Рішення № 118504692, 15.04.2024, Чернівецький районний суд міста Чернівців (до 25.04.2025 - Першотравневий районний суд м. Чернівців)

Єдиний унікальний номер 725/746/24

Номер провадження 2/725/147/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2024 року м. Чернівці

Першотравневий районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Федіної А.В.,

за участю секретаря судового засідання Ватаманюк В.В.,

представника позивача ОСОБА_1 в режимі відеоконференції,

та представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Укрсиббак» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року позивач через свого представника звернувся до суду з вище вказаним позовом в обґрунтування якого посилався на те, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11094172000 від 12.12.2006 року з додатковою угодою №1 від 03.06.2011 року, (в системі обліку банку договір 11432585000) відповідно до умов якого банк надав відповідачу у кредит грошові кошти в сумі 22200 євро, а відповідач в свою чергу зобов`язувалась щомісяця повертати наданий кредит в терміни та у розмірі, що передбачені кредитним договором, але у будь - якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 12.12.2027 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту (пп. 1.1, 1.2. кредитного договору) та сплатити проценти у розмірі, передбаченому кредитним договором.

Додатковою угодою №1 від 03.06.2011року були внесені зміни до договору, змінено валюту кредитування на гривню, видано транш у гривні 164883,44 грн. для погашення боргу у валюті, а позичальник зобов`язалася повертати кредит у гривнях, сплачувати проценти у розмірі, передбаченому угодою, та у повному обсязі повернути кредит не пізніше 13.12.2027 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором було договір поруки № 74630 від 12.12.2006 року з ОСОБА_4 відповідно до п. п. 1.1.-1.5 якого поручитель зобов`язується відповідати за виконання позичальником зобов`язань перед кредитором щодо повернення у повному розмірі кредиту, сплати процентів, пені, що виникли з кредитного договору, як існуючих в теперішній час, так і тих. що можуть виникнути в майбутньому. Відповідальність поручителя і позичальника є солідарною. Підписанням договору поруки поручитель підтвердив, що йому добре відомі усі умови вищевказаного кредитного договору. Причини невиконання позичальником своїх зобов`язань по кредитному договору ніяким чином не можуть вплинути на виконання поручителем зобов`язань по договору поруки.

В подальшому, у зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівців від 29.12.2014 року у справі № 725/5336/14-ц було стягнуто солідарно з позичальниці ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 179 706,01 грн.

Виконавчі листи, видані судом на підставі цього рішення, були пред`явлені до примусового виконання та після тривалого виконавчого провадження рішення було примусово виконано шляхом стягнення коштів із одного з боржників (останнє стягнення коштів здійснене 29.12.2023 року).

Оскільки наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України за весь час прострочення, зобов`язання відповідачів сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання 29.12.2023 року, а тому банк звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідачів на користь позивача 3 % річних у розмірі 4848 грн. 28 коп. та інфляційних у розмірі 24383 грн. 14 коп. за період прострочення з 22.01.2021 по 23.02.2022 року.

З урахуванням вище викладеного, посилаючись на норми матеріального права, просив стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача 3 % річних у розмірі 4848 грн. 28 коп. та інфляційних у розмірі 24383 грн. 14 коп., а також судові витрати.

На вказану позовну заяву представником відповідачки адвокатом Кусмарцевим М.О. подано письмові пояснення в яких останній позов не визнав, посилаючись на те, що рішення суду з відповідачки було стягнуто окрім основного боргу також заборгованість по відсотках за отриманий кредит в іноземній валюті, а тому на вказану суму не можуть бути нараховані інфляційні, а також нарахування 3 % річних має здійснюватися виключно на суму основного грошового зобов`язання та не може бути нараховано на суму відсотків. Також просив застосувати до спірних правовідносин наслідки пропуску строку позовної давності, а також звертав увагу на те, що в період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності передбаченої ст. 625 ЦК України з невиконання грошового зобов`язання.

В свою чергу представник позивача, не погоджуючись із доводами представника відповідача, подав письмові заперечення в яких зазначав, що додатковою угодою № 1 від 03.06.2011 року сторони внесли зміни до кредитного договору та змінили валюту кредитування на гривню, та позичальнку було видано транш у сумі 164883,44 грн., а також рішенням суду стягнуто суму боргу в розмірі 179706,01 грн. Банком проведений розрахунок сум на підставі ст. 625 ЦК України та відповідачем такі розрахунки не спростовані, власні контррозрахунки не надані. Звертав увагу на те, що невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці. Вважав строки позовної давності не пропущеними.

В судовому засіданні представники сторін надали суду пояснення аналогічні завам по суті справи, а також письмовим поясненням, які наявні в матеріалах справи, а в подальшому в судові засіданні не з`явились, представник ОСОБА_3 подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності та відсутності відповідача, а від представника позивача в матеріалах справи також наявна заява про розгляд справи без його участі.

Відповідач ОСОБА_4 в судові засідання у даному спорі не з`являвся, хоча вважається належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи за його зареєстрованим місцем проживання.

З огляду на вище вказане слід зазначити наступе.

Так, відповідно до вимог ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Зі змістом процесуальних рішень у даній справі сторони могли знайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою http://reyestr.court.gov.ua/, а також інформація щодо даної справи розміщується на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за наступною веб-адресою сторінки: http://ptr.cv.court.gov.ua/sud2408/, де в розділі «Громадянам» містяться відомості щодо стадії розгляду та дати призначення судових засідань у даній справі, про що також сторонам було повідомлено в ухвалі про відкриття провадження по справі.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

У своїй постанові від 29 січня 2020 року у справі № 5015/1763/12 Верховний Суд вказав на те, що сам факт неотримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав судові повістки за належною адресою, самостійно зазначеною стороною у справі, та яка повернулася в суд у зв`язку з неотриманням адресатом, не може вважатися неналежним повідомленням сторони про час та місце судового розгляду, оскільки зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

За змістом позиції Верховного Суду, сформованої у справі від 01.10.2020 №361/8331/18, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільногосудочинства єсправедливий,неупереджений тасвоєчасний розгляді вирішенняцивільних справз метоюефективного захиступорушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чиінтересів фізичнихосіб,прав таінтересів юридичнихосіб,інтересів держави.

Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1, 2 п.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, тощо. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, судом встановлено, що 12.12.2006 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11094172000 від 12.12.2006 року відповідно до умов якого банк надав відповідачу у кредит грошові кошти в сумі 22200 євро, в обмін на зобов`язання позичальника щомісяця повертати наданий кредит в терміни та у розмірі, що передбачені кредитним договором (а/с 15).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Так, вказане зобов`язання було забезпечене порукою відповідно до договору поруки № 74630 від 12.12.2006 року укладеного між позивачем ОСОБА_4 (а/с 24).

В подальшому, додатковою угодою №1 від 03.06.2011 року як до кредитного довогору так і до договору поруки, було змінено валюту кредитування на гривню, видано транш у гривні 164883,44 грн. для погашення боргу у валюті, а позичальник зобов`язалася повертати кредит у гривнях, сплачувати проценти у розмірі, передбаченому угодою, та у повному обсязі повернути кредит не пізніше 13.12.2027 року (а/с 19 зворот, а/с 25).

Так, ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, тощо.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівців від 29.12.2014 року у справі № 725/5336/14-ц було стягнуто солідарно з позичальниці ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 179 706,01 грн. (а/с 26).

Згідно ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. До основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню по всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 431 ЦПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Копії виконавчих листів та постанови державного виконавця за наслідками примусового виконання судового рішення сторонами та їх представниками до матеріалів справи долученої не була, натомість з огляду на положення ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129 Конституції України в сукупності з ч. 1 ст. 431 ЦПК України, суд приходить до висновку про доведеність факту повного виконання судового рішення 29.12.2023 року, що не заперечувалось сторонами.

У відповідності до вимог ст. 625 ЦК України, боржник незвільняється відвідповідальності занеможливість виконанняним грошовогозобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З системного аналізу положень ст. 625 ЦК України, за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Боржник зобов`язаний відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми.

Наведене узгодується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставістатті 625 ЦК Українивиникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження 254цс 19). Позивач має право на компенсацію знецінення неповернутих коштів за час невиконання рішення суду про стягнення суми, яке викликане недобросовісною поведінкою боржника та недосконалістю системи виконання судових рішень у державі.

Право кредитора на звернення до суду із позовом на підставістатті 625 ЦК Україниі стягнення з боржника трьох процентів річних та інфляційних витрат за весь період прострочення виконання рішення суду не залежить від діяльності органів державної виконавчої служби з цього приводу.

Така правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 4 грудня 2019 року справі № 601/2120/17.

