Рішення № 119102747, 29.04.2024, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/17374/23

Провадження № 2/202/772/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Доценко С.І.

секретаря судового засідання - Тарасової К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав,-

в с т а н о в и в:

25 вересня 2023 року позивач звернулася до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з вищезазначеним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі з 28 вересня 2013 року, який рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 07 квітня 2017 року було розірвано.

Від даного шлюбу вони мають сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі рішення Кремінського районного суду Луганської області від 27 грудня 2016 року у справі № 414/2390/16-ц, з відповідача на користь позивача стягуються аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини доходу щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 грудня 2016 року та до досягнення дитиною повноліття.

Позивач зазначила, що син проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні, відповідач, починаючи з січня 2020 року та по теперішній час не надає матеріальної допомоги на утримання дитини, у зв`язку з чим станом на 25 серпня 2023 року останній має заборгованість по аліментах в розмірі 158 314,20 грн.

В зв`язку з тим, що батько дитини самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, ухиляється від їх виконання, позивач просить суд позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 жовтня 2023 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2024 року закрито підготовче провадження у справі, розгляд якої призначено по суті.

В судове засідання позивач та її представник не з`явилися, згідно заяви представника останній просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, в той же час кожен окремо звернулися до суду з заявами, в яких просили розглядати справу без їх участі, позовні вимоги визнали в повному обсязі, відповідач не заперечував проти позбавлення його батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представник третьої особи - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації в своїй заяві просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав, зокрема надав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані сторонами докази, приходить до наступного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 28 вересня 2013 року, який рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 07 квітня 2017 року було розірвано. Рішення суду набрало законної сили 19 квітня 2017 року.

Встановлено, що позивач і відповідач є батьками дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кремінна Кремінського району Луганської області, актовий запис про народження № 207, складений 24 грудня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кремінського районного управління юстиції у Луганській області, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 24 грудня 2013 року.

У відповідності до рішення Кремінського районного суду Луганської області від 27 грудня 2016 року у справі № 414/2390/16-ц, з відповідача на користь позивача стягуються аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини доходу щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 грудня 2016 року та до досягнення дитиною повноліття.

Згідно розрахунку Кремінського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції заборгованість відповідача зі сплати аліментів станом на 25 серпня 2023 року становить 158 314,20 грн. З розрахунку вбачається, що відповідач, починаючи з січня 2020 року жодного разу не здійснив виплати на утримання дитини.

З поданої відповідачем заяви, останній не заперечує факту, що він свідомо самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до свого сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Судом встановлено, що дитина проживає разом з матір`ю - позивачем та знаходиться на її повному утриманню.

Також встановлено, що 16 жовтня 2021 року позивач зареєструвала шлюб із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис про шлюб № 1235, складений Деснянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 16 жовтня 2021 року. Після реєстрації шлюбу позивач залишила прізвище ОСОБА_6 .

Встановлено, що позивач разом з чоловіком в рівних частках є власниками квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого 31 серпня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Панченко А.П. за р.№ 744, що підтверджується Витягом х Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації права власності № 272663191 від 31 серпня 2021 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2444318180000, номер запису про право власності: 43721293).

Таким чином, відповідач з січня 2020 року самоусунувся від здійснення своїх батьківських обов`язків щодо дитини, не цікавиться її здоров`ям, фізичним, духовним та моральним розвитком, матеріальної допомоги на утримання сина не надає, не спілкується з ним та не відвідує його.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про охорону дитинства», кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності. Дисципліна і порядок сім`ї мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини. Держава здійснює захист дитини від: усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці». Аналогічні положення викладені і в ст. 150 Сімейного Кодексу України.

Згідно зі ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, лю6ові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов`язані поважати дитину.

Статтею 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та и людської гідності; батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини; відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства; ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 165 Сімейного кодексу України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Оскільки дитина проживає разом з матір`ю, тобто позивачем, вона має право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківства.

Відповідно до ст. 164 Сімейного Кодексу України, батько (мати) можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо він (вона) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків. В пункті 16 даної Постанови зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. А тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Відповідно до п.4 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він є хронічними алкоголіками або наркоманами.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У статті 19 Конвенції про права дитини, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХП від 27 лютого 1991 року, набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року і відповідно до статті 9 Конституції України є складовою національного законодавства, держави-учасниці, які її підписали, взяли на себе зобов`язання вживати усіх необхідних законодавчих та інших заходів з метою захисту дитини від усіх форм насильства, образи чи зловживань, відсутності належного піклування чи недбалого і брутального поводження або експлуатації з боку батьків чи будь-якої іншої особи.

Згідно з висновком Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації № 102-547 від 02 лютого 2024 року встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 28.09.2013 року по 07.04.2017 року, від якого у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Мати дитини про живає разом з малолітнім ОСОБА_5 , 2013 р.н. та своїм чоловіком ОСОБА_3 у двокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

За вказаною адресою спеціалістами служби у справах дітей та сім`ї спільно з фахівцем із соціальної роботи проведено обстеження житлово-побутових умов проживання та з`ясовано, що умови для проживання та виховання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 створені. Для дитини виділена окрема кімната, де наявні спальне ліжко, письмовий стіл, комод, а також дитячі речі відповідно до віку дитини.

Відповідно до інформації школи І-ІІІ ступенів № 270 Деснянського району м. Києва, малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відвідує заклад з другого класу. Є внутрішньо переміщеною особою. На уроках уважний, працює з охотою, має гарну пам`ять, логічне мислення. Хлопчик має охайний вигляд, забезпечений всім необхідним для навчання. Школу відвідує систематично, бере активну участь у житті класу. Дитиною опікується мати та вітчим ОСОБА_3 .

Малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 надав до Служби у справах дітей письмові пояснення, в яких зазначив, що батько не бере участі у його житті та вихованні. У 2019 році він переїхав до росії і назад повертатися не збирається, тому хлопчик не проти позбавлення батьківських прав його батька відносно нього.

Мати дитини ОСОБА_1 працює в КЗ «Кремінська художня школа» на посаді викладача та заступника директора з навчально-виховної роботи. Її дохід за період з вересня по жовтень 2023 року складає 21 911,90 грн. відповідно до характеристики з місця робота, остання зарекомендувала себе як кваліфікований спеціаліст. У спілкуванні тактовна, вміє встановлювати взаємовідносини з колегами.

26 грудня 2023 року батько дитини ОСОБА_2 надіслав до Служби у справах дітей заяву про те, що не заперечує щодо позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В своєму висновку Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації вважає за доцільне позбавити відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Всі питання щодо виховання та забезпечення дитини необхідним вирішуються матір`ю дитини - позивачем по справі, без участі та підтримки з боку відповідача.

Положенням ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.7, 8 ст.7 СК України, передбачено, що при вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дітей.

У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння, вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, при цьому, малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своїми батьками.

Оцінивши докази, досліджені в судовому засіданні, суд приходить до переконання, що позивачем доведений той факт, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, протягом тривалого часу, а саме, з січня 2020 року не цікавився долею дитини, не спілкується з нею, не цікавиться її життям та здоров`ям, не приймає участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини, повністю обірвав з нею зв`язок, тобто, ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Між тим, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Тому аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому враховуючи, що позовні вимоги задоволено, з відповідача на користь позивача підлягає стягнення судовий збір у розмірі 1 073,60 грн., який позивач сплатила при зверненні до суду з даним позовом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141-142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянина України, уродженця м. Сіверськ Артемівського району Донецької області батьківських прав відносно малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кремінна Кремінського району Луганської області (актовий запис про народження № 207, складений 24 грудня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кремінського районного управління юстиції у Луганській області).

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп.).

Учасники справи:

-позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ;

-відповідач: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ;

-третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, код ЄДРПОУ 37501695, місцезнаходження за адресою: 0225, м. Київ, проспект Червоної Калини, буд. 21-Г;

-третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 29 квітня 2024 року.

Суддя С. І. Доценко