Рішення № 118763527, 30.04.2024, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

30 квітня 2024 року м. ПолтаваСправа №440/17641/23

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - ГУПФ України в Полтавській області), Пенсійного фонду України, у якому просила:

визнати протиправними дії ГУПФ України в Полтавській області в частині відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової допомоги сім`ї загиблого, одноразової страхової виплати кожній особі, яка має право на виплату (в разі втрати годувальника) та щомісячної страхової виплати, на яку мають право непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а саме: позбавлення права на страхові виплати: одноразової допомоги сім`ї загиблого, одноразової страхової виплати кожній особі, яка має право на виплату (в разі втрати годувальника) та щомісячної страхової виплати, на яку мають право непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, що вказана в листі від 12.07.2023 №1600-0209-8/52641;

визнати протиправними дії Пенсійного фонду України в частині зобов`язання про необхідність встановити факт належності ОСОБА_1 до членів сім`ї ОСОБА_2 в судовому порядку з метою вирішення питання про призначення страхових виплат у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , що міститься в листі від 03.10.2023 №36786-4-121/Г03/8-2800/23;

визнати протиправною бездіяльність ГУПФ України в Полтавській області в частині ненадання позивачу рішення у формі постанови про призначення страхової виплати чи відмови у її призначенні;

визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України, яка полягає в не зобов`язанні ГУПФ України в Полтавській області розглянути по суті заяву позивача про призначення страхових виплат та винесення відповідного рішення у формі постанови про призначення страхової виплати чи відмови у її призначенні;

зобов`язати ГУПФ України в Полтавській області повторно розглянути питання щодо призначення та виплати на користь ОСОБА_1 страхових виплат у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , а саме: одноразової допомоги сім`ї загиблого, одноразової страхової виплати кожній особі, яка має право на виплату (в разі втрати годувальника) та щомісячної страхової виплати, на яку мають право непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання грошової допомоги відповідно до частини сьомої статті 36, статті 41, статті 42 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в редакції, що діяла станом на день смерті ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2), з прийняттям за наслідками такого розгляду відповідного рішення у формі постанови з урахуванням висновків суду, наведених в судовому рішенні.

Позовні вимоги обґрунтувала посиланням на те, що вона є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок ракетного удару, завданого військовими підрозділами російської федерації по ТЦ "Амстор" у м. Кременчук Полтавської області. Актом від 30.09.2022 спеціального розслідування групового нещасного випадку, що стався ІНФОРМАЦІЯ_2 о 15:52 в ТОВ "Комфі трейд" підтверджено, що нещасний випадок з продавцем непродовольчих товарів ОСОБА_2 стався під час виконання загиблим трудових обов`язків, тобто пов`язаний з виробництвом. У березні 2023 року позивач звернулась до пенсійного органу за місцем проживання із заявою про призначення / перерахування / продовження страхової виплати у зв`язку зі смертю годувальника, вид страхової виплати: одноразова допомога сім`ї загиблого; одноразова страхова виплата кожній особі; щомісячна страхова виплата особам, які мають на неї право. Однак ГУПФ України в Полтавській області у листі від 12.07.2023 повідомило ОСОБА_1 про відмову у призначені страхових виплат, а Пенсійний фонд України листом від 03.10.2023 вказав на необхідність встановлення факту належності позивача до членів сім`ї потерпілого у судовому порядку.

2. Позиція відповідачів.

Відповідачі позов не визнали, у наданих до суду відзивах на позов представники відповідачів просили у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.

Зокрема, представник ГУПФ України в Полтавській області зазначив, що позивач на день загибелі сина працювала та отримувала заробітну плату, а тому не належала до непрацездатних осіб і не перебувала на утриманні померлого, з урахуванням чого не має права на призначення їй щомісячних страхових виплат /а.с. 100-104/.

Представник Пенсійного фонду України звертала увагу на те, що оскільки місце проживання ОСОБА_2 на дату смерті було зареєстровано за іншою адресою, аніж місце проживання позивача, факт належності ОСОБА_1 до членів сім`ї має бути встановлений у судовому порядку.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження.

Сторони у відповіді на відзив та запереченні на відповідь підтримали раніше висловлену позицію щодо вирішення спору.

