Рішення № 11861127, 21.10.2010, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.10.2010 Справа № 8/11-10

Господарський суд Херсонської області у складі судді Остапенко Т.А. при секретарі Литовській Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонспецтранс", м. Херсон,

до комунального підприємства "Дніпровський ХБК", м. Херсон,

про стягнення 216576 грн. 11 коп.,

за участю представників сторін:

від позивача: Шелудько С.М., представник, дов. № 70 від 23.09.2010р.,

від відповідача: на засідання суду не прибув.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонспецтранс" (позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з комунального підприємства "Дніпровський ХБК" (відповідач) 210228грн. 14коп. основного боргу, 5524грн. 07коп. пені та 958грн. 02коп. 3% річних, посилаючись на невиконання умов договору про надання послуг з вивезення побутових відходів №2/02 від 31.12.2008року з додатками, додаткової угоди №1 від 31.12.2008року та додаткової угоди №2 від 01.02.2009 року до договору.

В подальшому, 11.10.2010 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог №79 від 11.10.2010 року, відповідно до якої зменшено суму пені до 5269грн. 28коп. та збільшено суму 3% річних до 1078грн. 69коп. у зв'язку з перерахунками згідно із періодами виникнення та стягнення заборгованості за умовами сплати, узгодженими сторонами в договорі. З врахуванням зазначеного сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 216576грн. 11коп. Судом уточнення позовних вимог прийнято та розгляд спору відбувся виходячи з нового розміру позовних вимог.

Позивач, після уточнення позовних вимог, підтримує позов в повному обсязі –в сумі стягнення основної заборгованості –210228грн. 14коп., пені 5269грн. 28коп., 3% річних 1078грн. 69коп. (а.с71-72).

Відповідач в судове засідання не з’явився, свого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив, не скористався наданими йому ст.ст. 22, 59 ГПК України процесуальними правами щодо надання документів, які б підтвердили його доводи.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та матеріалів позовної заяви місцезнаходженням відповідача є м. Херсон, вул. Радянська, буд. 45. За вказаною адресою судом направлені з рекомендованими повідомленнями ухвала суду від 10.09.2010 р. про порушення провадження та призначення справи до розгляду та ухвали від 05.10.2010 р. та від 14.10.2010 р. про відкладення розгляду справи. Поштові повідомлення з відміткою про вручення судових актів представникові відповідача повернулись на адресу господарського суду та знаходяться в матеріалах справи.

Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

З огляду на приписи статті 77 ГПК України, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, за умови неможливості вирішення спору в даному засіданні.

Згідно зі ст. 22 ГПК України сторони мають як права (брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду і т.п.), так і обов’язки (зокрема, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи).

В силу статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути керівники та інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Матеріали справи свідчать, що сторони знаходилися у рівних умовах перед судом, мали достатню свободу в можливості подання доказів і доведенні їх переконливості.

Відповідно до розділу V ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Питання про належність доказів вирішується судом. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування. Письмовими доказами, в розумінні статті 36 ГПК України, є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору і повинні містити відомості, що мають значення для справи та виконані у формі, який дає змогу встановити достовірність документу.

За таких підстав, відповідно до статті 75 ГПК України, справа розглядається без участі представника відповідача, за наявними в ній доказами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Ухвалами господарського суду від 05.10.2010р. та 14.10.2010р. розгляд справи відкладався в зв’язку із неявкою представника відповідача, ненаданням представниками сторін витребуваних судом документів, необхідністю представлення нових доказів. В судовому засіданні після закінчення розгляду справи оголошено вступну та резолютивну частини рішення з роз'ясненням процедури оскарження рішення та набрання ним законної сили, повідомлено про дату підготовки повного рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд:

встановив:

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонспецтранс" (надалі - позивач) та комунальним підприємством "Дніпровський ХБК" (надалі - відповідач) був укладений договір про надання послуг з вивезення побутових відходів №2/02 від 31.12.2008року (далі Договір), відповідно до якого позивач зобов'язується згідно з графіком надавати послуги з вивезення побутових відходів, а відповідач зобов'язується своєчасно оплачувати послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених вищезазначеним договором та додатковими угодами №1 від 31.12.2008 року та №2 від 01.02.2009 року до даного договору.

Згідно із п.13 Договору, викладеному в редакції відповідно до Додаткової угоди №1 від 31.12.2008 року, щомісячні платежі за надані послуги вносяться таким чином:

45% - в строк до 13 числа місяця, наступного за розрахунковим;

35% - в строк до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим;

20% - в строк до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Пунктом 16 Договору, викладеному в редакції відповідно до Додаткової угоди №1 від 31.12.2008 року, передбачено, що у разі потреби виконавець здійснює у п'ятиденний строк після розрахункового періоду перерахунок вартості фактично наданої послуг та повідомляє споживачеві про його результати.

