Рішення № 11906197, 27.10.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

27 жовтня 2010 р. Справа 7/111-10

за позовом: Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", м. Київ.

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранітний кар'єр", с.Могилівка, Жмеринський район, Вінницька область.

про стягнення 4589817,98 грн. зборгованості

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л. С.

Представники:

позивача: Чібісова М.В. - юрисконсульт галузевої служби колії, довіреність № 2718-НЮ від 23.09.2010 року, посвідчення № 026108 видане 16.09.2010 року.

відповідача: Грозь О.В. - представник, довіреність № 43 від 11.02.2010 року, паспорт серія НОМЕР_1 виданий 20.07.1998 року.

ВСТАНОВИВ :

Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранітний кар'єр" про стягнення 4 589817,98 грн., з яких сума основного боргу 3 972 402,22 грн., пені - 174 601,34 грн., інфляційних втрат - 145 459,93 грн., 3% річних - 25 551,42 грн., штраф у розмірі - 271 803,07 грн. в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором підряду від 19.11.2009 року № ПЗ/КМС-79-096362/НЮ.

Ухвалою від 21.06.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/111-10 та призначено до розгляду на 15.07.2010 року.

В зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін, неподанням останніми витребуваних доказів, а також необхідністю у витребуванні нових доказів розгляд справи неодноразово відкладався.

Востаннє ухвалою від 29.09.2010 року розгляд справи було відкладено до 20.10.2010 року.

В судовому засіданні 20.10.2010 року оголошувалась перерва до 27.10.2010 року з метою надання сторонами додаткових доказів.

Під час судового розгляду справи не застосовуються технічні засоби звукозапису в зв'язку з тим, що представниками сторін не заявлено клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами.

27.10.2010 року представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог до 4 143 413,57 грн. (з яких основний борг в сумі 3 972 402,22 грн., інфляційне збільшення суми боргу - 145 459,93 грн., нараховані 3% річних - 25 551,42 грн.) та відмовляється від стягнення 174 601,34 грн. пені та 271 803,07 грн. штрафу.

Розглянувши вказану заяву, яка розцінена судом як заява про відмову від позовних вимог про стягнення пені в сумі 174601,34 грн. та 271803,07 грн. штрафу, суд приймає її до розгляду як таку, що не суперечить ст.22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

19.11.2009 року між ТОВ "Гранітний кар'єр" (Замовник) та ДТГО "Південно-Західна залізниця" (Підрядник) був укладений договір підряду №ПЗ/КМС-79-096362/НЮ, згідно п.1.1 якого Підрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі, на свій ризик виконати за завданням Замовника роботи по укладенню під'їзної колії та стрілочних переводів з матеріалів Підрядника, баластуванню і виправленню колії та стрілочних переводів з матеріалу Замовника, роботи по встановленню колійних знаків, укладенню тупікових упорів з матеріалів Підрядника та переукладення стрілочного переводу Замовника на території ТОВ "Гранітний кар'єр" згідно виконавчих калькуляцій та протоколу домовленості про договірну ціну, які є невід'ємною частиною договору (Додатки № 1-10)

Пунктом 2.2 Договору сторони передбачили, що термін виконання робіт складає не пізніше 6 місяців після передачі проектно-кошторисної документації Підряднику та одночасним перерахуванням коштів Замовником на розрахунковий рахунок Підрядника в розмірі 100 % від загальної вартості Договору.

Відповідно до п.2.3 Договору передбачено, що робота вважається виконаною після підписання акту-приймання виконаних робіт Замовником.

В п.3.1 Договору сторони погодили загальну вартість робіт, яка визначається на основі калькуляцій та становить 4 088 971,97 грн., в тому числі ПДВ - 20% - 681 495,33 грн.

Розрахунки проводяться шляхом попереднього перерахування коштів Замовником на рахунок Підрядника в розмірі 100% від загальної вартості договору протягом 15 банківських днів з дати укладання договору, згідно виставлених платіжних документів (п.3.2 Договору).

Оплата за виконані роботи проводиться у безготівковій формі (п.3.5 Договору).

Пунктом 6.1 Договору визначено, що виконані Підрядником роботи приймаються Замовником з обов'язковим складанням відповідного акту здачі-приймання виконаних робіт, що підписується уповноваженими представниками сторін.

