Рішення № 118559978, 12.04.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2024 рокуСправа №160/3361/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду його рапорту про звільнення з військової служби від 07.12.2023 р. відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий облік і військову службу";

-зобов`язати відповідача розглянути його рапорт про звільнення з військової служби від 07.12.2023 р. та прийняти рішення про звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий облік і військову службу".

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що він 25.02.2022 року на підставі Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 року №69/2022 був мобілізований до лав Збройних Сил України. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 40 від 26.02.2022 року його зараховано до особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 на посаду стрільця. Під час проходження служби він виявив бажання звільнитися з військової служби у зв`язку з утриманням трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Так, ним 07.12.2023 року надіслано на адресу відповідача рапорт про звільнення з військової служби, до якого були приєднані всі необхідні документи, що підтверджують родинні зв`язки та докази про утримання дітей. Відповідач отримав рапорт про звільнення 13.12.2023 року, проте станом на день звернення до суду розглянутий не був та питання про звільнення його з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий облік і військову службу" так і не було вирішено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

На виконання вимог ухвали суду 18.03.2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 14.12.2023 року на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшов рапорт позивача про звільнення з військової служби відповідно до абзацу 12 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років. Разом з тим вказує, що вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11.10.2023 року у справі № 180/1058/23 визнано винним ОСОБА_1 винним у скоєнні кримінального правопорушення за ч.4 ст.402 КК України і призначено покарання - службове обмеження для військовослужбовця на строк 2 роки з відрахуванням у дохід держави двадцяти відсотків із суми грошового забезпечення військовослужбовця. Так, позивач був зарахований до особового складу, як такий що не вибув до ВЧ НОМЕР_1 та не виконав наказ командира від 08.12.2023 року, на адресу другого відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 від ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшло розпорядження про виконання вироку. На даний час відбуваються позивача відрахування з грошового забезпечення відповідно до розпорядження. Враховуючи наявність розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили ІНФОРМАЦІЯ_5 звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області за наданням роз`яснення про порядок виконання даного вироку у зв`язку з надходженням рапорту ОСОБА_5 05.01.2024 року на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшла відповідь від Нікопольського міськрайонного суду з роз`ясненням. Дана відповідь через начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 була передана позивачу з роз`ясненням про права звернення з клопотанням до суду за заміною міри покарання.

У відзиві відповідач також вказав, що на момент призову на військову службу за мобілізацією відсутня інформація про наявність у позивача на утриманні трьох дітей віком до 18 років. Свідоцтво про народження ОСОБА_2 видано повторно 01.08.2023 року, а договір між батьками про проживання, виховання дитини та сплату аліментів на дитину укладено 08.08.2023 року. Враховуючи вимоги нормативно-правових актів та наявність службового обмеження для військовослужбовця, тобто міра покарання, яка застосовується лише до військовослужбовців, термін якої станом на дату звернення з рапортом про звільнення з військової служби не закінчився - не вбачається можливим звільнення позивача. Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

03.04.2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач отримав рапорт позивача про звільнення з військової служби. Разом з тим, ІНФОРМАЦІЯ_5 проігнорував рапорт та не прийняв рішення по суті за результатами його розгляду. Доказів протилежного відповідачем не надано. Щодо посилання на те, що на момент призову на військову службу була відсутня інформація про перебування на утриманні у нього трьох дітей віком до 18 років позивач зазначає, що підстави для звільнення з військової служби можуть бути наявні у особи як на момент мобілізації, так і які виникати під час проходження військової служби. Відтак, зазначене не звільняє відповідача від обов`язку розглянути рапорт та прийняти відповідне рішення. Також вказує, що за відсутності прямої заборони на законодавчому рівні щодо звільнення з військової служби військовослужбовців, які відбувають покарання у виді службового обмеження, наявності законних підстав для звільнення з військової служби відповідно до ст.26 Закону № 2232 позивач вважає, що відповідач зобов`язаний прийняти рішення про його звільнення з військової служби та одночасно звернутися до суду із заявою про заміну покарання. За таких обставин, позивач просив суд позов задовольнити повністю.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві та у відповіді на відзив, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що 25.02.2022 року на підставі Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 року № 69/2022 ОСОБА_1 був мобілізований до лав Збройних Сил України.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 40 від 26.02.2022 року ОСОБА_1 зараховано до особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 на посаду стрільця.

