Рішення № 119185599, 22.05.2024, Новозаводський районний суд м. Чернігова

Справа №751/2192/24

Провадження №2/751/906/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року місто Чернігів

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Деркача О. Г.

при секретарі Курач В.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними в справі матеріалами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК», треті особи: приватний нотаріус Київського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Палігін Олександр Петрович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

В с т а н о в и в:

07.03.2024 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Зеленська А.О., звернулася до Новозаводського районного суду міста Чернігова з позовом до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (далі по тексту АТ «СЕНС БАНК»), треті особи: приватний нотаріус Київського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Палігін Олександр Петрович про визнання виконавчих написів №21151 та №21152 від 30.06.2020 року, вчинені приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Хара Н.С., за якими відкрито виконавчі провадження ВП №62850715 та ВП №62850767, щодо стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь АТ «СЕНС БАНК» (код ЄДРПОУ 23494714) заборгованості у розмірі 21 186,27 грн. та 25 698.ю74 грн. відповідно та стягнення понесених судових витрат, за сплату судового збору та витрат пов`язаних з правничою допомогою адвоката.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 18.08.2020 року постановами приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіним О.П. відкрито виконавчі провадження за №62850715 та №62850767 щодо виконання виконавчих написів №21151 та №21152 від 30.06.2020 року виданих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., щодо стягнення з позивача заборгованості в розмірі 21 186,27 грн. та 25 698,74 грн. відповідно.

Стверджує, що про існування виконавчих написів, як власне і про відкриття виконавчих проваджень позивач довідалася випадково 27.02.2024 року, коли приватний виконавець надіслав постанови про звернення стягнення на заробітну плату на місце роботи позивача.

Зазначає, що позивач зазначені виконавчі написи не отримувала, як і не отримувала жодного повідомлення від відповідача про наявну заборгованість перед відповідачем. Позивач вважає, що кредитна заборгованість є спірною та не визнає її.

Вказує, що спірні виконавчі написи вчинені з порушенням норм відповідних положень чинного законодавства, а саме при вчиненні виконавчих написів приватним нотаріусом не було здійснено перевірку всіх документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій виконавчих написів, які підтверджують наявність зобов`язання та їх безспірність. В силу ст.88 Закону України «Про нотаріат» - безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника є обов`язковою умовою вчинення нотаріусом виконавчого напису. Крім того, в виконавчих документах відсутні кредитні договори, на які посилається приватний нотаріус Хара Н.С. у виконавчих написах, а тому вважає виконавчі написи є такими, що не підлягають виконанню.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12.03.2024 прийнято до розгляду дану позовну заяву та відкрито провадження по вищевказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

19.03.2024 року на адресу суду надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Зеленської А.О. про витребування доказів, в якому просить витребувати у приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Хара Н.С. належним чином посвідчені копії всіх документів, що стали підставою для вчинення 30.06.2020 року виконавчих написів, зареєстрованих у реєстрі за №21151 та №21152, а саме: копії кредитних договорів та копії оскаржуваних виконавчих написів.

26.03.2024 року на адресу суду від представника відповідача АТ «СЕНС БАНК» - Михніцького Г.Ю. (діє на підставі довіреності) надійшов відзив на позовну заяву (з додатками) відповідно до якого товариство просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Заперечення обґрунтовані тим, що 14.08.2019 року між банком та ОСОБА_1 укладено угоди про надання кредиту № 491009382 та №491009380. Зазначає, що на підтвердження укладення кредитних договорів відповідач підписала Оферти № 491009382 та №491009380 від 14.08.2019 року та Акцепти пропозиції на укладення угоди про угоду про надання № 491009382 та №491009380 від 14.08.2019 року, що прийняті банком від ОСОБА_1 , в яких містяться всі істотні умови Кредитних договорів, а саме: сума кредиту, процентна ставка, комісійна винагорода, графік погашення кредиту у розрізі платежів тощо. Отже, Кредитні договори містять усі істотні умови Кредитного договору, що у письмовій формі скріплено підписом відповідача та не мають мінливого характеру. Крім того, видача кредиту підтверджується меморіальними ордерами.

Вказує, що позивач не довела у чому саме полягає спірність суми боргу, що у виконавчих написах, а вдалася до припущень. Звертає увагу суду на те, що сума боргу нарахована правомірно та є безспірною.

