Рішення № 119000378, 13.05.2024, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

справа № 274/1817/24

провадження № 2/0274/746/24

Рішення

Іменем України

13.05.2024 року м. Бердичів

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області у складі: судді Вдовиченко Т.М., за участі секретаря судового засідання - Рудич М.О., розглянувши м. Бердичеві Житомирської області в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» в особі директора Макєєва В.М. звернулося до суду з вказаним позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначив, що 21.03.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №3545218. Договір укладено в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». За вказаним договором відповідачка отримала позику у розмірі 10 000 гри. строком на 360 днів, шляхом переказу на її банківську картку № НОМЕР_1 з призначенням платежу - поповнення карти, та зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,4% від суми кредиту за кожен день користування - знижена процентна ставка та 2% від залишку суми кредиту за кожен день - стандартна процентна ставка. Відповідно до умов договору були нараховані відсотки за користування кредитом, які відповідачкою не були погашені.

10.11.2023 року ТОВ «Лінеура Україна» передало право вимоги за договором №3545218 від 21.03.2023 року Товариству з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» у порядку прав вимоги за існуючим на дату передачі Договором факторингу №10112023 від 10.01.2023 року. Відповідно до діючого договору право вимоги, на якому ґрунтується цей позов, передане позивачу згідно витягу з реєстру прав вимоги №1 від 10.11.2023 року.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачкою грошових зобов`язань, позивач просив стягнути заборгованість за кредитним договором, яка становить 82000 грн. та складається з: 10000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 72000 грн - заборгованість за відсотками, а також відшкодувати понесені позивачем судові витрати на сплачу судового збору в розмірі 3028,00 грн та 6000,00 грн витрати на правничу допомогу.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 29.02.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Також задоволено клопотання позивача та витребувано: уТОВ «ПейтекУкраїна», яким було здійснено перерахування кредитних коштів відповідно до умов договору № 3545218 від 21.03.2023 у сумі 10000 грн., No Транзакцїї в системі ТОВ «Пейтек Україна» - 60e5491f-90d7-4395-92ce-176027441fbl, на картку номер НОМЕР_1 , на підставі договору No210222-1 від 21.02.2022 р. з ТОВ "Лінеура Україна, інформацію, щодо повного номеру картки № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ); уАТ "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження юридичної особи: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д) по рахунку за карткою № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ); розширену виписку із зазначенням контрагента, за період з 21.03.2023 року по 24.03.2023 року включно (а.с.34 - 35).

18.03.2024 представником відповідачки адвокатом Ковальчуком А.О. подано відзив на позовну заяву в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог ТзОВ «УМ Факторинг». В якості своїх заперечень зазначає, що спірний кредитний договір не був належним чином засвідчений. Паспорт споживчого кредитування, не містить ідентифікуючої ознак на предмет невід`ємності від кредитного договору. Ознайомлення і підписання паспорту споживчого кредиту не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми. Також вважає, що позивачем не доведено факт відступлення права вимоги за Договором факторингу №10112023 від 10.11.2023, оскільки позивачем не надано реєстр прав вимоги №1 та акту прийому-передачі відповідних документів. До матеріалів позовної заяви не надано доказів, що саме відповідачка ОСОБА_1 підписала зазначений кредитний договір ( а.с. 43-50).

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 08.04.2024 за клопотанням представника позивача витребувано АТ КБ «Приватбанк» платіжну інструкцію про зарахування 21.03.2023 на картку № НОМЕР_3 , яка належить ОСОБА_1 , грошових коштів в сумі 10000,00 грн (а.с.78-79).

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступних висновків.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як встановлено судом, 29 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №3545218 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого Товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати обв`язки, передбачені договором. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 10000,00 грн. Строк кредитування 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Стандартна процента ставка становить 2,00 % в день, знижена процента ставка - 1,40% в день. Орієнтовна реальна річна процента ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк кредиту 18537,59 % річних, орієнтована загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає за стандартною ставкою 82000 грн., за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої ставки 80200,00грн. Договір підписано електронним підписом Н225 21.03.2023 ОСОБА_1 (а.с. 14-23)

21.03.2023 року ОСОБА_1 було підписано Паспорт споживчого кредиту електронним підписом Н225 (а.с. 24-25).

Як вбачається з листа вих. №20231123-74 від 23.11.2023 за підписом директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Пейтек Україна», яким повідомлено ТОВ «Лінеура України», що між вказаними підприємства укладено договір на переказ коштів №210222-1 від 21.02.2022, відповідно до зазначеного договору було успішно переказано кошти на платіжну карту клієнта: 21.03.2023 15:32:19 на суму 10000,00 грн. на карту НОМЕР_1 (а.с.26)

Відповідно до наданої на виконання ухвали суду інформації АТ «КБ «ПриватБанк» від 26.03.2024 на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 IBAN НОМЕР_4 та надано виписку по рахунку НОМЕР_3 IBAN НОМЕР_4 за період з 21.03.2023 по 24.03.2023.

Відповідно до наданої на виконання ухвали суду інформації ТОВ «Пейтек Україна» яким повідомлено ТОВ «Лінеура України» перерахувало 10 000 грн на платіжну карту клієнта: № НОМЕР_1 .

10.11.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» укладено Договір факторингу №10112023 у відповідності до умов якого, ТОВ «Лінеура Україна» передає (відступає) ТОВ «УМ Факторинг» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «УМ Факторинг» приймає належні ТОВ «Лінеура Україна» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі прав вимоги (а.с.8-11).

Згідно витягу з Реєстру прав вимоги №1 від 08.12.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №3545218 від 29.03.2023 року. Відповідно до п. 2 вказаного Реєстру, фінансування, тобто належна до сплати Клієнту за цим Реєстром прав вимог та визначено згідно пункту 3.1 Договору, складає 206140 грн (а.с. 12).

Відповідно до Платіжної інструкції №487 від 13.11.2023, ТОВ «УМ Факторинг» сплатив на рахунок ТОВ «Лінеура Україна» 206140,44 грн, з призначенням платежу; згідно договору факторингу №10112023 від 10.11.2023 та реєстру прав вимоги (а.с. 13).

Договір між сторонами був укладений відповідно до вимог ст. 634 ЦК України.

Відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, а також інших витрат відповідно до умов укладеного кредитного договору.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно частини 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Як встановлено ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Судом встановлено факт невиконання належним чином відповідачкою зобов`язань по поверненню кредитних коштів позивачу.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.

Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.

Відповідно до п.5 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Ст.ст.7 та 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що продавець (виконавець, постачальник) товарів, робіт, послуг в електронній комерції під час своєї діяльності та у разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов`язаний забезпечити прямий, простий, стабільний доступ інших учасників відносин у сфері електронної комерції до інформації про себе, визначену законодавством, а покупець, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов`язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.

Згідно зі ст.10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначений порядок укладення електронного договору.

Зокрема, відповідно до ч.3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно ч.4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Ч.6 цієї статті передбачено шляхи надання відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» закріплено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний кредитний договір містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування.

У нижньому рядку кредитного договору наявний рядок «Електронний підпис одноразовим ідентифікатором №…. » (а.с.22 зворот,23).

Таким чином, без здійснення вказаних дій кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі сторін.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 08.08.2022 у справі № 234/7298/20 (пр. № 61-2902св21), від 14.06.2022 у справі № 757/40395/20.

За вказаних обставин, суд вважає встановленим факт укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна» кредитного договору від 21.03.2023 із дотриманням вимог ст.12 Закону України «Про електронну комерцію».

Крім того, у зазначеному кредитному договорі сторони погодили суму договору у розмірі 10000 грн., строк кредиту - 360 днів, стандартну процентну ставку за користування позикою.

ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, а саме - надало відповідачці ОСОБА_1 можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідачка не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками.

У позовній заяві позивачем надано розрахунок заборгованості, відповідно до якого, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед позивачем за кредитним договором у розмірі 82000 грн., з яких: 10000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 72000 грн. - сума заборгованості за відсотками.

Відповідно до приписів ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до позиції Верховного Суду, котра міститься у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 р. по справі № 367/4970/13-ц, пр. № 61-19992 св заперечуючи розмір кредитної заборгованості, розрахований банком, боржник та його представник не надали до суду докази, які б спростовували як факт надання кредиту у розмірі, визначеним кредитним договором так і розмір боргу, що є процесуальним обов`язком боржника.

В процесі розгляду справи відповідачка не надала доказів на спростування розрахунку позивача.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи, що цивільне судочинство згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України здійснюється на засадах змагальності сторін та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, так як відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, беручи до уваги, що обставини, на які посилається позивач, як на підстави для задоволення позову, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості слід задовольнити в повному обсязі, стягнувши з відповідачки на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором №3545218 від 21.03.2023 року в розмірі 82000 грн., з них: 10000,00 грн. сума заборгованості з основною сумою боргу; 78000 грн. сума заборгованості за процентами.

Окрім того, на підставі вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідачки на користь банку підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем при зверненні з позовом відповідно до платіжної інструкції №123 від 29.01.2024 року в сумі 3028,00 грн (а.с.5).

Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 23.05.2018р. по справі № 61-3416св18.

У рішення Верховного суду від 17.09.2019 року у справі №810/2806/18 «Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16»

Згідно з правовими висновками Верховного Суду, а саме у рішенні Верховного суду від 04.02.2020 року у справі №1.380.2019.001036 зазначено наступну позицію Верховного суду «Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Верховного суду від 26.06.2019 року у справі №200/14113/18-а «При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`ємна даних послуг, ціни позову та (або) значенню справи.»

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04).

01.12.2023 між позивачем ТОВ «УМ Факторинг» та адвокатом Судейкіною І.В., укладений договір про надання правової допомоги №15/12/2023. Відповідно до п. 4.1 вказаного договору, за правову допомогу, передбачену цим договором, клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар), визначену Актом/актами приймання-передачі наданих послуг відповідно до цього договору (а.с. 27-28).

08.12.2023 між адвокатом Судейкіною І.В. та ТОВ «УМ Факторинг» було підписано Акт приймання-передачі наданих послуг №68 до Договору №15/12/2023 про надання правової допомоги. Зі змісту вказаного акту вбачається, що виконавець надав, а замовник прийняв наступні послуги: консультація клієнта, підбір законодавства, що регулює спірні відносини, пошук правової позиції і практики Верховного суду, написання позовної заяви, оформлення додатків. Загальна вартість послуг склала 6000 грн (а.с.29).

Відповідно до Платіжної інструкції №644 від 20.12.2023 року ТОВ «УМ Факторинг» сплатила на рахунок адвоката Судейкіної І.В. суму у розмірі 6000,00 грн (а.с. 30).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд бере до уваги складність справи та виконаних робіт, котрі на думку суду не є складними, час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, котрі є незначними, критерії розумності їхньої вартості, неминучості, обґрунтованості, а також думку відповідача про не співмірність витрат зі складністю справи та приходить до висновку про дійсну не співмірність розміру витрат зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом витрачених адвокатом на виконання робіт, обсягом наданих послуг, тобто завищення їхнього розміру, тому суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат та стягнення із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн. 00 коп.

Керуючись ст. 12-13,76-81,89,247,258,263-265,274-275,279,354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Ризька, 73-Г, оф. 7/1, код ЄДРПОУ 40274286) заборгованість за кредитним договором №3545218 від 21.03.2023 в розмірі 82000 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 та користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УМ Факторинг" 3028,00 грн. витрат по сплаті судового збору та 3000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 13 травня 2024 року

Суддя: Т.М. Вдовиченко