Відповідно до п.23 Договору викладеному в редакції відповідно до Додаткової угоди №1 від 31.12.2008 року, за несвоєчасне внесення плати за послуги споживач оплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який пеня нараховується, від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

Позивач свої зобов'язання відповідно до п.1 Договору виконав належним чином, надавши відповідачу послуги з вивезення твердих побутових відходів, що підтверджується: актом - 03/10 № ОУ-06/595 надання послуг від 31.03.2010 р.; актом - 2/02 № ОУ-04-2/02 надання послуг від 30.04.2010 р.; актом - 2/02 № ОУ-05-2/02 надання послуг від 31.05.2010 р.; актом - 2/02 № ОУ-06/2/02 надання послуг від 30.06.2010 р.; актом - 2/02 № ОУ-7-2/02 надання послуг від 30.07.2010 р. (а.с. 34-38), рахунками №сф-3/576 від 31.03.2010 р., №сф-04-2/02 від 30.04.2010 р., №сф-5/137 від 31.05.2010 р., №сф-06-2/02 від 30.06.2010 р., №сф-07-2/02 від 30.07.2010 р. (а.с. 29-33)

Натомість, всупереч пункту 20 Договору, відповідачем оплата за вивезення твердих побутових відходів здійснювалася несвоєчасно та не в повному обсязі, що підтверджується виписками по особовому рахунку позивача (а.с. 56-58) та розрахунком від 29.09.2010 р. №72 суми заборгованості з поясненням позивача, що здійснені відповідачем платежі за надані послуги в період з 01.03.2010 р. по 09.09.2010 р. віднесені позивачем в рахунок погашення заборгованості за минулий період (а.с. 54-55).

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 210228грн. 14 коп. основного боргу, 1078 грн. 69 коп. 3% річних та 5269 грн. 28 коп. пені відповідно до умов договору про надання послуг з вивезення побутових відходів № 2/02 від 31.12.2008 року, додаткової угоди №1 від 31.12.2008 року та додаткової угоди №2 від 01.02.2009 року до договору стали предметом судового розгляду у даній справі.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

За визначенням частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу. Частина 1 ст. 902 ЦК України встановлює обов’язок виконавця особисто надати послугу, а частина 1 ст. 903 ЦК України - обов’язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі і в строки, що передбачені договором.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 652 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

На момент звернення позивача з позовом до суду за відповідачем обліковується заборгованість за надані послуги з вивезення твердих побутових відходів, за період з березня по липень 2010 року включно у сумі 210228грн. 14коп., а саме: заборгованість за березень у розмірі 10010грн. 86коп. (частина суми що становить 20% від суми акту - 03/10 № ОУ-06/595 надання послуг від 31.03.2010 року, яку за умовами договору відповідач повинен сплатити до 25 числа місяця наступного за розрахунковим, тобто до 25.04.2010 р., іншу частину заборгованості за березень 2010 р. станом на 20.04.2010 р. стягнуто на підставі рішення господарського суду Херсонської області від 01.06.2010 року по справі № 14/77-10); за квітень –505054грн. 32коп.; за травень –50054грн. 32коп.; за червень –50054грн. 32коп. та за липень –50054грн. 32коп.

Таким чином, аналіз зазначених норм права та фактичних обставин справи свідчить про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 210228грн. 14коп. є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення суму 5269 грн. 28 коп. пені за несвоєчасну оплату наданих послуг та 1078 грн. 69 коп. –3% річних.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 232 (ч. 6) Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За несвоєчасне внесення плати за послуги, на підставі п.23 Договору, викладеному в редакції відповідно до Додаткової угоди №1 від 31.12.2008 року, відповідачеві нарахована за кожен день прострочення, пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який пеня нараховувалась.

Враховуючи наведені норми права та встановлений факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань, суд визнає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 5269 грн. 28 коп. пені за несвоєчасне внесення плати за послуги.

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов’язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов’язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов’язання.

Інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі і за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних –платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Невиконання відповідачем зобов’язання по сплаті грошових коштів в сумі 210228грн. 14 коп. основного боргу на момент звернення до суду підтверджено матеріалами справи, а відтак вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1078грн. 69коп. за неналежне виконання грошового зобов’язання є правомірними та обґрунтованими.

Понесені позивачем витрати зі сплати державного мита, враховуючи уточнення позовних вимог, в розмірі 2165грн. 76коп. та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відшкодовуються йому за рахунок відповідача з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

На підставі зазначених вище норм матеріального права, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з комунального підприємства "Дніпровський ХБК", ідентифікаційний код - 35027911, адреса: буд. 45, вул. Радянська, м. Херсон, р/рахунок - 26000060386949 в ХФ ПАТ КБ "Приватбанк", МФО- 352479 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонспецтранс", ідентифікаційний код - 34554917, адреса: буд. 35, вул. Нафтовиків, м. Херсон, р/рахунок - 26000310057101 в ХФ АБ "Південний", МФО - 352640, 210228грн. 14коп. основного боргу, 1078грн. 69коп. 3% річних, 5269грн. 28коп. пені, 2165грн. 76коп. витрат по сплаті державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України (вступна, описова, мотивувальна і резолютивна частини).

Суддя Т.А. Остапенко

Повне рішення складено 22.10.2010 р.