ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2010 року <ЧАС >м.ПолтаваСправа № 2а-4335/10/1670 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Алєксєєвої Н.Ю.,
за участю секретаря Кусайло Я.Г.,
представника позивача - Буніна О.С.,
представника відповідача - Скабук Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван Сіфуд"до Полтавської митниціпро визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В:
14 вересня 2010 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Караван Сіфуд"звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської митниціпро визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, обґрунтовуючи свої позовні вимоги незгодою із визначенням Полтавською митницею митної вартості товарів за резервним методом, адже позивачем надані митному органу документи, що підтверджують митну вартість товарів в розмірі, визначеному зовнішньоекономічними контрактами.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив визнати протиправними та скасувати рішення Полтавської митниці про визначення митної вартості товарів №806000006/2010/000469/2, №806000006/2010/000470/2, №806000006/2010/000472/2, №806000006/2010/000471/2 від 29 червня 2010 року, №806000006/2010/000539/2, №806000006/2010/000540/2, №806000006/2010/000541/2, №806000006/2010/000542/2, №806000006/2010/000543/2 від 28 липня 2010 року.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, зазначив про правомірність визначення Полтавською митницею митної вартості товарів за резервним методом, адже документального обґрунтування ТОВ "Караван Сіфут" вартості товарів, заявленої до митного оформлення відповідачу надано не було а ,крім того, мало місце самостійне декларування митної вартості позивачем за резервним методом. Просив в задоволенні позовних вимог відмовити.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бєлгородриба" (Росія) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Караван Сіфут" був укладений зовнішньоекономічний контракт від 19 березня 2010 року №14, предметом якого є поставка мінтая свіжомороженого. На підставі вказаного контракту та відповідно до додаткової угоди від 15 квітня 2010 року №1, додаткових угод від 27 квітня 2010 року №2, №3 та специфікації від 12 квітня 2010 року №2 позивачу було поставлено 180004 кг товару.
Згідно умов контракту та специфікації позивач здійснив попередню оплату у розмірі 100% вартості партії товару на підставі виставлених ТОВ «Бєлгородриба»рахунків-фактур (інвойсів) від 08 червня 2010 року №35098, від 10 червня 2010 року №36054, від 12 липня 2010 року №43375, від 23 червня 2010 року №38537, від 06 липня 2010 року №42192, від 25 червня 2010 року №39738 на загальну суму 1831945,26 грн.
Позивачем до митного органу було надано вантажні митні декларації про декларування вантажу "риба морська, морожена, мінтай (THERAGRA CHALCOGRAMA), без голови, виробник ЗАТ "Хайрюзовський рибоконсервний завод" країна виробництва Росія, із визначенням ваги вантажу та вартості товару за ціною контракту від 23 червня 2010 року №806000010/201/006097, від 23 червня 2010 року №806000010/201/006100, від 23 червня 2010 року №806000010/201/006102, від 23 червня 2010 року №806000010/201/007312, від 27 липня 2010 року №806000010/201/007306, від 27 липня 2010 року №806000010/201/007206, від 27 липня 2010 року №806000010/201/007314, від 28 липня 2010 року №806000010/201/007321.
Митним органом, за підстав не підтвердження позивачем вартості понесених транспортних витрат, було відмовлено в митному оформленні товару із визначенням його вартості за ціною контракту. Полтавською митницею прийняті рішення про визначення митної вартості товарів із використанням резервного методу визначення митної вартості товарів за ВМД від 23 червня 2010 року №806000010/201/006097 - рішення від 29 червня 2010 року №806000006/2010/000470/2, ВМД від 23 червня 2010 року №806000010/201/006100 - рішення від 29 червня 2010 року №806000006/2010/000470/2, ВМД від 23 червня 2010 року №806000010/201/006102 - рішення від 29 червня 2010 року №806000006/2010/000470/2, ВМД від 23 червня 2010 року №806000010/201/007312 - рішення від 29 червня 2010 року №806000006/2010/000470/2, ВМД від 27 липня 2010 року №806000010/201/007306 - рішення від 29 червня 2010 року №806000006/2010/000470/2, ВМД від 27 липня 2010 року №806000010/201/007206 - рішення від 29 червня 2010 року №806000006/2010/000470/2, ВМД від 27 липня 2010 року №806000010/201/007314 - рішення від 29 червня 2010 року №806000006/2010/000470/2, ВМД від 28 липня 2010 року №806000010/201/007321 - рішення від 29 червня 2010 року №806000006/2010/000470/2.
За поясненнями представника позивача в судовому засіданні, з метою уникнення економічних втрат підприємством, ТОВ "Караван Сіфут" до митного органу подано було митні декларації із визначенням митної вартості товару за методом, вказаним відповідачем в рішеннях, а саме за резервним методом визначення митної вартості товару, здійснене розмитнення вантажу в повному обсязі за вищевказаними специфікаціями, додатковими угодами до контракту від 19 березня 2010 року №14.