У підготовчому засіданні 25.01.2024 протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Судові засідання 15.02.2024 та 12.03.2024 не відбулись з огляду на оголошення на території Полтавської області сигналу "Повітряна тривога".

У судове засідання 14.03.2024 учасники справи не з`явились.

Представник позивача та представник ГУПФ України в Полтавській області надали до суду заяви про розгляд справи без їх участі, у порядку письмового провадження.

Представник Пенсійного фонду України причин неявки у судове засідання не повідомив, заяв чи клопотань до суду не надав.

За приписами частини першої статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини дев`ятої зазначеної статті, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За наведених обставин, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів для ухвалення рішення по суті позовних вимог та за відсутності перешкод для розгляду справи по суті, суд завершив розгляд справи у порядку письмового провадження.

Обставини справи

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 /а.с. 17-18/.

Позивач є особою з інвалідністю другої групи внаслідок загального захворювання, що підтверджено копією довідки до акта огляду МСЕК від 04.08.2020 серії ААБ №708590 /а.с. 19, зі звороту/.

З 18.09.2019 позивачу призначена пенсія по інвалідності /а.с. 20/.

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 /а.с. 21/.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 загинув, що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 /а.с. 20, зі звороту/.

Актом від 30.09.2022 спеціального розслідування групового нещасного випадку, що стався ІНФОРМАЦІЯ_2 о 15:52 в ТОВ "Комфі трейд" підтверджено, що нещасний випадок з продавцем непродовольчих товарів ОСОБА_2 стався під час виконання загиблим трудових обов`язків згідно з внутрішнім трудовим розпорядком внаслідок ракетного удару, нанесеного військовими підрозділами російської федерації по ТЦ "Амстор", тобто пов`язаний з виробництвом /а.с 31-39/.

17.03.2023 позивач звернулась до пенсійного органу за місцем проживання із заявою про призначення / перерахування / продовження страхової виплати у зв`язку зі смертю годувальника, вид страхової виплати: одноразова допомога сім`ї загиблого; одноразова страхова виплата кожній особі; щомісячна страхова виплата особам, які мають на неї право /а.с. 107-108/.

Рішенням ГУПФ України в Полтавській області від 17.03.2023 №4820 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні страхових виплат /а.с. 131/.

Листом ГУПФ України в Полтавській області від 12.07.2023 позивачу роз`яснено, що вона не має права на отримання страхових виплат, оскільки на момент настання страхового випадку не відносилась до непрацездатних осіб, оскільки перебувала у трудових відносинах з Виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради, а також не перебувала на утриманні сина ОСОБА_2 /а.с. 132/.

У вересні 2023 року позивач звернулась до Пенсійного фонду України щодо призначення страхових виплат, однак листом Департаменту пенсійного забезпечення, страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг від 03.10.2023 їй повідомлено про необхідність встановлення факту належності до членів сім`ї потерпілого ОСОБА_2 у судовому порядку /а.с. 42/.

Не погодившись з наведеною позицією пенсійних органів, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Норми права, якими урегульовані спірні відносини

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання урегульовані Законом України від 23.09.1999 №1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №1105-XIV).

Законом України від 21.09.2022 №2620-IX Закон №1105-XIV викладено у новій редакції, що набрала чинності з 01.01.2023.

А оскільки у спірних відносин страховий випадок настав ІНФОРМАЦІЯ_2, а заява позивача про призначення страхових виплат подана компетентному органу 17.03.2023, суд надалі розглядатиме норми Закону №1105-XIV у відповідній редакції відносно фактичних обставин.

За визначенням, наведеним у пункті 3 частини першої статті 1 Закону №1105-XIV, загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - соціальне страхування) - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі - кошти соціального страхування), коштів державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством.

У силу пунктів 10, 14 частини першої статті 1 Закону №1105-XIV страхові випадки: за соціальним страхуванням від нещасного випадку - нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання (у тому числі встановлене чи виявлене у період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів), що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму; нещасний випадок, що стався, або професійне захворювання, яке виникло внаслідок порушення застрахованим нормативних актів про охорону праці; за соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи, членів її сім`ї або іншої особи на отримання відповідно до цього Закону страхових виплат; суб`єкти соціального страхування - застрахована особа, члени її сім`ї або інша особа у випадках, передбачених цим Законом, страхувальник та страховик.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1105-XIV (у редакції Закону №2620-IX) уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України.

