Постанова № 11861369, 13.07.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

05 липня 2010 року Справа № 2-27/3718-2009

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Волкова К.В.,

суддів                                                                      Гоголя Ю.М.,

                                                                                          Черткової І.В.,

за участю представників сторін:

позивача: Михалевська Зінаїда Олександрівна, довіреність № 89/10 від 28.12.09, дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України";

відповідача: не з'явився, закрите акціонерне товариство "Теодосія";

розглянувши апеляційні скарги дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та закритого акціонерного товариства "Теодосія" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Воронцова Н.В.) від 28.09-07.10.09 у справі №2-27/3718-2009

за позовом           дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка, 1,Київ 116,04116)

до          закритого акціонерного товариства "Теодосія" (вул. Володарського, 39-Б,Феодосія,98100)

про стягнення 1315300,00 грн.                                                            

ВСТАНОВИВ:

Позивач, дочірня компанія „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтобаз України”, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача, закритого акціонерного товариства „Теодосія”, про стягнення 919 694,06 грн. заборгованості, пені у розмірі 109 200,79 грн., суму індексу інфляції 246 284,51 грн., 3% річних у сумі 40 120,64 грн. (а.с. 2-5).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не були належним чином виконані взяті на себе зобов'язання щодо укладеного договору.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 28 вересня - 07 жовтня 2009 року у справі №2-27/3718-2009 (суддя Воронцова Н.В.) позов дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтобаз України” задоволений частково.

Стягнуто з закритого акціонерного товариства „Теодосія” на користь дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтобаз України” заборгованість в сумі основного боргу у розмірі 845861,00 грн., інфляційні витрати у розмірі 246284,51 грн. та 3% річних у розмірі 40120,64 грн.

В частині стягнення суми боргу у розмірі 73833,06 грн. провадження по справі припинено відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

В частині стягнення пені у розмірі 109200,79 грн. у позові відмовити.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням господарського суду, закрите акціонерне товариство „Теодосія” та дочірня компанія „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтобаз України” звернулись до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Доводи апеляційних скарг обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

Так, закрите акціонерне товариство „Теодосія” в своїй апеляційній скарзі посилається положення постанови Кабінету міністрів України №440 від 25 квітня 2008 року, яка передбачає проведення розрахунків Держави по погашенню боргу з різниці в тарифах за теплопостачання населенню.

Також, відповідач посилається на відмову позивача від виконання зобов'язання на підставі частин 6 статті 193 Господарського кодексу України.

У судове засідання, призначене на 06 липня 2010 року, представник відповідача не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією, після закінчення судового засідання від нього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Оскільки явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України –це право, а не обов’язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез’явившегося представника відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги заявлені в своїй апеляційній скарзі.

Переглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

Феодосійська міська рада рішенням від 03 жовтня 2006 року №319 визначила виконавцем житлове - комунальних послуг в житловому фонді міста Феодосія по централізованому опаленню закрите акціонерне товариство „Теодосія”, яке має ліцензію Міністерства житлове - комунального господарства Автономної Республіки Крим серія АВ №389714 на виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії (крім певних видів господарської діяльності у сфері теплопостачання, якщо теплова енергія виробляється та теплоелектроцентралях, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлювальних джерел енергії).

На підставі вказаного, 01 жовтня 2007 року між позивачем по справі (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір №06/07-1523 Те - 19 на постачання природного газу та надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання.

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору постачальник зобов’язався передати у власність покупцю в 2007 року природний газ, а покупець прийняти та сплатити газ на умовах даного договору.

Згідно з пунктом 1.2 вказаного договору постачається імпортований природний газ, отриманий постачальником за договором купівлі - продажу між Національною акціонерною компанією „Нафтобаз Україна” та постачальником.

Пунктом 1.3 вказаного договору передбачено, що газ, який постачається за даним договором, використовується покупцем виключно для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом даного договору.

Відповідно до пункту 2.1 вказаного договору постачальник передає покупцю в період з 01 жовтня 2007 року по 31 жовтня 2007 року газ у обсязі до 645 тис. куб. м.

Згідно з Додаткової угоди №1 від 29 жовтня 2007 року до вказаного договору сторони дійшли згоди доповнити пункт 2.1 договору №06/07-1523 Те - 19 підпунктом 2.1.1 в наступній редакції: „пункт 2.1.1 - постачальник передає покупцю в період з 01 листопада 2007 року по 30 листопада 2007 року газ у обсязі до 1 548,00 тис. куб. м.”.

Відповідно до Додаткової угоди №2 від 27 листопада 2007 року до вказаного договору сторони дійшли згоди доповнити пункт 2.1 договору №06/07-1523 Те - 19 підпунктом 2.1.2 та в наступній редакції: „пункт 2.1.2 - постачальник передає покупцю в період з 01 грудня 2007 рік по 31 грудня 2007 рік газ у обсязі до 1 720,00 тис. куб. м.”.

