Ухвала суду № 118533110, 22.04.2024, Межівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 181/1714/23

Провадження № 6/181/43/24

У ХВ АЛ А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2024 р. смт. Межова

Межівський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Літвінової Л.Ф.,

за участю секретаря судового засідання Остапенко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ще. Межова заяву ОСОБА_1 про розстрочку виконання судового рішення у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

29 лютого 2024 року заявник звернувся до суду із заявою про розстрочку виконання судового рішення у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

При цьому в обґрунтування заяви зазначено, що 12.12.2023р.Межівським районнимсудом Дніпропетровськоїобласті булоухвалено рішення усправі №181/1714/23за позовомАкціонерного товариства«Акцент-Банк»до ОСОБА_1 про стягненнязаборгованості,яким позов було задоволеночастково,стягнуто з ОСОБА_1 накористь Акціонерного товариства«АКЦЕНТ-БАНК»,заборгованість урозмірі 46000,00 гривень (сорокшість тисячгривень 00копійок)та судовийзбір пропорційнодо розміру задоволенихпозовних вимогу розмірі778,36гривень (сімсотсімдесят вісімгривень 36копійок).В іншійчастині позовнівимоги залишенобез задоволення.Не погодившисьз данимрішенням,Акціонерне товариство«АКЦЕНТ-БАНК»оскаржило йогов апеляційномупорядку доДніпровського апеляційногосуду. Постановою Дніпровськогоапеляційного судувід 19лютого 2024року апеляційну скаргуакціонерного товариства«Акцент-Банк»залишено без задоволення,а рішенняМежівського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від 12грудня 2023року залишенобез змін. У зв`язкуз повномасштабноюагресією РФ,указом ПрезидентаУкраїни від24 лютого 2022року №64/2022«Про введеннявоєнного станув Україні»введено воєнний стан,який дієі уданий час. Згідно листаТоргово-промисловоїпалати Українивід 28.02.2022№ 2024/02.0-7.1 (якийє публічнодоступним),Торгово-промисловапалата України(далі ТПП України)на підставіст.ст.14,14?Закону України«Про торгово-промисловіпалати в Україні» від02.12.1997№ 671/97-ВР,Статуту ТППУкраїни,цим засвідчує форсмажорні обставини(обставининепереборної сили):військову агресіюРосійської Федерації протиУкраїни,що сталопідставою введеннявоєнного стануіз 05години 30хвилин 24лютого 2022року строкомна 30діб,відповідно доУказу Президента України від24лютого 2022року №64/2022«Про введеннявоєнного станув Україні». Зазначеним листомТоргово-промисловапалата України(ТППУкраїни)засвідчила,що військоваагресія єнадзвичайними,невідворотними таоб`єктивними обставинами,а самлист ТППУкраїни можебути використанояк їїпідтвердження. Зазначені обставини стали причиною втрати заявником роботи, у зв`язку з

чим у нього значно погіршилось матеріальне становище, виходячи із чого він не має можливості виконати судове рішення, а саме сплатити всю суму заборгованості одним платежем.Наразі ОСОБА_1 постійного місця роботи не має, заробляє на життя випадковими заробітками, проте весь час намагається знайти постійну, оплачувану роботу. При цьому, на утриманні ОСОБА_1 перебувають його неповнолітній син - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та малолітня донька - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Дружина заявника також не працює. До того ж, ОСОБА_1 доглядає за своєю матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заявник зазначає, що від виконання рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 12.12.2023 р. у справі №181/1714/23 не відмовляється, що він має намір виконати рішення суду, про те, єдиним платежем йому це зробити неможливо. ОСОБА_1 зазначає, що негайне виконання даного рішення є для нього неможливим, проте розстрочення його виконання на 12 місяців рівними частинами щомісячно надасть йому можливості виконати рішення суду, утримувати родину та піклуватись про матір.

Заявник прохає суд розстрочити йому виконання рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 12.12.2023р. по справі №181/1714/23 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК», заборгованості у розмірі 46000,00 гривень (сорок шість тисяч гривень 00 копійок) терміном на 12 (дванадцять) місяців з дня постановлення ухвали суду, шляхом сплати щомісячного платежу в розмірі 3833,33 грн. (три тисячі вісімсот тридцять три гривні тридцять три копійки).

Заявник та його представник у судове засідання не з`явилися, останній надав заяву про розгляд справи за їх відсутності, заяву підтримують у повному обсязі.

Представник АТ «А-БАНК» у судове засідання не з`явився надав заперечення відповідно до яких зазначає, що дана заява не підлягає взяттю до уваги, так як розстрочення виконання рішення не є доцільним, оскільки державний виконавець в рамках виконавчого провадження буде стягувати не більше 30% від доходів відповідача, а тому прохають відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочку виконання судового рішення.

Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Аналогічні положення закріплені в статті 18 ЦПК України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід`ємною частиною «права на суд», а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення (наприклад, пункт 41 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року).

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах.

У рішенні у справі «Шмалько проти України» Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з приводу цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави, ратифікуючи Конвенцію, зобов`язалися поважати. Отже для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». У справі «Войтенко проти України» суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).