Питання загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, урегульовані розділом V Закону №1105-XIV.

За змістом пункту 1 частини першої статті 35 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку) страхуванню від нещасного випадку підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, зокрема які є резидентами Дія Сіті, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню від нещасного випадку на інших підставах.

Відповідно до частин першої - третьої статті 36 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку) страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України "Про охорону праці".

Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення реабілітації у сфері охорони здоров`я, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

Так само, у силу частин першої - третьої статті 30 Закону №1105-XIV (у редакції Закону №2620-IX, чинній з 01.01.2023) страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про охорону праці". Підставою для оплати потерпілому витрат на проведення професійної реабілітації, оплати соціальних послуг, а також для здійснення страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

Частиною сьомою статті 36 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку) страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Статтею 41 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку) передбачено, що у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Такими непрацездатними особами є:

1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання, - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;

2) особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якщо вони не працюють;

3) особи з інвалідністю - члени сім`ї потерпілого на час інвалідності;

4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов`язаний виплачувати аліменти;

5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.

Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім`ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку.

Відповідно до частини першої статті 42 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку) сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров`я.

Частиною шостою статті 42 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку) визначено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

У силу абзаців першого, другого частини восьмої статті 42 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку) у разі смерті потерпілого суми страхових виплат особам, які мають на це право, визначаються із середньомісячного заробітку потерпілого за вирахуванням частки, яка припадала на потерпілого та працездатних осіб, що перебували на його утриманні, але не мали права на ці виплати.

У разі якщо смерть потерпілого, який одержував щомісячні страхові виплати, настала внаслідок ушкодження здоров`я від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, розмір щомісячної страхової виплати особам, які мають на це право, встановлюється виходячи з розміру щомісячної страхової виплати на день смерті потерпілого. Причинний зв`язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів. Одноразова допомога сім`ї та особам, які перебували на утриманні, у цьому випадку не виплачується.

Згідно з частиною першою статті 37 Закону №1105-XIV (у редакції Закону №2620-IX, чинній з 01.01.2023) для призначення страхових виплат потерпілий або особи, які мають право на такі виплати у разі смерті потерпілого, подають до уповноваженого органу управління в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України заяву про призначення виплати (особисто або через уповноваженого представника) за формою, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України. Заява може бути подана до Пенсійного фонду України у формі паперового документа.

Відповідно до частини другої цієї статті територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій: 1) акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами; 2) даних про встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності; 3) даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи, яка має право на виплати, та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть потерпілого та інших актів цивільного стану, необхідних для призначення страхових виплат; 4) даних реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про працевлаштування, нараховану заробітну плату (дохід) і сплату страхових внесків та інших даних, необхідних для призначення виплат; 5) наявних даних Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання; 6) даних органів реєстрації про реєстрацію місця проживання; 7) даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти про навчання; 8) даних Державного реєстру боржників про виплату аліментів; 9) даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо статусу внутрішньо переміщеної особи; 10) даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Частинами першою, другою статті 38 Закону №1105-XIV (у редакції Закону №2620-IX, чинній з 01.01.2023) визначено, що територіальні органи уповноваженого органу управління розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи і приймають відповідні рішення протягом 10 календарних днів, не враховуючи дня надходження зазначених документів. Рішення оформлюється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім`ї та строки їх здійснення або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.

Статтею 39 Закону №1105-XIV (у редакції Закону №2620-IX, чинній з 01.01.2023) передбачено, що уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо: 1) потерпілий вчиняв дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання рекомендацій лікаря), що сприяли настанню страхового випадку; 2) роботодавець, інші органи, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілий надали уповноваженому органу управління завідомо неправдиві відомості про страховий випадок; 3) застрахована особа вчинила умисне кримінальне правопорушення, що призвело до настання страхового випадку. Уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованій особі, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов`язаним з виробництвом.

Як визначено частиною першою статті 10 Закону №1105-XIV (у редакції Закону №2620-IX, чинній з 01.01.2023), спори, що виникають із правовідносин, передбачених цим Законом, вирішуються в судовому порядку.

