Постанова № 11906850, 02.08.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

26 липня 2010 року Справа № 2-9/1917-2010

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Борисової Ю.В.,

суддів                                                                      Гонтаря В.І.,

                                                                                          Черткової І.В.,

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився, Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі;

відповідача: не з`явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Виноградний";

третьої особи:не з`явився, державне сільськогосподарське підприємство "Агропромисловий комбінат "Виноградний"

розглянувши апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Пєтухова Н.С.) від 11 червня 2010 у справі №2-9/1917-2010

за позовом           Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (майд. Повсталих, 6, місто Севастополь, 99008)

до           товариства з обмеженою відповідальністю "Виноградний" (вул. Промислова, 9, с. Кольчугине, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим , 97551)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: державне сільськогосподарське підприємство "Агропромисловий комбінат "Виноградний" (вул. Чєхова, 1, с. Кольчугине,Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим, 97551)

про стягнення 766658,46 грн.

ВСТАНОВИВ:

                    Позивач, Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю "Виноградний", в якому, уточнивши вимоги (а.с.59), просив стягнути з відповідача 546377,53 грн. заборгованості з орендної плати та 50146,94 грн. пені. Третя особа у справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору –державне сільськогосподарське підприємство агрокомбінат "Виноградний".

Позовні вимоги, з посиланням на приписи статей 18, 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», статті 526, 759, 762 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням умов договору оренди в частині здійснення відповідачем своєчасних і повних орендних платежів.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 червня 2010 року (суддя Н.С. Пєтухова) у справі № 2-9/1917-2010 прийнято заяву про зменшення позовних вимог. Позов задоволено частково. Стягнуто з товариства "Виноградний" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі 546377,53 основного боргу, 25000 грн. пені, 5965,24 грн. держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.          

Не погодившись з постановленим судовим актом, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені та задовольнити позов у повному обсязі заявлених вимог.          

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги та в цілому погоджуючись із висновками місцевого суду щодо встановлених обставин справи, заявник скарги вважає необґрунтованим задоволення клопотання ТОВ "Виноградний" про зменшення розміру нарахованої пені, оскільки на момент розгляду дійсної справи заходи щодо виконання зобов’язання в частині погашення основної заборгованості відповідачем не вживались, не усувались порушення та його наслідки.

Крім того, скаржник звертав увагу на, що норма пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України є процесуальною і може застосовуватись лише з відповідною нормою закону матеріального, посилання на який в мотивувальній частині оспорюваного рішення відсутнє.

В судове засідання суду апеляційної інстанції представники сторін не з’явилися. Про причини відсутності судову колегію не повідомили, клопотання про відкладення судового розгляду не заявляли.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

                    З наявних у справі доказів, вважаючи їх достатніми для прийняття рішення у справі, судова колегія визнала можливим розглянути справу за відсутністю представників сторін.

Розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 28.12.2007 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Виноградний" укладено договір оренди державної власності № 644, у відповідності до пункту 1.1. якого орендодавець передав, а орендатор прийняв у строкове платне користування групу інвентарних об’єктів державної власності, що перебуває на балансі державного сільськогосподарського підприємства агрокомбінат "Виноградний" за адресою: АР Крим, Сімферопольський район, с. Кольчугіно, вул. Чехова,1, зазначених у додатку № 1 до цього договору (а.с.4-6).

Орендар вступає у строкове платне користування майном з моменту підписання сторонами договору, але не раніше приймання-передачі майна за актом ( пункт 2.1).

За умовами пункту 3.1., 3.2., 3.3. договору № 644 орендна плата за користування об’єктом оренди складає 125021,46 грн. на місяць, корегується щомісячно з урахуванням індексу інфляції та вноситься до державного бюджету відповідно до умов, визначених в договорі.

Договір діє з моменту підписання, нотаріального посвідчення та державної реєстрації строком до 28.12.2056 р. (пункт 10.1 договору).

