Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2024 року Справа № 160/7228/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/7228/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
УСТАНОВИВ:
І. ПРОЦЕДУРА
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №1221635-2411-0465-UA12020010000033698 від 28.12.2023 року.
Ухвалою суду від 22.03.2024 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.
Також ухвалою суду від 22.03.2024 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:
- податкове повідомлення-рішення №1221635-2411-0465-UA12020010000033698 від 28.12.2023 року;
- розрахунок накладення штрафних санкцій згідно спірного рішення;
- інформацію щодо підстав прийняття оскаржуваного рішення;
- відомості щодо направлення позивачеві спірного рішення від 28.12.2023 року та докази отримання останнім;
- всі наявні докази щодо суті спору.
Зобов`язати позивача надати до суду належним чином засвідчені копії таких документів, а саме:
- докази про те, що автостоянка, яка належить позивачеві на праві власності, використовується ним у власній господарській діяльності.
05.04.2024 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву позивача. Долучені додаткові докази по справі.
11.04.2024 року позивачем долучені додаткові докази по справі.
25.04.2024 року відповідачем долучені додаткові докази по справі.
06.05.2024 року відповідачем подані письмові пояснення по справі.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 17.05.2024 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, щоГоловним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було складено податкове повідомлення-рішення № 1221635-2411-0465-UА12020010000033698 від 28.12.2023 року, яким відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов`язання ОСОБА_1 з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами-підприємцями, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості у розмірі 3 900,00 гривень.
Позивач вказує, 29.02.2024 року на поштову адресу позивача надійшло рішення ДПС України про результат розгляду скарги, яким спірну ППР було залишено без змін, а скаргу без задоволення
Позивач зазначає, що не погоджується із податковим повідомлення-рішенням Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 1221635-2411-0465-UА12020010000033698 від 28.12.2023 року та вважає таке податкове повідомлення-рішення протиправним та такими, що підлягає скасуванню з огляду на таке.
Вказує, що відповідачем було розраховано податок на об`єкт нерухомого майна, якими володіє позивач, а саме на автостоянку по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 483487912101), яка складається з: літ. А-1 - будівля охорони, загальною площею 16,2 кв.м; літ. В-1 - будівля охорони, загальною площею 5,5 кв.м; літ. Б -ангар, загальною площею кв.м; літ. Г - нежитлове приміщення, загальною площею 21,1 кв.м; літ. Д - нежитлове приміщення, загальною площею 21,1 кв.м; літ. Е - нежитлове приміщення, загальною площею 21,1 кв.м; літ. Ж - нежитлове приміщення, загальною площею 21,1 кв.м; літ. З - нежитлове приміщення, загальною площею 23,9 кв.м; літ. К - навіс; літ. Л - навіс; літ. М - навіс; літ. Н - навіс; літ. О - навіс; №1-3 - огорожа; І - замощення.
Позивач є фізичною особою-підприємцем з основним видом економічної діяльності 52.21 - Допоміжне обслуговування наземного транспорту, та платником єдиного податку.
Позивач вказує, що зазначена вище автостоянки, яка йому належать на праві приватної власності, використовуються ним у власній господарській діяльності, в оренду чи інше право користування третім особам не передавалась.
Вважає, що сам по собі факт реєстрації заявлених об`єктів нерухомості на фізичну особу, а не на фізичну особу-підприємця, не позбавляє останнього права на віднесення приміщень, що використовується в його господарській діяльності, до об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткуванням в розумінні пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.
Також, зазначає, що пунктом 6 Правилам зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року №115 та ДБН В.2.3-15:2007 визначено, що автостоянка повинна мати тверде покриття (асфальтове, бетонне, гравійне, щебеневе), огорожу, освітлення, телефонний зв`язок, приміщення для обслуговуючого персоналу, в`їзні-виїзні ворота із шлагбаумом та запасні ворота на випадок термінової евакуації транспортних засобів. У разі потреби й технічної можливості на автостоянках обладнуються класи з безпеки дорожнього руху, пункти технічного огляду та самообслуговування транспорту, встановлюється пожежна та охоронна сигналізація, гучномовець.
Відповідно до абзацу третього додатку «Б» до ДБН В.2.3-15:2007 автостоянка - це спеціально обладнана відкрита площадка для постійного або тимчасового зберігання легкових автомобілів та інших мототранспортних засобів.
