Рішення № 118857741, 25.01.2024, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/13799/23

Провадження № 2/202/362/2024

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2024 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Доценко С.І.,

секретаря судового засідання Тарасової К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», треті особи - приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Леся Вікторівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно набутих коштів,-

в с т а н о в и в:

13 липня 2023 року ОСОБА_1 систему «Електронний суд» звернулася до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, в обґрунтуванняякого посилається на те, що нещодавно їй стало відомо, що приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Лесею Вікторівною було відкрите виконавче провадження № 66952912 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 в загальному розмірі 9 480,00 грн. на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олени Василівни від 15 липня 2021 року за реєстровим № 96912.

Позивач посилається на те, що нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис щодо стягнення з неї заборгованості за кредитним договором, оскільки однією з умов вчинення нотаріусом виконавчого напису є подання документів, які встановлюють заборгованість боржника перед кредитором та підтверджують безспірність вимоги. Ознакою безспірності вимоги є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку, а також відсутності будь-яких суперечностей у поданих документах. Проте, до позивача відповідач не звертався з вимогою сплатити вказану у виконавчому написі заборгованість та не надавав жодного розрахунку, з яким би вона погодилася. Нотаріусу відповідачем не було надано всіх необхідних первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували безспірність заборгованості.Позивач вказує на те, що вона не отримувала документи щодо відступлення права вимоги до відповідача. Також посилалася на те, що приватний нотаріус під час вчинення спірного виконавчого напису керувався п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженого постановою КМУ від 29 червня 1999 № 1172, норма якого на час його вчинення є нечинною.

За наведених вище обставин, позивач вважає, що виконавчий напис нотаріуса не підлягає виконанню, оскільки відповідачем не доведено безспірності заборгованості, а тому виконавчий напис нотаріуса вчинений з істотними порушеннями вимог ст. 88 Закону України "Про нотаріат".

У зв`язку з наведеним, позивач просив суд:

- визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 15 липня2021 року, реєстровий номер 96912, вчинений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною про стягнення з неї на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» заборгованості в загальному розмірі 9 480,00 грн.;

- стягнути зТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» на її користь безпідставно набуті грошові кошти внаслідок примусового виконання виконавчого напису в розмірі 888,40 грн., а також вирішити питання щодо судових витрат.

Одночасно з позовною заявою позивач через систему «Електронний суд» звернулася до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з заявою про забезпечення позову, в якій просила зупинити стягнення у виконавчому провадженні № 66952912, що здійснюється приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Лесею Вікторівною на підставі виконавчого напису № 96912 від 15 липня 2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2023 року зупинено стягнення у виконавчому провадженні № 66952912, що здійснюється приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Лесею Вікторівною на підставі виконавчого напису № 96912 від 15 липня 2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною.

В судове засідання позивач та її представник не з`явилися, згідно заяви представника остання просиласлухати справу без її участі, вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити, у разі повторної неявки відповідача не заперечувала проти проведення заочного розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином,причин неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позов не надавав.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Треті особи, кожен окремо, в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані позивачем та її представником докази, встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що постановою приватного виконавцявиконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Лесі Вікторівни від 28 вересня 2021 рокубуло відкрите виконавче провадження № 66952912 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 в загальному розмірі 9 480,00 грн. на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олени Василівни від 15 липня 2021 року за реєстровим № 96912.

В той же час, суд зауважує, що в матеріалах справи відсутній кредитний договір, Договір відступлення прав вимоги, відповідно до яких відповідач набув право Нового кредитора до позивача за кредитним договором, а також матеріали справи не місять реєстру боржників до Договорувідступлення прав вимоги, зокрема відсутні відомості про направлення повідомлення позивачу про відступлення прав вимоги за кредитним договором.

Позивач заперечує суму заборгованості за кредитним договором, посилаючись на обставини викладені в позові.

Таким чином, підставою для відкриття виконавчого провадження та примусового стягнення став виконавчий документ - оспорюваний позивачем виконавчий напис нотаріуса про заборгованість позивача за кредитним договором .

Вирішуючи питання по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ст. 18 Цивільного кодексу України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат"(надалі - Закон) та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону).

Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595 (надалі «Порядок»).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Законута Глава 16 розділу ІІ Порядку.

Так, згідно зі статтею 87 Закону, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172.

Статтею 88 Закону визначені умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті, нотаріус вчиняє виконавчі написи якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172(далі-Перелік).

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку.

При цьому цей Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законіта Порядку.

26 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Зазначеною постановою були внесені зміни в розділ "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами" та доповнено новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин".

Тобто, нотаріус міг вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор мав би надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» було визнано незаконною та нечинною.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі №826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року було залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року було відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.

Тобто, на сьогоднішній день, редакція Переліку передбачає можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.

Нотаріальна дія або відмова в її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови в її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (ст. 50 закону «Про нотаріат»).

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус проводить свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції та не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає та не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, про захист якого він звернувся до нотаріуса, повинне існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 закону «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення виконавчого напису нотаріусом можливе лише на підставі нотаріально посвідченого договору, за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним переліком є підтвердженням безспірності заборгованості перед стягувачем та дотримання ним строків звернення.

З урахуванням приписів ст.ст.15,16,18ЦК, ст. ст.50,87,88 закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом учинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне в стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна.

Це право існує, поки суд не встановить протилежного.

Боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, у судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

При зверненні з позовом позивач не погоджується із зазначеною в виконавчому написі заборгованістю.

Таким чином нотаріусом порушені вимоги ст.88 Закону «Про нотаріат» та не додержано обов`язкових умов вчинення нотаріального напису.

Недодержання нотаріусом вищезазначеної умови при вчиненні виконавчого напису є підставою для визнання зазначеного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню в судовому порядку. А тому позов підлягає задоволенню.

