Рішення № 11860397, 05.10.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.10.10 р.                     Справа № 24/164                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, м. Київ, ідентифікаційний код 33880354

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю дорожно-будівельної компанії „Міком”, м. Горлівка, ідентифікаційний код 24070933

про: стягнення заборгованості в сумі 164379,29грн., пені в сумі 12874,06грн., 3% річних – 2224,02грн., інфляційної індексації у розмірі 5184,69грн. та штрафу в розмірі 12277,6грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Козак О.Д. (за довіреністю №2763 від 31.08.2010р.);

від Відповідача - не зявився

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 26.07.2010р. на 11.08.2010р., з 11.08.2010р. на 09.09.2010р., з 09.09.2010р. на 21.09.2010р., з 21.09.2010р. на 05.10.2010р.

У судовому засіданні 05.10.2010р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, м. Київ (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Міком”, м. Горлівка (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 164379,29грн. пені в сумі 18001,41грн., 3% річних – 2651,65грн., інфляційної індексації – 8388,3грн. та штрафу – 12277,6грн., усього – 205698,25грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов’язань за договором фінансового лізингу №071227-78/ФЛ-Ю-С від 27.12.2007р., у зв’язку з чим утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування 3% річних, інфляційної індексації та штрафних санкцій.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає розрахунок суми позовної заяви, свідоцтво про державну реєстрацію Відповідача, договір фінансового лізингу №071227-78/ФЛ-Ю-С від 27.12.2007р. з додатками та додатковими угодами, договір застави майна №0900427-13/3 від 20.05.2009р. рахунки-фактури, акт звірки взаєморозрахунків, підписаний Позивачем, довідки про нарахування лізингових платежів.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 1, 2, 12, 13, 15, 54, 58, 66, 67, 83 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 525, 526, 625 Цивільного кодексу України, сформулювавши безпосередньо у позовній заяві клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладання арешту на грошові кошти Відповідача у розмірі 207991,24грн. (в межах суми позову та судових витрат), обґрунтоване тривалістю несплати лізингових платежів і ненадання інформації про стані та місцезнаходження предмету лізингу.

Позивачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.77-82, 87-91, 99-116), а заявою, наданою у судовому засіданні 05.10.2010р. (а.с.98) про зменшення розміру позовних вимог у зв’язку із здійсненим перерахунком первісно заявлених сум та усунення недоліків у розрахунках остаточно просив стягнути заборгованість в сумі 164379,29грн., пеню в сумі 12874,06грн., 3% річних – 2224,02грн., інфляційну індексацію у розмірі 5184,69грн. та штрафу в розмірі 12277,6грн.

Відповідач у судові засідання не з’являвся, процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, доказів сплати стягуваної заборгованості та відсутності підстав для нарахування штрафу не надав, хоча належним чином повідомлявся про судовий розгляд шляхом своєчасного надсилання ухвал суду за адресою місцезнаходження, визначеною за матеріалами справи та відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.а.с.71-73), достовірність яких (відомостей) презюмується відповідно до ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”.

Обізнаність Відповідача про судовий розгляд підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання (а.с.70).

У судовому засіданні 05.10.2010п. представник Позивача наполягав на задоволені вимог, викладених у наданій заяві про зменшення позовних вимог, вказуючи на можливість вирішення справи незважаючи на відсутність представника належним чином повідомленого Відповідача.

Суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами, яких цілком достатньо для правильної кваліфікації спірних правовідносин, а неодноразова неявка Відповідача і ненаданням ним певних документів у світлі ст.ст. 4-3, 22, 33 цього Кодексу на впливає на таку кваліфікацію та не може вважатися перешкодою для вирішення справи у розумінні ст. 77 Кодексу з огляду на тривалість розгляду справи.

