Рішення № 118869287, 07.05.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 травня 2024 р. Справа № 120/19607/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян Марини Бондівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача, бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.04.2017 по 26.12.2023. Тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою суду від 04.01.2024 відкрито провадження в справі, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами. Також, даною ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву в також витребувано у відповідача додаткові докази, а саме: докази про суми виплат та їх складові, які були здійсненні позивачу станом на день його виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 ; інформацію про середньоденний та середньомісячний заробіток позивача за два останні місяці перед виключенням його зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 ; докази проведення інших виплат позивачу, дати таких виплат і суми (в тому числі і на виконання судових рішень), що мало місце після виключення позивача зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 (виплати індексації грошового забезпечення, тощо).

ІНФОРМАЦІЯ_2 надано відзив, в якому просив відмовити у задоволені позову, з тих підстав, що позивачем не оскаржувався здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних йому при звільнені. Відтак, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП відсутні.

Відповідач зауважує, що згідно із ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

Відповідач вказує про те, що з урахуванням конкретних обставин суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника. При цьому суд враховує розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Станом на 02.04.2024 від відповідача на адресу суду не надійшли витребувані судом докази.

Ухвалою суду від 02.04.2024 повторно витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- докази про суми виплат та їх складові, які були здійсненні ОСОБА_1 станом на день його виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- інформацію про середньоденний та середньомісячний заробіток ОСОБА_1 за два останні місяці перед виключенням його зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- докази проведення інших виплат ОСОБА_1 , дати таких виплат і суми (в тому числі і на виконання судових рішень), що мало місце після виключення позивача зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 (виплати індексації грошового забезпечення, тощо).

11.04.2024 відповідачем надано витребувані докази.

Суд, вивчивши матеріали справи та, оцінивши наявні у ній докази, в їх сукупності, встановив що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді техніка відділенні забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21 квітня 2017 року № 13-РС позивача звільнено з військової служби у запас.

На реалізацію вказаного наказу військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_1 24 квітня 2017 року видано наказ № 76, яким ОСОБА_1 з 24 квітня 2017 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військового комісаріату.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.10.2022 року у справі № 120/5593/21-а позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 24 квітня 2017 року.

На виконання вказаного судового рішення комісаріатом 22.11.2022 року виплачено позивачеві суму індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 24 квітня 2017 року включно, проте при цьому враховано базовий місяць січень 2016 року у розмірі 1418,76 грн.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.03.2023 у справі № 120/9909/22, окрім іншого, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 24 квітня 2017 року включно, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, а також раніше виплачені суми.

26.12.2023 на виконання даного рішення позивачу виплачено кошти в сумі 41627,77 грн.

Враховуючи не виплату відповідачем середнього заробітку за період з 24.04.2017 по 26.12.2023 за затримку розрахунку при звільнені згідно статті 117 КЗпП України, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд враховує таке.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).

Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116-117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 чинного із 19.07.2022 який діяв на момент виплати позивачеві недоотриманих сум грошового забезпечення).

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

В цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 з 24.04.2017.

26.12.2023 на виконання рішень суду у справі №120/5593/22 та № 120/9909/22 ІНФОРМАЦІЯ_3 виплатив позивачеві заборговане грошове забезпечення в сумі 43046,53 грн.

Згідно з довідкою-розрахунком відповідача середній заробіток позивача за два останніх місяці перед звільненням з військової служби становив 14158,08 грн.

Отже, середньоденний заробіток позивача становить 257,42 грн (14158,08 грн (заробіток за два останніх місяці)/61 календарний день (31 календарний день у березні 2017 року+30 календарних днів у квітні 2017 року).

Період затримки остаточного розрахунку охоплюється з 25.04.2017 по 26.12.2023 та становить 2437 календарних днів.

Відтак за період з 25.04.2017 по 26.12.2023 за 2437 календарних днів середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 627332,54 грн (257,42 грн х 2437 календарних днів).

Водночас суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

Таким чином, з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX.

А відтак, хоча загальний період затримки остаточного розрахунку з позивачем становить 701 календарних днів, максимальний розмір грошового забезпечення, який може бути виплачено за наявності підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивачки за шість місяців (з 26.06.2023 по 26.12.2023), що становить 183 календарних дні.

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 47107,86 грн (257,42 грн х 183 календарних днів).

Водночас зазначена сума є тією сумою коштів, з яких у подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX, якою уже застосовано критерій зменшення розміру середнього заробітку встановивши обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити у спосіб визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо ненарахування та невиплати позивачеві середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 47107,86 грн.

Враховуючи те, що позивач просив нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за інший період, а саме з 24.04.2017 по 26.12.2023, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору в розмірі 1073,60 грн, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправних дій суб`єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 47107,86 грн (сорок сім тисяч сто сім гривень 86 копійок).

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073,60 (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 (вул. Данила Галицького, 31, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 08362793)

СуддяМультян Марина Бондівна