28.12.2007 сторонами складено акт приймання–передачі групи об’єктів державної власності (а.с. 7-12).

Також встановлено, що 10.06.2010 сторонами укладено додаткову угоду про внесення змін до договору № 644 (а.с.50), де на виконання рішення господарського суду м.Севастополя від 12.05.2010 р. у справі № 5020-12/010 домовились про наступне: 1.) доповнити абз. 2 пункту 1.1. договору оренди № 644 від 28.12.2007 текстом наступного змісту: "Встановити, що з 01.01.2010 вартість орендованого майна складає 5057954 грн., яка визначена у відповідності до незалежної оцінки станом на 30.09.2009; 2.)доповнити пункт 3.1. договору оренди № 644 від 28.12.2007 текстом наступного змісту: "Встановити з 01.01.2010 орендну плату за базовий місяць розрахунку січень 2010 року в розмірі 44161,37 грн., без ПДВ; 3) розмір орендної плати, встановлений даною додатковою угодою, належить сплаті з 01.01.2010.

Позивач наполягає на тих обставинах, що зі свого боку належним чином виконав всі зобов’язання за договором, передавши об’єкти оренди, втім, відповідач зобов’язання щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів не виконував, внаслідок чого станом на 12.03.2010 за ним утворилась заборгованість в розмірі 546377,53 грн.

Несплата відповідачем нарахованої заборгованості стала підставою для нарахування позивачем також і пені у розмірі 50146,94 грн.

Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши надані суду розрахунки та підстави для задоволення вимог скарги про скасування судового рішення, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду першої інстанції, як такого, що постановлене при неповному з’ясуванні усіх обставин у справі.

Так, згідно з частиною 1 статті 1 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” цей Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Враховуючи, що об’єктом оренди є державне майно, застосуванню підлягають норми діючого Цивільного кодексу України та спеціального законодавства, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна”.

Стаття 18 вищенаведеного закону передбачає, що одним із обов’язків орендаря є внесення орендної плати своєчасно та в повному обсязі.

Зазначене положення також узгоджується з приписами частини 2 статті 762 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 285 Господарського кодексу України, відповідно до яких за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 5 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За розрахунком позивача в період з вересня 2009 р. по лютий 2010 р. включно заборгованість відповідача з орендних платежів склала 546377,53 грн. Наявність заборгованості у зазначеному розмірі належним чином підтверджена матеріалами справи та відповідачем не спростовується.

Так, матеріали справи містять акт звірки розрахунку з орендної платні за договором № 644 (а.с.52), в якому відповідачем визнаний розмір заборгованості за період з 01.09.2009 по 28.02.2010 в розмірі 546377,53 грн.

Відповідно до статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З врахуванням вказаного, встановивши, що на час розгляду справи заборгованість з орендних платежів відповідачем не погашена, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для її стягнення в судовому порядку та правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Щодо вимог позову про стягнення пені, нарахованої за порушення терміну внесення орендної плати, слід зазначити, що статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Приписами п. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань регулюються Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань". Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Встановлений у пункті 3.5. договору №644 розмір пені наведеним приписам відповідає, а здійснений позивачем розрахунок зазначених вимог є вірним, судом перевірений й сумніву у судової колегії не викликає.

Разом з тим, під час судового розгляду відповідачем у відзиві на позов заявлено клопотання про зменшення розміру пені, яке задоволено місцевим господарським судом, про що зазначено в оскарженому рішенні.

Втім, із зазначеними висновками рішення суду апеляційний господарський суд не погоджується, з огляду на наступне.

Дійсно, за приписами п.3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Втім, надаючи висновків щодо зменшення пені до 25000 грн., в порушення пункту 3.9.2 Роз’яснення Вищого арбітражного суду N 02-5/289 від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", згідно з яким, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), господарський суд першої інстанції відповідного обґрунтування не навів.

Доцільність використування відповідного процесуального права, передбаченого пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, місцевим судом не вмотивована.