Позивач не погоджується із визначенням Полтавською митницею вартості товарів, оскаржив рішення відповідача до суду.
В ході судового розгляду справи представником відповідача було вказано, що відповідно до пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для їх підтвердження" від 20 грудня 2006 року №1766 для підтвердження транспортних витрат, які відповідно до Митного кодексу України включаються до ціни товару, декларант зобов'язаний подати договір (контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи, а також:
або рахунок-фактуру від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів (не було надано митному органу);
або банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури (не було надано);
або довідку підприємства-перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства (не було надано, але була надана калькуляція, що не прийнята до уваги у зв'язку із відсутністю реквізитів товаросупровідних документів, інформації про товар);
або калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту (не було надано).
Враховуючи вказане, відповідачем зроблений висновок про непідтвердження позивачем у встановленому порядку транспортних витрат.
Згідно зі статтею 259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, що переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень Митного кодексу України.
Митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу (частина 1 статті 260 Митного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 262 Митного кодексу України митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.
Статтею 266 Митного кодексу України передбачено, що основним метод визначення митної вартості товарів - це метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Відповідно до частини 2 статті 26 Митного кодексу України порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.
Пунктом 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. N 1766, визначено, що для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.
Статтею 267 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.
В ході судового розгляду справи встановлено, що для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, позивачем були подані документи, передбачені Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для їх підтвердження»від 20 грудня 2006 року №1766, які підтверджують витрати, визначені в статті 267 Митного кодексу України, а саме: контракт від 19 березня 2010 року № 14, специфікація №2, додаткові угоди до контракту, рахунки-фактури (інвойси), міжнародні товарно-транспортні накладні, оригінали вантажних митних декларацій іноземної країни, первинні бухгалтерські документи на підтвердження транспортних витрат, сертифікат про походження товару форми СТ-1, копії яких наявні в матеріалах справи.
Під час здійснення митного контролю за визначенням митної вартості товару на деклараціях митної вартості посадовою особою Полтавської митниці був зроблений напис про необхідність подати додаткові документи, із посиланням на положення пункту 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року №1766, якою затверджений Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження.
Відповідно до пункту 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року №1766 для підтвердження заявленої декларантом митної вартості товарів можуть подаватися:
- рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця;
- рахунки про сплату комісійних, брокерських (посередницьких) послуг, пов'язаних з виконанням умов договору (контракту);
- відповідна бухгалтерська документація;
- ліцензійний чи авторський договір (контракт);
- каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) фірми - виробника товару;
- калькуляція фірми - виробника товару;
- копія вантажної митної декларації країни відправлення, а в разі, коли в такій країні товар розміщувався в митному режимі, яким не передбачено сплату податків і відповідно до якого товар перебував під митним контролем, - копія вантажної митної декларації, оформленої в попередній експорту митний режим;
- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством;
- сертифікат про походження товару;
- відомості про якісні характеристики товару;
- інформація зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару та/або сировини.
Декларант за власним бажанням подає інші документи для підтвердження заявленої у декларації митної вартості товарів.
Із змісту вказаної норми вбачається, що вона не зобов'язує позивача надати повний перелік документів відповідно до пункту 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року №1766. При цьому саме формулювання вказаної норми - "можуть подаватися", вказує на те, що витребовування таких документів може мати місце у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Разом із тим, витребувавши практично весь перелік документів, передбачених п. 11 Порядку, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити.
Суд зазначає, що перелік документів, визначений пунктом 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року №1766, не є ані вичерпним, ані таким, що визначає документи, відсутність хоча б одного з яких є обов'язковою передумовою для неможливості визначення митної вартості товарів за ціною договору.
Однак, як вбачається з копій вказаних декларацій, декларантом було зазначено, що на момент їх подачі і на момент вчинення відповідного запису на них митним органом, позивач не міг представити додатково витребувані у нього документи.
В ході судового розгляду справи представником позивача було пояснено, що даний запис не свідчить про відмову декларанта від подання додатково витребуваних документів взагалі, а містить лише зауваження про неможливість надання документів безпосередньо в момент подачі декларації.
Відповідно до пункту 13 Постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року №1766, декларант зобов'язаний подати додаткові документи, визначені у пункті 11 цього Порядку, протягом 10 календарних днів після ознайомлення із записом митного органу про їх подання. За вмотивованою заявою декларанта такий строк продовжується. У разі відмови подати додаткові документи декларант робить відповідний запис із зазначенням дати, прізвища та проставлення свого підпису на зворотному боці основного аркуша декларації митної вартості.