За посиланням позивача ТОВ "Гранітний кар'єр" допустив порушення взятих на себе договірних зобов'язань та не здійснив розрахунок за виконану роботу в зв'язку з чим заборгував суму коштів, що складає 3 972 402,22 грн..

При дослідженні обставин спору судом встановлено, що на підставі договору від №ПЗ/КМС-79-096362/НЮ від 19.11.2009 року ДТГО "Південно-Західна залізниця" виконала підрядні роботи на загальну суму 4 046 041,67 грн., а ТОВ "Гранітний кар'єр" за виконані роботи було сплачено лише 73639,45 грн..

Таким чином сума заборгованості ТОВ "Гранітний кар'єр" становить 3 972 402,22 грн. (4 046 041,67 - 73639,67).

Слід вказати, що факт виконання робіт та проведення розрахунків на вказані вище суми підтверджується наданим представниками сторін письмовими доказами, а саме: актами приймання виконаних підрядних робіт, платіжними дорученнями, довідкою щодо руху коштів від 27.09.2010 року № П-8/2114, виписками банківських установ тощо.

Окрім того, між сторонами було підписано акти звірки розрахунків за договором від 19.11.2009 року №ПЗ/КМС-79-096362/НЮ в якому станом на 01.03.2010 року та 27.09.2010 року було зафіксовано наявність боргу відповідача в розмірі 3 972 402,22 грн..

Також суд зазначає, що в судовому засіданні представник відповідача не заперечує щодо позовних вимог про стягнення суми боргу в розмірі 3972402,22 грн. про що він зробив відповідний письмовий запис на заяві позивача про зменшення позовних вимог.

Нездійснення відповідачем остаточних розрахунків з позивачем за виконану роботу, спонукало останнього звернутись з даним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З підписанням 19.11.2009 року сторонами договору між ним виникли правовідносини регулювання яких здійснюється § 3 (Будівельний підряд) Глави 61 ЦК України (Підряд) (ст.ст.875-886 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Частиною 4 ст.879 ЦК України встановлено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, в п.3.2 Договору сторони погодили порядок та умови проведення розрахунків передбачивши обовязок для відповідача провести 100 % попередньої оплати.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Беручи до уваги встановлені обставини та вказані вище приписи законодавства, а також те, що доказів щодо погашення боргу в сумі 3972402,22 грн. на день розгляду справи відповідач не надав позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правомірними, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 145459,93 грн. інфляційних втрат та 25551,42 грн. 3 % річних за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

В судовому засіданні відповідач заперечує щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат та просить в їх задоволенні відмовити посилаючись при цьому на те, що відносно нього ухвалою господарського суду Вінницької області від 16.03.2009 року по справі № 5/69-09 порушено провадження у справі про банкрутство і одночасно введено мораторій на задоволення вимог кредиторів який діє і на даний час. За твердженням відповідача, виходячи з приписів ч.4 ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вимоги позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є незаконними та неправомірними.

В обґрунтування свого твердження відповідач посилається на діючу судову практику, в тому рахунку і на Постанову Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 15 "Про судову практику у справах про банкрутство".

Наведені відповідачем заперечення викладені також у поданому ним запереченні № 121 від 27.09.2010 року, які надійшли до суду 29.09.2010 року.

Як встановлено судом 16.03.2009 року господарським судом Вінницької області відповідно до заяви ТОВ "Гранітний карєр" порушено провадження у справі № 5/69-09 про банкрутство ТОВ "Гранітний карєр" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника ТОВ "Гранітний карєр".

Вказана вище інформація отримана судом із БД "Діловодство господарського суду", Єдиного державного реєстру судових рішень (реєстраційний номер судового рішення - № 31954951).

В зв'язку з цим суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Разом з тим, статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

В цій же статті Закону вказано, що грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом.

Отже, відповідно до вказаної норми грошове зобов'язання складається також і з грошової суми, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору і на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.

Такі підстави передбачені, зокрема, статтею 625 Цивільного кодексу України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому суд зауважує, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3 % річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, як його визначено у статті 1 Закону про банкрутство.

Нарахування річних та інфляційних збитків в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не є за своєю правовою природою неустойкою (штрафом, пенею) чи іншими санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань (на що посилався у своєму відзиві відповідач), нарахування яких забороняється відповідно частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

При цьому, виходячи із змісту абз.2 ч.2 п.4 ст.12 Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування,податків і зборів (обов'язкових платежів).

