Рішення № 11932651, 25.10.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.10 Справа № 15/7пн(8/296пн)

За позовом

Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Луганськ,

до Луганського обласного клінічного онкологічного диспансеру, м. Луганськ,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Луганської обласної ради, м. Луганськ

про усунення перешкод у користуванні майном та стягнення збитків у сумі 32341 грн. 35 коп. Суддя господарського суду Луганської області

Пономаренко Є.Ю.

Представники:

від позивача - ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_2, виданий Жовтневим РВ УМВС України в Луганській області від 09.07.1997; ОСОБА_3, представник за довіреністю № 89 від 01.02.2010;

від відповідача - Жибер В.В., представник за довіреністю № 152 від 17.03.2010;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Луганської обласної ради - Мутіліна Т.Г., головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність № 1/10-608 від 01.04.2010.

До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у звязку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.

Суть спору: позивачем заявлено вимоги про:

- стягнення з відповідача збитків у сумі 32341 грн. 35 коп., спричинених, на його думку, шляхом порушення з боку відповідача умов договору оренди нежитлових приміщень №06/107, укладеного між сторонами 02.01.2003;

- зобовязання відповідача усунути перешкоди у користуванні орендованим майном, а саме: нежитловим приміщенням площею 68,83 кв.м., яке знаходиться в будівлі Луганського обласного клінічного онкологічного диспансеру по АДРЕСА_1, - шляхом його звільнення.

Позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, де просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що договір оренди нежитлових приміщень №06/107 від 02.01.2003 припинив свою дію 30.09.2009.

Представник третьої особи надав письмові пояснення, де підтримав позицію, викладену у відзиві відповідача.

Рішенням господарського суду Луганської області від 19.02.2010 у справі № 8/296пн за позовом Фізичної особипідприємця ОСОБА_1 до Луганського обласного клінічного онкологічного диспансеру про усунення перешкод у користуванні майном у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 13.04.2010 у справі № 8/296пн рішення господарського суду Луганської області від 19.02.2010 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог теж відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.06.2010 у справі № 8/296пн рішення господарського суду Луганської області від 19.02.2010 та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 13.04.2010 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін та третьої особи, суд встановив наступне.

Між позивачем, як орендарем, та відповідачем, як орендодавцем, 02.01.2003 укладено договір оренди №06/107.

Обєкт оренди за даним договором - нежитлове приміщення площею 68,83 кв.м, вартістю 25413 грн. 00 коп., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, передано орендарю за актом прийому-передачі від 02.01.2003. При укладенні договору його було погоджено з Луганською обласною радою.

Строк дії договору оренди №06/107 встановлено положеннями п. 11.1. договору з 02.01.2003 по 31.12.2008.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Також, відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Аналогічні положення закріплено і у ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»та п. 11.5 договору оренди.

У звязку з відсутністю заяв від сторін за договором протягом одного місяця після закінчення строку дії договору про припинення його дії, він був продовжений на підставі п. 11.5 договору на той же строк, на який його було укладено.

Положеннями п. 11.3 договору передбачена можливість припинення зобовязання на вимогу однієї сторони.

Так, згідно даного пункту договору при достроковому розірванні договору на вимогу однієї сторони інша сторона має бути письмово попереджена не пізніше, ніж за 1 місяць до закінчення дії договору.

Відповідач, з огляду на документально доведену потребу у використанні переданого в оренду приміщення для власних потреб лікувального закладу (що підтверджується наданими до справи: службовим листуванням між ЛОКОД та Луганською облдержадміністрацією, між ЛОКОД та народним депутатом України Єфремовим О.С. - з приводу необхідності розширення корисної площі ЛОКОД та спорудження нових приміщень; заявами та скаргами хворих пацієнтів ЛОКОД про незручності в отриманні медичної допомоги; Медичною програмою будівництва операційно-реанімаційного блоку ЛОКОД, затвердженою Головним управлінням охорони здоровя Луганською облдержадміністрацією 06.10.2009 за №2/02-3571; Актом санітарно-епідеміологічного обстеження ЛОКОД Луганською обласною санітарно-епідеміологічною станцією від 02-03.03.2009; Протоколом акредитаційної експертизи ЛОКОД та додатками до нього; та ін.), - повідомив орендаря (позивача) про дострокове припинення дії договору оренди №06/107 від 02.01.2003, - що підтверджується листами:

від 09.06.2009 за вих. №428 про розірвання договору з 09.07.2009;

від 30.06.2009 за вих. №486/а про розірвання договору з 30.09.2009;

від 28.09.2009 за вих. №753 про розірвання договору з 30.09.2009;

від 05.11.2009 за вих. №847 про термінове звільнення орендованої площі (а.с.16-19).

Позивач у добровільному порядку не звільнив орендоване приміщення та продовжував користуватися ним до 02.10.2009. Також, позивач продовжував сплачувати орендну плату, у т.ч. за жовтень та листопад 2009 року (а.с.20-21).