На підставі наказу командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_6 " від 14.04.2023 року № 101-рс ОСОБА_1 звільнено із раніше займаної посади та призначено для подальшого проходження служби у військову частину НОМЕР_1 на посаду солдата резерву 2 запасної роти.

15.04.2023 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 видано наказ №107, відповідно до якого, ОСОБА_1 з 15.04.2023 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку з призначенням для подальшого проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 .

Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11.10.2023 року по справі №180/1058/23 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення за ч.4 ст.402 Кримінального кодексу України і призначено узгоджене сторонами із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст.58 КК України, замість покарання призначеного за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.402 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки призначено ОСОБА_1 службове обмеження для військовослужбовця на той самий строк 2 (роки) з відрахування в дохід держави двадцяти відсотків із суми його грошового забезпечення.

Оскільки, позивач був зарахований до особового складу, як такий що не вибув до ВЧ НОМЕР_1 та не виконав наказ командира від 08.12.2023 року, на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 від ІНФОРМАЦІЯ_7 надійшло розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили.

07.12.2023 року позивач звернувся до відповідача із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", оскільки в нього на утриманні перебуває троє дітей віком до 18 років. Додатковим до рапорту було надано: копію паспорту, коду та довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 ; копію паспорту, коду та довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_6 ; копію свідоцтва про шлюб; копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 ; копію довідки про склад сім`ї; копію договору між батьками про проживання, виховання дитини та сплату аліментів на дитину; докази сплати аліментів на утримання ОСОБА_2 .

Вказаний рапорт було отримано відповідачем 13.12.2023 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Докази надання відповіді на поданий рапорт матеріали справи не містять.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Згідно із частинами 1, 2 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Пунктом 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачені такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Так, підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-XII.

Зокрема, підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статтею 26 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):

у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;

у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я;

у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю;

військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;

перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Позивач вказуючи на своє право на звільнення з військової служби, з підстав перебування на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, 07.12.2023 року звернувся до відповідача з відповідним рапортом, який отримано останнім 13.12.2023 року.

Так, згідно із п.233 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються підстави звільнення з військової служби, думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю, районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.

Разом з тим, на час розгляду справи матеріали справи не містять доказів розгляду відповідачем рапорту позивача, оскільки ні наказ по особовому складу про звільнення позивача з військової служби, а ні обґрунтованої відмови у задоволенні цього рапорту, відповідачем прийнято не було.

Суд зазначає, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, на час розгляду справи матеріали справи не містять доказів розгляду ІНФОРМАЦІЯ_8 рапорту позивача, оскільки ні наказ по особовому складу про звільнення його з військової служби, а ні обґрунтованої відмови у задоволенні цього рапорту, відповідачем прийнято не було.

Вказане свідчить, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту позивача від 07.12..2023 року.

Жодних доказів на спростування вищезазначеного відповідачем до суду не надано, а матеріали справи не містять.

Разом з тим, щодо обраного позивачем способу захисту, то суд зазначає наступне.

У цій справі судом визнано, що рапорт про звільнення по суті розглянуто не було, а тому, на переконання суду, позовна вимога про зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення з військової служби є передчасною.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки в контексті встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби.

Підсумовуючи викладене вище, враховуючи що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби є відповідний наказ по особовому складу про звільнення позивача з військової служби або обґрунтована відмова у задоволенні цього рапорту, а у спірному випадку відповідачем не надано доказів, що рапорт позивача був розглянутий. Тому належним способом захисту порушених прав є зобов`язання відповідача розглянути позивача рапорт від 07.12.2023 року про звільнення з військової служби та за результатами його розгляду прийняти рішення відповідно до вимог діючого законодавства.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (частина 1 статті 90 КАС України).

За таких обставин, суд вважає за можливе частково задовольнити позовну заяву з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір" з відповідача судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, не стягуються.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 07.12.2023 року про звільнення з військової служби.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_8 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 07.12.2023 року про звільнення з військової служби таза результатами розгляду прийняти рішення відповідно до вимог діючого законодавства.

У задоволенні решти позовної заяви відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма