Рішення № 11932086, 15.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 55/11915.09.10 Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І.,

при секретарі Шаповалов А.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Приватного акціонерного товариства «Нова лінія», м.Київ,

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Турн», м.Київ

про: стягнення 19008,00грн.

за участю:

представника Позивача –Колісник С.Є. (за довіреністю №б/н від 09.08.2010 року)

представника Відповідача –не з’явились

СУТЬ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Нова лінія»(далі-Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Турн», м.Київ (далі- Відповідач) про стягнення 19 008,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов’язань щодо поставки товару.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав належним чином засвідчені копії наступних документів: Вимогу про поставку товару № 3291 від 21.06.2010р., з доказами її направлення Відповідачу, копію рахунку-фактури № СФ-0000042 від 19.03.2010р. на суму 19008,00 грн., Платіжне доручення № 7170 від 24.03.2009р. на суму 19008,00грн., Довідку з Головного міжрегіонального управління статистики у м.Києві щодо статусу та місцезнаходження Відповідача, Свідоцтво про державну реєстрацію Позивача Серія А00 № 117254, Свідоцтво про державну реєстрацію Позивача Серія А01 № 343525, Довідку АА № 269858 з ЄДРПОУ щодо статусу та місцезнаходження Позивача, Витяг з ЄДРПОУ станом на 29.06.2010р. щодо статусу та місцезнаходження Позивача та інше.

Нормативної свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 202,526,530,610,612,626,651, 662,665 Цивільного кодексу України , ст.ст. 193,265 Господарського кодексу України, ст.ст. 1,12,54,55,60 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 11.08.2010р. представник Позивача надав довідку про відсутність спору між тими ж сторонами з тих же підстав в провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір.

Представник Позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 ГПК України.

Відповідач у судові засідання не з’являвся, відзиву та доказів сплати заборгованості не надав, хоча належним чином повідомлявся про судові засідання шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною за матеріалами справи, а саме за Витягом з ЄДРПОУ щодо статусу та місцезнаходження Відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що вказана судова кореспонденція не отримана Відповідачем, у зв’язку з відсутністю Відповідача за його юридичною адресою –03115, м.Київ, пр.-т.Перемоги, 136 кв.34.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались відповідачу за адресою, зазначеною в позовній заяві, та в Витязі від 01.07.2010р. з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно статусу та місцезнаходження Відповідача.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання, шляхом надсилання поштової кореспонденції на його юридичну адресу.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позов та витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Зважаючи на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, долучивши до матеріалів справи надані сторонами докази та заслухавши в засіданні пояснення представника Позивача сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Між сторонами була досягнута домовленість, шляхом обміну документами, відповідно до якої Відповідач зобов’язувався поставити та передати у власність Позивачу партію товару, а саме блоки газобетону 625х250х100 у кількості 1920 штук за ціною 8,25 грн. на загальну суму 19008,00 грн.

Відповідачем був виставлений рахунок №СФ-0000042 від 19 березня 2009 року на суму 19 008,00 грн.

Позивачем здійснена попередня оплата даного рахунку, що підтверджується платіжним дорученням №7170 від 24 березня 2009 року.

В зв’язку з тим, що Відповідачем не передано товар Позивачем на адресу Відповідача було направлено вимогу від 21 червня 2010 року №3291, з вимогою повернути грошові кошти, сплачені за товар.

Позивач, не отримав відповіді на вимогу та грошові кошти, звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Дослідивши матеріали справи суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України під поняттям „угода” розуміється та визнається певна дія особи, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Договори можуть укладатися в усній або письмовій формі (простій чи нотаріальній), якщо для відповідного договору законом не встановлено певної форми.

Виникнення і припинення цивільних прав між сторонами являється їх волевиявлення однієї сторони поставити іншій стороні продукцію за умови її оплатити.

Домовленість сторін, спрямована на виконання цих зобов’язань і, тому вони порушують правові наслідки.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов’язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов’язаний сплатити постачальнику певну грошову суму.

В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов’язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

За цією угодою Відповідач взяв на себе зобов’язання поставити товар.

Відповідачем був виставлений рахунок №СФ-0000042 від 19 березня 2009 року на суму 19 008,00 грн.

Позивачем здійснена попередня оплата даного рахунку, що підтверджується платіжним дорученням №7170 від 24 березня 2009 року.

В зв’язку з тим, що Відповідачем не передано товар Позивачем на адресу Відповідача було направлено вимогу від 21 червня 2010 року №3291, з вимогою здійснити поставку партії товару, визначену усним Договором, на підставі рахунку №СФ-0000042 від 19 березня 2009р., у випадку не виконання вказаної вимоги Позивач висунув іншу вимогу розірвати Договір поставки від 19.03.2009р. та протягом 5 календарних днів повернути грошові кошти у сумі 19008,00 грн. отримані у якості попередньої оплати за партію товару. Факт направлення вказаної вимоги Відповідачу підтверджено списком відправки рекомендованих та цінних листів поштою від 22.06.2010р. на адресу Відповідача.

Відповідно до загальних умов виконання зобов’язання викладених в статті 530 Цивільного кодексу України боржник повинен сплатити одержаний товар в строки, передбачені умовами договору, а якщо строк виконання зобов’язання не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час боржник повинен виконати сплату боргу в семиденний строк з дня пред’явлення вимоги.

Оскільки нормативними актами не передбачений порядок виставлення вимоги та її форма, то суд вважає, що вимога від 21.06.2010р., яка направлена Відповідачу 22.06.2010р. про поставку товару, та вимогу про повернення попередньої оплати є вимогами про поставку оплаченого товару та вимогами про повернення попередньої оплати.

Відповідно до ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За змістом ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Отже, враховуючи всі матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині щодо стягнення суми попередньої оплати у розмірі 19 008,00 грн.

Щодо вимоги Позивача про розірвання договору, суд зазначає наступне:

Відповідно зі ст.611 Цивільного кодексу України одним з наслідків порушення зобов’язання законодавець визначає розірвання договору.

За змістом ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано на вимогу однієї із сторін зокрема у разі істотного порушення договору другою стороною.

Слід зазначити, що згідно зі ст. 188 Господарського кодексу України передбачено дотримання певного порядку розірвання договорів. Проте, керуючись ст. 124 Конституції України та висновками Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 09.07.2002р. №15-рп/2002 обставини дотримання/недотримання такого порядку не впливають на можливість застосування судовим відповідного способу захисту порушених прав Позивача, оскільки факт такого порушення у вигляді невиконання Відповідачем договору вже має місце.

Відповідно до п.5 ст.188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням.

Таким чином, вимога Позивача щодо розірвання договору у зв’язку з порушенням Відповідачем його істотних умов, є такою, що підлягає задоволенню.

Судові витрати підлягають стягненню відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Нова лінія», м.Київ задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Турн», м. Київ, (ідентифікаційний номер 34187332) на користь Приватного акціонерного товариства «Нова лінія», м. Київ, (ідентифікаційний код 30728887) суму попередньої оплати у розмірі 19 008,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Розірвати договір від 19.03.2010р. укладений на підставі Рахунку-фактури № СФ-0000042 між Приватним акціонерним товариством «Нова лінія»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Турн».

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Турн», м. Київ, (ідентифікаційний номер 34187332) на користь Приватного акціонерного товариства «Нова лінія», м. Київ, (ідентифікаційний код 30728887) компенсацію судових витрат: державне мито в розмірі 190,08 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 15.09.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписаний 21.09.2010р.

Суддя Н.І. Ягічева