Ухвала суду № 11885041, 26.08.2010, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Солоніченко О.В.

Суддя-доповідач - Старосуд М.І.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2010 року справа №2а-2809/10/1270

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Старосуда М.І.

суддів: Василенко Л.А., Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання Ковальчук Г.Л.

за участю представника відповідача Гавриша М.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ленінської державної податкової інспекції у м. Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду

від 22 червня 2010 року

по адміністративній справі № 2а-2809/10/1270

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рінат»

до Ленінської державної податкової інспекції у м. Луганську, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рінат» 12 квітня 2010 року звернулося до суду з адміністративним позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, Головного управління державного казначейства України у Луганській області, в якому просить визнати недійсним податкове повідомлення рішення Ленінської МДПІ м. Луганська № 0000212360/0 від 02.04.2010 року, винесене на підставі акту перевірки № 246/23-616/34721136, стягнути з Державного бюджету України з заборгованості з ПДВ по податковій декларації за жовтень 2009 року у сумі 460 000 грн., а також судові витрати в розмірі 1703,40 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 22 червня 2010 року у справі № 2а-2809/10/1270 позов задоволено, визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську № 0000212360/0 від 02.04.10.; стягнуто з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Рінат» бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за жовтень 2009 року у розмірі 460 000 грн.; стягнуто з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Рінат» витрати по сплаті судового збору (державного мита) у сумі 1703,40 грн.

Не погодившись з рішенням суду, Ленінська державна податкова інспекція у м. Луганську подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову. Скаржник вважає, що судом першої інстанції не правильно застосовані норми матеріального права, що призвело до необґрунтованого та не вірного рішення.

В апеляційній скарзі зазначає, що податковий кредит позивача за спірний період сформований неправомірно, у звязку з відсутністю підтвердження факту надмірної сплати ПДВ у бюджет за результатами зустрічних перевірок контрагентами позивача. Вважає, що відшкодуванню підлягають лише суми, які були сплачені до бюджету, що випливає з самої суті поняття податку, його основної функції формування Державного бюджету України, а також з поняття платника податку, як особи, яка згідно Закону № 168 зобовязана здійснювати отримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Скаржник вважає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про ПДВ» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій. Залишивши нез'ясовані дані факти судом не було досліджено, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися заперечення податкового органу, та якими доказами вони підтверджуються, що в свою чергу не відповідає вимогам, встановленим ст. 161 КАС України.

На думку податкового органу, судом порушені вимоги п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ, а саме: згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п. 1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення..

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рінат» з 15.06.2001 року є платником податку на додану вартість та зареєстровано у встановленому ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» порядку (арк. справи 9).

Відповідач - Ленінська державна податкова інспекція у м. Луганську є субєктом владних повноважень і в даних правовідносинах реалізує повноваження, надані йому Законом України „Про державну податкову службу в Україні".

17.11.2009 року позивачем до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2009 року, в якій була задекларована сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку в розмірі 1 080 710,00 грн. (арк. справи 29-30).

Відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 1080710 грн. за жовтень 2009 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось у квітні, листопаді та грудні 2007 року, січні, лютому, серпні, вересні та грудні 2008 року та січні 2009 року, за результатами якої було складено акт від 02.04.2010 р. № 246/23-616/34721136 (арк. справи 35 - 37).

Перевіркою встановлено порушення п.1.8, п.п.7.3.1 п. 7.3 ст.7, п.п.7.7.2 п 7.7.ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість». А саме, за результатами проведеної перевірки неможливо підтвердити факт виникнення податкових зобовязань по ланцюгу постачання (ТОВ «Автоцентр Бізон») до виробника продукції або імпортера, а також факт надмірної сплати сум ПДВ до даному ланцюгу постачання, в результаті чого ТОВ «Рінат» завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на рахунок платника за жовтень 2009 року на суму 460 000 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення форми «В1» від 02.04.2010 року № 0000212360/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за жовтень 2009 року на 460 000,00 грн. (арк. справи 38).

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження податкових органів визначені Законом України “Про державну податкову службу в Україні ”, у тому числі ст. 10 визначені функції державних податкових інспекцій щодо забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження податків, платежів.

Відповідно до ст. 11 Закону України “Про систему оподаткування ”, платники податку несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування відповідно до законів України.

Спеціальним законом, який визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.97. (надалі- Закон 168).

П.п 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду. Тобто цією нормою встановлений порядок формування податкового кредиту з сум, які складаються з нарахованого або сплаченого податку.

П.п. 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків (відповідає сплаті податку);

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (відповідає нарахуванню податку).

Таким чином, податковий кредит складається з сум нарахованого податку (за першою подією отримання податкової накладної) або сплаченого податку (за першою подією списання коштів). При цьому для формування кредиту у другому випадку в силу п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 наведеного Закону також необхідним є отримання податкової накладної.

Відповідач посилається на неможливість підтвердити суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість лише у зв'язку з відсутністю відповідних даних по направленим запитам по ланцюгу до виробника.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Рінат» та ТОВ «Автоцентр Бізон» уклали договори № Б 047 від 01.10.2007 року купівлі-продажу автомобілів та № ТО 38 від 16.06.2009 року на проведення технічного обслуговування та поточного ремонту техніки і протягом 2007-2008 років ТОВ «Автоцентр Бізон» видало ТОВ «Рінат» податкові накладні, на підставі яких позивачем нарахований податковий кредит.

Але податковий орган не надав будь яких обєктивних документальних доказів щодо безтоварності вказаних господарських операцій та недійсності викладених в податкових накладних відомостей щодо фактичної сплати податку на додану вартість у складі ціни за отриманий товар.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставить таке право платника податку на додану вартість в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податків до державного бюджету.

Однак, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з нормами Закону №168, право господарюючого суб'єкта-платника ПДВ на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ не залежить від проведення або не проведення зустрічних перевірок за ланцюгом до кінцевого виробника.

Пунктом 7.7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, наявність господарських операцій з постачальником товарів та фактичної сплати податку на додану вартість у складі ціни за отриманий товар (послуги) позивач довів наданими документами, які підтверджують прийняття позивачем цих товарів та його розрахунки з постачальником.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що твердження податкового органу про відсутність права у позивача на відшкодування бюджетного ПДВ за податковою декларацією за жовтень 2009 року в сумі 460000 грн. є помилковим.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу Ленінської державної податкової інспекції у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 червня 2010 року у справі № 2а-2809/10/1270 залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 червня 2010 року у справі № 2а-2809/10/1270 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту набрання рішенням законної сили.

Головуючий

Судді