Рішення № 11934501, 28.09.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2010 р. Справа № 57/185-10 (н.р. 56/263-08)

вх. номер 7732/4-57

Суддя Господарського суду Харківської області

при секретарі судовогозасідання Павленко А.В.

за участю представників сторін:

позивача - Варавін Ю.В., дов. №1150/10/10-017 від 13.03.2010р.;

Представник відповідача - не з"явився;

Третя особа - Веріч Є.Д., дов. від 19.04.2010р.

розглянувши матеріали справи за позовом: Дергачівської МДПІ м. Дергачі

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегастрой", м. Харків

3-я особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури, м. Харків

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2008 року позивач - Дергачівська МДПІ Харківської області, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив визнати за ним право власності на устаткування по подрібненню твердих матеріалів при виробництві вапна, розташоване за адресою: Харківська область, с. Подвірки, будівельна площадка Харківської "ТЕЦ-5", яке взято на облік позивача, як безхазяйне, та знаходиться на відповідальному зберіганні ТОВ "Мегастрой", обґрунтовуючи його тим, що це майно перейшло у власність держави і його посадова особа прийняла рішення про його реалізацію як безхазяйного.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.12.2008р. позов задоволено, визнано за Дергачівською міжрайонною державною податковою інспекцією (код ЄДРПОУ: 22705994; адреса: 62301, Харківська область, м.Дергачі, вул.Садова, 10) право власності на устаткування по подрібненню твердих матеріалів при виробництві вапна, розташоване за адресою: Харківська область, с.Подвірки, будівельна площадка Харківської "ТЕЦ-5".

Постановою Вищого господарського суду України від 14 липня 2010 року рішення господарського суду Харківської області від 22 грудня 2008 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У зв’язку з чим, ухвалою господарського суду Харківської області від 30 серпня 2010 року , прийнято справу до провадження та призначено її до розгляду в засіданні господарського суду на 28 вересня 2010 року о 10:50 год. Також зазначеною ухвалою суду залучено до участі у справі Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні 28 вересня 2010 року позов підтримував та наполягав на його задоволенні, надав правове обґрунтування позовних вимог та додаткові документи (вх. № 19015), які судом долучені до матеріалів справи.

Присутній у судовому засіданні представник третьої особи вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 22 грудня 2008 року у справі № 56/263-08 таким, що підлягає скасуванню, оскільки вважає, що спірне майно знаходиться на його бухгалтерському обліку, у позивача відсутні повноваження на подання позовів про визнання за державою права власності на безхазяйну річ. Також, надав письмові пояснення (вх. № 20597) та додаткові документи, а також заяву про долучення до матеріалів справи додаткових документів (вх. № 19006 від 28.09.2010 р.), яка судом задоволена, надані третьою особою документи судом долучені до матеріалів справи.

У судове засідання представник відповідача не з’явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив.

Судом перевірено адресу відповідача, згідно з наданої позивачем витягу витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 13.09.2010 року, місцезнаходження відповідача – 61035, м. Харків, вул.. Обоянська, 25, саме на цю адресу надсилались процесуальні документи, а позивачем позовну заяву, проте ухвалу суду від 30.08.2010 року повернуто до суду, згідно відмітки поштового відділення «адресат выбыл».

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач – ТОВ «Мегастрой» належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Присутні в судовому засіданні 28 вересня 2010 року позивач та третя особа вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами і документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

18.05.2007р. до відділу податкової міліції Дергачівської МДПІ надійшов матеріал перевірки по заяві директора ТОВ "Мегастрой" Кудрявцевої О.В. про те, що на території будівельного майданчику ТЕЦ-5 у с.Подвірки Дергачівського району, поблизу незавершеного будівництва устаткування по виробництву вапна, яке належить ТОВ "Мегастрой", було виявлено устаткування (млин та подрібнювач) по подрібнюванню твердих матеріалів, власника якої не встановлено.

Вищезазначене майно, на підставі акту № 3 від 20.06.2007р., поставлено на попередній облік за ознаками безхазяйного, відповідно до Закону України "Про державну податкову службу України" від 04.12.1990р., Постанови КМУ від 25.08.1998р. № 1340 "Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним" та наказу ДПА України від 19.01.2007р. № 18 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів Державної Податкової служби України під час роботи з безхазяйними речами та майном, що переходить у власність держави".

21.06.2007р. та 31.07.2007р. позивач направив до Дергачівського РВ ГУМВСУ в Харківській області листи (№ 450/24-209 та № 542/24-209) по встановленню власника устаткування (млин, подрібнювач) по подрібнюванню твердих матеріалів з електричним приводом.

Дергачівський РВ листом від 31.08.2007р. № 13197 повідомив позивача про те, що власника даної установки встановити не вдалося.

16.04.2008р. на ім'я в.о. начальника Дергачівської МДПІ Щербініної Л.В. направлено подання про винесення рішення про реалізацію безхазяйного майна, яке перейшло у власність держави.

16.04.2008р. за результатами розгляду подання в.о. начальника Дергачівської МДПІ прийнято рішення № 1 про реалізацію безхазяйного майна, яке було взято на облік 20.06.2007р., згідно акту опису і попередньої оцінки майна № 3.

Однак, дане майно реалізоване не було у зв'язку з тим, що не вдалось провести остаточну оцінку майна.

24.04.2008р. позивачем був направлений запит президенту Харківської Товарної біржі щодо проведення експертної оцінки безхазяйного майна. 08.07.2008р. позивач отримав відповідь про те, що спеціалістами Харківської ТБ спільно з представниками Дергачівської МДПІ та підприємства - зберігача (ТОВ "Мегастрой") був проведений огляд майна, яке підлягає оцінці, однак оцінка проведена не була, так як на адресу Харківської ТБ не було надано вихідних даних, технічного паспорту, формуляру, акту вводу в експлуатацію, інформації про дату виготовлення, проведення ремонтно-відновлювальних робіт, оскільки у позивача такі дані були відсутні.

Оскільки право власності на безхазяйну устаткування по подрібненню твердих матеріалів при виробництві вапна, взяту на облік позивачем –Дергачівською МДПІ наступило у листопаді 2007 року після закінчення шести місяців з моменту подання заяви до міліції та до органу місцевого самоврядування, тому Дергачівська МДПІ Харківської області звернулась до господарського суду Харківської області з відповідним позовом про визнання за Дергачівською МДПІ право власності на безхазяйну на устаткування по подрібненню твердих матеріалів при виробництві вапна, розташоване за адресою: Харківська область, с.Подвірки, будівельна площадка Харківської "ТЕЦ-5".

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

Цивільний кодекс України виділяє декілька способів набуття права власності, зокрема набуття права власності на безхазяйну річ (стаття 335 Цивільного кодексу України)

Згідно з вимогами статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

          Відповідно до статті 335 Цивільного кодексу України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Безхазяйне нерухоме майно, яким є, в даному випадку, устаткування по подрібненню твердих матеріалів при виробництві вапна, розташоване за адресою: Харківська область, с.Подвірки, будівельна площадка Харківської "ТЕЦ-5", може набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, набуття права власності на знахідку, бездоглядну домашню тварину, скарб або на рухому річ, від якої відмовився власник.

Відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що у позивача відсутні, передбачені законом підстави щодо визнання права власності на зазначене безхазяйне майно.

Окрім того, відповідно до частини 2 статті 1 Господарського процесуального кодексу України державні органи, до яких, зокрема, належить Дергачівська міжрайонна державна податкова інспекція, мають право на звернення до господарського суду, у випадках передбачених законодавчими актами України.

Як безпосередньо зазначено в преамбулі Закону України "Про державну податкову службу в Україні" цей Закон визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності.

Перелік випадків, в яких органи державної податкової служби мають право подавати позови до суду перелічені в пункті 11 статті 10 та пункті 17 статті 11 вказаного Закону.

Так, відповідно до приписів зазначених норм податкові органи мають право звертатися до суду із позовами до підприємств, установ, організацій та громадян про:

- визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав;

- стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна;

- скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Вказаним Законом право податкового органу на звернення до суду із позовом про визнання майна безхазяйним та звернення стягнення на таке майно на користь держави не передбачено. Не передбачено таке право податкового органу на звернення до суду із вказаними позовами й іншими актами законодавства України.

Натомість, пункт 12 статті 11 зазначеного Закону містить положення, за змістом якого органи державної податкової служби у відношенні безхазяйного майна проводять роботу, пов'язану з його виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією у встановленому законом порядку, а відповідно до пункту 12 статті 10 цього Закону податкові органи проводять роботу, пов'язану з виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією у встановленому законом порядку, безхазяйного майна, майна, що перейшло за правом успадкування до держави, скарбів і конфіскованого майна.

          Повноваження органів податкової служби щодо безхазяйного майна також визначені у Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави і розпорядження ним, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 1340 від 25.09.1998 (далі Порядок), проте відповідно до пункту 5 статті 1 вказаного Порядку його дія поширюється лише на майно, яке вже визнано безхазяйним відповідно до чинного законодавства.

          Згідно з приписами пункту 2 Порядку, облік, попередня оцінка, а також відповідальність за зберігання майна, зазначеного у пункті 1 цього Порядку, до передачі його для подальшого розпорядження відповідно до пункту 9 цього Порядку покладаються на органи (організації), що здійснили вилучення або зберігають його.

Суд відзначає, що відповідно до статей 6, 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З викладеного вбачається, що податковий орган у спірних правовідносинах в порушення вказаних норм права діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, правовідносини набуття права власності регулюються главою 24 Цивільного кодексу України, ст.335 якої передбачає, що безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 цього Кодексу.

Таким чином, із самого визначення поняття "безхазяйна річ" вбачається, що дана річ має бути такою, щодо якої право власності ніким не оспорюється, і безхазяйна річ, відповідно до приписів ст. 335 ч. 2 вказаного кодексу, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність, а не в державну.

Натомість, як свідчать матеріали справи та встановлено Постановою Вищого господарського суду України від 14 липня 2010 року право власності оспорюється Харківським державним технічним університетом будівництва та архітектури (третьою особою), яка зазначає, що спірне майно знаходиться на бухгалтерському обліку університету та має залишкову вартість.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом, обов’язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов’язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред’явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про визнання права власності на майно, яке не має власника та є безхазяйним, за державою в особі ДПІ не має нормативно-правового обґрунтування та такими, що не підтверджені належними доказами, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог .

Суд враховує, що така правова позиція зазначена у Постанові ВГСУ по справі № 28/485 від 23.08.2007 р. та у справі N 13/101-пн-08 від 23.09.2008 року,

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на позивача. Оскільки позивач звільнений від сплати державного мита, державне мито по даній справі не стягується.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 328, 335, 344 Цивільного Кодексу України, ст. ст.124, 129 Конституції України, ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49,54 ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 01 жовтня 2010 року

справа № 57/185-10