Постанова № 11904241, 04.10.2010, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2010 рокуСправа № 2а-2160/10/0370

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Каленюк Ж.В.,

при секретарі судового засідання Ковальчуку С.В.,

за участю представників позивача Купири З.С., Киричук О.В.,

представників відповідача Костюка А.Ю., Михалко Н.О., Шкарадюк Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська фабрика гофротари" до Нововолинської обєднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 січня 2010 року № 0000012301/0/13, від 26 лютого 2010 року № 0000012301/1/13, від 30 квітня 2010 року № 0000012301/2/13, від 22 липня 2010 року № 0000012301/3/13,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинська фабрика гофротари» (далі ТзОВ «Волинська фабрика гофротари», підприємство, товариство) звернулося з адміністративним позовом до Нововолинської обєднаної державної податкової інспекції (далі - Нововолинська ОДПІ) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 січня 2010 року № 0000012301/0/13, від 26 лютого 2010 року № 0000012301/1/13, від 30 квітня 2010 року № 0000012301/2/13, якими йому визначено зобовязання з податку на додану вартість в сумі 731888,00 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 365944,00 грн. (всього 1097 832,00 грн.)

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що 19 січня 2010 року Нововолинською ОДПІ на підставі акту документальної планової виїзної перевірки ТзОВ «Волинська фабрика гофротари» від 18 грудня 2009 року № 1591/84/33211353 винесено податкове повідомлення рішення № 0000012301/0/13.

Зазначене податкове повідомлення-рішення позивач оскаржив в адміністративному порядку, проте за результатами розгляду скарги Нововолинською ОДПІ, Державною податковою адміністрацією (ДПА) у Волинській області останнє залишено без змін.

Крім того, позивачу направлено повідомлення-рішення від 26 лютого 2010 року № 0000012301/1/13, від 30 квітня 2010 року № 0000012301/2/13, які встановлюють новий строк для оплати податкового зобовязання, визначеного в первинному повідомленні-рішенні.

Позивач вказує на безпідставність зроблених відповідачем висновків в акті перевірки стосовно порушення пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”: підприємство за період з 01 жовтня 2007 року по 30 червня 2009 року завищило податковий кредит у загальній сумі 970 458,00 грн. та занизило суму податку на додану вартість (ПДВ) на 731888, 00 грн., в тому числі, за січень - на 14 884,00 грн., лютий - на 1 201 984,00 грн., березень - на 109 988,00 грн., квітень - на 51 657,00 грн., травень 52 302,00 грн., червень 41 577,00 грн., вересень 359 496,00 грн. Дані висновки базуються на тому, що сума податкового кредиту сформована у частині витрат, які не приймають участі у визначенні собівартості, а отже, не приймають участі в оподатковуваних операціях, тому сума податкового кредиту, на думку відповідача, підлягає коригуванню.

Відповідач стверджує, що собівартість реалізованої продукції вища за дохід від її реалізації, аналізуючи при цьому дані бухгалтерського обліку. Разом з тим, підприємство, посилаючись на дані декларації з податку на прибуток, вказує, що валові доходи на придбання товарів не вищі за доходи від їх продажу. При цьому відємне значення обєкта оподаткування виникло не за рахунок перевищення валових витрат на придбання товарів над валовими доходами, а за рахунок статті «інші витрати» - переоцінки кредитних коштів та відсотків за кредитами у валюті. Податковий кредит не формується в частині даних витрат та не може підлягати коригуванню.

З цих підстав позивач просив визнати нечинними та скасувати повідомлення-рішення від 19 січня 2010 року № 0000012301/0/13, від 26 лютого 2010 року № 0000012301/1/13, від 30 квітня 2010 року № 0000012301/2/13.

Відповідач у письмовому запереченні проти позову його вимог не визнав, та зазначив, що підприємство допустило включення до валових витрат витрати, які не приймають участі у формуванні виробничої собівартості реалізованої продукції; такі витрати понесені не з метою одержання доходу, отже, не повязані з господарською діяльністю.

На підставі даних декларації з податку на прибуток, на яку при своїх доводах посилається позивач, не можна визначити, чи продукція продається нижче собівартості. При цьому відповідач звертає увагу, що собівартість реалізованої продукції повинна включати вартість сировини, матеріалів та інших витрат, повязаних з виготовленням продукції у міру їх використання (списання на виробництво).

Ці показники встановлюються на основі аналізу рахунку 79 (фінансові результати). Аналізом рахунку 90 (собівартість реалізації) та рахунку 70 (доходи від реалізації) встановлено, що протягом четвертого кварталу 2007 року-третього кварталу 2008 року доходи від реалізації були нижчі від собівартості реалізації. Податковий кредит сформовано в частині витрат, які не приймають участі у визначенні собівартості, а тому не беруть участі в оподатковуваних операціях, що є порушенням пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». У задоволенні позовних вимог відповідач просив відмовити.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, крім того, подали заяву про збільшення позовних вимог та просили визнати нечинним та скасувати також податкове повідомлення-рішення від 22 липня 2010 року № 0000012301/3/13, винесене після розгляду ДПА України скарги, поданої в адміністративному порядку.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали з підстав, викладених у письмовому запереченні проти адміністративного позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази у справі та даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Суд встановив, що за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 червня 2009 року Нововолинською ОДПІ складено акт від 18 грудня 2009 року № 1591/84/33211353 (а.с.10-38) та винесено податкове повідомлення-рішення від 19 січня 2010 року № 0000012301/0/13 про донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 1097 832,00 грн. (в т.ч., 731888,00 грн. основного платежу та 365944,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Вказане повідомлення-рішення оскаржене позивачем в адміністративному порядку (а.с.49-69). За результатами розгляду скарг Нововолинською ОДПІ, ДПА у Волинській області та ДПА України винесено повідомлення-рішення від 26 лютого 2010 року № 0000012301/1/13, від 30 квітня 2010 року № 0000012301/2/13 та від 22 липня 2010 року № 0000012301/3/13, якими суму зобовязання не було змінено, а встановлено новий строк для його сплати (а.с.39-41;122).

ТзОВ «Волинська фабрика гофротари» у період, що перевірявся податковою інспекцією, здійснював операції з придбання сировини та матеріалів (картон, папір, фарби тощо) та продаж готової продукції (гофроящики, гофрокартон), напівфабрикатів та товарів.

На підставі даних бухгалтерського обліку було встановлено, що при формуванні ціни продажу продукції застосовано ціни, які менші виробничої собівартості реалізованих товарів (бухгалтерський рахунок 90) без врахування витрат (рахунки 92, 93) та прибутку.

Податковою інспекцією зроблено висновок (сторінки 9, 10 акта перевірки), що така політика підприємства не узгоджується з п.1.32 ст.1, пп.2.1.1. п.2.1. ст.2, п.5.1 ст.5 Закону України від 22 травня 1997 року №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі Закон № 283/97).

Пунктами п.8, 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 9 „Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999р. № 246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999р. № 751/4044 встановлено, що придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: -суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; -суми ввізного мита;

-суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

-транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів).

-інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.

Для формування витрат у бухгалтерському обліку підприємство використовує інформацію згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 16 «Витрати», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248.

Відповідно до п.11 П(С)БО 16 собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

- прямі матеріальні витрати. До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту);

- прямі витрати на оплату праці. До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;

- інші прямі витрати. До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку;

- змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

У четвертому кварталі 2007 року собівартість реалізації (рахунок 90) становить 5633984,00 грн., доходи від реалізації (рахунок 70) 5245 913,00 грн.; у першому кварталі 2008 року аналогічно 3883672,00 грн. та 3048286,00 грн.; у другому кварталі 2008 року 1649395,00 грн. та 921719,00 грн.; у третьому кварталі 2008 року - 4250 041,00 грн. та 3 202654,00 грн. відповідно.

Таким чином, собівартість виготовленої продукції є більшою від одержаного доходу від її продажу на суму 2998518,00 грн., в т.ч. у четвертому кварталі 2007 року на суму 388071, 00 грн., в першому кварталі 2008 року на суму 835384,00 грн., у другому кварталі 2008 року на суму 727676,00 грн., у третьому кварталі 2008 року на суму1047387,00 грн.

Доводи позивача, сформовані на підставі аналізу даних декларації з податку на прибуток підприємства за рядками 01.1, 01.2 та 04.1. та 04.2 (а.с.86-97) за період, що перевірявся, не спростовують даних висновків відповідача. Як встановлено у судовому засіданні, позивач, не заперечуючи факт продажу товару за цінами, що менші собівартості вказує, що до складу ціни не включало суми амортизації, які нараховані на суму дооцінки основних засобів та понаднормові втрати та брак сировини, а валові витрати вищі від валового доходу за рахунок інших операційних витрат (за рахунок сплати відсотків по кредиту та перевищення витрат від переоцінки валюти над її доходами). Разом з тим, як вбачається з даних аналізу діяльності підприємства (а.с.128), такі витрати у розрахунок податковою інспекцією до уваги не бралися.

Згідно п.1.32 ст.1 Закону № 283/97 господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року №283/97-ВР (далі - Закон №283/97-ВР) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п.5.2 ст.5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат входять суми будь - яких витрат сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Статтею 42 Господарського кодексу України (ГК України) визначено поняття підприємництва, де підприємництво це безпосередня, самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюються фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Здійснені підприємством операції з продажу продукції за цінами, нижчими від цін її виробництва, в частині перевищення сум витрат над сумою доходу, для отримання якої здійснювалися ці витрати, не відповідають вимогам господарської діяльності.

Валові витрати на виготовлення товару не можуть перевищувати валові доходи від реалізації, коли ця різниця є економічною та юридично необґрунтованою. Внаслідок регулярного здійснення операцій з відчуження товару за цінами нижчими від собівартості у підприємства не виникала база оподаткування - прибуток. Операції з продажу власної продукції за ціною, нижчою від фактично понесених витрат, є збитковою і суперечить меті підприємницької діяльності - отриманню прибутку.

Відповідно до п.3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 3 "Звіт про фінансові результати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року N 87 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 року за N 397/3690, визначено, що дохід - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Збільшення власного капіталу є обовязковою вимогою для віднесення витрат до валових згідно з податковим обліком. Продаж зі свідомо значимим відємним фінансовим результатом впливає на прибутковість господарської діяльності товариства, яке недоотримує доходу та інших економічних вигод у своїй підприємницькій діяльності. Крім того, встановлено, що така діяльність товариства є тривалою та продовжувалася протягом року.

Як визначає ст.44 ГК України, підприємницька діяльність здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Це означає, що здійснення господарських операцій субєктом підприємницької діяльності здійснюється з врахуванням комерційного інтересу, розумного співвідношення розміру понесених витрат та очікуваних доходів та передбачає досягнення певної ділової мети, економічної вигоди. При цьому презумується отримання вигоди у сфері господарювання, а відтак отримання вигоди у сфері оподаткування не може розцінюватися як самостійна ділова мета підприємницької діяльності.

Відповідно до пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України від 03 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (N 168/97-ВР) у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Зважаючи на те, що товариством реалізацію готової продукції проведено за цінами нижчими, ніж виробнича собівартість, то суд погоджується із висновком відповідача про відсутність звязку витрат платника податку на придбання і виготовлення продукції з господарською діяльністю, тобто, суми податкового кредиту перевищують суму зобовязань з ПДВ, нарахованих при реалізації продукції. Отже, суми податкового кредиту, що сформовані в частині витрат, які не приймають участі у визначенні собівартості, не можуть бути віднесені до податкового кредиту.

Перевіркою встановлено, що позивач завищив податковий кредит на суму 970458,00 грн. (а.с.31 стор.22 акта перевірки), в т.ч. за жовтень 2007 року у сумі 395213,00 грн., листопад 2007 року 20485,00 грн., грудень 2007 року 17616,00 грн., січень 2008 року - у сумі 72836,00 грн., лютий 2008 року у сумі 51027,00 грн., березень 2008 року - у сумі 43 214,00 грн., квітень 2008 року у сумі 51657,00 грн., травень 2008 року у сумі 52302,00 грн., червень 2008 року у сумі 41577,00 грн., серпень 2008 року у сумі 580231 грн.

Суд вважає, що товариством, за таких обставин, мав бути проведений перерахунок податкового кредиту з ПДВ прямопропорційно до витрат, які повинні бути виключені з валових витрат як такі, що не були використані в оподатковуваних операціях. Позивач зазначеного перерахунку не провів.

В результаті непроведення перерахунку податкового кредиту з ПДВ прямопропорційно до витрат, які повинні бути виключені з валових витрат як такі, що не використані в оподатковуваних операціях, в порушення пп.7.4.3 п.7.4. ст.7 Закону N 168/97-ВР, ТзОВ "Волинська фабрика гофротари» занижено зобовязання з ПДВ на 731888,00 грн., в т.ч. за січень 2008 року на 14884,00 грн., лютий 2008 року на суму 101 984,00 грн., березень 2008 року 109988,00 грн., квітень 2008 року на 51657,00 грн., травень 2008 року на суму 52302,00 грн., червень 2008 року на суму 41577,00 грн., вересень 2008 року на 359496,00 грн. Розрахунок податкового зобовязання з ПДВ наведено на а.с.135.

Згідно з пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобовязання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобовязаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобовязання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обовязкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше пятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Аналізуючи припис наведеної норми закону, суд доходить висновку, що сума штрафної санкції не може перевищувати 50% відсотків суми донарахованого податкового зобовязання. Спірні податкові повідомлення-рішення цій вимозі закону відповідають.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно із ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаного висновку відповідача і винесених на підставі такого висновку спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України суд не знаходить підстав для скасування податкових повідомлень-рішень Нововолинської ОДПІ від 19 січня 2010 року № 0000012301/0/13, від 26 лютого 2010 року № 0000012301/1/13, від 30 квітня 2010 року № 0000012301/2/13, від 22 липня 2010 року № 0000012301/3/13 про нарахування податку на додану вартість задоволенню не підлягають, тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.71, 160 ч.3, 163 КАС України, на підставі Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська фабрика гофротари" до Нововолинської обєднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 січня 2010 року № 0000012301/0/13, від 26 лютого 2010 року № 0000012301/1/13, від 30 квітня 2010 року № 0000012301/2/13, від 22 липня 2010 року № 0000012301/3/13 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі 08 жовтня 2010 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ж.В. Каленюк