Рішення № 11860585, 25.10.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.10 Справа № 5/47

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер», м. Запоріжжя

до фізичної особи підприємця ОСОБА_1, смт.Тепличне м. Луганськ

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Гуматекс ЛТД», м.Лисичанськ, Луганської області

про стягнення 1305 грн. 34 коп.

Суддя Васильченко Т.В.

в присутності представників сторін:

від позивача не прибув

від відповідача ОСОБА_2 дов. №82 від 22.01.2010р.

від 3-ї особи не прибув

Розпорядженням заступника голови господарського суду Луганської області ОСОБА_3, у звязку з поверненням судді Васильченко Т.В. з відрядження справи №№ 5/47, 5/48, 5/49, що призначені до розгляду суддею Мінською Т.М., передано на розгляд судді Васильченко Т.В.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1158 грн. 89 коп. за договором № 08022010/202 від 01.02.2009 про надання транспортних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, а також 12,29 грн. 3% річних, 10,43 грн. інфляційних нарахувань, 82,49 грн. пені та 41,24 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позивач та третя особа у судове засідання не прибули, причини неявки суду не повідомили, про час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

При цьому, позивач надав суду клопотання від 26.08.2010, у якому просить розглянути справу за його відсутністю.

Представник відповідача заперечив проти позовних вимог, посилаючись на те, що зобовязання в частині стягнення 1118 грн. 89 коп. припинилось в порядку ст.. 601 ЦК України та, при цьому, надав банківську виписку від 30.08.2010р. про оплату боргу в сумі 40 грн. 00 коп.

Розгляд спору в порядку ч. 3 ст. 69 ГПК України за заявою відповідача продовжувався на 15 днів.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника відповідача, оцінивши подані докази в їх сукупності, суд

в с т а н о в и в:

01.02.2009 між сторонами у справі був укладений договір №08022010/202 про надання транспортних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі за текстом договір), предметом якого у відповідності з умовами пункту 1.1. є взаємовідносини сторін, що виникають під час транспортно - експедиційного обслуговування під час організації та виконанні перевозок вантажів в міжміському сполученні і розрахунках при цих перевозках у відповідності до діючого законодавства.

Згідно з пунктом 1.4 договору позивач починає виконувати роботу на основі додаткової угоди, яка називається в подальшому заявкою і є невідємною частиною даного договору.

01.02.2010р. сторони склали заявку на організацію транспортно-експедиційних послуг, в якій визначили маршрут і умови перевезення та строки доставки і оплати.

У відповідності із заявкою (а.с. 8), скріпленою підписами повноважних представників сторін та печатками обох товариств позивачем було здійснене перевезення вантажу за визначеним маршрутом.

Факт перевезення підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною СМR №0033269 від 04.02.2010р. та не спростований і відповідачем у відзивах на позовну заяву (а.с.26, 86,95).

За умовами п. 3.3. договору №08022010/202 від 01.02.2009р. та заявки від 01.02.2010р. вартість наданих позивачем транспортних послуг складає 2000 євро по курсу НБУ на день завантаження і відповідач зобов'язаний здійснити оплату наданих послуг перевозки протягом 5 банківських дня після надання перевізником оригіналів документів (СМR, акту, рахунку, податкової накладної, копії документів з печатками, останньої платіжки ПДВ (єдиного), договору заявки).

17.02.2010 позивачем надіслано відповідачеві визначені документи, що підтверджується поштовим повідомленням №387326 (а. с. 14) та не оспорено відповідачем під час розгляду справи. Зокрема, відповідачу було надіслано рахунок №27 від 12.02.2010р. на загальну суму 22377,76 грн., яка є еквівалентною 2000 євро по курсу НБУ на день завантаження.

Відповідач надісланий на його адресу рахунок оплатив частково на суму 21218,87 грн.

З цих підстав, позивач просить задовольнити позов стягнувши з відповідача на його користь заборгованість за надані послуги перевезення в сумі 1158 грн. 89 коп., а також 12,29 грн. 3% річних, 10,43 грн. інфляційних нарахувань, 82,49 грн. пені та 41,24 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення одна сторона (перевізник) зобовязується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену ціну.

