Рішення № 119175118, 21.05.2024, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8129/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська обл., 08500, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 08.11.2023 року № 951130136823 про відмову в переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначену згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII з 03.11.2023 року, та здійснити розрахунок пенсії на підставі довідки Управління соціального захисту населення Подільської районної державної адміністрації про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 01.11.2023 року № 02-15/05/1393 та довідки Управління соціального захисту населення Подільської районної державної адміністрації про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) від 01.11.2023 року № 02- 15/05/1393.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вона є отримувачем пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV.

03.11.2023 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про переведення її з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV), на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII). Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області 08.11.2023 року № 951130136823 ОСОБА_1 відмовлено у переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію за віком згідно із Законом № 889-VIII.

Позивач вважає зазначене рішення відповідача від 08.11.2023 року № 951130136823 безпідставним, протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Як зазначила позивач, за змістом спірного рішення єдиною підставою для відмови відповідачем в переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію за віком згідно із Законом № 889-VIII, була недостатність у заявника станом на 01.05.2016 року необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Водночас у спірному рішенні зазначено лише стаж 8 років 7 місяців 9 днів, який відповідач зарахував до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Тобто, згідно спірного рішення не відомо які періоди роботи зараховано до стажу державної служби, а які ні.

Також позивач посилається на те, що в порушення приписів пункту 4.7 Порядку № 22-1 відповідач протягом 10 днів після прийняття рішення не видав та на направив їй повідомлення про відмову в переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Так, позивач зазначає, що копію спірного рішення вона отримала лише 17.11.2023 року під час особистого звернення до відділу обслуговування громадян № 10 (ВОГ № 10) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. При цьому, як зауважено позивачем, під час особистого звернення до ВОГ № 10 вона ознайомилась з матеріалами своєї пенсійної справи та стало відомо, що у справі взагалі відсутній розрахунок стажу на дату подання заяви від 03.11.2023 року.

Позивач стверджує, що має право на призначення пенсії за віком згідно із Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII, зазначаючи, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-ІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 1 травня 2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 1 травня 2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Посилаючись на дані трудової книжки, позивач вказує, що стаж її роботи звільненим секретарем комітету комсомолу СПТУ № 54 та в Управлінні праці та соціального захисту населення Ананьївської райдержадміністрації (з подальшим перейменуванням) на 01.05.2016 року становить 13 років 2 місяці 24 дні. При цьому, з невідомих підстав відповідач не зарахував до стажу державної служби період роботи звільненим секретарем комітету комсомолу СПТУ № 54 з 04.09.1985 по 15.05.1990 роки.

Щодо вказаного періоду у позові зауважено, що згідно з пунктом 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах, зокрема, керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком. Діяльність ВЛКСМ врегульована Статутом, прийнятим XIV з`їздом ВЛКСМ від 16-20 квітня 1962 року (із змінами, внесеними XV, XVII та XVIII з`їздами ВЛСМ). Так, пунктом 11 цього Статуту встановлено, що одним із керівних принципів організаційної побудови комсомолу є демократичний централізм, що означає, зокрема виборність усіх керівних органів комсомолу знизу доверху. Пунктами 13, 14 цього Статуту визначено, що вищим керівним органом комсомольської організації є: загальні збори (для первинних організацій), конференція (для районних, міських, окружних, обласних, крайових організацій), з`їзд (для комсомольських організацій союзних республік, для ВЛКСМ). Загальні збори, конференція або з`їзд обирають бюро або комітет, які є їх виконавчим органом та здійснює керівництво усією поточною роботою комсомольської організації. На підставі викладеного позивач робить висновок, що період роботи звільненим секретарем комітету комсомолу СПТУ № 54 з 04.09.1985 по 15.05.1990 роки підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

З огляду на викладене вище, а також враховуючи, що станом на 01.05.2016 року позивач займала посаду державного службовця та мала більше 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, відмова відповідача у переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію за віком згідно із Законом № 889-VIII, на думку позивача, є протиправною, а спірне рішення від 08.11.2023 року № 951130136823 підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 18.03.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Цією ж ухвалою суду від 18.03.2023 року витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області належним чином засвідчені копії документів, що були підставою для прийняття рішення № 951130136823 від 08.11.2023 року про відмову в переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII, для долучення до матеріалів справи.

