Рішення № 11934063, 22.09.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2010 р. Справа № 21/69-10

вх. № 3289/5-21

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Перепилиця Т.В., довіреність від 14.05.2010 року; відповідача - не з"явився,

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Європластик-УА", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діфлон", м. Харків

про стягнення 84956,79 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд (з урахуванням наданих уточнень) стягнути з відповідача по справі на свою користь заявлену суму позову, а саме: заборгованість у розмірі 63081,16 грн., з якої: 32680,00 грн. основний борг; 13794,60 грн. пеня; 13359,62 грн. інфляційних; 3246,94 грн. три відсотки річних, що виникла внаслідок не належного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по договору поставки № 45/05-08, укладеного між сторонами 19.05.2008 року. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

22.09.2010 року до господарського суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних розміру вимог, в якій він вказує на те, що сума основної заборгованості відповідачем 02.09.2010 року сплачена у повному обсязі та просить суд стягнути з відповідача 13794,60 грн. пені, 13359,62 грн. інфляційних витрат, 3242,10 грн. трьох відсотків річних.

Суд, дослідивши надані уточнення не знаходить правових підстав для її прийняття, оскільки відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України (зі змінами та доповненнями відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI), позивач має право до початку розгляду справи по суті змінити підставу або предмет позову. Як свідчать матеріали справи розгляд справи по суті був розпочатий 18.05.2010 року. За таких обставин суд відмовляє в прийнятті заяви позивача про уточнення позовних вимог.

Відповідно до п. 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для припинення провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу.

До початку судового засідання позивач звернувся до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява позивача розглянута та задоволена судом як така, що відповідає нормам чинного законодавства.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

19.05.2008 року між сторонами був укладений договір поставки № 45/05-08 на виконання умов якого позивач поставив, а відповідач прийняв товар: 11,700 тон полістиролу марки 825ЕС на загальну суму 135720,00 грн.

Факт поставки підтверджується копіями довіреності на отримання товару серії ЯПО № 580093 від 24.12.2008 року та видаткової накладної № РН-0000182 від 24.12.2008 року (18-20).

Відповідно до пункту 3 додатку № 3 від 24.12.2008 року до договору поставки від 19.05.2008 року відповідач зобов'язався оплатити поставлений товар на наступних умовах: 50% від загальної вартості поставленого товару сплатити до 12.01.2009 року; наступні 50% - до 20.01.2009 року.

Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 08.04.2010 року (день подання позову до суду) складала 56180,00 грн.

09.03.2009 року позивач направив на адресу відповідача претензію (вих. номер 141/03-09) з вимогою погасити заборгованість, проте борг відповідачем погашений не був.                    

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Пунктом 9.2 договору встановлено, що у разі порушення відповідач строків оплати він зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки, але не більш 10% від вартості неоплаченої партії товару.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань". Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

За статтями 1 та 3 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вказані норми є імперативними, стягнення неустойки (пені) у разі прострочення грошового зобов’язання може проводитись судом в межах розміру, визначеному законом.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з наданого розрахунку, пеня позивачем нарахована з урахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” та арифметично обчислена вірно, а тому, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 13794,60 грн.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 3246,94 грн. трьох відсотків річних та 13359,62 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до статті 625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справи судом встановлено, що позивачем при розрахунку трьох відсотків річних допущена арифметична помилка тому судом перерахований розмір трьох відсотків річних та сума, що підлягає стягненню з відповідача становить 3242,10 грн.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 13794,60 грн. пені, 13359,62 грн. інфляційних та 3242,10 грн. трьох відсотків річних обґрунтовані, підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, не спростовані відповідачем, та суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу, покладаються на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, 173, 174, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Припинити провадження у справі в частині стягнення основної суми заборгованості.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діфлон" (61177, м. Харків, пров. Пластичний, 9, код ЄДРПОУ 24674128, р/р 260063015851 в АКБ "Золоті ворота" м. Харків, МФО 351931; р/р 260071310 в ХОД АТ "Райфайзен банк Аваль" м. Харкова, МФО 350589) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Європластик-УА" (04073, м. Київ, пров. Куренівський, 19/5, код ЄДРПОУ 33693894, р/р 26004037498000 в АКІБ "УкрСиббанк" м. Харків, МФО 351005) - 13794,60 грн. пені, 13359,62 грн. інфляційних, 3242,10 грн. трьох відсотків річних, 849,56 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Суддя

Повний текст рішення складений та підписаний 27 вересня 2010 року