У судовому засіданні встановлено, що 12.12.2023 р. Межівським районним судом Дніпропетровської області було ухвалено рішення у справі №181/1714/23 за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яким позов було задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК», заборгованість у розмірі 46000,00 гривень (сорок шість тисяч гривень 00 копійок) та судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 778,36 гривень (сімсот сімдесят вісім гривень 36 копійок). В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року апеляційну скаргу акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишено без задоволення, а рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2023 року залишено без змін.

Таким чином, встановлено, що рішення суду набрало законної сили 19 лютого 2024 року.

Рішення суду вступило в законну силу та є обов`язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України.

Закон України «Про виконавче провадження»у статтях 1, 5, 18 визначає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗаконута інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюютьсяЗаконом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно із положеннями ч.ч. 1, 2статті 33 ЗУ «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням. За заявою стягувача виконавець може відстрочити або розстрочити виконання рішення (крім судового рішення), за наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, про що виносить відповідну постанову.

Разом з тим, згідно з частиною першоюстатті 276 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Крім того, відповідно до частини першоїстатті 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до частини третьоїстатті 435 ЦПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Як передбачено частиною четвертоюстатті 435 ЦПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

У відповідності до частини п`ятоїстатті 435 ЦПК України, розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Відповідно до частини сьомоїстатті 435 ЦПК України, про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановлюється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Отже, відстрочення виконання рішення суду це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому.

Підставою для застосування ст. 435 ЦПК України і ст. 33 ЗУ «Про виконавче провадження» є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10Постанови від 26 грудня 2003 року №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25.09.2015 року № 8 встановлено, що судам при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суду слід враховувати те, що розстрочкою виконання рішення є встановлення періоду, протягом якого рішення суду виконається частинами з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини мають визначатись судом. Це стосується виконанням рішення суду щодо предметів, які діляться (грошей, майна тощо). Суди, задовольняючи заяви про розстрочку та відстрочку виконання рішень, не враховують що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для невиконання судових рішень, які набрали законної сили, та не є обставиною, що утруднює виконання рішень суду.

Водночас відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням.

Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа зобов`язань залишається незмінною. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом. Така правова позиція сформована Великою Палатою ВС у постанові від 04 06.2019 року у справі №916/190/18.

При цьому, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілейстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(справа «Горнсбі проти Греції»). Термін, протягом якого судове рішення залишається невиконаним, може ставити під сумнів розумність строків судового захисту.

При вирішенні питання про розстрочення виконання судового рішення, слід враховувати інтереси обох сторін, як стягувача так і боржника, та дотримуватися їх балансу.

З аналізу наведених норм слідує, що розстрочення виконання рішення можливе лише у виключних випадках за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Під час вирішення питання про розстрочення виконання рішення суду обов`язково мають враховуватись також інтереси сторони, на користь якої ухвалене рішення, тобто стягувача.

При цьому, надання розстрочення виконання рішення суду не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника.

Відповідно до ч 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці звертає увагу, що несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Отже, питання щодо надання розстрочки (відстрочки) виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

З наведених норм вбачається, що суд може відстрочити виконання рішення лише у виняткових випадках, за наявності обставин, що ускладнюють його виконання за умови надання достатніх доказів існування таких обставин.

Відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.02.2019 у справі № 796/43/2018 зазначено, що системний аналіз норм законодавства свідчить, що закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Так обґрунтовуючи заяву про розстрочку виконання судового рішення ОСОБА_1 посилався на те, що у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, та як наслідок - введенням воєнного стану, він втратив роботу, заробляє на життя випадковими заробітками у зв`язку з чим значно погіршився його матеріальний стан. При цьому, на його утриманні перебувають неповнолітні діти; дружина не працює. До того ж, ОСОБА_1 доглядає за своєю матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Однак,суд вважаєза необхіднезвернути увагу,що складнематеріальне становищене свідчитьні провинятковість,ні проповажність причинневиконання рішеннясуду,а томуне можебути підставоюдля відстрочкивиконання рішеннясуду.

Крім того, у заяві від 19.04.2024 року представник заявника зазначає, що у даний час ОСОБА_1 разом зі знайомими займається різними видами ремонтних робіт, та середній дохід ОСОБА_1 складає близько 20 000,00 грн. на місяць, що значно перевищує розмір мінімальної заробітної плати.

Також, доказів які б підтверджували безробіття дружини та догляд за матір`ю заявником надано не було.

Суд звертає увагу на те, що сам факт наявності воєнного стану та лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року за №2024/02.0-7.1 не можуть бути підставою для розстрочення виконання рішення, оскільки заходи та обмеження, які діють внаслідок запровадження воєнного стану, розповсюджуються не лише на відповідача у даній справі, як особу, з якої стягнуто кошти за судовим рішенням, а і на позивача, права якого порушені та підлягають відновленню.

Заявником не наведено, у чому полягає пріорітетне, у порівнянні зі стягувачем, становище у зв`язку із запровадженням воєнного стану.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, ОСОБА_1 не надано, тоді як, відповідно до ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, встановивши, що заявником не було надано до суду доказів на підтвердження наведених обставин для розстрочення виконання рішення, зокрема, доказів існування виняткових обставин, з якими закон пов`язує можливість розстрочення виконання рішення суду, суд вважає, що підстав для задоволення заяви про розстрочення виконання судового рішення немає, а тому у її задоволенні слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 352-354, 435ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочку виконання судового рішення у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості -відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Л. Ф. Літвінова