Оцінка судом обставин справи

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом цього спору є правовідносини щодо призначення позивачу страхових виплат у зв`язку із загибеллю на виробництві її сина.

У заяві від 17.03.2023 позивач наполягала на призначенні їй таких виплат:

1) одноразової допомоги сім`ї загиблого /частина шоста статті 42 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку)/;

2) одноразової допомоги особі, яка перебувала на утриманні загиблого /частина шоста статті 42 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку)/;

2) щомісячних страхових виплат, передбачених частиною першою статті 41 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку).

Виходячи з приписів частини шостої статті 42 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку) у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

Сторони не заперечували, що смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є наслідком нещасного випадку на виробництві.

Наведений факт підтверджений актом від 30.09.2022 спеціального розслідування групового нещасного випадку, що стався ІНФОРМАЦІЯ_2 о 15:52 в ТОВ "Комфі трейд", за змістом якого нещасний випадок з продавцем непродовольчих товарів ОСОБА_2 стався під час виконання загиблим трудових обов`язків згідно з внутрішнім трудовим розпорядком внаслідок ракетного удару, нанесеного військовими підрозділами російської федерації по ТЦ "Амстор", тобто пов`язаний з виробництвом /а.с. 31-39/.

Спірним у цій частині є питання того, чи була ОСОБА_1 членом сім`ї ОСОБА_2 на дату настання страхового випадку.

Суд встановив, що ОСОБА_2 на момент загибелі не був одруженим та не мав дітей.

Довідкою ТОВ "Житлорембудсервіс" від 29.08.2022 №105 підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно проживала з сином ОСОБА_2 з 1994 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с. 40, зі звороту/.

За змістом частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

З урахуванням того, що ОСОБА_2 на дату смерті не був одружений, не мав дітей, проживав спільно зі своєю матір`ю, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 на дату смерті сина була членом його сім`ї, а тому має право на одержання одноразової допомоги сім`ї загиблого, передбаченої частиною шостою статті 42 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку), що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

Щодо призначення ОСОБА_1 одноразової допомоги особі, яка перебувала на утриманні загиблого, передбаченої частиною шостою статті 42 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку), у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, суд враховує таке.

Ключовим в цій частині є визначення, чи перебувала ОСОБА_1 на утриманні загиблого.

У силу частини другої статті 27 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку) не вважаються такими, що перебували на утриманні застрахованої особи, члени сім`ї, які мали самостійні джерела засобів до існування (одержували заробітну плату, пенсію тощо).

Так само, відповідно до частини другої статті 20 Закону №1105-XIV (у редакції Закону №2620-IX, чинній з 01.01.2023) до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого, відносяться особи, якщо вони: були на повному його утриманні; одержували від померлого допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Не вважаються такими, що перебували на утриманні застрахованої особи, члени сім`ї, які мали самостійні джерела засобів до існування (одержували заробітну плату, пенсію тощо).

Суд враховує, що ОСОБА_1 на дату загибелі сина працювала у Виконавчому комітеті Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області /а.с. 129/, а також мала право на одержання пенсії по інвалідності /а.с. 20/.

Посилання представника позивача на приписи частини першої статті 202 Сімейного кодексу України, у силу якої повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, суд відхиляє з огляду на відсутність відомостей про одержання позивачем утримання від сина.

Факт встановлення позивачу інвалідності, постійного лікування, а також перебування на її утриманні непрацездатної матері, не є належним доказом перебування ОСОБА_1 на утриманні сина на дату його смерті та нівелюється обставинами працевлаштування позивача, одержання нею заробітної плати та пенсії по інвалідності, що ОСОБА_1 у ході розгляду справи не спростовано.

Матеріали справи у їх сукупності не містять доказів, що свідчили б про перебування ОСОБА_1 на утриманні сина на дату його смерті.

Тож суд констатує відсутність у позивача права на призначення одноразової допомоги особі, яка перебувала на утриманні загиблого, передбаченої частиною шостою статті 42 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку), у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

Стосовно призначення позивачу щомісячних страхових виплат, передбачених частиною першою статті 41 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку), суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 41 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку) у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Відповідно до частини восьмої статті 42 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку) у разі смерті потерпілого суми страхових виплат особам, які мають на це право, визначаються із середньомісячного заробітку потерпілого за вирахуванням частки, яка припадала на потерпілого та працездатних осіб, що перебували на його утриманні, але не мали права на ці виплати.