Висновки суду відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах: від 02 липня 2019 року у справі №916/3006/17 (провадження№14-278гс 18); від 23 червня 2020 року у справі №645/1979/15-ц (провадження№14-706цс19); аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 03 червня 2020 року у справі №363/568/18 (провадження №61-49018св18), від 03 червня 2020 року у справі №359/8181/18 (провадження№61-22164св19)від 09.09.2020 року у справі №336/7754/18 (провадження № 61-8781 св 20).

А тому, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимог про повернення грошових коштів, стягнутих безпідставно за спірним виконавчим написом, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.

Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).

Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.

Отже, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів у сумі, що стягнені з позивача на підставі виконавчого напису нотаріуса, який визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, отримані відповідачем кошти підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України, з моменту набрання цим рішенням законної сили.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18, від 28.01.2020 у справі № 910/16664/18.

Факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів. При цьому обставини наявності або відсутності заборгованості позивача перед відповідачем за таким кредитним договором можуть бути предметом окремого судового розгляду.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.09.2021 у справі № 201/6498/20 (провадження № 61-88св21).

Як вже встановлено вище, постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Лесі Вікторівни від 28 вересня 2021 року було відкрите виконавче провадження № 66952912 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 в загальному розмірі 9 480,00 грн. на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олени Василівни від 15 липня 2021 року за реєстровим № 96912.

Згідно звіту про здійснення відрахування та виплати АТ «»А-Банк» відносно позивача за постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Лесі Вікторівни від 11 листопада 2021 року у виконавчому провадженні № 66952912 було утримано всього 884,40 грн.

У зв`язку з наведеним, суд вважає, що безпідставно набуті грошові кошти в сумі 884,40грн. підлягають поверненню позивачу, враховуючи факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, що є підставою для повернення коштів, а тому в цій частині позов також підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання в частині розподілу між сторонами судових витрат, суд виходить з наступного.

У позові ОСОБА_1 навела попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на суму 7 884,00 грн., з яких: 536,80 грн. за подання заяви про забезпечення позову, 2 147,20 грн. за подання позову та 5 200,00 грн. витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом першим частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правової допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат; 3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно ч.ч.1,2ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У своїй постанові Верховний Суд КАС від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зробив висновок про те, що відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон №5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон №265/95-ВР, Положення №13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність (пункт 35 цієї постанови). Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа (п. 36 постанови). Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, а тому останній може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта (п. 37 даної постанови).

У постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц зроблений висновок про те, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Такий висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року, справа № 826/1216/16, провадження № 11-562ас18, у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справа № 301/1894/17.

Позивачем на підтвердження понесення витрат на адвоката надано: договір про надання правової допомоги № 07-Ф/2023 від 11 травня 2023 року; Додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 11 травня 2023 року; ордер адвоката серії АІ № 1422577 від 09 липня 2023 року та платіжну інструкцію № @2РL921139 від 21 червня 2023 року.

При цьому, суд враховує позицію Об`єднаної Палати КГС ВС, викладену в постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зробила висновок про те, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування таких витрат одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Однак, представник відповідача з клопотанням про зменшення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи не звертався, зокрема заперечення щодо розподілу (співмірності) судових витрат до суду не подавав.

Враховуючи те, що відповідач не скористався своїм правом на подання відповідних заперечень проти таких витрат, а суд не наділений правом зменшувати їх ізвласної ініціативи, а отже витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5200,00 грн., які поніс позивач, що підтверджуються умовами договору про надання правової допомоги, додатком № 1 до нього та платіжною інструкцією № @2РL921139 від 21 червня 2023 року, відшкодовуються відповідачем на користь позивача.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при зверненні до суду через систему «Електронний суд» сплатив судовий збір у розмірі 2 684,00 грн., з яких: 536,80 грн. за подання заяви про забезпечення позову та 2 147,20 грн. за подання позову, що містить вимогу майнового характеру, що становить 1 073,60 грн. та вимогу немайнового характеру, що становить 1 073,60 грн., а тому вказана вище сума судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно до положень ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», треті особи - приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Леся Вікторівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно набутих коштів,- задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 15 липня2021 року, реєстровий номер 96912, вчинений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» заборгованості 9 480,00 грн. (дев`ять тисяч чотириста вісімдесят грн. 00 коп.).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» (код ЄДРПОУ 41717584, місцезнаходження за адресою: 01042, м. Київ, вул. Іоана Павла ІІ, буд. 4/6, корпус В, каб. 508-2) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) безпідставно набуті грошові кошти внаслідок примусового виконання виконавчого напису нотаріуса в розмірі 884,40 грн.(вісімсот вісімдесят чотири грн. 40 коп.).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс»(код ЄДРПОУ 41717584, місцезнаходження за адресою: 01042, м. Київ, вул. Іоана Павла ІІ, буд. 4/6, корпус В, каб. 508-2) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 7 884,00 грн. (сім тисяч вісімсот вісімдесят чотири грн. 00 коп.), з яких: 2 147,20 грн. - судовий збір за подання позову,536,80 грн. - за подання заяви про забезпечення позову та 5 200,00 грн. - витрати на професійну правничу допомогу.

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_2 , зареєстрованаза адресою: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», код ЄДРПОУ 41717584, місцезнаходження за адресою: 01042, м. Київ, вул. Іоана Павла ІІ, буд. 4/6, корпус В, каб. 508-2;

- третя особа: приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, місцезнаходження за адресою: АДРЕСА_2 ;

- третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Леся Вікторівна, місцезнаходження за адресою: 49083, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4, офіс 5.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повне рішення суду складено 25 січня 2024 року.

Суддя С. І. Доценко