Таким чином, ототожнення зазначених складових грошового зобов'язання із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань у розумінні абз. 4 ч. 4 ст. 12 Закону про банкрутство не є правильним.

Слід зазначити, що в п.50 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство" вказано про відсутність заборони нарахування процентів та індексу інфляції передбачених статтями 536 та 625 ЦК за весь час прострочення грошового зобов'язання в період провадження справи про банкрутство.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України в своїх постановах від 16.05.2006 року у справі № 10/557-26/155, від 17.01.2006 року у справі № 11/690, Вищий господарський суд України у постановах від 03.04.2008 року у справі № 42/377, від 08.04.2008 року у справі № 03/4190, від 01.04.2009 року у справі № 9/357-07.

З огляду на вказане, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству.

Провівши перевірку правильності наданих позивачем розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат судом виявлено помилки допущені в розрахунках, які полягають в наступному.

Як вбачається із наданого позивачем 29.09.2010 року обґрунтування розрахунку суми боргу нарахування 3 % річних та інфляційних втрат здійснювалось за такі періоди із визначенням такої суми заборгованості:

-179258,66 грн. період прострочення 30.11.2009 року -15.03.2010 року;

-3703642,39 грн. період прострочення 28.12.2009 року -15.03.2010 року;

- 149501,17 грн. період прострочення 24.02.2010 року -15.03.2010 року.

На думку суду вказаний розрахунок є невірним в частині визначення суми боргу в

періоді прострочення з 30.11.2009 року по 15.03.2010 року, оскільки при цьому позивачем не враховано оплати здійснені відповідачем 27.11.2009 року на суму 50000,00 грн. та 18.02.2010 року на суму 10000,00 грн..

Виходячи з наведеного вірним буде проведення розрахунку в цій частині наступним чином:

-129258,66 грн. період прострочення з 30.11.2009 року по 17.02.2010 року;

-119258,66 грн. період прострочення з 18.02.2010 року по 15.03.2010 року.

Провівши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат з урахуванням виявлених

помилок у періоді із боргом 179258,66 грн. судом отримано 1104,77 грн. 3 % річних та 6075,16 грн. інфляційних втрат виходячи з чого в стягненні 456,99 грн. та 2350,00 грн. інфляційних втрат суд відмовляє як заявлених безпідставно.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних в межах періодів визначених позивачем в інших періодах (28.12.2009 року 15.03.2010 року та 24.02.2010 року 15.03.2010 року) судом не виявлено наявність у ньому помилок з огляду на що вказані вимоги задовольняються судом у визначених позивачем розмірах.

Також судом розглянуто заяву позивача про відмову від позову в частині стягнення пені та штрафу суд дійшов висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження в цій частині з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення пені та штрафу приймається судом, оскільки відмова позивача від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України позивачу розяснені процесуальні наслідки його дій.

Приймаючи заяву про відмову від позову суд враховує те, що вона підписана начальником юридичної служби позивача Климюк О.С. у якої наявні повноваження на відмову від позову, що вбачається із довіреності від 27.05.2010 року № 1551-НЮ.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3% річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні 3 % річних та інфляційних втрат, а також припинення провадження в частині позовних вимог про стягнення пені та штрафу.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до ч.ч. 2, 4, 5 ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

27.10.2010 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись, ст.1, абз.2 ч.2 п.4 ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранітний кар'єр", с. Могилівка, Жмеринський район, Вінницька область, 23141 (інформація про реквізити ідентифікаційний код-31398448) на користь Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", вул. Лисенка, 6, м. Київ, 01601 (інформація про реквізити ідентифікаційний код-26199565) 3 972 402 грн. 22 коп. основного боргу, 143109 грн. 93 коп. - інфляційних втрат, 25094 грн. 43 коп. - 3 % річних, 23004 грн. 28 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 212 грн. 90 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Прийняти відмову позивача від стягнення пені та штрафу та припинити провадження у справі в частині стягнення 174601 грн. 34 коп. - пені та 271803 грн. 07 коп.- штрафу на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

5. В стягненні 456 грн. 99 коп. 3 % річних та 2350 грн. 00 коп. інфляційних втрат відмовити.

Cуддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 01 листопада 2010 р.

віддрук.1 прим.:

1 - до справи.