У разі якщо смерть потерпілого, який одержував щомісячні страхові виплати, настала внаслідок ушкодження здоров`я від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, розмір щомісячної страхової виплати особам, які мають на це право, встановлюється виходячи з розміру щомісячної страхової виплати на день смерті потерпілого. Причинний зв`язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів. Одноразова допомога сім`ї та особам, які перебували на утриманні, у цьому випадку не виплачується.

Так само, у силу абзацу другого частини сьомої статті 36 Закону №1105-XIV (у редакції Закону №2620-IX, чинній з 01.01.2023) у разі якщо смерть потерпілого, який одержував щомісячні страхові виплати, настала внаслідок ушкодження здоров`я від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, розмір щомісячної страхової виплати особам, які мають на це право, встановлюється, виходячи з розміру щомісячної страхової виплати на день смерті потерпілого. Причинний зв`язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я підтверджується висновком відповідного закладу охорони здоров`я. Одноразова допомога сім`ї та особам, які перебували на утриманні потерпілого, у такому разі не виплачується.

Суд враховує, що ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві; на дату смерті щомісячних страхових виплат у зв`язку з інвалідністю, що настала внаслідок нещасного випадку на виробництві, не отримував.

Як встановлено вище, ОСОБА_1 на дату смерті ОСОБА_2 не перебувала на його утриманні.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2021 у справі №592/17552/18 зазначив, що повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Матеріали справи у їх сукупності не містять доказів, що свідчили б про перебування ОСОБА_1 на утриманні сина на дату його смерті.

А тому позивач не має права на отримання щомісячних страхових виплат, передбачених частиною першою статті 41 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку).

До того ж, за висновком суду, позивач має право на одержання одноразової допомоги сім`ї загиблого, що у силу наведених вище приписів абзацу другого частини восьмої статті 42 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку) виключає можливість призначення щомісячних страхових виплат.

Отож за встановлених обставин справи суд визнає доведеною наявність у позивача права на призначення й одержання одноразової допомоги сім`ї загиблого, передбаченої частиною шостою статті 42 Закону №1105-XIV, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Згідно з частинами першою, другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Отже право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачу, тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов`язком суду, який має приймати рішення в межах позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги можливість у той чи інший спосіб захистити порушене право (за наявності підстав для цього).

Поряд з цим, правила адміністративного судочинства допускають випадки, коли суд може вийти за межі вимог позову, зокрема, у випадку, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім або неправильно ним обраним для повного та ефективного захисту його прав, свобод та інтересів.

Так, відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зауважує, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, що пов`язано з публічно-правовим характером спірних відносин та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може і зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів, порушення яких встановлено судом.

Суд враховує, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 17.03.2023 ГУПФ України в Полтавській області рішенням від 17.03.2023 №4820 відмовило у призначенні позивачу страхових виплат.

А тому належним способом захисту порушеного права позивача у спірних відносинах є визнання протиправним та скасування рішення ГУПФ України в Полтавській області від 17.03.2023 №4820 в частині відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової допомоги сім`ї загиблого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату та зобов`язання ГУПФ України в Полтавській області призначити й виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу сім`ї загиблого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не гарантує ефективного відновлення її прав, оскільки дії та бездіяльність відповідачів самі по собі не утворюють жодних юридичних наслідків для позивача.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково з одночасним виходом за межі позовних вимог.

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач від сплати судового збору звільнена, як особа з інвалідністю другої групи.

Інші судові витрати у справі відсутні.

Тож підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вийти за межі позовних вимог.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 17.03.2023 №4820 в частині відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової допомоги сім`ї загиблого у сумі, що дорівнює ста розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити й виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу сім`ї загиблого у сумі, що дорівнює ста розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідачі:

1) Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 13967927; вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000);

2) Пенсійний фонд України (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 00035323; вул. Бастіонна, 9, м. Київ, 01601).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.О. Кукоба