Згідно ст. 173 ГК України один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

В силу вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України зобовязання мають виконуватися належним чином, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем відповідачеві послуг з перевезення вантажу та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині повної оплати отриманих послуг підтверджений матеріалами справи суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 1158 грн. 89 коп. боргу.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач у відзивах на позовну заяву заперечив проти позовних вимог, посилаючись на те, що зобовязання в частині сплати остаточної суми вартості перевозки припинилось в порядку ст. 601 ЦК України. Так, у звязку з запізненням доставки вантажу позивач в порядку п. 4.3.2 договору №08022010/202 від 01.02.2009р. повинен сплатити на користь відповідача 100 євро по курсу НБУ за кожну добу запізнення. Відтак, оскільки доставка вантажу по заявці від 01.02.2010р. відбулась з запізненням на одну добу, відповідач направив позивачу протокол заліку зустрічних вимог, а тому вважає, що його зобовязання по оплаті остаточної суми вартості здійсненого перевезення припинилось.

Між тим, погодитись з такими доводами відповідача не можна.

Згідно із статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Однією з підстав припинення зобовязання є зарахування зустрічних однорідних вимог.

Так, за правилами статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Припинення зобовязання остання стадія існування зобовязання, із завершенням якої первісний юридичний звязок між сторонами, виражений у конкретному зобовязанні, втрачається.

Отже, зарахування вимог можливе при наявності в сукупності наступних умов: зустрічність вимог, однорідність вимог, "дозрілість" вимог (щодо строку виконання) та ясність вимог (безспірність вимог). Тобто, однією з обовязкових умов зарахування зустрічних вимог, як одного із способів припинення зобовязання, є ясність цих вимог, а саме: відсутність між сторонами спору відносно характеру зобовязання, його змісту, умов виконання тощо. Якщо одна сторона звернулася із заявою про зарахування, а інша сторона зобовязання протиставить цій вимозі заперечення відносно характеру, терміну, розміру виконання тощо, то в такому випадку суперечка підлягає судовому розгляду, і зарахування можливе лише за рішенням суду.

Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Вищого господарського суду України від 25.01.2007р. №35/214-06 та від 31.03.2010р. №16/151.

Відтак, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач заперечував наявність у відповідача права вимагати сплати штрафу за порушення строків доставки вантажу, оскільки вантаж було доставлено саме 11.02.2010р., як і визначалось в заявці, суд дійшов висновку, що зарахування зустрічних вимог у даному випадку не відбулося. Але зазначене не позбавляє відповідача права у встановленому законодавством порядку, за наявності відповідних підстав, вимагати сплати штрафу, у тому числі і в судовому порядку.

З огляду на викладене, враховуючи, що зобовязання відповідача по оплаті остаточної суми вартості здійсненого перевезення не припинилися, позов, поданий позивачем на захист його прав на одержання повної оплати за виконане ним перевезення, підлягає задоволенню.

Втім, оскільки під час розгляду справи, відповідачем в добровільному порядку сплачено 40 грн. 00 коп. боргу, що підтверджується копією банківської виписки від 30.08.2010р. (а.с. 48), позов підлягає задоволенню в сумі 1118,89 грн., а провадження у справі в частині стягнення 40 грн. 00 коп. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобовязання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання, він зобовязаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

В пункті 4.2.6 договору сторони передбачили, що в разі прострочки платежу відповідач оплачує позивачу суму боргу з урахуванням індексу інфляції розрахованого на основі офіційного індексу інфляції та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, але не більше 5% від суми заявки.

Відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем, тому за період з 02.03.2010р. по 08.07.2010р. позивачем нарахована та заявлена до стягнення пеня в сумі 82 грн. 49 коп.

Окрім того, оскільки у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивач нарахував та заявив до стягнення три відсотки річних у розмірі 12 грн.29 коп. та інфляційних втрат в сумі 10 грн. 43 коп.

Розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат є таким, що відповідає приписам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 41 грн. 24 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами, в порядку ст. 1048 ЦК України, яка, на думку позивача, підлягає застосування до даних правовідносин в порядку ст. 8 цього Кодексу (а.с.78), то в їх задоволенні слід відмовити, оскільки приписи ст. 1048 ЦК України не поширюються на спірні правовідносини і підстав для застосування норм ст. 8 ЦК України не вбачається. Спірні правовідносини виникли з договору перевезення, отже врегульовані відповідними нормами чинного законодавства та умовами самого договору.

За таких обставин, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати розподіляються в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 80, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер», вул..Жасмінна, 5, м.Запоріжжя, код ЄДРПОУ 24511745 заборгованість в сумі 1118 грн. 89 коп., пеню в сумі 82 грн. 49 коп., 3% річних в сумі 12 грн. 29 коп., інфляційних втрат в сумі 10 грн. 43 коп., а також витрати по сплаті державного мита в сумі 98 грн. 78 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 228 грн. 54 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. Провадження у справі в частині стягнення 40 грн. 00 коп. боргу припинити.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Т.В. Васильченко

Дата підписання рішення 27.10.2010.