Виходячи з аналізу зазначених вище положень законодавства, автостоянка може мати тимчасові споруди та малі архітектурні формі (огорожі, твердого покриття, освітлення, приміщень для обслуговування персоналу, навіси, тощо), які не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянку у зв`язку із чим у відповідача були відсутні підстави для визначення сум податкових зобов`язань.
Таким чином, вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення №1221635-2411-0465-UA12020010000033698 від 28.12.2023 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки нарахування сум податкових зобов`язань Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області здійснено з порушенням чинного законодавства.
Враховуючи наведені обставини позивач звернувся до суду із цією позовною появою за захистом свого порушеного права.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Представник відповідача подав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об`єкт нежитлової нерухомості (автостоянка) не відноситься до тимчасових споруд малих архітектурних форм, натомість відповідно до підпункту «г» підпункту 14.1.129 прим. 1 підпункту 14.1.29 пункту 14.1 статті 14 ПК України криті автомобільні стоянки віднесено до категорії: гаражі.
Отже, вважають, що відсутні підстави для застосування підпункту «е» 266.2.2 пункту 266.2 статі 266 ПК України при нарахуванні податку на заначений вище об`єкт нерухомого майна.
Крім того, позивач зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності та перебуває на обліку з 27.07.2005 року.
Згідно реєстраційних даних основним видом діяльності позивача є КВЕЛ 52,21- допоміжне обслуговування наземного транспорту.
ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2012 по 01.02.2024 року здійснює діяльність на спрощеній системі оподаткування (3 група, 5%).
Відповідно заяви від 17.01.2012 року про застосування спрощеної системи оподаткування ОСОБА_1 , місце здійснення діяльності - АДРЕСА_2 .
Відомості про взяття на облік об`єктів оподаткування щодо використання у господарській діяльності (20-ОПП) подано лише у 2022 році на такі об`єкти:
- каса - АДРЕСА_3 , право власності, дата взяття на облік 02.02.2022 року.
Таким чином, за даними інформаційно - комунікаційної системи контролюючого органу інформація про реєстрацію об`єктів оподаткування (за адресою АДРЕСА_1 ) відсутня.
Згідно наданих податкових декларацій платника єдиного податку за 2020 - 2023 рр. ОСОБА_1 отримував дохід від здійснення певних видів діяльності.
Згідно даних ІКС «Податковий блок» у ФОП ОСОБА_1 в період з 17.01.2012 року по 31.12.2023 року відсутні працевлаштовані наймані працівники.
Отже, на думку відповідача, об`єкти оподаткування за адресою АДРЕСА_1 не використовувалися для здійснення підприємницької діяльності в 2020-2022 роках.
Виходячи з наведеного, нежитлові приміщення: 1. автостоянка - будівля охорони, навіс; 2. автостоянка - будівлі охорони, ангар, нежитлові приміщення; 3. автостоянка -будівля охорони, навіси є об`єктом оподаткування у розумінні норм ПК України.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив таке.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач є фізичною особою-підприємцем з основним видом економічної діяльності 52.21 - Допоміжне обслуговування наземного транспорту, та платником єдиного податку.
Клас відповідно до коду 52.21 КВЕД-2010 «Допоміжне обслуговування наземного транспорту» включає:
- діяльність, яка відноситься до наземних пасажирських перевезень, а також до перевезення тварин або вантажів:
- послуги залізничних вокзалів, автобусних станцій, перевантажувальних товарних станцій
- експлуатацію залізничної інфраструктури
- функціонування доріг, мостів, тунелів, автомобільних паркувальних майданчиків, платних автостоянок (СРА52.21.24) або гаражів, стоянок для велосипедів та зберігання автофургонів у зимовий період;
- маневрову роботу та формування потягів;
- буксирування та технічну допомогу при виконанні робіт на узбіччі
Отже, позивач надавав послуги, які відповідають структурі класифікації видів економічної діяльності для фізичних ocіб підпpиємців тpeтьoї гpyпи єдинoгo пoдaткy.
Згідно матеріалів справи, позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування - платник єдиного податку 3-ї групи за ставкою оподаткування 5%.