З 2 жовтня 2009 року позивач не користувався орендованим за вказаним договором приміщенням, що підтверджується актом від 02.10.2009.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін, третьої особи та надані ними докази, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про зобовязання відповідача усунути перешкоди у користуванні орендованим майном та про обґрунтованість вимог по стягненню збитків в частині 583 грн. 34 коп., виходячи з наступних підстав.

Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, за ст. 11 Цивільного кодексу України, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна за змістом норма визначена у ч. 1 ст. 759 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Строк дії договору оренди №06/107 від 02.01.2003, укладеного між сторонами у справі, визначено у п. 11.1., згідно якого договір укладається строком на 5 років і діє з 02.01.2003 по 31.12.2008.

Доводи відповідача про неузгодженість строку, на який укладено договір оренди, судом відхиляються з наступних підстав.

В обґрунтування таких доводів відповідач зазначає, що строк дії встановлено у 5 років, а відповідно до періоду, що вказаний у договорі (з 02.01.2003 по 31.12.2008) цей строк складає 5 років 11 місяців та 29 днів.

Аналізуючи положення договору суд дійшов висновку, що фактично сторони погодили строк дії договору з 02.01.2003 по 31.12.2008. Помилка при визначенні вказаного строку у 5 років не має впливати на дію договору.

При цьому, відхиляються і доводи відповідача, за якими він вважає, що договір є неукладеним через невизначення строку дії чи укладеним на невизначений строк, а також судом не приймаються до уваги і подальші висновки відповідача, що ґрунтуються на такому неправильному тлумаченні п. 11.1. договору.

Такої ж правової позиції про те, що явно помилкове визначення строку дії договору не свідчить про його неукладеність дотримується і Вищий господарський суд України, про що вказано, зокрема, у постанові від 10.06.2010 по справі № 21/180. Відхиляються судом і доводи відповідача щодо визнання договору оренди неукладеним, через нібито відсутність декількох істотних умов.

Договором передбачені ті істотні умови на неузгодження, яких посилається відповідач.

Так, обєкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації) визначено у п. 1.1 договору.

При цьому, на запитання суду представники обох сторін повідомили, що під час користування позивачем обєктом оренди ані в орендаря, ані у орендодавця не було жодних незрозумілостей з приводу розташування приміщення, яким має право користуватися позивач.

Термін, на який укладається договір, визначено сторонами у п. 11.1. договору, до 31.12.2008 (обґрунтування висновку суду наведено вище).

Також, договір містить положення щодо відновлення орендованого майна та умови його повернення. Пунктом 6.3 договору передбачено, що орендар має право з письмового дозволу орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переоснащення. Порядок повернення майна передбачено пунктом 2.3. договору.

Крім того, слід зазначити, що з урахуванням виконання сторонами протягом тривалого строку умов договору відсутні правові підстави для визнання його неукладеним.

Такої ж правової позиції дотримуються Вищий господарський суд України, про що вказано, зокрема, у постанові від 12.05.2010 по справі № 18/304, та Верховний суд України постанова від 10.02.2009 по справі № 10/33/08.

Неправильною є і позиція про нікчемність договору через відсутність нотаріального посвідчення після пролонгації.

Договір було укладено в період чинності Цивільного кодексу УРСР, яким не вимагалося нотаріальне посвідчення такого договору.

Норма про необхідність нотаріального посвідчення договорів найму нерухомості строком на 1 рік і більше з'явилася у Цивільному кодексі України, який набрав чинності з 01.01.2004., тобто після укладення договору оренди, на підставі якого ґрунтуються позовні вимоги.

Положення ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України застосовується при укладенні договору найму та не може розповсюджуватися на пролонгацію договору, коли законодавством взагалі не вимагається складення будь-якого правочину у письмовій формі (угода про внесення змін до договору, тощо) та тим більше його нотаріальне посвідчення і державна реєстрація.

Отже, договір вважається укладеним, його дію було пролонговано на законних підставах.

Проте, вимога позивача про зобовязання відповідача усунути перешкоди у користуванні орендованим майном на даний час є необґрунтованою через направлення орендодавцем повідомлення орендарю про дострокове припинення дії договору оренди.

Згідно ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Крім того, підстави для розірвання договору передбачені статтею 651 Цивільного кодексу України, згідно якої:

1. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

3. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, вочевидь вказані правові норми (ч. 1 ст. 188 ГК та ч. 1 ст. 651 ЦК) є диспозитивними, тобто передбачають можливість визначення в договорі можливості дострокового припинення договору в односторонньому порядку. Норма ч. 3 ст. 651 ЦК України також передбачає розірвання договору внаслідок односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову встановлено договором.