Наполягає, що позивач не знайомилася із матеріалами нотаріальної справи, але стверджує, що нотаріусу не було надано необхідного пакету документів для вчинення виконавчих написів. Відповідно до аб. 2 п. 2 Переліку для одержання виконавчого напису нотаріуса додаються: оригінал кредитного договору (п.«а») та засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строк її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Зазначені документи були надані нотаріусу для вчинення виконавчих написів.

Вважає позовні вимоги позивача такими, що не ґрунтуються на чинному законодавстві України, а тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

27.03.2024 року на адресу суду від представника відповідача АТ «СЕНС БАНК» - Михніцького Г.Ю. надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги. В обґрунтування якого зазначає, що позов не визнають в цілому, а відповідно і заявлені позивачем витрати на правничу допомогу, але у разі, якщо суд прийде до висновку про задоволення позовних вимог, просить максимально зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

27.03.2024 року на адресу суду від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Зеленської А.О. надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає, що предметом спору є виконавчі написи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. № 21151 та №21152 від 30.06.2020 року, встановлення обставин, які б свідчили про наявність або відсутність факту недотримання ним законодавства України при вчиненні спірних виконавчих написів та порушення процедури їх вчинення, що є підставою для їх скасування. Вважає, що посилання відповідача у відзиві на позов, щодо обов`язку позивача доводити арифметично спірність суми боргу, не стосується предмету спору у даній справі. Звертає увагу, що вимоги позову стосуються дотримання чи недотримання приватним нотаріусом процедури вчинення спірних виконавчих написів, а не встановлення розміру кредитної заборгованості та виконання кредитних зобов`язань. Наполягає, що позивач не погоджується із розміром стягнутої заборгованості та вважає її спірною, оскільки жодних претензій, або вимог про досудове врегулювання спору вона не отримувала, також не отримувала жодних повідомлень про наявність у неї будь-якої заборгованості перед відповідачем. Вказує, що надані представником відповідача докази, не містять даних про те, що кредитні договори №491009382 та №491009380 від 14.08.2019 року були посвідчені нотаріально, а отже не могли бути тими договорами, за якими стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчих написів.

Треті особи у встановлений судом строк, на адресу суду відзиву на позов, клопотань про розгляд справи з повідомленням сторін та письмових пояснень не надіслали.

Суд вивчивши клопотання предстаника позивача про витребування доказів, приходить до наступного висновку.

Представником позивача ОСОБА_1 у даній справі, є адвокат Зеленська А.О., (Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №002507 від 09.06.2021 року), яка діє на підставі ордеру та Договору про надання правової допомоги №04/03/24 від 04.03.2024 року.

Відповідно до положень Закону України «Про адвокатуру», адвокат при здійсненні свої професійної діяльності має право робити адвокатські запити до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, керівників підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, які в свою чергу, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом. (ст.24 даного Закону)

Проте, представник позивача не скористалася своїм правом на витребування у відповідача необхідних доказів.

Крім того, клопотання про витребування доказів не містить даних, які саме заходи були вжиті позивачем чи її представником для отримання витребуваних доказів самостійно, відсутні докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійно отримати зазначені докази.

Враховуючи вище викладене, суд вважає, що представником позивача не доведено фактичну неможливість самостійно представити суду затребувані докази, а тому в задоволенні клопотання про витребування доказів слід відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч. 1 ст. 9 Конституції України).

Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, закріплено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

У п.86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19) вказано, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Судом встановлено, що 14.08.2019 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 підисано Оферту на укладання угоди про надання кредиту №491009382, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов споживчого кредиту позичальнику наданий кредит у сумі 22 492,32 грн. (а.с.43)

Згідно меморіальних ордерів №678622 та №678517 від 15.08.2019 року, позивачу надано кредит за кредитними договорами №491009382 та №491009380 у сумі 22 492,32 грн. та 18 579,55 грн. (а.с.42,45)

Копія кредитного договору №491009380 від 14.08.2019 року, укладеного між позивачем і відповідачем, в матеріалах справи відсутня.

Як вбачається із матеріалів справи, що 24.02.2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Палігіним О.П. винесено постанови ВП №63850715 та ВП №62850767 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 (а.с.10 на звороті 12)

Постанови ВП №63850715 та ВП №62850767 були винесені на виконання виконавчих написів №21151 та №21152 від 30.06.2020 року, виданих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованості в розмірі 21 186,27 грн. (виконавчий напис №21151), та в розмірі 25 698,74 грн. (виконавчий напис №211512).

За приписами чинного законодавства виконавчий напис має силу виконавчого документа.