23.04.2024 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов.

Згідно даного відзиву відповідач вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню, зазначаючи, що ОСОБА_1 відмовлено у переведенні з пенсії за віком згідно Закону на пенсію за віком відповідно до Закону № 889-VIII, оскільки станом на 01.05.2016 стаж на посадах віднесених до відповідних посад державних службовців становить 8 років 7 місяців 9 днів. Отже, право на перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» відсутнє, оскільки відсутній стаж роботи на посадах, віднесених до категорії державних службовців.

З підстав викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

30.04.2024 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якому представник позивача зазначає, що відзив за своїм змістом у переважній частині - це просто формальний перелік нормативно-правових актів, проти приписів яких сторона позивачки і не заперечує, та змісту спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 08.11.2023 року №951130136823 про відмову в переведенні позивачки з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію за віком згідно із Законом № 889-VIII. У той час, як зазначено у відповіді, у відзиві на позов не наведено жодного контраргументу щодо доводів позивачки, викладених у позові.

Заперечення на відповідь на відзив станом на момент розгляду справи до суду не надходили.

Ухвалу суду від 18.03.2024 року в частині витребування доказів відповідачем не виконано, належним чином засвідчені копії документів, що були підставою для прийняття рішення № 951130136823 від 08.11.2023 року про відмову в переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII, до суду не надано.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 (надалі позивач), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

03.11.2023 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області за заявою про переведення його на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".

Розгляд заяви від 03.11.2023 та документів наданих до неї провадився за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 08.11.2023 року № 951130136823 ОСОБА_1 відмовлено у переведенні на пенсію за віком відповідно Закону України «Про державну службу».

Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 08.11.2023 року № 951130136823 підставою відмови у призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» є відсутність необхідного стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

Так, у рішенні вказано наступне: «З 01.05.2016 набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі Закон № 889- VIII). У зв`язку з цим Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII) втратив чинність крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 Прикінцевих положень Закону № 889-VIII, яким встановлено право на пенсію за віком.

Згідно із пунктом 10 та 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII мають особи, які на день набрання чинності Закону України від 10.12.2015 № 889- VIII:

- мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України;

- на день набрання чинності Законом № 889-VIII займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, визначених ст. 25 Закону № 3723- XII та актами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 90 Закону № 889-VIII пенсійне забезпечення всіх інших державних службовців здійснюється згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

За таких обставин та керуючись Законом № 889-VIII прийнято рішення, що ОСОБА_1 , відмовлено у переведенні з пенсії за віком згідно Закону на пенсію за віком відповідно до Закону № 889-VIII, оскільки станом на 01.05.2016 стаж на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців становить 8 років 7 місяців 9 днів.».

Не погодившись з відмовою пенсійного органу у переведенні на пенсію за віком на умовах Закону України "Про державну службу", позивач звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пенсійне забезпечення державних службовців до 01.05.2016 було врегульованим Законом України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993 (далі Закон № 3723-XII).

З 01.05.2016 набрав чинності Закон України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015, згідно Прикінцевих та перехідних положень якого втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Статтею 90 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII визначено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Водночас, відповідно до пункту 10 Прикінцевих положень Закону України "Про державну службу" в редакції від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Пунктом 12 Прикінцевих положень Закону України "Про державну службу" в редакції від 10 грудня 2015 року № 889-VIII встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Таким чином, у випадку відсутності в особи стажу визначеного підпунктами 10 та 12 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Водночас, за умов наявності в особи стажу понад 10 чи 20 років, в сукупності з дотриманням інших вимог, визначених пунктами 10 та 12 зазначеного закону, у такої особи виникає право на одержання пенсії державного службовця.