Додатковою угодою №3 від 24 березня 2008 року до вказаного договору сторони дійшли згоди доповнити пункт 2.1 договору №06/07-1523 Те - 19 підпунктом 2.1.3 в наступній редакції: „пункт 2.1.3 - постачальник передає покупцю у 2008 р. газ у таких обсягах: з ресурсу січня 2008 року - 956,589 тис. куб. м; з ресурсу лютого 2008 року - 608,235 тис . куб. м.; в березні 2008 року - 422,590 тис. куб. м.”

Згідно пункту 3.3 вказаного договору №06/07-1523 Те - 19 приймання - передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці, оформлюється актом приймання - передачі, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого та про транспортованого газу.

Відповідно до пункту 5.1 вказаного договору ціна за 1000 куб. м. газу без врахування вартості транспортування газу територією України на момент укладання договору становить 466,045 грн., крім того цільова надбавка до тарифу на газ (2%). Вартість 10 транспортування газу територією України становить 96,30 грн. Разом до сплати за 1000 куб. м. газу - 686,00 грн.

Пунктом 5.2 вказаного договору передбачено, що сторони домовилися, що ціна за 1000 куб. м. газу у відповідному періоді споживання газу та вартість його транспортування територією України встановлюється на рівні граничної ціни та тарифу, затверджених уповноважених державним органом.

Сторони домовилися, що ціна за газ та вартість його транспортування, змінені у відповідності до пункту 5.2 вказаного договору є обов'язковими для сторін за даним договором з моменту введення їх в дію. У разі зміни ціни на газ та тарифу на його транспортування, сторонами здійснюється перерахунок за спожитий газ за новими цінами та тарифами.

Загальна сума даного договору складається з сум вартості місячних поставок газу.

Також відповідно до пункту 3 вищевказаної вказаної Додаткової угоди №3 сторони доповнили пункт 6.1 вказаного договору підпунктом 6.1.1 у наступній редакції: „пункт 6.1.1 - остаточний розрахунок за обсяги газу спожиті і транспортовані в січні - лютому 2008 року покупець здійснює протягом трьох банківських днів з дати підписання актів приймання - передачі за січень - лютий 2008 рік”.

У виконання вищевказаних умов договору позивачем було поставлено відповідачу газ на суму 2772 560,64 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання - передачі від 30 листопада 2007 року на суму 428 942,88 грн., від 31 грудня 2007          року на суму 980 253,57 грн., від 26 березня 2008 року на суму 656 219,17 грн., від 26 березня 2008 року на суму 417 248,66 грн. та від 31 .03.2008 р. на суму 289 896,36 грн.

Однак відповідач, у порушення взятих на себе зобов’язань, отриманий газ сплатив не у повному обсязі, перерахувавши на користь позивача лише 1 852 866,58 грн.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, судова колегія вважає, що апеляційна скарга закритого акціонерного товариства „Теодосія” не підлягає задоволенню, а дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтобаз України” підлягає задоволенні, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання —відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 7 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 6.1 договору №06/07-1523 Те - 19 від 01 жовтня 2007 року оплата за газ та послуги з його транспортування проводиться грошовими коштами у такому порядку: перша оплата у розмірі 34 % від вартості за планових місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 –ого числа поточного місяця; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33% від вартості; запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця.

Остаточний розрахунок за фактично спожиті та про транспортовані обсяги газу          здійснюється на підставі акту приймання - передачі до 10 - ого числа, наступного за місяцем поставки газу.

Однак відповідач, у порушення взятих на себе зобов’язань, отриманий газ сплатив не у повному обсязі, перерахувавши на користь позивача лише 1 852 866,58 грн.

При таких обставинах, за відповідачем значилася заборгованість за поставлений газ, на моменту звернення до господарського суду з вказаним позовом, у розмірі 919 694,06 грн.

Судом першої інстанції було встановлено, що під час розгляду справи, відповідач в добровільно порядку сплатив заборгованість у розмірі 73 833,06 грн., що підтверджується платіжним          дорученням №372 від 04 вересня 2009 року, належним чином засвідчена копія якого наявна в матеріалах справи.          

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині того, що сума заборгованості, яка підлягає стягненню в судовому порядку, складає 84 5861,00 грн.

Також, господарський суд правомірно дійшов висновку стосовно того, що в частині позовних вимог відносно стягнення заборгованості по основному боргу у розмірі 7 3833,06 грн., провадження по справі припинено на підставі пункту 1 - 1 статті 80 Господарсько процесуального кодексу України, в зв'язку з відсутністю предмету спору.

Закрите акціонерне товариство „Теодосія” в своїй апеляційній скарзі посилається положення постанови Кабінету міністрів України №440 від 25 квітня 2008 року, яка передбачає проведення розрахунків Держави по погашенню боргу з різниці в тарифах за теплопостачання населенню.

Однак колегія суддів дійшла висновку, що положення вказаної постанови ніяким чином не змінюють умови договору №06/07-1523 Те - 19 від 01 жовтня 2007 року.

Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно зі статтею 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, механізм порядку відшкодування заборгованості з Державного бюджету України різниці в тарифах на теплоенергію, не звільняє відповідача від виконання обов'язків щодо сплати поставленого газу, які він взяв на себе з моменту підписання вищевказаного договору.

Отже, фактично вищевказана постанови Кабінету міністрів України №440 від 25 квітня 2008 року передбачає лише один зі способів погашення заборгованості за природний газ. але не єдиний порядок проведення розрахунків.

Стосовно тверджень заявника апеляційної скарги, закритого акціонерного товариства „Теодосія” про відмову від виконання зобов'язання на підставі частин 6 статті 193 Господарського кодексу України, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того стаття 188 Господарського кодексу України передбачає порядок зміни та розірвання господарських договорів: зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором; сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду; у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду; якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Також відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Колегія суддів вважає, що між сторонами не укладалось жодних угод щодо зміни умов договору поставки природного газу №06/07-1523 ТЕ-19 від 01 жовтня 2007 року, тим більше угод про звільнення відповідача від виконання зобов'язання за договором.

Мотивуючи підстави для відмови у задоволені пені, господарський суд Автономної Республіки Крим посилається на ту обставину, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки природний газ поставлявся у період листопад 2007 року - березень 2008 року, тому на думку суду першої інстанції, вимоги позивача щодо сплати пені та її розрахунок за період з 01 січня 2009 року –01 липня 2009 року є безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству та умовам договору.

Але, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість висновків суду першої інстанції при прийняті рішенні в цій частині, виходячи з наступного.

01 жовтня 2007 року між відповідачем та позивачем був укладений договір на постачання природного газу № 06/07-1523 ТЕ-19, який відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже відповідними умовами договору, сторони чітко визначили відповідальність за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Норма вказаної статті є диспозитивною та не забороняє сторонам самостійно встановлювати порядок нарахування штрафних санкцій, зокрема пунктом 7.5 Договору сторони встановили, що пеня нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.

Згідно зі статтею 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі впливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Вищенаведена норма визначає строк як певний відрізок часу, з закінченням якого закон пов'язує наслідки, які мають юридичне значення. За своїм змістом, сплив строку відноситься до категорії юридичних фактів.

Таким чином керуючись вищенаведеними нормами сторони умовами договору визначили строк протягом якого виникає право на стягнення неустойки (пені), а саме протягом шести місяців, що передує моменту звернення з позовом.

Колегія суддів дійшла висновку, що Судом першої інстанції не враховано, що сторони в договорі передбачили такі істотні умови, як строк, порядок нарахування пені та строк позовної давності, таку ж позицію висловив Вищий господарський суд України в своїй постанові №11/136 від 01 лютого 2007 року.

В силу статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Тобто до моменту настання юридичного факту вказаного в пункті 7.5 Договору, позивач не мав права на стягнення неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 259 Цивільного кодексу України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Пунктом 10.6 Договору обумовлено, що строк позовної давності по даному договору та стягненню неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки.

Згідно з частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення їм рішення.

На підставі викладено, колегія суддів вважає, що позивач абсолютно правомірно та обґрунтовано зробив розрахунок пені, а господарським судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у задоволені позову в частині стягнення пені, та жодним чином не обґрунтовано позицію суду.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частині 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судова колегія вважає, що доводи заявника апеляційної скарги закритого акціонерного товариства „Теодосія” не доведені належним чином та на підставі чого є безпідставними та необґрунтованими.

Але, на підставі зазначеного судова колегія дійшла висновку про порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також про невідповідність висновків суду обставинам справи, що дає підстави суду апеляційної інстанції для скасування прийнятого у справі рішення в частині відмови у стягненні пені у розмірі 109200,79 грн., в іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Сплачене позивачем державне мито за подачу апеляційної скарги необхідно покласти на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених вимог.

З урахуванням даної норми закону, вбачається необхідність стягнення державного мита сплаченого прзивачем за подачу апеляційної скарги з закритого акціонерного товариства „Теодосія”.

Керуючись статтею 101, пунктом 4 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд                                                                      

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства „Теодосія” залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтобаз України” задовольнити.

3. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 28 вересня - 07 жовтня 2009 року у справі №2-27/3718-2009 скасувати в частині відмови позивачу у задоволенні стягненні пені у розмірі 109200,79 грн.

4. Стягнути з закритого акціонерного товариства „Теодосія” (місто Феодосія, вул.. Володарського, 39б, р/р 26000023315 в „Імпромбанк”, міста Федосія, МФО 384481, ЄДРПОУ 30689644) на користь дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (місто Київ, вул.. Полуденка, 1, р/р 26008301970 в відкритому акціонерному товаристві „Ощадбанк”, МФО 300465, ЄДРПОУ 31301827) пеню у розмірі 109200,79 грн. та витрати по сплаті державного мита в сумі 547,00 грн.

5. У решті рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 28 вересня - 07 жовтня 2009 року у справі №2-27/3718-2009 залишити без змін.

6. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддя                                                            К.В. Волков

Судді                                                                                          Ю.М. Гоголь

                                                                                          І.В. Черткова