Наразі, подальша правова невизнаність довкола заявлених вимог не може обумовлюватися небажанням сторони здійснювати свої процесуальні права та ухиленням від виконання процесуальних обов’язків, адже це є несумісним із встановленою ст. 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. гарантією розгляду справи впродовж розумного строку.

Вислухавши у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, м. Київ (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізінгоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №071227-78/ФЛ-Ю-С від 27.12.2007р. (а.с.а.с.19-26), згідно умов п. 1.1. якого Лізингодавець зобов’язався передати Лізингоодержувачу в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу майно, зазначене в специфікації (додаток 2 до Договору – а.с.28), для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності Лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Пунктом 2.1. строк лізингового користування майном визначений проміжком часу у 37 місяців з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна за умови належної сплати лізингових платежів та належного користування майном.

У п. 3.1. встановлений обов’язок Лізингоодержувача виплачувати Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (а.с.27) та пунктів 3.4.1. – 3.4.5. договору, при цьому лізингові платежі включають:

- платежі, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна;

- винагороду (комісію) Лізингодавцю за отримане у лізинг майно з урахуванням коригування, вказаного в пунктах 3.4.1-3.4.5. договору, у тому числі – у разі перевищення нею подвійної облікової ставки НБУ (набуття статусу об’єкту оподаткування ПДВ).

Положення п.п. 3.4.1. - 3.4.5. договору визначають порядок коригування розміру лізингових платежів в залежності від коливання курсів гривні до Євро, встановлених НБУ.

Відповідно до п. 8.2.1. договору Лізінгоодержувач зобов’язаний щоквартально письмово інформувати Лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення Лізінгодавцю звіту у формі, встановленій сторонами у додатку № 3 до договору (а.с.29).

Статтею 11 договору сторони дійшли згоди щодо заходів відповідальності за порушення зобов’язань, визначених умовами договору, зокрема:

-          у разі порушення обов’язку з своєчасної сплати лізингових та інших платежів Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру заборгованості за кожен день прострочення (п.11.2.1.);

-          у разі ненадання інформації про стан і місцезнаходження майна згідно пункту 8.2.1. Лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі одного відсотку загальної вартості майна на момент укладання договору за кожен випадок порушення (п. 11.2.3.)

Додатковими угодами від 28.04.2009р. (а.с.а.с.35-38) та від 18.05.2009р. (а.с.а.с.40-42) до договору №080903/ФЛ-Ю-А від 18.09.2008р. сторони змінили певні умови зазначеного договору, зокрема – щодо порядку коригування розміру чергових лізингових платежів, встановивши право Лізингодавця використовувати курс валюти на міжбанківському валютному ринку, а також порядку погашення заборгованості Лізингоодержувача перед Лізингодавцем, визначивши відповідний графік, з одночасної сплатою поточних платежів.

Згідно із п. 1.1. договору специфікацією (а.с.28) сторони визначили майно, що має бути передано у користування Відповідачу на умовах фінансового лізингу, та його вартість, а саме: міні навантажувач New Holland моделі L-180 2007р. випуску з палетними вилами вартістю 306940грн. разом із ПДВ

У відповідності до п. 4.3 договору майно, що є предметом лізингу, було передано в користування Відповідачу, про що сторонами складений відповідний акт приймання-передачі (а.с.31).

З метою забезпечення належного виконання Відповідачем обов’язків із здійснення лізингових платежів Позивачем виписувалися рахунки-фактури згідно із умовами договору (а.с.а.с.44-52) з період з вересня 2009р. по травень 2010р. включно, у тому числі – відносно реструктуризованих за додатковою угодою від 18.05.2009р. платежів. Сума платежів за такими рахунками була розрахована у відповідності до порядку коригування, визначеного у п. 3.4.1. договору в редакції додаткової угоди, що вбачається із довідок про розрахунки, з урахуванням курсів купівлі-продажу валют у відповідні періоди згідно довідок (а.с.а.с.53-61, 77-82, 88-91).

Приймаючи до уваги, що Відповідач не виконав грошові зобов’язання за договором фінансового лізингу №071227-78/ФЛ-Ю-С від 27.12.2007р., а також, з огляду на недотримання Відповідачем умов п. 8.2.1. договору стосовно надання щоквартальний письмових відомостей про стан і місцезнаходження майна, Позивач, нарахувавши 3% річних, інфляційну індексацію, пеню та штраф додатково до суми заборгованості за період з вересня 2009р. по травень 2010р. включно, звернувся до суду із розглядуваним позовом, виходячи з відомостей про здійснені лізингові платежі станом на 14.06.2010р. (а.с.а.с.-12-15).

Заявою (а.с.98), наданою у судовому засіданні 05.10.2010р., Позивач у зв’язку із перерахунком суми позовних вимог (а.с.а.с.109-112) та усуненням недоліків у первісних розрахунках зменшив певні складові заявленого позову, остаточно вимагаючи стягнення заборгованості в сумі 164379,29грн., пені в сумі 12874,06грн., 3% річних – 2224,02грн., інфляційної індексації у розмірі 5184,69грн. та штрафу в розмірі 12277,6грн.

Як вбачається із наданої Позивачем довідки №2948 від 20.09.2010р. (а.с.116) за підписом керівника і головного бухгалтера станом на дату її видачі заявлена до стягнення сума заборгованості у розмірі 164379,29грн. не погашена.

Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не скористався, своєї позиції по суті розглядуваного спору до відома суду не довів та ухилився від підписання (з зауваженнями або без) складеного на вимогу суду та надісланого (а.с.а.с.113,114) Позивачем акту звіряння розрахунків (а.с.115).

Суд, враховуючи положення ст.ст.22, 58 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу в контексті остаточних вимог, викладених у заяві про зменшення розміру позовних вимог від 05.10.2010р., оскільки до прийняття рішення у справі позивач управнений зменшувати суму вимог, і це зменшення судом приймається як таке, що не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів, оскільки зумовлене усуненням недоліків у розрахунку.

Водночас, всі заявлені позовні вимоги об’єднані підставам виникнення та поданими доказами (порушення зобов’язань за договором фінансового лізингу) і їх сумісний розгляд не утруднює вирішення спору, а навпаки сприяє реалізації принципу процесуальної економії та ефективності судового захисту, гарантованої ст. 13 згадуваної вище Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає остаточні вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов’язань та інших зобов’язань та застосуванні наслідків їх невиконання та порушення інших умов укладеного договору у вигляді стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційної індексації.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лiзингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Поряд із цим, приписи п.2 ч. 1 ст. 10 та п.4 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг” встановлюють право лізингодавця здійснювати перевірки дотримання умов користування предметом лізингу та його утримання, що кореспондується із відповідним обов’язком лiзингоодержувача забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання, а в контексті розглядуваної справи - сформульованим обов’язком Лізингоодержувача щоквартально письмово інформувати Лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом надсилання звіту у визначеній формі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір фінансового лізингу №071227-78/ФЛ-Ю-С від 27.12.2007р. (з урахуванням додаткових угод) є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань та зобов’язань з надання відповідних звітів, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило про заборону односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов’язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати лізингових платежів згідно визначених договором і додатковими угодами графіків та від щоквартального надання звітів відносно стану та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, Відповідачем не були у повному обсягу сплачені лізингові платежі за період з вересня 2009р. по травень 2010р. включно, а також надано відомості про стан та місцезнаходження об’єкту лізингу з 2 кварталу 2009р. по 1 квартад 2010р. - належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів повного виконання вказаних грошових зобов’язань або їх повного припинення у будь-який передбачений чинним законодавством спосіб Відповідачем всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено, що дозволяє стверджувати про наявність порушення відповідних зобов’язань у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, розцінюючи самого Відповідача як такого, що прострочив виконання таких зобов’язань згідно ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання не звільняється від відповідальності за неможливість його виконання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу з урахуванням 3% річних та інфляційної індексації за весь період прострочення.

