Рішення № 119348651, 27.05.2024, Мар'їнський районний суд Донецької області

Номер справи 237/1906/24

Номер провадження 2/237/631/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

27.05.24 м. Курахове

Мар`їнський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Ліпчанського С.М.,

при секретарі Бахтіяровій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей, -

ВСТАНОВИВ

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітніх дітей.

Позивач зазначає, що він перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_3 ) з 24.09.2011 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 24.09.2011 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Петровського районного управління юстиції у м. Донецьку, актовий запис №355.

Від цього шлюбу вони мають двох спільних дітей:

1) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_2 , виданим 02.08.2013 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції у місті Донецьку;

2) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_3 , виданим 16.06.2018 Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Спільне життя між позивачем та відповідачем не склалося, в зв`язку із різними поглядами на сімейне життя та обов`язки. Особливо гостро суперечки проявилися в період введення воєнного стану на території України. В зв`язку із цим в сім`ї відбувалися сварки, які поступово призвели до того, що вони стали зовсім чужими людьми. Шлюб фактично розпався, вони припинили подружні відносини, шлюб існує тільки формально. Позивач вважає, що за таких умов шлюб необхідно розірвати.

Після їх фактичного припинення шлюбних відносин діти, залишились на утриманні відповідачки але за домовленістю з нею позивач постійно піклувався про них, брав участь у їх вихованні. З моменту їх роз`їзду з відповідачкою вона стала мало приділяти уваги дітям, почала зловживати з алкогольними напоями, у цей час відводить дітей до подруг, тому що діти заважають їй налаштовувати особисте життя, тому вони постійно знаходяться разом з позивачем і часто не хочуть повертатися до матері.

За період окремого проживання, відповідачка зовсім не цікавиться дітьми, не бере участі у їх вихованні, в тому числі, не піклується про їх духовний, моральний та фізичний стан. Фактично діти перебувають на повному майновому утриманню позивача, він приділяє належну увагу кожній дитині, турбується про їх духовний та фізичний стан. Вказує, що дбає і про фізичний та матеріальний розвиток дочки та сина, забезпечує їх також усім необхідним. Гроші, які позивач давав на утримання дітей, відповідачка витрачала на власний розсуд, відпочинок та власні забаганки. Добровільно визначити місце проживання малолітніх дітей разом із батьком дружина відмовляється.

Позивач вказує, що має можливість забезпечити належні умови проживання для доньки та сина, як батько усвідомлює свою особисту відповідальність за виховання та піклування дітей, створення для них належних соціально-побутових умов проживання, збереження психічного та фізичного здоров`я, розумового розвитку. Переконаний, що діти повинні проживати разом з ним. Вказує, що спроможний забезпечити доньку та сина всім необхідним.

На думку позивача через те, що маючи в руках як засіб маніпуляції, повне управління їх дітьми, відповідачка часто шантажує його тим, що в разі невиконання ним її забаганок, стосовно її фінансового забезпечення, вона забере дітей та поїде до іншої країни.

Беручи до уваги її постійні погрози, позивач має реальні побоювання, що в нинішній ситуації яка склалася в нашій країні відповідачка дійсно зможе реалізувати свій план без його на те згоди.

Позивач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у встановлений законодавством строк та порядок, надав до суду заяву з проханням розглядати справу за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином у встановлений законодавством строк та порядок.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

У зв`язку з наведеним, суд, на підставі ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України, постановляє заочне рішення.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається зі ч. 2 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Стаття 105 ч. 1 СК України вказує, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя або одного з них.

Статтею 109 СК України передбачено, що шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним з подружжя.

Згідно ч.2 ст.112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Згідно ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.

Частиною 3 ст. 115 СК України передбачено, що документ, який засвідчує факт розірвання шлюбу судом є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що розлад в сім`ї носить стійкий характер, сім`я розпалась остаточно, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін та інтересам їх малолітніх дітей, що має істотне значення, а відтак, позовні вимоги по розірвання шлюбу слід задовольнити.

Щодо позовної вимоги про визначення місця проживання дітей суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Згідно ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України», вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання.

Принципом 6 «Декларації прав дитини» від 20 листопада 1959 року визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і під відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, окрім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Судом встановлено, що позивач має постійне місце проживання, доглядає дітей, утримує їх матеріально, не курить, спиртні напої не вживає, аморальний спосіб життя не веде.

З аналізу практики Європейського суду з прав людини встановлено, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» це має місце, коли батьки не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення від виконання батьківських обов`язків - завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій.

Кожна дитина відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї з моменту народження.

Частинами 8, 9 статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, зобов`язані забезпечити здобуття дітьми повної загальної середньої освіти, готувати їх до самостійного життя, зобов`язані поважати дітей. Передача дітей на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до ч. 4 статті 155 Сімейного кодексу України, ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дітей. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку природних здібностей, поважати гідність дітей, готувати їх до самостійного життя та праці.

У відповідності до пункту 2 частини 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

У відповідності з ч.1 ст. 3 Конвенції «Про права дитини» від 20 листопада 1989р. (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.91 р. No789-ХІІ) та ч.ч.7 та 8 ст. 7 СК України, усі дії щодо дітей та регулювання сімейних відносин має здійснюватися з урахуванням інтересів дитини.

Згідно із ст. 18 Конвенції «Про права дитини» батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

На підставі ст. 3,76,79,80,175,184 ЦПК, ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», статей 160, 161 СК України, відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України»,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей - задовольнити у повному обсязі.

Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 , громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , громадянкою України, ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Петровського районного управління юстиції у м. Донецьку 24.09.2011, актовий запис №355, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_2 , видане 02.08.2013 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції у місті Донецьку разом з батьком ОСОБА_1 , громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишивши сина на повному самостійному утриманні та вихованні батька.

Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_3 , видане 16.06.2018 Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві разом з батьком ОСОБА_1 , громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишивши доньку на повному самостійному утриманні та вихованні батька.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Допустити негайне виконання рішення для запобігання загрози життю та здоров`ю учасників процесу у період дії воєнного стану.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.М. Ліпчанський