Згідно пункту 14 вказаної постанови, якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.
Рішення про визначення митної вартості товарів були винесені та відмовлено було відповідачем в прийнятті митних декларацій, митному оформленні, пропуску товарів та транспортних засобів через митний кордон України, складених позивачем за першим методом визначення митної вартості (за ціною договору щодо товарів, які імпортуються в Україну) без дотримання відповідачем встановленого пунктом 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року №1766 десятиденного терміну.
Судом не приймається посилання представника відповідача на ті обставини, що декларантом на деклараціях митної вартості товарів було зазначено про неможливість надання додаткових документів взагалі і винесення у зв'язку із таким визначенням рішень Полтавською митницею. Адже в даному випадку відповідач зобов'язаний був дотриматися процедури, встановленої законодавством для отримання додаткових документів від декларанта і винесення рішення про визначення митної вартості товарів з урахуванням всього обсягу інформації про таку вартість.
З аналізу обставини справи, про які повідомлено сторонами і про які вбачається з матеріалів справи, суд прийшов до висновку про недотримання відповідачем процедури визначення митної вартості товарів, що призвело до неповного вивчення митним органом всіх факторів, що впливають на визначення вартості товару.
В ході судового розгляду справи представник відповідача наполягав на відсутності з боку позивача підтвердження транспортних витрат, понесених останнім за договором від 19 березня 2010 року №14.
З даного приводу суд наголошує на тому, що з переліку додаткових документів, що вимагалися Полтавською митницею, викладеному на зворотному боці декларацій митної вартості товарів не вбачається про вимогу відповідача від ТОВ "Караван СІфут" документів, які б підтверджували вартість транспортних послуг, отриманих позивачем при транспортуванні товарів.
Відповідно до пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року №1766 для підтвердження транспортних витрат, які відповідно до Митного кодексу України включаються до ціни товару, декларант зобов'язаний подати договір (контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи, а також:
- або рахунок-фактуру від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;
- або банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;
- або довідку підприємства-перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства;
- або калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Позивачем до суду надано копії документів, що підтверджують розмір та факт понесення ТОВ "Караван Сіфут" транспортних витрат за зовнішньоекономічним контрактом від 19 березня 2010 року №14, а саме копію рахунку-фактури від 06 квітня 2010 року №159, акту виконаних робіт від 05 квітня 2010 року №00000030, товарних накладних від 05 квітня 2010 року №48, від 09 квітня 2010 року №3, довідок позивача про витрати по доставці вантажу із визначенням номерів СМR та реєстраційних номерів автомобілів, що здійснювали перевезення по конкретних транспортних накладних, калькуляцій транспортного підприємства, договорів про здійснення перевезень вантажів, довідок про транспортні витрати, зі змісту яких вбачається про відповідність розміру транспортних витрат, понесених позивачем до сум, заявлених у деклараціях митної вартості товарів, сформованих ТОВ "Караван Сіфут" відповідно до контрактної.
Подані позивачем документи цілком відповідають переліку, зазначеному у вказаній нормі, оскільки договори про перевезення надавалися митному органу, калькуляція перевізника містить зазначену в нормі необхідну інформацію (містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підпис керівника).
Суд приходить до висновку, що ці документи є достатніми для підтвердження митного оформлення товару за першим методом.
Посилання Відповідача на те, що на момент перевезення товару через кордон ще не відбулася оплата транспортно-експедиційних послуг, відсутні банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури, тому немає фактичного підтвердження транспортних витрат, є безпідставними.
Відповідно до умов розрахунку, визначених у договорах, укладених з перевізниками, "Замовник перераховує на рахунок Перевізника повну вартість перевезення на протязі трьох банківських днів з моменту отримання належним чином оформлених товарно-транспортних накладних, рахунку про сплату та акту виконаних робіт". Таким чином, час оплати перевезення визначає Перевізник самостійно.
Посилання представника відповідача на неможливість визначення митної вартості товару за ціною договору у зв'язку із відсутністю відомостей про умови страхування, судом не приймаються, адже в судовому засіданні встановлено те, що товар не страхувався, отже не можливо і надати документи про таке страхування. Відповідно вимоги відповідача про надання документів про страхування товару є безпідставними.
Крім того, суд приймає до уваги, що відповідач самостійно визначив митну вартість товару, при чому застосувавши не 1-й, не 2-й, не 3-й і не будь-який інший метод, а 6-й резервний.
Визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до статті 266 Митного кодексу України здійснюється такими методами:
За ціною договору щодо товарів, що імпортуються в Україну (вартість операції);
За ціною договору щодо ідентичних товарів;
За ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
На основі віднімання вартості;
На основі додавання вартості (обчислена вартість);
Резервного.
У разі, якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 Митного кодексу України.
Представником відповідача не представлено суду жодних доказів про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості, необхідність яких передбачена статтею 266 Митного кодексу України. Частина 5 даної статті передбачає, що кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до статті 266 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товару є ціна угоди, за якою він імпортується, чи ціна яка підлягає сплаті за товари, які імпортуються. Якщо основний метод не може бути застосований, застосовується послідовно кожний з інших методів, зазначених у статті 266 Митного кодексу України.
Відповідно до положень частини 4 статті 267 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), використовується в разі, якщо: немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів; стосовно продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, що унеможливлюють визначення вартості цих товарів; жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не може бути зроблено відповідне коригування відповідно до положень частини другої цієї статті; покупець і продавець не є пов'язаними між собою особами або хоч і є пов'язаними між собою особами, але ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Відповідач не послався на обставини, які виключають використання першого методу.
За таких обставин суд приходить до висновку про безпідставність винесення Полтавською митницею рішень про визначення митної вартості товарів №806000006/2010/000470/2, №806000006/2010/000472/2, №806000006/2010/000471/2 від 29 червня 2010 року, №806000006/2010/000539/2, №806000006/2010/000540/2, №806000006/2010/000541/2, №806000006/2010/000542/2, №806000006/2010/000543/2 від 28 липня 2010 року.
Між ТОВ "Караван Сіфут" та Компанією n trade & logistics Ltd»(Великобританія) укладений зовнішньоекономічний контракт від 08 лютого 2009 року №5 предметом якого є придбання риби свіжомороженої і морепродуктів на загальну суму 1303465,44 грн. згідно рахунку-фактури (інвойсу) від 30 квітня 2010 року №10069/ GOR23/ 10070GOR24/ 10071/GOR25/ 10072/ GOR26/ 10073/ GOR27/ 10074/ GOR28.
Позивачем до митного органу було надано вантажну митну декларацію від 15 червня 2010 року №806000010/2010/005756, за якою задекларовано вантаж "Філе пангасіусу заморожене, 138 000 кг., являє собою філе свіжоморожене прісноводної риби отряду сомоподібних, без шкіри, кісток, плавців, розроблене паралельно хребта, виробник "HUNGCA CO LTD", країни виробництва В'єтнам"
В ході судового розгляду справи встановлено, що у графі 43 декларації від 15 червня 2010 року №806000010/2010/005756 самим декларантом позивача вказано, що митна вартість ним задекларована за 6 резервним методом, при цьому до митного оформлення декларантом подано декларацію митної вартості форми 2 № 806000010/2010/005756 (надана до матеріалів справи), в якій зазначено, що обрано 6 (резервний) метод визначення митної вартості, оскільки відсутня необхідна інформація.
Таким чином, позивачем з самого початку задекларовано товар за 6 резервним методом визначення митної вартості. В якості джерела інформації для такого визначення митної вартості декларантом вказано інформація митної статистики.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість визначення митної вартості товару Полтавською митницею за резервним методом і, відповідно про правомірність винесеного рішення №806000006/2010/000469/2 від 29 червня 2010 року.
Стосовно позовних вимог ТОВ "Караван Сіфут" про зобов'язання Полтавської митниці зарахувати надмірно сплачені митні платежі в сумі 179806,09 грн. в рахунок майбутніх платежів суд зазначає, що ця позовна вимога задоволенню не підлягає, оскільки на дату судового розгляду справи законодавчо встановленого обов'язку зараховувати суми надмірно сплачених грошових коштів в рахунок майбутніх платежів у митного органу немає.
В суду відсутня інформація про звернення позивача до Полтавської митниці із заявою про здійснення такого зарахування і інформація про відмову в задоволенні відповідачем такої заяви ТОВ "Караван Сіфут".
Судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання та спрямованим на відновлення порушених прав позивача і не може регулювати відносини в майбутньому.
З урахуванням всього викладеного, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ТОВ "Караван Сіфут".
Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван Сіфуд" до Полтавської митниці про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Полтавської митниці про визначення митної вартості товарів №806000006/2010/000470/2, №806000006/2010/000472/2, №806000006/2010/000471/2 від 29 червня 2010 року, №806000006/2010/000539/2, №806000006/2010/000540/2, №806000006/2010/000541/2, №806000006/2010/000542/2, №806000006/2010/000543/2 від 28 липня 2010 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван Сіфуд" (код ЄДРПОУ 35868664, р/р 260028392 в АБ “Полтава-банк”, МФО 331489) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 29 жовтня 2010 року.
СуддяН.Ю. Алєксєєва
Судове рішення № 11905336, Полтавський окружний адміністративний суд було прийнято 27.10.2010. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 2а-4335/10/1670. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: