Ухвала суду № 118942392, 10.05.2024, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/1385/24

1-кп/405/71/24

УХВАЛА

10 травня 2024 року Ленінський районний суд міста Кіровограда у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю:

секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

захисника адвоката ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кропивницький в кримінальному провадженні № 12023121010001854 у відношенні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого за ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України

клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою,

встановив:

Прокурор в судовому засіданні звернувся до суду з клопотанням про продовження у відношенні обвинуваченого ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, посилаючись на те, що на даний час не зменшилися ризики, які були встановлені під час обрання запобіжного заходу. Так, ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, отже усвідомлюючи та розуміючи міру покарання, яка може бути до нього застосована у разі ухвалення обвинувального вироку, може переховуватись від суду. Відсутність у обвинуваченого ОСОБА_5 міцних соціальних зв`язків, сталого джерела до існування, наявність судимості, вчинення ним нового кримінального правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин в період дії іспитового строку свідчить про зухвале нехтування останнім необхідності дотримання правомірної поведінки у суспільстві та вказує на його асоціальну спрямованість і свідчить про наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення. Отже, прокурор вважає, що існують ризики: переховування від суду; вчинення іншого кримінального правопорушення та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином (п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України).

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_4 заперечив проти продовження стосовно його підзахисного строку тримання під вартою, посилаючись на можливість застосування до обвинуваченого, запобіжного заходу, не пов`язаного з позбавленням волі, а саме домашнього арешту. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що всі наведені прокурором ризики об`єктивно нічим не підтверджені. Додав, що ОСОБА_5 має міцні соціальні зв`язки, зареєстроване місце проживання, його мати зверталася до суду з письмовою заявою про те, що вона не заперечує щодо проживання її сина в належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_1 . При цьому, дана адреса є місцем реєстрації та фактичного проживання ОСОБА_5 . Також, звернув увагу на наявність в його підзахисного тяжкого захворювання венозної недостатності обох кінцівок, внаслідок чого останній потребує здійснення перев`язок двічі на добу, а в умовах слідчого ізолятора йому не може бути забезпечено надання належної медичної допомоги.

Обвинувачений ОСОБА_5 заперечував проти продовження стосовно нього строку тримання під вартою та просив застосувати відносно нього домашній арешт.

Заслухавши думку учасників судового провадження, суд дійшов наступного.

Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Частиною 2 статті 177 КПК України визначено, що підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Так, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосовано до раніше судимої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки (п. 5 ч. 2 ст.183 КПК України).

З обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, за які кримінальним законом передбачено покарання у виді: позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років (ч. 1 ст. 307 КК України) та позбавлення волі строком від шести до десяти років з конфіскацією майна (ч. 2 ст. 307 КК України).

Ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18.01.2024 року у відношенні ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 16.03.2024.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14.03.2024 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні обвинуваченого ОСОБА_5 продовжено по 12.05.2024 включно.

При цьому, достатні відомості про усунення та відсутність на теперішній час тих обставин, які раніше стали підставою для обрання у відношенні ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, відсутні, доказів наявності в обвинуваченого стійких соціальних зв`язків та законних джерел для існування, наявності хронічних хвороб та неможливості перебування останнього в умовах ізоляції суду не надано, а отже, підстав для зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно останнього судом не встановлено.

Так, згідно практики Європейського суду з прав людини, порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може мати місце лише в зв`язку з погіршенням стану здоров`я заінтересованої особи, проте таке порушення може бути в зв`язку з неналежним наданням медичної допомоги (рішення «Мельник проти України»). Хоча статтю 3 Конвенції неможна тлумачити так, ніби вона покладає загальний обов`язок звільнити затриманого за станом здоров`я, вона все ж зобов`язує державу захищати фізичну цілісність осіб, позбавлених свободи, зокрема, надаючи їм необхідну медичну допомогу (рішення «Рівьєр проти Франції»).

При цьому, право осіб, які перебувають під вартою, на надання їм медичної допомоги, гарантовано чинним законодавством України та відповідно до положень ст.ст. 11, 21 Закону України «Про попереднє ув`язнення», обов`язок забезпечити особам, взятим під варту, медичне обслуговування, покладається на адміністрацію місць попереднього ув`язнення, а порядок надання ув`язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув`язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров`я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2.6 затвердженого Наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров`я України від 10.02.2012 № 239/5/104 Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров`я та запит до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця. Відшкодування витрат, пов`язаних із залученням обраного лікаря-фахівця, здійснюється за рахунок особи, узятої під варту, якій надавалась медична допомога, або її родичів.

Тобто, законодавством чітко визначений порядок надання медичної допомоги особам, узятим під варту (в тому числі особам, стосовно яких не ухвалено вирок суду) і забезпечення виконання зазначеного порядку покладено саме на керівництво СІЗО.

Також, суд виходить з того, що стан здоров`я обвинуваченого хоча і є обставиною, яка враховується при вирішенні питання щодо запобіжного заходу, однак сам по собі не може свідчити про недоцільність тримання обвинуваченого під вартою.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного (обвинуваченого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Вказане свідчить, що більш м`які запобіжні заходи, зазначені у ст.176 КПК України, не зможуть забезпечити належне виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, а також запобігти встановленим ризикам, а тому не буде забезпечено виконання завдань кримінального судочинства.

Враховуючи викладене, суд вважає, що залишається достатньо підстав вважати, що ОСОБА_5 , опинившись на волі, зможе перешкодити встановленню істини у справі під час судового провадження з огляду на тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання його винуватим у інкримінованих злочинах, та беручи до уваги те, що останній не одружений, офіційно не працює, тобто офіційного та постійного джерела доходу не має, а отже може ухилитися від суду та не виконувати його процесуальні рішення (ризик переховування). Також враховуючи те, що останній обвинувачується у вчиненні умисних тяжких злочинів в період дії іспитового строку, встановленого вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 02.08.2023, то на теперішній час існує ризик вчинення іншого кримінального правопорушення та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. За сукупності таких обставин, суд вважає за необхідне продовжити дію раніше обраного щодо останнього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Також, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, яка є частиною національного законодавства України, та зазначає, що утримання під вартою не є передумовою покарання у виді позбавлення волі, але при збереженні розумної підозри відносно затриманої особи у скоєні злочину є умовою законності та відповідає реальним вимогам суспільного інтересу.

Доводи сторони захисту на користь обвинуваченого у даному випадку не перевищують суспільного інтересу у справі, який полягає у повному та неупередженому розгляді кримінального провадження у встановлені законом строки, а також забезпеченні виконання обвинуваченим процесуальних рішень у справі та запобіганні процесуальних ризиків. Тобто в даному випадку наявні реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи обвинуваченого.

При цьому, відповідно до положень ч. 5 ст. 182, ч. 3-4 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, вважає можливим визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Беручи до уваги суспільну небезпеку кримінальних правопорушень, в скоєнні яких обвинувачується ОСОБА_5 , його особу, матеріальний стан, суд приходить до висновку щодо визначення застави у розмірі 90840 гривень, що відповідає 30 прожитковим мінімумам для працездатних осіб та узгоджується зі змістом ст. 182 КПК України.

У разі внесення обвинуваченим ОСОБА_5 визначеної застави, на нього відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слід покласти визначені ч. 5 ст. 194 КПК обов`язки, а саме: прибувати за викликом до суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну (за наявності).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 197, 331, 369 КПК України, суд -

постановив:

Клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою задовольнити.

Дію запобіжного заходу у відношенні ОСОБА_5 , обвинуваченого за ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України, у виді тримання під вартою продовжити на 60 (шістдесят) днів, тобто з 10травня 2024року по 08 липня 2024 року включно.

Визначити розмір застави в сумі 90840 гривень, яка може бути внесена на рахунок отримувача № UA458201720355279001000002505, отримувач коштів ТУ ДСА України в Кіровоградській області, ЄДРПОУ 26241445, банк отримувача ДКСУ м. Київ, код банку отримувача (МФО) 820172, призначення платежу: застава за ОСОБА_5 .

В разі внесення заставодавцем визначеної в ухвалі суми застави, зобов`язати обвинуваченого ОСОБА_5 по 08.07.2024 виконувати наступні обов`язки:

?прибувати за викликом до суду;

?повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

?не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;

?здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну (за наявності).

Попередити обвинуваченого ОСОБА_5 , що в разі невиконання покладених на нього обов`язків, внесена застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України з одночасним вирішенням питання, передбаченого ч. 10ст. 182 КПК України.

Строк дії ухвали визначити по 08 липня 2024 року включно.

Ухвала може бути оскаржена до Кропивницького апеляційного суду через Ленінський районний суд міста Кіровограда протягом п`яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченим - в той самий строк з моменту отримання копії ухвали.

Суддя Ленінського

районного суду

м. Кіровограда ОСОБА_6