приватною фірмою "ЗПК" (код ЄДРОПУ 34114238) право власності на базовий комплект млина Р6-АМВ-50, Млин Р6-АМВ-15, Крупоцех МКЦ-7, Фасовочну машину виробництва фірми "Інтермаш" поставлені в межах виконання договору від 30.07.2007 року № 2. Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази скасування рішення господарського суду Харківської області по справі № 15/18-08.

Як вбачається з матеріалів справи постановою господарського суду Харківської області від 14.07.2008 р. ПП "Дарт" було визнано банкрутом.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.09.2009 р. по справі № Б-19/156-07 було визнано недійсним договір купівлі-продажу № 7 від 11.06.2007 р., укладений між ПП "Дарт" та ПФ "Орієнтир", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Орієнтир-плюс".

Судом було встановлено, що ПП „Дарт”, в порушення умов договору № 7 від 11.06.2007 року, не отримало від ПФ „Орієнтир” грошові кошти від реалізації майна, невиконання ПФ „Орієнтир” умов згаданого договору (п.3) в частині оплати за передане ПФ „Орієнтир” обладнання від ПП „Дарт”, що завдає збитків банкруту та кредиторам у справі про банкрутство ПП „Дарт”, банкрут на даний час не має ані майна, ані грошових коштів, що позбавляє його можливості у майбутньому задовольнити вимоги кредиторів повністю або частково в ліквідаційної процедурі, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що договір № 7 від 11.06.2007 року підлягає визнанню недійсним. Вказана ухвала суду набрала законної сили.

При цьому господарський суд зазначає, що спірний договір купівлі-продажу був укладений між ПП"ЗПК" та ТОВ"Орієнтир-плюс".

Як вбачається з матеріалів справи, позивач - Підприємство "Інваспектр" Харківського відділення Всеукраїнської громадської організації "Союз організацій інвалідів України" товариства інвалідів Київського району є кредитором ПП "Дарт" і не є стороною спірного договору купівлі - продажу.

Тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права (визнання даного договору недійсним) не призведе до захисту його порушеного права, оскільки застосування наслідків недійсності правочину не поширюються на права позивача. Крім того, суд зазначає, що законом передбачено, що майно може бути витребувано власником від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦКУкраїни.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Відповідно ч.1 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту права є визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Враховуючи вищевикладене господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, а в їх задоволенні необхідно відмовити у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у разі відмови в позові підлягають покладенню на позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 16, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 34, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія -

ВИРІШИЛА:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Головуючий суддя

суддя

суддя

Рішення підписано 08.10.2010 р.