Норми статті 188 Господарського кодексу України щодо передачі спору про розірвання договору на вирішення суду у разі якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору застосовуються у випадку відсутності в договорі або законі положень про можливість припинення договору в односторонньому порядку.

У даному випадку можливість дострокового припинення зобовязання на вимогу однієї сторони передбачена положеннями п. 11.3 договору.

Відповідач повідомив орендаря про дострокове припинення дії договору оренди №06/107 від 02.01.2003 з 30.09.2009. Дана обставина підтверджена листами орендодавця, реквізити яких наведено вище у даному рішенні, та не заперечується позивачем.

Вимога про дострокове припинення договору ґрунтується на необхідності у використанні переданого в оренду приміщення для власних потреб лікувального закладу, що підтверджується наданими до справи: листуванням між ЛОКОД та Луганською облдержадміністрацією, між ЛОКОД та народним депутатом України - з приводу необхідності розширення корисної площі ЛОКОД та спорудження нових приміщень; заявами та скаргами хворих пацієнтів ЛОКОД про незручності в отриманні медичної допомоги; Медичною програмою будівництва операційно-реанімаційного блоку ЛОКОД, затвердженою Головним управлінням охорони здоровя Луганською облдержадміністрацією 06.10.2009 за №2/02-3571; Актом санітарно-епідеміологічного обстеження ЛОКОД Луганською обласною санітарно-епідеміологічною станцією від 02-03.03.2009; Протоколом акредитаційної експертизи ЛОКОД та додатками до нього; та ін.

Отже, у звязку з вимогою орендодавця про дострокове припинення договору, право на що передбачене договором та відповідає законодавству, відповідач повинен був звільнити орендоване приміщення та повернути його позивачу за актом приймання-передачі.

Відповідно до ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

За загальним правилом оформлення акту приймання-передачі покладається на сторону, яка зобовязана передати річ, тобто при укладенні договору оренди на орендодавця, а при припиненні дії договору на орендаря.

Таким чином, за правовідносинами по договору оренди №06/107 від 02.01.2003 після 30.09.2009 було лише зобовязання з повернення обєкту оренди орендодавцю за актом приймання-передачі.

Як наслідок, вимога позивача про зобовязання відповідача усунути перешкоди у користуванні орендованим майном є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача збитків у сумі 32 341 грн. 35 коп., то суд дійшов висновку про їх обґрунтованість в частині 583 грн. 34 коп.

Заявлена позивачем до стягнення сума збитків складається з:

- 1185 грн. 80 коп. орендна плата за жовтень листопад 2009;

- 400 грн. сума сплаченого позивачем єдиного податку за жовтень листопад 2009 року;

- 30755 грн. 55 коп. розмір вірогідного прибутку, який би отримав позивач, якби його торгівельний обєкт в приміщенні лікарні працював би.

Позивач користувався приміщенням до 02.10.2009.

З 2 жовтня 2009 року позивач не користувався орендованим за вказаним договором приміщенням, що підтверджується актом від 02.10.2009.

При цьому, позивач сплатив як орендну плату за жовтень та листопад кошти у загальній сумі 1185 грн. 80 коп.

Із наведеної суми 50% сплачувалося орендодавцю, як балансоутримувачу (296,45 грн. за жовтень згідно квитанції №00115 від 19.10.2009 та 296,45 за листопад згідно квитанції №00167 від 23.11.2009), а інші 50% - до обласного бюджету (оскільки будівля лікарні належить то комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Луганської області).

Враховуючи, що відповідачем у справі є Луганський обласний клінічний онкологічний диспансер, то сплачені позивачем кошти не на рахунок вказаної установи, а до обласного бюджету не можуть бути стягнуті з такого відповідача. Позивач не позбавлений права звернутися з відповідним позовом щодо повернення йому сум, сплачених в обласний бюджет до Луганської обласної ради.

Відповідач безпідставно отримав та не повернув позивачу кошти у сумі 583 грн. 34 коп., сплачені останнім за період з 02.10.2010 по листопад 2010 (включно), оскільки протягом наведеного строку позивач не користувався приміщенням.

Згідно п. 6 Указу Президента України «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України»від 16 березня 1995 року N 227/95 установлено, що підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти. При виявленні фактів такого порушення з керівника підприємства і головного бухгалтера стягується до Державного бюджету України штраф у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів заробітної плати.

Згідно ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушено.

При цьому, відповідно до ч. 2 зазначеної статті під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Отже, доведеним є склад цивільного правопорушення щодо отриманих відповідачем та незаконно неповернутих ним позивачу коштів у сумі 583 грн. 34 коп.

Представник відповідача в судовому засіданні повідомив, що такі кошти підлягають поверненню позивачу.