Отже, враховуючи положення ст. 625 ЦК України та наведені правові позиції Верховного Суду, суд приходить до висновку, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання, а тому у банку виникло право на нарахування та стягнення 3 % річних та інфляційних, при цьому суд звертає увагу на те, що грошове зобов`язання за судовим рішенням виражене у національній валюті, а тому наявні підстави для нарахування інфляційних втрат.

Частиною 1ст. 553 ЦК Українипередбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У ч. 4ст. 559 ЦК України, в редакції чинній на час укладення договору поруки, зазначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Таким чином, на поручителя також покладається відповідальність передбачена ст. 625 ЦК України.

Щодо посилань представника відповідача на недопустимість застосування положень ст. 625 ЦК України під час дії воєнного стану слід зазначити наступне.

Так, узв`язкуз військовоюагресією російськоїфедерації протиУкраїни,на підставіпропозиції Радинаціональної безпекиі оборониУкраїни,відповідно допункту 20частини першоїстатті 106Конституції України,Закону України"Проправовий режимвоєнного стану" указом Президента України від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України № 2102-IXвід 24.02.2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який в подальшому неодноразово продовжувався та продовжує діяти на даний час.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану»доповнено, серед іншого, розділ "Прикінцеві та перехідні положення"Цивільного кодексу Українипунктом 18.

Зокрема, вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Разом з тим, як вбачається із заявлених позивачем вимог, останній просить стягнути 3 % річних та інфляційні за період з 22.01.2021 року по 23.02.2022 року, який не охоплює введений в Україні з 24.02.2022 року воєнний стан.

Оскільки представником відповідача заявлено про застосування до спірних правовідносин наслідки пропуску строку позовної давності, слід зазначити наступне.

Відповідно достатті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові ( ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Статтею 257ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться встаттях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц.

З матеріалів справи вбачається, що позивач направив до суду даний позов поштою та відповідно до дати, яка вказана на поштовому штемпелі датою звернення до суду з даним позовом є 26.01.2024 року (а/с 40).

Отже, у позивач єправо на стягнення з відповідачів в судовомупорядку інфляційні та 3%річних заперіод з 26.01.2021 року по 23.02.2022року, а тому частина вимог знаходиться поза межами строку позовної давності, зокрема з 22.01.2021 року по 25.01.2022 року, у зв`язку з чим в частині вимог про стягнення сум нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України за вказаний період слід відмовити за спливом строку позовної давності.

При розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню нормиЗакону України "Про індексацію грошових доходів населення"та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженанаказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосуваннястатті 625 ЦК Українивизначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078. Наведене узгоджується із правовими висновками, сформованими у постанові Верховного Суду від 26.06.2020 року у справі № 905/21/19.

Таким чином, з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних на суму залишку заборгованості в розмірі 148674,14 грн. за період з 26.01.2021 року по 23.02.2022 року в розмірі 4799,40 грн. розрахунок проведено за формулою сума санкції = С х 3 х Д / 365 / 100, де С сума заборгованості;Д кількість днів прострочення), атакож інфляційні на вказану сумуборгу за аналогічнийперіод врозмірі 22296,61грн.,а всього 27096,01 грн. (розрахунок здійснений шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за вказаний вище розрахунковий період).

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, при цьому згідно роз`яснень, які містяться в п. в п.35Постанови ПленумуВищого спеціалізованогосуду Україниз розглядуцивільних ікримінальних справ№10від 17.10.2014року «Прозастосування судамизаконодавства просудові витрати уцивільних справах»,солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

На підставі вище викладеного та керуючись ст. 36 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 15, 16, 252-257, 261, 267, 526, 530, 553, 554, 591, 625 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 1, 12, 76-89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Акціонерного товариства «Укрсиббанк» (код 09807750) 3% річних в сумі 4799,40 грн. (чотири тис. сімсот дев`яносто дев`ять грн. 40 коп.), а також інфляційні в сумі 22296,61 грн. (двадцять дві тис. двісті девяносто шість грн. 61 коп.), а всього 27096,01 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Акціонерного товариства «Укрсиббанк» (код 09807750) в рівних частках судовий збір в сумі 2806,96 грн., а саме по 1403,48 грн.

В решті позовних вимог - відмовити..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днівдо Чернівецького апеляційного суду.

Суддя Першотравневого

районного суду м.Чернівці А. В. Федіна