Отже, встановлено, що позивач перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС (Правобережна ДПІ), як платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна є власником об`єктів нежитлової нерухомості:
автостоянка - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 483487912101, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , загальна площа яка підлягає оподаткуванню 130,0 кв. м. (Опис: літ. А-1 -будівля охорони, загальною площею 16,2 кв. м; літ. В-1 - будівля охорони, загальною площею 5,5 кв. м; літ. Б - ангар, загальною площею кв. м; літ. Г - нежитлове приміщення, загальною площею 21,1 кв. м; літ. Д - нежитлове приміщення, загальною площею 21,1 кв. м; літ. Е - нежитлове приміщення, загальною площею 21,1 кв. м; літ. Ж - нежитлове приміщення, загальною площею 21,1кв.м; літ. З - нежитлове приміщення, загальною площею 23,9 кв. м, дата державної реєстрації права власності 12.04.2016, частка власності 1/1).
Керуючись пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України, ГУ ДПС у Дніпропетровській області було сформовано в автоматичному режимі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) податкове повідомлення-рішення (форма «Ф»), зокрема:
- ППР від 28.12.2023 року № 1221635-2411-0465-UА12020010000033698 на суму 3900,00грн. за 2021 рік.
Розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, по об`єктам оподаткування, які належать ОСОБА_1 за 2021 роки також проведено в автоматизованому режимі за даними інформаційно - комунікаційної системи ДПС України.
Вказане ППР направлено, контролюючим органом, рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення на адресу платника.
Не погодившись із таким рішенням податкового органу, позивачем була подана скарга на таке ППР.
За наслідками розгляду скарги, Державна податкова служба України залишила спірне податкове повідомлення-рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі обставини справи та положення чинного законодавства України.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі по тексту - ПК України).
Пунктом 4.3 ст. 4 ПК України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідностізабезпечення своєчасного надходження коштівдо бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов`язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.
При цьому, відповідно до п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені ст. 12 ПК України.
Згідно ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Відповідно до пп. 10.1 та 10.2 ст. 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Тобто, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 ПК України.
За приписами п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 ПК України).
Підпунктом 12.3.2 пунктом 12.3 статті 12 ПК України визначено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Відповідно пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Згідно з пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України у разі, якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та або зборів, сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та/або збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів.
Відповідно до п. 12.4 ст. 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать, крім іншого:
12.4.1.встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом;
12.4.2.визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 цього Кодексу;
12.4.3.прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
Пунктом 12.5 ст. 12 ПК України визначено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Підстави та порядок обчислення та справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, передбачено статтею 266 ПК.
Згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності (пп. 266.3.1, пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України).
За приписами пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Так, пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Судом встановлено, що позивач є фізичною особою-підприємцем з основним видом економічної діяльності 52.21 - Допоміжне обслуговування наземного транспорту, та платником єдиного податку.
Так, позивачу на праві приватної власності належить автостоянка по вул.Червоного козацтва, 23а у місті Дніпрі (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 483487912101), яка складається з: літ. А-1 - будівля охорони, загальною площею 16,2 кв.м; літ. В-1 - будівля охорони, загальною площею 5,5 кв.м; літ. Б -ангар, загальною площею кв.м; літ. Г - нежитлове приміщення, загальною площею 21,1 кв.м; літ. Д - нежитлове приміщення, загальною площею 21,1 кв.м; літ. Е - нежитлове приміщення, загальною площею 21,1 кв.м; літ. Ж - нежитлове приміщення, загальною площею 21,1 кв.м; літ. З - нежитлове приміщення, загальною площею 23,9 кв.м; літ. К - навіс; літ. Л - навіс; літ. М - навіс; літ. Н - навіс; літ. О - навіс; №1-3 - огорожа; І - замощення.
Відповідно до підпункту "е" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування об`єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб`єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних Формах та на ринках.
Так, позивач у позовній заяві зазначає про те, що вказана автостоянка використовуються ним у власній господарській діяльності, в оренду чи інше право користування третім особам не передавалась. На підтвердження вказаних обставин позивачем було надано до суду копії паркувальних талонів (за 06-07 квітня 2024 року).
Суд зазначає, що пунктом 6 Правилам зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115 та ДБН В.2.3-15:2007 визначено, що автостоянка повинна мати тверде покриття (асфальтове, бетонне, гравійне, щебеневе), огорожу, освітлення, телефонний зв`язок, приміщення для обслуговуючого персоналу, в`їзні-виїзні ворота із шлагбаумом та запасні ворота на випадок термінової евакуації транспортних засобів. У разі потреби й технічної можливості на автостоянках обладнуються класи з безпеки дорожнього руху, пункти технічного огляду та самообслуговування транспорту, встановлюється пожежна та охоронна сигналізація, гучномовець.