Окрім того, застосовуючи до спірних правовідносин приписи статті 83 зазначеного кодексу, господарським судом не враховано, що зазначена норма є процесуальною і може бути застосована лише з відповідними нормами матеріального права, якими насамперед є стаття 233 Господарського кодексу України та стаття 551 Цивільного кодексу України.

Змістом наведених норм, зокрема, визначено право суду зменшити розмір санкцій з урахуванням ступеню виконання зобов'язання боржником; майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнових, але й інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу, та відсутністю через порушення спірного зобов'язання збитків в інших учасників господарських відносин.

Поряд із тим, з матеріалів справи вбачається, що на протязі судового розгляду дійсної справи жодні заходи з виконання зобов’язання з погашення основної заборгованості відповідачем не вживались, більш того, як впливає з доводів апеляційної скарги, на даний час загальний розмір заборгованості відповідача за спірним договором збільшився й становить 2396500,00 грн., що завдає прямий збиток державному бюджету, адже передане в оренду майно перебуває у державній власності.

Аналіз викладеного в цілому доводить, що нарахування пені у заявленому в позові розмірі здійснене позивачем підставно, у той час як обґрунтованих мотивів до його зменшення ані відповідачем, ані місцевим господарським судом не наведено.

Вказане надає підстав для відмови відповідачеві у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені та задоволення позовних вимог з її стягнення у розмірі 50146,94 грн.

Таким чином, з врахуванням встановлених обставин у їх сукупності, суд першої інстанції при вирішенні спору не повно з’ясував обставини у справі, у зв’язку з чим припустився помилкового рішення про часткове задоволення вимог позову та часткове стягнення з відповідача суми штрафних санкцій. Викладене надає підстави для зміни судового рішення в цій частині.

Крім того, судом першої інстанції не надано оцінки тим обставинам, що при зверненні до суду із позовом, позивач не сплатив державного мита та платежу на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, просивши звільнити його від цих платежів на підставі приписів пункту 35 статті 4 Декрету Кабінета Міністрів України від 21.01.1993 року № 93 „Про державне мито”. Натомість, судом стягнутий розмір мита та платежу ІТЗ на користь позивача з товариства „Виноградний”.

Втім, зважаючи на порушення судом приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія апеляційного господарського суду визнає за необхідне судові витрати стягнути з відповідача на користь держави пропорційно розміру задоволених позовних вимог у відповідності до вимог пунктів 3 і 5 наведеної норми.

          Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що господарським судом першої інстанції дано неповну юридичну оцінку обставинам справи, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення зміні.

          Керуючись статтями 101, 103 (пункт 4), 104 (частина 1 пункт 1), 49, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 червня 2010 року у справі № 2-9/1917-2010 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Виноградний»про зменшення позовних вимог відмовити.

Позов Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Виноградний" (97551, Сімферопольський район, с. Кольчугіно, вул. Промислова,9 р/р 26000010017630 у ВАТ "Кредобанк", МФО 324913, ЄДРПОУ 34744635) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (99008, м. Севастополь, пл. Повсталих, 6 р/р 31116094700002 в банку одержувача: Управління держказначейства в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополь, ЄДРПОУ 34740405) всього 596524,47 грн, з яких заборгованість з оренди в сумі 546377,53 грн. та 50146,94 грн. пені.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Виноградний" в дохід Державного бюджету України (рахунок 3 111309 570 000 7, банк одержувача: УДК в м. Севастополі, МФО 824509, ОКПО 240 355 98, код платежу: 220 90200, одержувач - ОДК в Ленінському районі м.Севастополя) 5965,24 грн. державного мита.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Виноградний" в дохід Державного бюджету України ( STATE TREASURE OF UKRAINE, Kyiv, Ukraine), МФО банка: 322313, код бюджетної класифікації 22090200, SWIFT EXBSUAUX) 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддя                                                  Ю.В. Борисова

Судді                                                                                В.І. Гонтар

                                                                                І.В. Черткова