Згідно зі ст. 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Процедура вчинення нотаріусами виконавчих написів визначена у Главі 14 Закону «Про нотаріат» та Главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року (далі - Порядок).

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Відповідно до п.п. 1.1, 3.1., 3.2. глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за №296/5, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінетів Міністрів України від 29.06.99 №1172.

Безспірний борг - це борг, що визначається боржником та кредитором, і про суму якого сторони не сперечаються, тобто у разі відсутності заперечень боржника - вимога кредитора - заставодержателя вважається безспірною.

Таким чином, в обов`язок нотаріуса входить перевірка безспірності боргу у боржника після надання стягувачем документів, що встановлюють прострочення зобов`язання. При наявності заперечень боржника нотаріус повинен оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності відносно вимог заставодержателя. За відсутності ознаки безспірності нотаріус повинен був відмовити в здійсненні виконавчого напису.

Відповідно до п. 3.1, 3.5 ст. 3 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за №296/5, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінетів Міністрів України від 29.06.99 №117.

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі, якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Аналіз підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, дає підстави дійти висновку про те, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в договорі адресу.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 357/12818/17 (провадження № 44380св18).

Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів: - перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса; - другий етап - учинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису).

Недотримання одного з етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року при розгляді справи № 305/2082/14-ц.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 міститься правовий висновок про те, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком № 1172.

На момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст.88 Закону України «Про нотаріат»).

Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88, Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Аналогічного висновку щодо застосування вказаних норм матеріального права у аналогічних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 137/1666/16-ц (касаційне провадження № 14-84цс19).

З аналізу наведених вище роз`яснень, а також наданих суду письмових доказів в їх сукупності, вбачається, що при вчиненні виконавчих написів №21151 та №21152 від 30.06.2020 року нотаріус не пересвідчився у безспірності пред`явленої до стягнення заборгованості та не витребував необхідних документів у стягувача.

Позивач не погоджується із розміром стягнутої заборгованості та вважає її спірною, оскільки жодних претензій або вимог про досудове врегулювання спору вона не отримувала, також не отримувала жодних повідомлень про наявність у неї будь-якої заборгованості перед відповідачем.

На спростування аргументів позивача, розрахунку заборгованості суду не надано. Тобто, нарахована сума заборгованості не може вважатися безспірною, оскільки не надано детального розрахунку, який би підтверджував відповідність нарахованих сум умовам договорів.

Таким чином, з наданих суду документів неможливо встановити, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчих написів ОСОБА_1 мала безспірну заборгованість перед стягувачем, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчих написах, суду не надано доказів на підтвердження факту отримання позивачем вимоги про наявність такої заборгованості та про її погашення, яка була надана нотаріусу для вчинення нотаріальних написів.

Стороною відповідача надано лише один кредитний договір №491009382 від 14.08.2019 року, на підставі якого було вчинено виконавчий напис, а кредитний договір №491009380 від 14.08.2019 року, який також був підставою вчинення іншого спірного виконавчого напису не надано.

Зазначені обставини, на думку суду, є безумовним підтвердженням того, що заборгованість за кредитними договорами №491009382 та №491009380 від 14.08.2019 року є спірною.

Крім того, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: пункту 2 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 залишено без змін.

Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції з урахуванням постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Саме до таких висновків про застосування зазначеної норми права дійшов Верховний суд у постанові від 12.03.2020 у справі №757/24703/18.

Отже, на день вчинення виконавчих написів 30.06.2020 року існувала можливість стягнення заборгованості за виконавчим написом нотаріуса лише за нотаріально посвідченими договорами.

Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Подібна позиція наведена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17.

Згідно з правовим висновком, викладеним в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17, провадження № 12-5гс21, укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника».

Матеріали справи не містять даних про те, що кредитні договори №491009382 та №491009380 від 14.08.2019 року були посвідчені нотаріально, а отже не могли бути тими договорами, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчих написів.

Зазначене вище дає підстави для визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів.

Таким чином, нотаріусом при вчиненні виконавчого напису не було з`ясовано чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчих написах.

З установлених судом обставин справи не вбачається, що, звертаючись до нотаріуса з вимогою вчинення виконавчих написів, відповідач, з метою підтвердження наявності заборгованості ОСОБА_1 , надав, з урахуванням положень Переліку документів, належні докази на підтвердження безспірності заборгованості боржника.

До доводів відповідача зазначених у відзиві, що сума боргу нарахована правомірно і є безспірною, суд відноситься критично, оскільки в даній справі не вирішується питання про встановлення розміру кредитної заборгованості та виконання кредитних зобов`язань, а вирішується питання про дотримання чи недотримання приватним нотаріусом процедури вчинення виконавчих написів, що є підставою для відмови у позові чи його задоволення.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Подібні правові висновки Верховний Суд викладав, зокрема, у постановах: від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19), від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17 (провадження № 61-14105св18), від 21 жовтня 2020 року у справі № 172/1652/18 (провадження № 61-16749св19), від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21), від 08.12.2021 року у справі №751/5727/20 (провадження №61-13976св21), від 05.07.2017 року №754/9711/14-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Аналізуючи всі доводи учасників справи, суд приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що виконавчі написи №21151 та №21152 від 30.06.2020 року, було вчинено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.. з порушенням вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат» та Глави 16 розділу ІІ Порядку, оскільки відсутні, як оригінал кредитних договорів, так і підстави для визнання суми заборгованості за кредитними договорами №491009382 та №491009380 від 14.08.2019 року безспірною, у зв`язку з чим позовні вимоги до АТ «СЕНС БАНК» про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню підлягають задоволенню.

Враховуючи задоволення позовних вимог, з відповідача в силу ч.2 ст.141 ЦПК України підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 1073 грн. 60 коп.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження обсягу наданих адвокатом Зеленською А.О. послуг, виконаних робіт та їх вартість надано:

- копію Договору про надання правничої допомоги №04/03/24 від 04.03.2024 (а.с.13);

- копію ордера від 07.03.2024 року (а.с.14);

- акт наданих послуг №1 від 07.03.2024 року до Договору про надання правничої допомоги №04/03/24 від 04.03.2024 року, згідно якого сторонами погоджено, що адвокат передав, а клієнт прийняв наступні послуги: зустріч з клієнтом, надання консультацій щодо предмету звернення та вивчення наданих клієнтом документів 1000 грн. (1 год.), складання позовної заяви до АТ «СЕНС БАНК» про визнання виконавчих написів №21151, та №21152 від 30.06.2020 року такими, що не підлягають виконанню, оформлення додатків до неї (в т.ч. послуги другу, ксерокопіювання, засвідчення копій документів) подача позовної заяви до суду 3000 грн. (3 год.) (а.с.14 на звороті);

- рекомендації щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, затвердженого віренням Ради адвокатів Чернігіської області від 17.03.2023 року №119. (а.с.15)

Суд виходить з того, що виконання адвокатом Зеленською А.О. вказаних робіт за договором про надання юридичної допомоги здійснювалось для забезпечення ефективного здійснення процесуальних прав позивача.

Частина третя статті 137 ЦПК України встановлює, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 (справа № 922/1964/21) дійшла висновку, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2023 року по справі № 760/10847/20-ц було сформульовано висновок, що у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі N 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22). Тобто вказана судова практика є незмінною.

Суд, проаналізувавши зроблений адвокатом розрахунок, клопотання представника відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності заявленого розміру вимог, беручи до уваги, складність справи, спрощений порядок її розгляду, обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений адвокатом на виконання таких робіт, значенням справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони або публічний інтерес до справи, з урахуванням принципу розумності та справедливості, вважає вказані витрати не співмірними зі складністю справи та обсягом вищезазначених наданих адвокатом послуг, що є підставою для зменшення витрат на правничу допомогу до 3 000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», ст. 12, 76, 77, 81, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК», треті особи: приватний нотаріус Київського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Палігін Олександр Петрович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

Визнати такими, що не підлягають виконанню виконавчі написи №21151 та №21152 від 30.06.2020 року, вчинені приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Хара Н.С., за якими відкрито виконавчі провадження ВП №62850715 та ВП №62850767, щодо стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь АТ «СЕНС БАНК» (код ЄДРПОУ 23494714) заборгованості у розмірі 21 186,27 грн. та 25 698,74 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (код ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (код ЄДРПОУ 23494714), на користь держави (Призначення платежу: отримувач коштів ГУК у м. Києві /м. Київ/, 22030106; код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувач: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 1073 (одна тисячу сімдесят три) гривні 60 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, код ЄДРПОУ 23494714).

Треті особи:

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ).

Приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Палігін Олександр Петрович (місцезнаходження: 14013, м. Чернігів, пр-т Перемоги, буд. 139, офіс 213).

Повний текст рішення складено 22.05.2024 року

Головуючий - суддя О. Г. Деркач