Відповідно до абзацу третього додатку «Б» до ДБН В.2.3-15:2007 автостоянка - це спеціально обладнана відкрита площадка для постійного або тимчасового зберігання легкових автомобілів та інших мототранспортних засобів. Зазначеними нормами передбачається влаштування тимчасового приміщення для обслуговуючого персоналу, яке може бути демонтовано після припинення права (оренди, користування) на земельну ділянку, а не будівництво капітального нерухомого майнового комплексу, загальною площею 36,1 кв. м, з підвальним приміщенням площею 13,8 кв. м.
Пунктом 5.1 ДБН В.2.3-15:2007 передбачено, що у складі автостоянок для постійного зберігання автомобілів повинні бути відкриті площадки для стоянки автомобілів, приміщення для чергових і зберігання інвентаря, відповідні елементи інженерного обладнання та благоустрою, а також, за необхідності та технічної можливості, можуть бути - пости технічного огляду та дрібного технічного ремонту і миття автомобілів, включаючи пункти-пости самообслуговування - оглядові ями (естакади), місця чищення салону автомобіля. Такі автостоянки можуть бути обладнані сонцезахисними навісами, вітрозахисними стінками, декоративним сонцезахисним і шумозахисним озелененням.
Пунктом 5.9 вказаних ДБН передбачено, що на автостоянках з 50 і більше місцями постійного та тимчасового зберігання автомобілів при головному вїзді-виїзді повинен влаштовуватися контрольно-пропускний пункт (приміщення для обслуговуючого персоналу, туалету та інше), обладнаний майданчик для зберігання протипожежного інвентарю, встановлення контейнерів-сміттєзбірників.
Отже, вказаними нормами не визначено правового статусу автостоянки як об`єкта нерухомого майна.
Відповідно до статті 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.
До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (частина перша статті 181 ЦК України).
Частиною першою статті 188 ЦК України встановлено, якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).
Виходячи з аналізу положень статей 179, 181, 188 ЦК України, ДБН В.2.3-15:2007 та Правил автостоянка не є об`єктом нерухомого майна, оскільки утворюється за рахунок інших речей (огорожі, твердого покриття, освітлення, приміщень для обслуговування персоналу), які не є об`єктами нерухомого майна у розумінні статті 181 ЦК України, оскільки вони безпосередньо не пов`язані з земельною ділянкою.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 року у справі №686/22924/16-ц.
Отже, приймаючи до уваги викладене вище, донараховані позивачу ГУ ДПС у Дніпропетровській області податковим повідомленням-рішенням від 28.12.2023 року штрафні санкції є передчасними, та не підтвердженими належними доказами по справі.
Таким чином, спірне податкове повідомлення-рішення №1221635-2411-0465-UA12020010000033698 від 28.12.2023 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Інші доводи відповідача не спростовують протиправність прийнятого ним рішення.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази, суд погоджується із доводами позивача щодо хибного розрахунку зобов`язання з податку на нерухомість та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо витрат на правничу допомогу, що становлять 15000,00 гривень.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню у судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження надання правової допомоги позивачем до матеріалів справи долучено ордер та свідоцтво на право на заняття адвокатською діяльністю.
Однак, розглянувши надані суду документи, слід вказати, що позивачем не надано доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, зокрема не надано платіжного доручення чи будь-якого іншого розрахункового документу, що зареєстрований у встановленому порядку, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки та ін.), які б засвідчували факт того, що позивач дійсно поніс витрати на правничу допомогу.
Також суд зазначає, що позивачем належно не підтверджено та не надано доказів на підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт адвокатом/відомості щодо витраченого часу.
Враховуючи наведене, суд відмовляє у задоволенні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 15000,00 гривень.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №1221635-2411-0465-UA12020010000033698 від 28.12.2023 року.
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 1211,20 гривень.
В частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , код ОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 44118658).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 17.05.2024 року.
Суддя В.В. Ільков
Судове рішення № 119092840, Дніпропетровський окружний адміністративний суд було прийнято 17.05.2024. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 160/7228/24. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: