Ухвала суду № 119150157, 21.05.2024, Саратський районний суд Одеської області

Справа № 515/487/14-ц

Провадження № 4-с/513/3/24

Саратський районний суд Одеської області

У ХВ АЛ А

21 травня 2024 року суддя Саратського районного суду Одеської області Миргород В.С., ознайомившись із матеріалами скарги ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Рубан Сергій Юрійович, державний виконавець Перший відділ державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач: ОСОБА_2 на дії/бездіяльність державного виконавця,

ВСТАНОВИВ :

Розпорядженням в.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області О.А.Дем`янової від 26 квітня 2024 року справу передано для розгляду Саратському районному суду Одеської області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 17 травня 2024 року справу передано у провадження судді Миргород В.С.

Так, 25 квітня 2024 року заявник ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Рубан С.Ю. звернувся до суду з вказаною скаргою, яку обґрунтував таким.

Татарбунарським районним судом Одеської області було видано виконавчий лист на виконання суду від 26 травня 2014 року у справі № 515/487/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 400 грн, щомісячно, який звернутий стягувачем для примусового виконання до Державної виконавчої служби Татарбунарського районного управління юстиції (ВП № 43813181). За даними АСВП виконавче провадження було завершено 01 лютого 2010 року державним виконавцем Арбузинського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Мазюк О.А. на підставі ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». В резолютивній частині постанови державного виконавця від 01 лютого 2019 року про повернення виконавчого листа стягувачу державним виконавцем зазначено про припинення чинності арешту майна боржника, скасування інших заходів примусового виконання рішення (п.2). У березні 2024 року заявник звернувся до Сервісного центру України щодо перереєстрації транспортного засобу, який мав намір продати, але йому було відмовлено через накладення арешту на все його майно. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 наявний запис про обтяження №26517592 про арешт всього нерухомого майна на підставі постанови про арешт майна 43813181 від 06 червня 2018 року Татарбунарським районним відділом ДВС ГТУЮ Одеської області. З метою зняття арешту, заявник звернувся до Перший відділ державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), однак 15 квітня 2024 року отримав відповідь про відмову у задоволенні заяви, яка обґрунтована тим, що виконавче провадження № 43813181 завершене 01 лютого 2019 року на підставі п.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та знищене за закінченням строку зберігання, у зв`язку з чим реєстрація зняття арешту та припинення усіх заходів примусового виконання рішення не представляється можливим. Враховуючи, що заявник не має можливості вільно володіти та розпоряджатися своїм майном, арешт майна, як засіб забезпечення виконання рішення, на теперішній час не є актуальним, просить визнати бездіяльність державного виконавця неправомірною та зобов`язати уповноважених осіб виконавчої служби зняти арешт, накладений в рамках виконавчого провадження 43813181.

Вивченням матеріалів скарги встановлено недодержання скаржником вимог, передбачених законом для звернення до суду з такими скаргами і, які перешкоджають її розгляду та дають підстави для залишення зазначеної скарги без руху.

Як визначено у ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленого цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 2 ст. 12 ЦПК України). Крім того, згідно з п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (ст. 447 ЦПК України). Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 448 ЦПК України).

Частиною 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 26 грудня 2003 року N 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" визначено, що учасник виконавчого провадження (особа, залучена до проведення виконавчих дій), який звернувся до суду зі скаргою бере участь у їх розгляді як заявник, а інші учасники цього провадження, прав і обов`язків яких безпосередньо стосується зазначене звернення, - як заінтересовані особи.

Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» № 6 від 07 лютого 2014 року (в частині, що не суперечить нормам ЦПК України, що діє з 15 грудня 2017 року, в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції), скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК України. У разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, що виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, при розгляді таких скарг мають застосовуватися положення ЦПК України, якими врегульовано аналогічні питання.

Крім того, справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 ЦПК України, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Згідно зі ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Проте, скарга не містить даних про те, коли саме скаржник дізнався про порушення своїх прав, що унеможливлює з`ясування судом дотримання скаржником строків звернення до суду, а у випадку пропущення строку на подання скарги не наведено поважних причин для його поновлення судом. Заявником у скарзі зазначено лише, що у березні 2024 року він звернувся до Сервісного центру України щодо перереєстрації транспортного засобу, де дізнався про арешт свого майна, а 15 квітня 2024 року заявником отримано відповідь державного виконавця про відмову у вчиненні виконавчих дій.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦПК України, до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Проте до суду не надано доказів, що підтверджують надіслання заяви (або скарги) стягувачу.

За нормами ст. 185 ЦПК України, ураховуючи вимоги ч. 9 ст. 10 ЦПК України, скарга подана без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175, 177 ЦПК України підлягає залишенню без руху, з наданням строку для їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху де зазначаються недоліки скарги, спосіб і строк їх усунення.

Якщо скаржник відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, скарга вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо скаржник не усунув недоліки скарги у строк, встановлений судом, скарга вважається неподаною і повертається скаржнику.

За вказаних обставин, скаргу необхідно залишити без руху із наданням скаржнику строку для усунення недоліків.

Керуючись ст. ст. 175, 177, 187, ст. 353 ЦПК України, ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», суддя

ПОСТАНОВИВ :

Скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність державного виконавця - залишити без руху.

Протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали скаржнику необхідно усунути вказані недоліки. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала оскарженню не підлягає. ПОСТАНОВИВ :

Скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність державного виконавця - залишити без руху.Протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали скаржнику необхідно усунути вказані недоліки.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала оскарженнюне підлягає.

Суддя В. С. Миргород