Здійснивши перевірку уточненого розрахунку (а.с.а.с.109-112), суд встановив його відповідність умовам договору, приписам діючого законодавства та встановленим обставинам справи, з огляду на що вимоги про стягнення заборгованості у сумі 164379,29грн., 3% річних у сумі 2224,02грн. та інфляційної індексації в сумі 5184,69грн. визнаються судом обґрунтованими та задовольняються у повному обсягу.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати лізингових та інших платежів сформульована безпосередньо у п. 11.2.1 договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Перевіривши правильність здійсненого Позивачем розрахунку вимог щодо пені, суд встановив його відповідність умовам договору, приписам діючого законодавства та встановленим обставинам справи, з огляду на що вимоги про стягнення пені в сумі 12874,06грн. задовольняються судом у повному обсягу.

Стосовно вимоги Позивача про стягнення штрафу в розмірі 12277,6грн. позиція суду полягає у наступному.

Пунктом 11.2.3 договору фінансового лізингу за використання майна не за призначенням, невиконання обов’язку з утриманням його у відповідності до технічних умов, правил технічної експлуатації та інструкції виробника майна, неподання інформації про стан та місцезнаходження майна згідно п.8.2.1 цього договору, порушення умов п.14.7 цього договору, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю штраф у розмірі 1% загальної вартості майна на момент укладання цього договору за кожен випадок такого порушення.

Позиція суду стосовно дотримання форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, а отже – і штраф (згідно ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України) - є тотожною із викладеними вище висновками щодо пені.

Приймаючи до уваги, що Відповідачем всупереч приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надано належних у розумінні ст. 34 цього Кодексу доказів ані виконання зобов’язань, передбачених п. 8.2.1. договору фінансового лізингу, ані доказів відсутності вини у їх невиконанні згідно ст. 614 Цивільного кодексу України, заявлені Позивачем вимоги щодо нарахування штрафу кваліфікуються як обґрунтовані, бо є передбаченим умовами договору фінансового лізингу наслідком у розумінні ст. 611 Цивільного кодексу України порушення відповідних зобов’язань.

Наведений Позивачем розрахунок суми штрафу у розмірі 12277,6грн. відповідає порядку нарахування, визначеному в п.11.2.3. договору фінансового лізингу, та визначеній у специфікаціях вартості майна.

Суд також відмовляє у задоволені клопотання Позивача про вжиття забезпечувальних заходів у вигляді накладенні арешту на грошові кошти Відповідача, вкладене (клопотання) у тексті позовної заяви, оскільки Заявником всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не приведено жодних доказів ймовірності утруднення або унеможливлення виконання рішення без застосування означених заходів, наявність обґрунтованості якого (ймовірності утруднення/унеможливлення) є обов’язковою умовою застосування таких заходів за змістом ст. 66 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно сумі остаточно визначених і розглянутих вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 33880354) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Міком”, м. Горлівка (ідентифікаційний код 24070933) про стягнення заборгованості в сумі 164379,29грн., пені в сумі 12874,06грн., 3% річних – 2224,02грн., інфляційної індексації у розмірі 5184,69грн. та штрафу в розмірі 12277,6грн. задовольнити у повному обсягу.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Міком”, м. Горлівка (ідентифікаційний код 24070933) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-г, ідентифікаційний код 33880354) заборгованість в сумі 164379,29грн., пеню в сумі 12874,06грн., 3% річних – 2224,02грн., інфляційну індексацію у розмірі 5184,69грн. та штраф в розмірі 12277,6грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Міком”, м. Горлівка (ідентифікаційний код 24070933) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-г, ідентифікаційний код 33880354) відшкодування витрат по сплаті державного мита у сумі 1969,4 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 225,95грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 05.10.2010р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 11.10.2010р.

           Суддя