Склад цивільного правопорушення, необхідного для стягнення з відповідача збитків у сумі 400 грн. сума сплаченого позивачем єдиного податку за жовтень листопад 2009 та у сумі 30 755 грн. 55 коп. упущена вигода, є недоведеним з урахуванням наступного.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди можуть мати місце при наявності складу цивільного правопорушення, який включає до себе протиправну поведінку заподіювача шкоди - відповідача; наявність негативних наслідків (збитків), причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача та наслідками (збитками); вину відповідача - заподіювача шкоди.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.

Одним з елементів складу цивільного правопорушення, який вимагається законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, є обєктивна сторона, яку утворюють: наявність збитків у майновій сфері кредитора; протиправні дії відповідача; причинний звязок між протиправними діями відповідача та шкодою.

При цьому, важливим елементом обєктивної сторони правопорушення є причинний звязок між шкодою та протиправними діями відповідача. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода (збитки) наслідком протиправної дії.

Відповідно до ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи фактичні обставини справи, суду не доведено належним чином всіх складових обставин, що можуть бути підставами стягнення з відповідача заявлених збитків за винятком 583 грн. 34 коп.

Крім того, слід зазначити, що збитки у сумі сплаченого позивачем єдиного податку у сумі 400 грн. не підлягають стягненню з відповідача у звязку з тим, що не здійснення позивачем торгової діяльності на одній певній торговій точці не звільняє його від сплати єдиного податку, оскільки в цей період він являвся підприємцем, був зареєстрований як платник єдиного податку, мав право на здійснення підприємницької діяльності в інших місцях та мав обовязок сплачувати єдиний податок незалежно від результатів своєї господарської діяльності (неотримання прибутку).

Так, Державна податкова адміністрація України за результатами розгляду звернення Кабінету Міністрів України в листі від 14.06.2010 №3658/ф/17-0714 зазначила, зокрема, наступне.

- Згідно з Указом «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»№727/98 фізична особа - платник єдиного податку сплачує єдиний податок у фіксованому розмірі, який встановлюється місцевими радами за місцем державної реєстрації цього платника залежно від виду діяльності в межах від 20 до 200 грн. на місяць, і розмір єдиного податку не залежить від результатів підприємницької діяльності (доходу, збитків чи відсутності діяльності) при умові, що обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 500 тис.грн. на календарний рік.

- Що стосується суб'єктів спрощеної системи оподаткування - фізичних осіб, то ставки єдиного податку для них встановлюються місцевими радами залежно від виду діяльності, є фіксованими і не залежать від фактично отриманої виручки фізичної особи платника єдиного податку, в межах дозволеного Указом (727/98) її обсягу - 500 тис.грн. на рік.

Стосовно стягнення суми упущеної вигоди додатково слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України до складу збитків відносяться доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Позивачем не доведено належними засобами доказування, що він реально б одержав 30 755 грн. 55 коп., заявлені до стягнення як упущена вигода.

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково. Підлягають задоволенню вимоги про стягнення з відповідача збитків у сумі 583 грн. 34 коп. У задоволенні решти позовних вимог про усунення перешкод у користуванні орендованим майном, а саме: нежитловим приміщенням площею 68,83 кв.м., яке знаходиться в будівлі Луганського обласного клінічного онкологічного диспансеру по АДРЕСА_1, - шляхом його звільнення та вимог по стягненню збитків у сумі 31 758 грн. 01 коп. слід відмовити за необгрунтованістю.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача та стягуються з нього на користь позивача у складі: 5 грн. 83 коп. (за майновою вимогою, яка задоволена частково), а також 2 грн. 12 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У пункті 6.4 Розяснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 вказано, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судових витрат зі справи, у тому числі і сум державного мита за подання заяви про перегляд рішення в апеляційному або у касаційному порядку, здійснює господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Позивачем при подачі апеляційної та касаційної скарг сплачено державне мито в сумі 85 грн. 00 коп. за немайновою вимогою та 323 грн. 42 коп. за майновою вимогою.

Тому, з відповідача додатково слід стягнути на користь позивача державне мито в сумі 11 грн. 66 коп. за апеляційною та касаційною скаргами.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Луганського обласного клінічного онкологічного диспансера, м. Луганськ, вул. Краснодонська, б. 8, код за ЄДРПОУ 01983826, на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, збитки у сумі 583 грн. 34 коп., державне мито у сумі 17 грн. 49 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 2 грн. 12 коп. Видати наказ позивачу.

3. У задоволенні решти позовних вимог про усунення перешкод у користуванні орендованим майном, а саме: нежитловим приміщенням площею 68,83 кв.м., яке знаходиться в будівлі Луганського обласного клінічного онкологічного диспансеру по АДРЕСА_1, - шляхом його звільнення та про стягнення збитків у сумі 31 758 грн. 01 коп. відмовити.

На підставі ч. 5 ст. 85 ГПК України дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

В судовому засіданні 25.10.2010 було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 29.10.2010.

СуддяЄ.Ю. Пономаренко