При цьому, виходячи з аналізу змісту положень пунктів 10 та 12 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, у питаннях пенсійного забезпечення законодавець розрізняє державних службовців та осіб, які перебувають на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, зокрема в частині набутого стажу.

Отже, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 передбачено, що за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993 після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 вказаного Закону та Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Тобто, після 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993 лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 року та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993 вік і страховий стаж.

Аналогічні правові позиції викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року по справі № 822/524/18 та у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року по справі № 676/4235/17.

Так, відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII (у редакції на час набрання чинності Законом України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Відповідно абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення) мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, єдиною підставою для відмови у переведенні позивача на пенсію державного службовця став висновок відповідача про те, що станом на 01.05.2016 стаж позивача на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців становить 8 років 7 місяців 9 днів.

При цьому, у спірному рішення не зазначено, які періоди роботи позивача зараховано до стажу на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, а які не зараховано.

Із записів трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 судом встановлено наступне.

Позивач з 18.10.2007 року була призначена в Управління праці та соціального захисту населення Ананьївської райдержадміністрації на посаду спеціаліста І категорії відділу надання соціальних допомог Управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації.

Згідно записів у трудовій книжці за № 12 та № 13 18.10.2007 року позивачу присвоєно 15 ранг державного службовця та прийнята присяга державного службовця.

01.09.2008 року позивач була призначена переведенням на посаду головного спеціаліста відділу грошових виплат і компенсацій Управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації.

Згідно записів у трудовій книжці за № 15 18.10.2009 року позивачу присвоєно 14 ранг державного службовця.

01.07.2011 року позивача переведено на посаду головного спеціаліста відділу прийняття заяв та документів Управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації у зв`язку із скороченням попередньої посади.

Згідно записів у трудовій книжці за № 17 18.10.2011 року позивачу присвоєно 13 ранг державного службовця.

Відповідно до запису № 18 на підставі розпорядження голови Ананьївської РДА від 02.01.2013 року № 5/А-2013 Управління праці та соціального захисту населення Ананьївської районної державної адміністрації перейменовано в Управління соціального захисту населення Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області.

Згідно запису у трудовій книжці за № 19 04.05.2016 року позивачу присвоєно 8 ранг державного службовця.

18.04.2018 року позивача переведено на посаду головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та звітності Управління соціального захисту населення райдержадміністрації.

Згідно запису у трудовій книжці за № 21 04.05.2019 року позивачу присвоєно 7 ранг державного службовця.

22.02.2021 року позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та звітності Управління соціального захисту населення райдержадміністрації порядком переводу до Ананьївського відділу управління соціального захисту населення Подільської райдержадміністрації.

23.02.2021 року позивача призначено на посаду головного спеціаліста Ананьївського відділу управління соціального захисту населення Подільської райдержадміністрації Одеської області у порядку переведення.

Згідно запису у трудовій книжці за № 24 04.05.2022 року позивачу присвоєно 6 ранг державного службовця.

26.09.2023 року позивача звільнено з посади головного спеціаліста Ананьївського відділу управління соціального захисту населення Подільської райдержадміністрації Одеської області за власним бажанням у зв`язку з призначенням на нову посаду.

27.09.2023 року позивача призначено на посаду завідувача сектору з питань внутрішньо переміщених осіб та соціальної підтримки пільгових категорій населення Балтського відділу управління соціального захисту населення Подільської райдержадміністрації.

01.11.2023 року позивач звільнена з посади завідувача сектору з питань внутрішньо переміщених осіб та соціальної підтримки пільгових категорій населення Балтського відділу управління соціального захисту населення Подільської райдержадміністрації у зв`язку з виходом на пенсію відповідно п. 7 частини першої, частини третьої ст. 83 Закону України «Про державну службу», статті 38 КЗпП України.

З огляду на встановлене, у період з 18.10.2007 року по 01.11.2023 року позивач безперервно працювала на посадах державної служби, які мають бути зараховані до стажу державної служби позивача.

Таким чином, станом на 01.05.2016 року (дата набрання чинності Законом України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015) ОСОБА_1 продовжувала працювати на посаді головного спеціаліста відділу прийняття заяв та документів Управління соціального захисту населення Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області, тобто займала посаду державної служби, що відповідає пункту 10 Прикінцевих положень Закону України "Про державну службу" в редакції від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.

Судом встановлено, що період роботи позивача в Управлінні праці та соціального захисту населення Ананьївської райдержадміністрації (з подальшим перейменуванням) з 18.10.2007 року по 01.05.2016 року становить 8 років 6 місяців 14 днів, що не досягає десяти років, необхідних для призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців (пункт 10 Прикінцевих положень Закону України "Про державну службу").

Разом з цим, на думку позивача, до стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців має бути зарахований період її роботи з 04.09.1985 по 15.05.1990 роки на посаді звільненого секретаря комітету комсомолу СПТУ - №54.

Щодо зарахування зазначеного вище періоду до стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, суд зазначає наступне.

Згідно записів №№3,4 трудової книжки позивача вона 04.09.1985 року обрана звільненим секретарем комітету комсомолу СПТУ - №54 та 15.05.1990 звільнена від займаної посади секретаря комітету комсомолу СПТУ - №54 відповідно поданій заяві.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.46 Закону №889-VIII Порядок обчислення стажу державної служби затверджується Кабінетом Міністрів України.

Так, в силу вимог п.6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII обчислюється відповідно до п.8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII.

Згідно з п. 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Тобто, обчислення стажу державної служби за періоди роботи до 01.05.2016 (до моменту вступу в дію Закону № 889-VII) здійснюється відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (далі - Порядок № 283).

Абзацами 1, 2 та 3 пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283 встановлено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України Про державну службу, а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком.

У Додатку до вказаного Порядку наведено Перелік державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, період роботи в яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби.

Цим Переліком, серед іншого, передбачено виконавчі комітети місцевих Рад депутатів трудящих, Рад народних депутатів, їх управління, самостійні відділи, інші структурні підрозділи.

Крім того, відповідно до пункту 3 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283 до державної служби включається також час роботи в організаціях, передбачений абзацом 4 пункту 3 Положення № 1049.

Відповідно до абзацу 4 пункту 3 Положення про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за вислугу років працівникам органів виконавчої влади та інших державних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1993 року № 1049, до стажу роботи, який дає право на одержання надбавки за вислугу років, зараховується стаж роботи в організаціях (крім роботи у кооперативних та інших громадських організаціях), передбачених статтею 118 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 118 Кодексу законів про працю України до стажу роботи, який надає право на одержання надбавки за вислугу років зараховується, зокрема, стаж роботи в партійних, профспілкових і комсомольських на виборних посадах.

Згідно з роз`ясненнями Міністерства юстиції України від 3 червня 1994 року № 4-5-1156, погодженими з Кабінетом Міністрів України, до стажу державної служби зараховують період роботи в цих органах лише на виборних та відповідальних посадах до припинення дії статті 6 Конституції УРСР і внесення змін до статті 7 Конституції УРСР (до 24 жовтня 1990 року). Відповідальною вважається посада, прийняття на яку здійснювалось колегіальним органом (рішення бюро, комітету, постановою конференції, зборів) партійних, профспілкових, комсомольських організацій.

Таким чином, вищезазначеними нормами передбачено зарахування стажу роботи в комсомольських організаціях до стажу державного службовця, особам які працювали на виборних та відповідальних посадах в органах до 24 жовтня 1990 року.

Відповідно до записів трудової книжки позивача прийом та звільнення її з посади секретаря комітету комсомолу у спірний період відбувався відповідно до рішення та постанови бюро.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що період роботи позивача з 04.09.1985 по 15.05.1990 роки на посаді звільненого секретаря комітету комсомолу СПТУ - №54 повинен бути зарахований до стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців

Суд зазначає, що стаж роботи позивача на посаді звільненого секретаря комітету комсомолу СПТУ - №54 становить 04 роки 8 місяців 12 днів.

Таким чином, сукупний стаж державної служби позивача відповідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_2 , зокрема в Управлінні праці та соціального захисту населення Ананьївської райдержадміністрації (з подальшим перейменуванням) та комсомолі СПТУ, перевищує 13 років.

Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить усі необхідні записи та підтверджує роботу позивача на вищевказаних посадах. Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться всі відповідні записи про період її роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

У зв`язку з вищенаведеним, враховуючи те, що станом на 01 травня 2016 року ОСОБА_1 займала посаду державної служби та мала більше 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, суд вважає, що позивач має право на отримання пенсії в порядку, передбаченому статтею 37 Закону №3723.

Разом з цим, у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 08.11.2023 року № 951130136823 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII зазначено про відсутність необхідного стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, обрахувавши такий стаж у кількості 8 років 7 місяці 9 днів.

При цьому, з оскаржуваного рішення неможливо встановити, які саме періоди роботи позивача були зараховані до її стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

Крім того, у матеріалах справи, та, як стверджує позивач, у матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 відсутній розрахунок її стажу станом на дату подання заяви від 03.11.2023 року.

У відзиві на адміністративний позов відповідач вказаних доводів позовної заяви не спростовує, так само як і не роз`яснює, які періоди роботи позивача згідно наданої трудової книжки зараховані їй до стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, та складають 8 років 7 місяців 9 днів.

Суд також зазначає, що належним чином засвідчені копії документів, що були підставою для прийняття рішення № 951130136823 від 08.11.2023 року, на виконання ухвали суду від 18.03.2024 року відповідачем не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, з огляду на те, що відповідачем не доведено відсутність у позивача достатнього стажу (10 років) на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, враховуючи відсутність обґрунтування прийнятого рішення, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 08.11.2023 року № 951130136823 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII, є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи даний спір, суд також враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, і у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення суду.

Аналіз норм ст. 245 КАС України, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 КАС України, свідчить про те, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача. Якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У багатьох рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини). Ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

Реалізація суб`єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Ради 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З оскаржуваного рішення не вбачається, чи було відповідачем проведено всебічний, повний і об`єктивний розгляд всіх поданих документів для призначення позивачу пенсії за Законом України «Про державну службу», тобто не вбачається, що саме є підставою для відмови позивачу у переведенні на пенсію за іншим законом, які саме періоди враховані та які не враховані до стажу позивача на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, з яких саме підстав. Також у рішенні не надано оцінки щодо досягнення необхідного віку та достатності страхового стажу, необхідних для призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону №3723.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що зобов`язуючи Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначену згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII з 03.11.2023 року, та здійснити розрахунок моєї пенсії на підставі довідки Управління соціального захисту населення Подільської районної державної адміністрації про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 01.11.2023 року № 02-15/05/1393 та довідки Управління соціального захисту населення Подільської районної державної адміністрації про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) від 01.11.2023 року № 02- 15/05/1393, без перевірки суб`єктом владних повноважень, дотримання заявником усіх визначених законом умов, буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, а відтак в цій частині позов слід задовольнити шляхом зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.11.2023 року про перехід на інший вид пенсії держслужба, з урахуванням висновків суду наведених у даному рішенні.

При цьому, суд враховує, що заява позивача про перехід на інший вид пенсії розглядалась за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, цим же органом було прийнято рішення про відмову у переведенні позивача на інший вид пенсії, тому належним та ефективним способом захисту порушеного права у даному випадку є зобов`язання саме Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву позивачки від 03.11.2023 року.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) і Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».

Відповідно до ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 статті 120 КАС України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.4 та ч.5 ст.120 КАС України останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Враховуючи строки розгляду даної справи, визначені ст.258 КАС України, у зв`язку із перебуванням головуючого судді Радчука А.А. у період з 06.05.2024 року по 20.05.2024 року включно у відпустці, в силу положень ст.120 КАС України, рішення суду складено 21 травня 2024 року (перший робочий день).

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська обл., 08500, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 08.11.2023 року № 951130136823 про відмову в переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.11.2023 року про перехід на інший вид пенсії з урахуванням висновків суду наведених у даному рішенні.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

СуддяА.А. Радчук