Постанова № 11884867, 13.10.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 жовтня 2010 року <Час проголошення >№ 2а-13615/10/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Каракашьяна С.К. при секретарі судового засідання Шкребтій І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Спільного Українсько німецького підприємства «Марком»у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників сторін:

від позивача: Орла П.В., представника

від відповідача: Штогрина П.А., представника

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено ступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось спільне Українсько німецьке підприємство «Марком»з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 15.09.2010р. № 0002592302/0/33801. позовні вимоги ґрунтуються на тому, що позивач мав всі передбачені Законом підстави до віднесення сум податку на додану вартість, сплачені ТОВ «Феріатрос ЛТД»до податкового кредиту.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на правомірність прийнятого рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі м. Києва (далі відповідач) була проведена невиїзну документальну перевірку Спільного Українсько німецького підприємства «Марком» (далі позивач) з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за червень 2010р.3а результатами перевірки складено акт № 5431/23-02/14364757 від 30.08.2010р.(далі акт перевірки).

Актом перевірки зазначено, що за результатами автоматизованого співставлення по СП «Марком»встановлено розбіжності між сумою задекларованого податкового зобов'язання ТОВ «Феріартос ЛТД»та сумою податкового кредиту СП «Марком»за червень 2010 року та становить 2406000,00 грн., причиною розбіжностей є віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ СП «Марком»в червні 2010р. по взаємовідносинам з ТОВ «Феріартос ЛТД»(код 35075310) яким не задекларовано суму ПДВ в складі податкових зобов'язань за червень 2010р. Причиною даної розбіжності в акті перевірки визначено, що згідно бази АІС ОР ТОВ «Феріартос ЛТД»декларація з ПДВ за червень 2010р. до ДПІ де зареєстрований платник не подано.

На підставі викладеного, актом перевірки сформульовано висновок про те, що законодавчо обгрунтованого формування податкового кредиту підприємством СП «Марком»на суму 2406000,00 грн., не задекларовану контрагентом ТОВ «Феріартос ЛТД»в складі податкових зобов'язань, що не може надати права платнику на формування податкового кредиту звітного періоду.

Також відповідач дійшов висновків про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та ТОВ «Феріартос ЛТД», як угоди, спрямованої на здійснення операцій повязаної з наданням податкової вигоди третіх осіб.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення -рішення від 15 вересня 2010 р № 0002592302/0/33801, яким Спільному українсько-німецькому підприємству «Марком»у формі ТОВ, за порушення підпунктів 7.2.1 пункту 7.2 та 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2 406 000 грн. і застосовано штрафні санкції на суму 721 800 грн.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ТОВ «Феріатрос ЛТД»було укладено договір про надання послуг №30/03 від 30.03.2010р., на умовах даного договору позивачу було надано послуги, що підтверджується актами виконаних робіт, та виписані позивачу податкові накладні №100630004 та № 100630005.

Відповідачем зазначені обставини не перевірялися, обставини фактичного надання позивачу послуг, отримання даних послуг у звязку з господарською діяльністю позивача, відображення операції контрагентом позивача у податковому обліку відповідачем не перевірялися.

Ухвалою суду про відкриття провадження у справі у відповідача витребовувалося пояснення щодо проведення перевірки та направлення запитів щодо контрагентів позивача.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачем проведено невиїзну перевірку, у позивача та його контрагента документів не витребовувалося, обставини укладення та виконання договорів не перевірялися.

Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.2.1. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентом, відповідачем в акті перевірки та відзиві на позов не зазначено жодних посилань щодо анулювання свідоцтва платника ПДВ контрагента позивача або несплати ним податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобовязаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім повязаних з його недійсністю.

Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобовязань, винесення вироків посадовим особам підприємств, порушенням кримінальних справ за фактом ухиляння від сплати податків та зборів, або будь які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Відповідно до п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», реєстр платників податку веде центральний податковий орган. Будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.

Відповідачем не спростовувалось, що реєстрація контрагента позивача, як платника податку на додану вартість, була здійснена податковим органом відповідно до діючого законодавства, а на період проведення господарської операції контрагент позивача перебував на податковому обліку як платник ПДВ.

Сама по собі обставина неподання звітності з податку на додану вартість контрагентом позивача не вбачається судом підставою для визначення позивачу податкових зобовязань, оскільки нормами спеціального Закону встановлено відповідальність за таке діяння.

Так, нормами Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»встановлено, що платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку. Для фізичних осіб, які займають посади, що підпадають під визначення суб'єктів корупційних діянь відповідно до закону, за неподання або несвоєчасне подання декларації про доходи таких фізичних осіб, отриманих протягом зайняття такої посади, штраф застосовується у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку. (підпункт 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону).

Крім того, неподання звітності нормами підпункту «а»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 вищезазначеного Закону визначено підставою для визначення податкових зобовязань платника податків, який не подає таку декларацію, а не осіб, які мали правовідносини з таким платником податків.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов Спільного Українсько-німецького підприємства "Марком" у формі товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва від 15.09.2010р № 0002592302/0/33801

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя С.К. Каракашьян