Рішення № 11934875, 05.10.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2010 р. Справа № 53/192-10

вх. № 7428/1-53

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

прокурора - Галушка Ю.І. за посв.№ 147 від 21.08.09р.

1-позивача - не з'явився

2-позивача - Танчак Н.В., за дов.

відповідача - не з"явився

розглянувши справу за позовом Заступник прокурора м. Харкова м. Харків в особі Харківська міська рада, м. Харків та КП "харківські теплові мережі" м. Харків

до СПДФО ОСОБА_2, м. Харків

про стягнення 986,49 грн.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача на користь 2-го позивача заборгованості за спожиту теплову енергію за період з січня 2008 року по квітень 2010 року за договором про постачання теплової енергії №10605 від 01.11.2005 року у сумі 986,49 грн.

Прокурор в судовому засіданні підтримав вимоги викладені в позовній заяві та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник 1-го позивача у судове засідання не з"явився.

Представник 2-го позивача позов прокурора підтримав у повному обсязі.

Відповідач в призначене судове засідання не зявився, відзив на позов та витребуваних судом документів не надав, про час та місце слухання справи був повідомлений, про причини неявки суду не повідомив. Повідомлення про вручення поштового відправлення повернуто до канцелярії суду із відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України місцезнаходження відповідача є таким: АДРЕСА_1.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до розяснень, викладених Вищим господарським судом у інформаційному листі №01-8/482 від 13.08.2008р. до повноважень господарських судів не віднесено зясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Крім того, в зазначеному інформаційному листі викладено й правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат вибув”, “адресат відсутній”і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про належне повідомлення учасників процесу про час та місце судового засідання.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, тому вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами, як передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача та прокурора, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, встановив наступне.

Згідно п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 123 Конституції України закріплено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначається законом.

Відповідно до вимог ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва прокуратурою у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються між ними або з державою.

Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Згідно зі ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № З-рп/99 по справі про офіційне тлумачення положень ст. 2 ГПК України (п. 2 резолютивної частині), під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах слід розуміти орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом представлені повноваження органу виконавчої влади. ГПК України не обмежує прокурора в здійсненні своєї діяльності принципом територіальності.

Необхідність захисту інтересів держави та органу місцевого самоврядування покладає на прокуратуру обов'язок представництва держави та органа місцевого самоврядування в суді відповідно до ч. 2 ст. 121 Конституції України.

Статтею ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.97. встановлено, що міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Харківська міська рада представляє інтереси територіальної громади м. Харкова.

Відповідно до ст. 17 вказаного Закону відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

11.01.2005 року між КП "Харківські теплові мережі" (Теплопостачальна організація) та СПДФО ОСОБА_2 (Споживач) був укладений договір постачання теплової енергії № 10605 (далі Договір) до нежитлових приміщень житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2. Відповідно до умов договору розділу 1 2-ий позивач (Теплопостачальна організація) зобов'язався постачати відповідачеві (Споживачеві) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах на потреби, перелік яких зазначений в п. 2.1. договору, а відповідач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в необхідних обсягах та в терміни передбачені договором, а саме розділом 6 договору.

У відповідності до п. 6.3 договору відповідач повинен за 3 дні до початку розрахункового періоду сплатити позивачу вартість, зазначеної в Додатку № 1 до договору кількості теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду. Відповідно до п.6.5. Договору споживачі, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначають згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел 2-го позивача та кількості годин (діб) роботи теплоспоживального обладнання відповідача в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується відповідачем не пізніше як в термін 5 банківських днів з часу отримання рахунку на оплату.

Пунктом 6.7. Договору встановлено, що погашення боргу та відсотків за товарний кредит повинно бути здійснено протягом 5 днів після одержання рахунку безпосередньо від працівника підприємства або 7 днів після відправлення поштою.

Як свідчать матеріали справи, 2-ий позивач свої зобовязання виконав, на підставі вищезазначеного договору здійснив відпуск теплової енергії відповідачу в період з січня 2008 року по квітень 2010 року, що підтверджується відповідними актами про підключення споживача до джерела теплової енергії № 174/12848-В від 22.10.2007 року, №174/13356-В від 24.10.2009 року, №174/11721-В від 17.11.2008 року та про відключення споживача від джерела теплової енергії № 174/8153-В від 08.04.2008 року, №174/11648-В від 15.04.2010 року, копії яких додані до матеріалів справи. Але відповідач не виконав належним чином взяті на себе за договором зобовязання, не сплатив у визначені договором строки, порядку та розмірі вартість заявленої та отриманої теплової енергії, внаслідок чого за період з січня 2008 року по квітень 2010 року утворилась заборгованість в сумі 986,49 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких підстав суд вважає вимогу прокурора про стягнення з відповідача на користь 2-го позивача заборгованості за невиконання договірних зобов*язань в сумі 986,49 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог. Тобто суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті державного мита у розмірі 102,00 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України; -

ВИРІШИВ:

Позов прокурора задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, р/р 2603301968 у першій філії Публічного АТ "АКБ "Базис", м. Харкова, МФО 351599, код 31557119) заборгованість за невиконання договірних зобов*язань в сумі 986,49 грн.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1 ) на користь держбюджету України, одержувач - УДК у м. Харкові, № рахунку 31110095700002 код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011, держмито в сумі 102,00 грн.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1 ) на користь держбюджету України (рахунок № 31219264700002, код бюджетної класифікації доходів бюджету (КБКД) 22050003, символ звітності 264, отримувач: УДК у м.Харкові ГУДКУ у Харківській області, код ЄДРПОУ: 24134490, МФО банку: 851011, банк отримувача ГУДКУ у Харківській області) 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя

рішення підписано судом 06.10.2010 року